У січні 2019 року Заступник керівника Звенигородської місцевої прокуратури Черкаської області (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Черкаської області з позовом в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України (далі - позивач, МОН) до Уманського національного університету садівництва (далі - Уманський НУС) в особі відокремленого структурного підрозділу - Тальнівський будівельно-економічний коледж Уманського національного університету садівництва (далі - Тальнівський БЕК) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроенерготрейд" (далі - ТОВ "Євроенерготрейд"), в якому просив:

визнати недійсною додаткову угоду від 18.01.2018 № 1 до договору від 17.01.2018 №ЄТ-ТК-17/01/18 на постачання природного газу - ДК 021:2015, код 09120000-6 - Газове паливо (Природний газ) за державні кошти, укладену між Тальнівським БЕК та ТОВ "Євроенерготрейд" (далі - спірна додаткова угода від 18.01.2018 № 1);

стягнути з ТОВ "Євроенерготрейд" на користь МОН надмірно сплачені бюджетні кошти в розмірі 30 033,01 грн.

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначив, що спірна додаткова угода від 18.01.2018 № 1 суперечить вимогам ст. 632 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) та ч. 4 ст. 36 Закону України "Про публічні закупівлі" (у редакції, чинній на час укладення спірної додаткової угоди) щодо порядку та підстав зміни ціни договору, тому підлягає визнанню недійсною відповідно до ст. 203, 215 ЦК України, а безпідставно сплачені ТОВ "Євроенерготрейд" бюджетні кошти у розмірі 30 033,01 грн підлягають поверненню МОН відповідно до ст. 1212 ЦК України, як головному розпоряднику цих бюджетних коштів.

Також прокурор, зазначаючи про невжиття МОН заходів щодо оскарження спірної додаткової угоди від 18.01.2018 № 1 та повернення безпідставно сплачених бюджетних коштів, вказував на правомірність звернення прокурора з позовом до суду в інтересах держави в особі МОН, якому підпорядковується Уманський НУС та Тальнівський БЕК, яке забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах освіти і науки та є уповноваженим органом на здійснення контролю за дотриманням державних інтересів в частині законності використання коштів державного бюджету.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 30.05.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.09.2019, у задоволенні позову відмовлено.

Судові рішення обґрунтовані тим, що прокурор помилково визначив позивачем у спірних правовідносинах МОН, оскільки до повноважень цього Міністерства не віднесено формування, здійснення і захист політики держави у сфері публічних закупівель, тоді як такими повноваженнями наділене Міністерство економічного розвитку і торгівлі (назва Міністерства станом на час звернення прокурором із цим позовом) (далі - Мінекономрозвитку) та/або Державна аудиторська служба України (далі - Держаудитслужба).

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, у листопаді 2019 року Заступник прокурора Черкаської області звернувся до Касаційного господарського суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просив скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.09.2019 та рішення Господарського суду Черкаської області від 30.05.2019, постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги прокурора, заявлені в інтересах держави в особі Міністерства.

В обґрунтування касаційної скарги Заступник прокурора Черкаської області зазначив, що:

МОН є належним позивачем у спірних правовідносинах, оскільки Уманський НУС та Тальнівський БЕК перебувають у його підпорядкуванні, МОН є головним розпорядником коштів державного бюджету у межах, встановлених йому бюджетних повноважень, здійснює контроль за одержувачами бюджетних коштів і витрачанням навчальними закладами цих коштів, контролює фінансово-господарську діяльність навчальних закладів, які знаходиться у його підпорядкуванні;

Мінекономрозвитку не наділено повноваженнями щодо контролю за додержанням вимог чинного законодавства при здійсненні державних закупівель, тому це Міністерство не є контролюючим органом на предмет законності публічних закупівель, не здійснює функцію моніторингу державних закупівель і не наділене правом звертатись до суду з позовом у разі виявлення порушень у сфері державних закупівель;

Держаудитслужба не наділена повноваженнями щодо звернення до суду із цим позовом, оскільки статусу позивача цей орган набуває у разі виявлення під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з проведення публічних закупівель підконтрольною їй установою;

суди попередніх інстанцій в порушення ст. 86 ГПК України не надали оцінки доводам та доказам прокурора щодо невідповідності спірної додаткової угоди від 18.01.2018 № 1 вимогам ч. 4 ст. 36 Закону України "Про публічні закупівлі" щодо порядку та підстав зміни ціни договору від 17.01.2018 № ЄТ-ТК-17/01/18 на постачання природного газу.

Ухвалою Верховного Суду від 26.12.2019 відкрито касаційне провадження у справі, призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 05.02.2020.

Ухвалою Верховного Суду від 24.01.2020 зупинено касаційне провадження у справі №925/47/19 до закінчення перегляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду судових рішень у справі № 912/2385/18.

24.01.2020 МОН подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому заперечило доводи касаційної скарги, зазначило, що реалізація державної політики у сфері державного фінансового контролю за проведенням публічних закупівель виходить за межі повноважень МОН, натомість такими функціями наділена Держаудитслужба, просило залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 27.07.2020 поновлено провадження у справі №925/47/19 та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 19.08.2020.

Тальнівський БЕК та ТОВ "Євроенерготрейд" не скористалися своїм правом відповідно до ст. 295 ГПК України та не подали до суду касаційної інстанції письмових відзивів на касаційну скаргу Заступника прокурора Черкаської області.

У судове засідання 19.08.2020 МОН, Тальнівський БЕК та ТОВ "Євроенерготрейд" своїх представників не направили, хоча були повідомлені про дату, час і місце судового засідання належним чином, із заявою до суду про відкладення розгляду справи з зазначенням будь-яких поважних причин неможливості явки їх представників у судове засідання або з клопотанням про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відповідно до ч. 4 ст. 197 ГПК України (із змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 30.03.2020 №540-ІХ (540-20) ) не зверталися.

Ураховуючи наведене, висновки Європейського суду з прав людини у справі "В`ячеслав Корчагін проти Росії", те, що явка учасників справи в суд касаційної інстанції не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, а також зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (211-2020-п) , внесені постановою Кабінету Міністрів України "Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України" від 04.05.2020 № 343 (343-2020-п) щодо дозволу діяльності адвокатів та положення ч. 4 ст. 197 ГПК України (із змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 30.03.2020 № 540-ІХ (540-20) ) щодо можливості участі учасників справи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги за відсутності представників МОН, Тальнівського БЕК та ТОВ "Євроенерготрейд".

08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) .

Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Оскільки Заступник прокурора Херсонської області подав касаційну скаргу до набрання чинності цим Законом, зазначена касаційна скарга розглядається у порядку, передбаченому ГПК України (1798-12) у редакції, чинній до 08.02.2020.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення прокурора, дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи, подані заперечення, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 12.12.2017 Тальнівським БЕК на вебсайті //prozorro.gov.ua оприлюднено оголошення про проведення відкритих торгів на закупівлю 60000 м3 природного газу - ДК 021:2015, код 09120000-6 - Газове паливо (Природний газ) з очікуваною вартістю 580 000,00 грн з ПДВ (UA-2017-12-06-002368-с).

За результатами проведення спірних відкритих торгів переможцем було визначено ТОВ "Євроенерготрейд" з ціновою пропозицією 9,63 грн за 1 м3 з ПДВ на загальну суму 577 800,00 грн.

17.01.2018 між ТОВ "Євроенерготрейд" (постачальник) та Тальнівським БЕК (споживач) укладено договір № ЄТ-ТК-17/01/18 на постачання природного газу (далі - договір від 17.01.2018), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов`язався поставити споживачу природний газ ДК 021:2015, код 09120000-6-Газове паливо (природний газ) у необхідних для споживача об`ємах (обсягах), а споживач зобов`язався своєчасно сплачувати постачальнику вартість природного газу у розмірах, строки та порядку, що визначені умовами цього договору.

У договорі від 17.01.2018 сторони погодили, зокрема, такі умови:

постачальник постачає споживачу з 01.01.2018 по 31.12.2018 природний газ в обсязі до 60000 м3 (п. 2.1);

ціна 1000,0 м3 газу, який передається постачальником споживачу на умовах даного договору, в національній валюті України: 8 025,00 грн, крім того ПДВ (20%) - 1 605,00 грн. Разом: 9 630,00 грн. Орієнтовна вартість природного газу, що постачається згідно даного договору складає 481 500,00 грн, крім того ПДВ (20%) - 96 300,00 грн. Разом: 577 800,00 грн (п. 4.1);

за рішенням власника ресурсу або в разі внесення змін до законодавчих/нормативно-правових актів України складові частини загальної вартості за 1000 м3 природного газу можуть змінюватись з дня набрання чинності відповідних змін. У разі зміни ціни на газ, зміни стави ПДВ або введення в дію цільової надбавки або інших податків та зборів (обов`язкових платежів), що впливають на формування загальної вартості природного газу в сторону зменшення/збільшення, сторони зобов`язані здійснити перерахунок за новою вартістю за весь період з дня внесення таких змін шляхом укладення та підписання додаткової угоди (п. 4.2);

строк дії договору до 31.12.2018 (п. 10.1).

У період дії договору від 17.01.2018 сторони вносили зміни у нього в частині визначення ціни за одиницю товару шляхом укладення додаткових угод від 18.01.2018 № 1, від 27.03.2018 № 2, від 20.09.2018 № 3.

Так, 18.01.2018 сторони уклали додаткову угоду від № 1 до договору від 17.01.2018, у якій дійшли згоди щодо зміни ціни за одиницю товару на січень 2018 року у бік збільшення пропорційно до подорожчання такого товару на ринку без збільшення загальної вартості договору, за рахунок зменшення об`ємів предмета закупівлі (газу), у зв`язку із чим п. 4.1 договору від 17.01.2018 виклали у новій редакції, згідно якої ціна за 1 тис. м3 становить 10 593,00 грн. Загальна вартість всього обсягу поставки складає 577 795,19 грн. Також сторони внесли зміни у п. 2.1 договору та вказали, що кількість (обсяг) поставки товару за результатами перерахунку цін зменшується та становить 54,545 тис. м3.

Посилаючись на те, що сторони, уклавши додаткову угоду від 18.01.2018 № 1, необґрунтовано та без документального підтвердження збільшили ціну за одиницю товару на січень 2018 року, чим порушили вимоги ст. 36 Закону України "Про публічні закупівлі", оскільки дані Державної статистики України свідчать про відсутність коливання ціни на газ у січні 2018 року у сторону збільшення та навпаки вказують про зниження ринкової ціни на природний газ з моменту укладення договору від 17.01.2018 і до моменту підписання додаткової угоди до нього від 18.01.2018 № 1, а також вказуючи, що бюджетні кошти у розмірі 30 033,01 грн, які фактично сплачено ТОВ "Євроенерготрейд" у зв`язку з безпідставним завищенням ціни на газ, підлягають повернення МОН (головному розпоряднику цих бюджетних коштів) як безпідставно отримані відповідно до ст. 1212 ЦК України, прокурор звернувся до господарського суду із цим позовом в інтересах держави в особі МОН.

Суд першої інстанції, дійшовши висновку про те, що прокурор помилково визначив позивачем у спірних правовідносинах МОН, оскільки до його компетенції не входить контроль за проведенням публічних закупівель, тоді як такими повноваженнями наділені, зокрема, Мінекономрозвитку та/або Держаудитслужба, відмовив у задоволенні позову, з чим погодився і суд апеляційної інстанції.

Касаційний господарський суд вважає такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними, оскільки вони зроблені з порушенням норм матеріального та процесуального права, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушення.

За змістом ч. 3 ст. 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Статтею 53 ГПК України визначено участь у судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Передумовою участі органів та осіб, передбачених ст. 53 ГПК України, в господарському процесі є набуття ними господарського процесуального статусу органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, та наявність процесуальної правосуб`єктності, яка передбачає процесуальну правоздатність і процесуальну дієздатність.

На відміну від осіб, які беруть участь у справі (позивач, відповідач, третя особа, представник), відповідні органи та особи повинні бути наділені спеціальною процесуальною правоздатністю, тобто здатністю мати процесуальні права та обов`язки органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Така процесуальна правоздатність настає з моменту виникнення у цих осіб відповідної компетенції або передбачених законом повноважень. Необхідною умовою такої участі є норми матеріального права, які визначають випадки такої участі, тобто особи, перелічені ст. 53 ГПК України, можуть звернутися до суду із позовною заявою або беруть участь в процесі лише у випадках, чітко встановлених законом.

Так, згідно з ч. 3, 5 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Частиною 4 ст. 53 ГПК України встановлено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано і у ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", який набрав чинності 15.07.2015, яка визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (ч. 1). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (ч. 3). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абз. 1, 2 ч. 4).

Отже, системне тлумачення положень ст. 53 ГПК України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво у суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, у чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту у порядку, передбаченому ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", а також зазначає компетентний орган.

Про необхідність обґрунтування прокурором підстав представництва у суді зазначено й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц.

Для представництва у суді інтересів держави прокурор за законом має визначити та описати не просто передумови спору, який потребує судового вирішення, а й виокремити ті ознаки, за якими його можна вважати винятком, повинен зазначити, що відбулося порушення або є загроза порушення економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Процесуальні та матеріальні норми, які регламентують порядок здійснення прокурором представництва у суді, чітко й однозначно визначають наслідки, які настають і можуть бути застосовані у разі, якщо звернення прокурора відбулося із порушенням установленого законом порядку.

Так, невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді згідно із ч. 4 ст. 53 ГПК України має наслідком застосування положень, передбачених ст. 174 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Якщо суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати. І в таких справах виникають підстави для застосування положень п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України (залишення позову без розгляду), оскільки відмова у позові, поданому прокурором за наявності компетентного органу, через те, що прокурор не підтвердив підстав для представництва, означатиме неможливість повторного звернення як прокурора, так і самого органу як позивача в інтересах держави.

Така правова позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, яка уточнила правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 06.02.2019 у справі № 927/246/18, від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18 та у справі № 925/650/18, від 17.04.2019 у справі № 923/560/18, від 18.04.2019 у справі № 913/299/18, від 13.05.2019 у справі № 915/242/18, від 10.10.2019 у справі № 0440/6738/18, від 15.10.2019 у справі № 903/129/18, та відступила від правових висновків, зазначених у постановах Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 909/569/18, від 16.04.2019 у справі № 925/650/18, від 17.04.2019 у справі № 923/560/18.

Наведені висновки Великої Палати Верховного Суду, згідно з ч. 2 ст. 315 ГПК України, п. 1 ч. 2 ст. 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", мають враховуватись судами при розгляді справ.

У справі № 925/47/19, яка розглядається, після відкриття провадження у справі судом першої інстанції констатовано, що прокурором неправильно визначено МОН як орган, уповноважений здійснювати функції у спірних правовідносинах, що стало підставою для відмови у задоволенні позову. При цьому суд першої інстанції вказав, що МОН у спірних правовідносинах не є належним позивачем, оскільки не наділено повноваженнями здійснювати контроль у сфері публічних закупівель, натомість належними позивачами у даному випадку є Мінекономрозвитку та/або Держаудитслужба.

З такими висновками суду першої інстанції погодився і суд апеляційної інстанції.

Разом з тим суд повинен вирішити питання чи є позивач (особа, в інтересах якої поданий прокурором позов) тією заінтересованою особою, про яку йдеться в ч. 2 ст. 4 ГПК України, розглядаючи справу по суті. При вирішенні такого питання суд повинен виходити з характеру спірних правовідносин та оцінки конкретних фактичних обставин справи.

У спорах, які пов`язані з проведенням публічних закупівель, позивачами можуть бути декілька уповноважених органів, які здійснюють контроль і моніторинг у сфері публічних закупівель, в залежності від повноважень, в межах яких ці органи діють, та характеру спірних правовідносин (предмета та підстав позову).

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду при розгляді справи №912/2385/18.

Водночас положеннями нормативно-правових актів, які стосуються діяльності центральних органів виконавчої влади, не можуть бути визначені конкретні предмети і підстави позовів, з якими уповноважений орган має право звернутись до суду, оскільки зазначене було б неправомірним обмеженням повноважень такого органу у визначенні способу захисту та забезпечення здійснення судового захисту інтересів держави.

Так, відповідно до п. 34 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про публічні закупівлі" (далі - у редакції, чинній на дату звернення прокурором із цим позовом) уповноважений орган - центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері публічних закупівель.

Частини 1, 4 ст. 7 Закону України "Про публічні закупівлі" встановлюють, що уповноважений орган здійснює регулювання та реалізує державну політику у сфері закупівель у межах повноважень, визначених цим Законом. Рахункова палата, Антимонопольний комітет України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, здійснюють контроль у сфері публічних закупівель у межах своїх повноважень, визначених Конституцією та законами України.

Центральні органи виконавчої влади здійснюють регулювання та реалізують державну політику у сфері публічних закупівель у межах повноважень, визначених Конституцією, законами України, та іншими нормативно-правовими актами, які регулюють діяльність цих органів.

Мінекономрозвитку є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує, зокрема, формування та реалізує державну політику державних та публічних закупівель. Основними завданнями Мінекономрозвитку є забезпечення формування та реалізація державної політики, зокрема, у сфері державних та публічних закупівель. Мінекономрозвитку проводить моніторинг і аналіз системи закупівлі, розробляє проєкти законів та інших нормативно-правових актів з питань публічних закупівель, узагальнює практику закупівель тощо (п. 1, 3, 55 - 59-4 постанови Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 №459 (459-2014-п) "Питання Міністерства економічного розвитку і торгівлі" (у редакції, чинній на дату звернення прокурором із цим позовом).

Держаудитслужба є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю. Основними завданнями Держаудитслужби є, зокрема, забезпечення формування і реалізація державної політики у сфері державного фінансового контролю. Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань: реалізує державний фінансовий контроль через здійснення перевірки закупівель та моніторингу закупівель; здійснює контроль, зокрема, за дотриманням законодавства про закупівлі; вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб; під час державного фінансового контролю перевіряє документи щодо проведення процедури закупівель (п. 1, 3, пп. 3, 4, 9 п. 4 Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 № 43 (43-2016-п) (у редакції, чинній на дату звернення прокурором із цим позовом).

Водночас згідно з п. 3, 10 Положення про Міністерство освіти і науки України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 № 630 (630-2014-п) , основними завданнями МОН є, зокрема, забезпечення формування та реалізації державної політики у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю закладів освіти, підприємств, установ та організацій, які надають послуги у сфері освіти або провадять іншу діяльність, пов`язану з наданням таких послуг, незалежно від їх підпорядкування і форми власності. Міністр, який очолює МОН, серед іншого, приймає рішення щодо розподілу бюджетних коштів, головним розпорядником яких є МОН, організовує внутрішній контроль і внутрішній аудит та забезпечує їх здійснення в МОН та бюджетних установах, що належать до сфери його управління

При визначенні органу, в інтересах якого пред`являється позов, прокурор не повинен перелічувати усі без винятку органи, уповноважені державою на здійснення повноважень із захисту інтересів держави у відповідному спорі, оскільки згідно зі ст. 53 ГПК України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурору достатньо довести, що орган, в інтересах якого заявлено позов, уповноважений на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах і суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи прокурора щодо наявності чи відсутності повноважень органу (-ів) влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Прокурор, звертаючи до суду з позовом у справі № 925/47/19, яка розглядається, в інтересах держави в особі МОН, вказував, що МОН у даних правовідносинах виступає як орган управління, якому підпорядковані та підзвітні Уманський НУС та Тальнівський БЕК, та яке є головним розпорядником бюджетних коштів та здійснює контроль за законністю використання цих коштів навчальними закладами.

На підтвердження своїх доводів, прокурор надав:

Статут Уманського НУС, в якому зазначено, що Університет перебуває у підпорядкуванні у МОН, яке є уповноваженим органом управління, здійснює контроль за фінансово-господарською діяльністю Університету (п. 1, 3 Статуту);

Положення ВСП Тальнівського БЕК Уманського НУС (з урахуванням змін від 14.04.2015), де зазначено, що Тальнівський БЕК також підпорядковується та підзвітний МОН і фінансується з державного бюджету (п. 1, 7 Положення);

довідки про зміни до помісячних планів використання бюджетних коштів на 2018 рік, з яких вбачається, що Перший заступник Міністра МОН погоджував та затверджував видатки з бюджету, які здійснювалися Тальнівським БЕК на окремі заходи по реалізації державних програм, не віднесених до заходів розвитку (у. т. ч. видатки на оплату комунальних послуг та енергоносіїв).

Наведеним доводам прокурора та наданим ним доказам суди попередніх інстанцій в порушення вимог ст. 73, 86 ГПК України належної правової оцінки не надали, в результаті чого, дійшовши висновку, що МОН у спірних правовідносинах не є належним позивачем, не з`ясували характер спірних правовідносин і в залежності від цього не визначили орган, уповноважений державою на захист порушених прав держави у спірних правовідносинах, попри те, що суд у кожному конкретному випадку зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

З огляду на викладене, є передчасним висновок судів попередніх інстанцій про недоведеність прокурором підстав звернення до суду з цим позовом в інтересах держави в особі МОН як центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю закладів освіти, у т. ч. тих, які йому підпорядковані, розпоряджається та розподіляє бюджетні кошти.

В оскаржуваних судових рішеннях відсутнє і належне обґрунтування висновку про можливості звернення прокурором до суду з цим позовом в інтересах держави в особі Мінекономрозвитку, виходячи з повноважень цього органу у сфері публічних закупівель, характеру спірних правовідносин та фактичних обставин справи.

Окрім того, обґрунтовуючи свій висновок про помилкове визначення прокурором МОН як органу, уповноваженого здійснювати функції у спірних правовідносинах, суди попередніх інстанцій послались і на Положення про Держфінінспекцію, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 06.08.2014 № 310 (310-2014-п) , та зазначили, що Держфінінспекція також здійснює державний фінансовий контроль за дотриманням законодавства про державні закупівлі та вживає заходів до усунення виявлених порушень шляхом звернення до суду з відповідним позовом, без врахування того, що постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2015 № 868 (868-2015-п) Держфінінспекцію реорганізовано шляхом перетворення її у Держаудитслужбу.

Висновки судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову з посиланням на відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі МОН є помилковими, оскільки відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду у справі № 912/2385/18 у разі з`ясування судом обставин відсутності підстав для представництва прокурором інтересів особи, яка не має статусу позивача у справі, у задоволенні такого позову не може бути відмовлено, а позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати, та залишати без розгляду на підставі п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України.

З огляду на наведене Верховний Суд дійшов висновку, що судами попередніх інстанцій належним чином не з`ясовано й не перевірено усіх обставин справи та пов`язаних з ними доказів, що є порушенням вимог ст. 86, 236, 238, 282 ГПК України щодо прийняття судового рішення на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального та матеріального права унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, та які не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції (ст. 300 ГПК України (у редакції, чинній до 08.02.2020).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 308 ГПК України (у редакції, чинній до 08.02.2020) суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Зважаючи на викладене, а також відповідно до положень ч. 3 ст. 310 ГПК України (у редакції, чинній до 08.02.2020) постанова суду апеляційної інстанції від 11.09.2019 та рішення суду першої інстанції від 30.05.2019 у цій справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. При новому розгляді справи судам необхідно врахувати викладене, з`ясувати характер спірних правовідносин, перевірити подані сторонами докази, дати їм належну правову оцінку і, в залежності від встановленого, вирішити спір відповідно до закону. За результатами нового розгляду має бути вирішено й питання щодо розподілу судових витрат у справі.