розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення та виклику учасників справи касаційну скаргу Харківської міської ради на рішення Господарського суду Харківської області від 11.02.2019 (суддя Новікова Н.А.) та постанову Східного апеляційного господарського суду від 13.05.2019 (головуючий суддя - Тарасова І.В., судді: Білоусова Я.О., Пуль О.А.)

за позовом Харківської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аптека №277"

про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі 253 441,76 грн.

Учасники справи: не викликалися та не повідомлялися.

І. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1. У лютому 2018 року Харківська міська рада (далі - позивач) звернулась до Господарського суду Харківської області з позовною заявою, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 27.03.2018, до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аптека № 277" (далі - відповідач) про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати у сумі 253 441,76 грн.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач з 01.08.2015 до 31.12.2017 в порушення вимог статей 125, 126 Земельного кодексу України використовував земельну ділянку площею 0,0284 га по АДРЕСА_1 без виникнення в останнього права власності на землю, права постійного користування земельною ділянкою та права оренди земельної ділянки без державної реєстрації. У зв`язку з тим, що дана земельна ділянка залишається в комунальній власності, відповідач, на думку позивача, зберігає кошти, не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою, а тому на підставі статей 1212- 1214 Цивільного кодексу України відповідач зобов`язаний відшкодувати позивачу всі доходи, які він одержав чи міг би одержати від цього майна, оскільки відповідачем порушені права та інтереси позивача щодо неодержаних грошових коштів у розмірі безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за земельну ділянку.

3. Заперечуючи проти позовних вимог відповідач вказував на те, що позивачем невірно обрано підстави позову, оскільки до даних правовідносин слід застосовувати норми, що стосуються стягнення збитків, а не безпідставно збережених коштів, окрім цього відповідач посилався на відсутність у власних діях складу господарського правопорушення та ознак неправомірної поведінки відповідача, що, на думку останнього, свідчить про відсутність підстав для задоволення позову. Окрім цього відповідач посилався на невірність розрахунків, наданих позивачем в якості обґрунтування позовних вимог, та зазначав про те, що розмір нормативно-грошової оцінки визначається згідно Витягу з нормативно-грошової оцінки земельної ділянки виходячи з інформації з Державного земельного кадастру, а не з базової вартості 1 кв. м. у м. Харкові, як вказує позивач, а тому розрахунки надані позивачем не відповідають вимогам законодавства. Окрім цього, відповідач заперечував і проти застосування позивачем коефіцієнтів функціонального призначення (Кф) та коефіцієнту ставки річної орендної плати, та зазначав що у зв`язку з тим, що відповідач є аптекою та відноситься до закладів охорони здоров`я, то відповідно до Методики розрахунку орендної плати за майно, що знаходиться у комунальній власності та Порядку нормативно-грошової оцінки земель населених пунктів, до визначення орендної плати за користування земельної ділянкою повинні застосовуватись коефіцієнт ставки орендної плати - 3% замість 8% та Кф - 0,7 замість 2,5.

ІІ. Короткий зміст судових рішень

4. Рішенням Господарського суду Харківської області від 11.02.2019, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 13.05.2019, у задоволенні позову відмовлено повністю.

ІІІ. Процедура касаційного провадження у Верховному Суді

5. 11.06.2019 (згідно з реєстраційним номером АГС) Харківською міською радою до Касаційного господарського суду подано касаційну скаргу на рішення Господарського суду Харківської області від 11.02.2019 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 13.05.2019 у справі № 922/393/18.

6. Витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.07.2019 у справі №922/393/18 визначено колегію суддів у складі: Кушнір І.В. (головуючий суддя), судді: Краснов Є.В., Мачульський Г.М.

7. Згідно з частиною 4 статті 301 Господарського процесуального кодексу України перегляд рішень суду першої інстанції та постанов апеляційної інстанції у справах, ціна позову в яких не перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, здійснюється без повідомлення учасників справи, крім справ, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного провадження.

8. За приписами частини 13 статті 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

9. Ухвалою Касаційного господарського суду від 11.07.2019 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Харківської міської ради на рішення Господарського суду Харківської області від 11.02.2019 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 13.05.2019 у справі № 922/393/18. Суд ухвалив розгляд скарги здійснити у порядку письмового провадження без виклику та повідомлення учасників справи; визначити строк для подання відзиву на касаційну скаргу з доказами надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи до 31.07.2019.

ІV. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї

10. У касаційній скарзі позивач просить скасувати вищевказані рішення та постанову у справі, прийняти нове рішення, яким в повному обсязі задовольнити його позовні вимоги.

11. В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на неповне з`ясування судами обставин справи, неправильне тлумачення статті 189 Земельного кодексу України, незастосування пунктів "а", "є" частини 1 статті 12 названого Кодексу, пункту "б" частини 1 статті 33 Закону України "Про місцеве самоврядування", а також безпідставність відмови апеляційного суду у приєднанні доказів до справи.

12. У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить у її задоволенні відмовити з підстав необґрунтованості вимог, а рішення та постанову - залишити без змін.

13. Від позивача отримано клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, котре мотивовано неоднаковими висновками Верховного Суду щодо необхідності наявності Витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки для розрахунку суми безпідставно збережених коштів за час користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів.

Дане клопотання відхиляється судом з підстав, зазначених нижче.

V. Фактичні обставини, встановлені судами попередніх інстанцій

14. Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру право власності на нерухоме майно від 24.10.2017 № 101294115 право власності на 27/100 частки нежитлової будівлі літ. "А-1" загальною площею 265,8 кв.м. по АДРЕСА_1 з 14.07.2015 зареєстровано за ТОВ "АПТЕКА № 277" на підставі договору купівлі-продажу від 06.03.2015 № 618 та на 73/100 частки - з 13.07.2015 на підставі договору купівлі-продажу від 06.03.2015 №617.

В подальшому, а саме з 05.01.2018, за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру право власності на нерухоме майно від 05.02.2018 №112765228, право власності на нежитлову будівлю літ. "А-1" загальною площею 265,8 кв.м. по АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі акта прийому-передачі нерухомого майна від 05.01.2018, б/н, виданого ТОВ "АПТЕКА № 277"; протоколу загальних зборів учасників від 18.12.2017 №18/12/17, виданого ТОВ "АПТЕКА № 277"; протоколу загальних зборів учасників від 05.01.2018 № 05/01/18, виданого ТОВ "АПТЕКА № 277".

Відповідач звертався з заявою №10-3 на адресу Харківського міського голови, отриманою позивачем 10.03.2017, про надання згоди на розробку проекту відведення земельної ділянки для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. "А-1", що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, площею 0,0363 га.

Рішенням Харківської міської ради від 21.06.2017 №680/17 "Про надання юридичним та фізичним особам дозволу на розробку документації із землеустрою для експлуатації та обслуговування будівель і споруд" надано дозвіл відповідачу на розробку проекту землеустрою, при цьому у тексті рішення позивачем було допущено помилку у найменуванні відповідача.

Рішенням Харківської міської ради від 20.09.2017 №740/17 "Про надання юридичним та фізичним особам дозволу на розробку документації із землеустрою для експлуатації та обслуговування будівель і споруд" внесені зміни до рішення Харківської міської ради від 21.06.2017 №680/17 та вказано вірне найменування відповідача.

Рішенням Харківської міської ради від 21.02.2018 №992/18 "Про надання юридичним та фізичним особам дозволу на розробку документації із землеустрою для експлуатації та обслуговування будівель і споруд" затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0370 га за рахунок земель комунальної власності.

Разом з цим, відповідно до листа Управління Держгеокадастру у м. Харкові Харківської області від 09.03.2017 № 19-20.08-3-857/20-17 та листа Департаменту земельних відносин Харківської міської ради від 16.03.2017 № 1631/0/225-17 речові права відповідача на земельну ділянку по АДРЕСА_1 не зареєстровані.

Департаментом територіального контролю Харківської міської ради 05.02.2018 здійснено обстеження земельної ділянки, за результатами якого складено акт обстеження земельної ділянки, визначення її меж, площі та конфігурації, в якому зазначено, що ТОВ "АПТЕКА № 277" використовує земельну ділянку площею 0,0284 га по АДРЕСА_1 для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. "А-1" комерційного використання (аптека), право власності на яку зареєстровано за відповідачем.

Площа земельної ділянки відповідно до її меж складає 0,0284 га. Межі земельної ділянки визначені відповідно до зовнішніх меж будівлі. Координати точок знімальної основи визначались супутниковим методом з прив`язкою до сертифікованої мережі в системі СК-63 ХАРКІВ (КНВА) із застосуванням RTK приймача GNSS S66OP № S6626C123188554 .

Викладені обставини у сукупності слугували підставою для заявлення даного позову.

VІ. Короткий виклад мотивів судових рішень судів попередніх інстанцій

15. Апеляційна інстанція повністю підтримала місцевий господарський суд, який відмовляючи в задоволенні позову виходив з того, що спірна земельна ділянка за адресою м. Харків проспект Московський площею 0,0284 га в період, за який позивачем заявлена до стягнення орендна плата, не була сформована як об`єкт права, оскільки не мала ні визначених меж, ні кадастрового номера, інформація про неї не занесена до Державного земельного кадастру.

Окрім того позивачем не надано суду витягу з нормативно-грошової оцінки земельної ділянки, яка є основою для визначення розміру орендної плати, а тому, зважаючи на неможливість визначення площі земельної ділянки, яку використовував відповідач, а також на відсутність доказів щодо нормативно-грошової оцінки землі, необхідної для визначення розміру заявлених позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість та безпідставність розрахунків позивача.

Також місцевий господарський суд вказував на те, що при визначенні нормативно-грошової оцінки землі необхідно застосовувати коефіцієнт функціонального використання землі, а не коефіцієнт функціонального призначення, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у Постанові від 08.08.2018 у справі №808/2359/13-а, а тому, враховуючи, що земельна ділянка використовувалась для обслуговування закладів охорони здоров`я, до яких згідно до Постанови КМУ №929 від 30.11.2016 (929-2016-п) віднесена аптека, позивачеві слід було застосовувати коефіцієнт 0,7 замість 2,5, який помилково застосував у своєму розрахунку розміру позовних вимог позивач.

VІІ. Позиція Верховного Суду

16. Згідно зі ст. 300 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК (1798-12) ):

"1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

3. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

4. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права."

З урахуванням викладеного, судом не приймаються та не розглядаються доводи скаржника, пов`язані з переоцінкою доказів та встановленням по новому обставин справи.

17. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №922/3412/17 викладено такий правовий висновок:

"22. Відповідно до пункту 2 частини другої статті 22 Цивільного кодексу України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

23. Частина перша статті 1166 Цивільного кодексу України встановлює, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

24. Відповідно до частини другої статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом "д" частини першої статті 156 Земельного кодексу України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

25. За змістом указаних приписів Цивільного та Земельного кодексів України (2768-14) відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

26. Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 Цивільного кодексу України). Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (частина друга статті 1166 Цивільного кодексу України).

27. Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України (435-15) є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

28. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України (435-15) застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

29. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

30. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України (435-15) .

31. За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України (435-15) для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

32. Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

33. Предметом позову в цій справі є стягнення з власника об`єктів нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою, на якій ці об`єкти розміщені.

34. Перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентується Земельним кодексом України (2768-14) . Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (частина друга статті 120 Земельного кодексу України). Набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (пункт "е" частини першої статті 141 цього Кодексу).

35. За змістом глави 15 Земельного кодексу України (2768-14) у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, право користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується, зокрема, через право оренди.

36. Частина перша статті 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини першої статті 96 Земельного кодексу України).

37. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 Земельного кодексу України).

38. Отже, за змістом указаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте з огляду на приписи частини другої статті 120 Земельного кодексу України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.

39. Суди попередніх інстанцій установили, що відповідач є власником нерухомого майна, розміщеного на відповідній земельній ділянці, на підставі договорів купівлі-продажу від 24 грудня 2015 року № 200 і № 204, укладених між Приватним підприємством фірмою "Сандра-Інтернешнел" (продавець; далі - ППФ "Сандра-Інтернешнел") і ТОВ "Сінтрекс" (покупець).

40. При цьому матеріали справи не містять доказів належного оформлення права користування вказаною земельною ділянкою ні ППФ "Сандра-Інтернешнел" (попереднього землекористувача), ні ТОВ "Сінтрекс", зокрема укладення відповідних договорів оренди з Харківською міською радою та державної реєстрації такого права, а отже, при укладенні договору купівлі-продажу нерухомості право користування земельною ділянкою, якого не існувало у продавця на момент укладення договорів купівлі-продажу, до набувача не перейшло. Таким чином, відповідач користується цією земельною ділянкою без достатньої правової підстави.

41. Відтак Велика Палата Верховного Суду вважає, що немає підстав для застосування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок, оскільки до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

42. З огляду на викладене ТОВ "Сінтрекс" як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

43. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18), а також у постановах Верховного Суду України від 30 листопада 2016 року у справі № 922/1008/15 (провадження № 3-1271гс16), від 07 грудня 2016 року у справі № 922/1009/15 (провадження № 3-1348гс16), від 12 квітня 2017 року у справах № 922/207/15 (провадження № 3-1345гс16) і № 922/5468/14 (провадження № 3-1347гс16).

44. Отже, суд першої інстанції, встановивши факт використання відповідачем земельної ділянки без достатніх правових підстав, а також безпідставне збереження відповідачем коштів у розмірі орендної плати за її використання, дійшов обґрунтованого висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин саме приписів статей 1212 - 1214 Цивільного кодексу України, оскільки для кондикційних зобов`язань доведення вини особи не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Натомість суд апеляційної інстанції без належного обґрунтування зазначив, що для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, необхідною умовою є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення.

45. Водночас, узявши до уваги доводи відповідача про те, що він користується земельною ділянкою розміром 0,8880 га з кадастровим номером 6310136300:04:018:0058 (розмір визначено договорами купівлі-продажу нерухомого майна від 24 грудня 2015 року № 200 та № 204, та витягом з Державного земельного кадастру №НВ-6305180242017 від 02 листопада 2017 року), суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що кошти безпідставно набутого майна (орендної плати за користування земельною ділянкою) стягненню не підлягають.

46. Більше того, поза увагою суду апеляційної інстанції залишився доказ, наданий Харківською міською радою, що встановлює фактичний розмір земельної ділянки, яку використовує відповідач, - акт обстеження, визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки від 04 вересня 2017 року, складений Департаментом територіального контролю Харківської міської ради на виконання самоврядних повноважень позивача, визначених приписами Земельного кодексу України (2768-14) та Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР) .

47. Разом з тим відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

48. Плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

49. Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України у вказаній редакції).

50. З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття "земельний податок" і "орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності".

51. Ухвалюючи оскаржувану постанову, суд апеляційної інстанції зауважив, що при здійсненні розрахунку коштів, збережених у себе відповідачем без достатньої правової підстави, позивач не врахував розміру сплаченого ТОВ "Сінтрекс" земельного податку за заявлений у позові період (з 01 січня 2016 року по 30 вересня 2017 року), а розмір безпідставно збережених коштів зменшено лише на суму сплаченого земельного податку за період з 01 січня по 30 липня 2016 року, проте суд не дав оцінки цим фактичним обставинам з урахуванням наведених приписів чинного законодавства.

52. Звідси суд апеляційної інстанції мав дослідити розмір безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування відповідачем земельною ділянкою без належних на те правових підстав, а також розрахунки між сторонами щодо сплаченого ТОВ "Сінтрекс" земельного податку за відповідну земельну ділянку.

63. За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України (435-15) для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

64. Не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розміщене це нерухоме майно.

65. До моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України."

18. Аналогічну правову позицію наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.01.2019 у справі №912/1188/17, від 15.01.2019 у справі №920/1161/17, від 15.01.2019 у справі №916/2860/17, від 21.01.2019 у справі №902/794/17, від 29.01.2019 у справі №3922/3780/17, від 01.02.2019 у справі №916/678/18, від 04.02.2019 у справі №922/3409/17, від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 06.02.2019 у справі №922/587/18, від 13.02.2019 у справі №922/392/18, від 14.02.2019 у справі №922/1019/18, від 19.02.2019 у справі №908/220/18, від 12.03.2019 у справі №916/2948/17, від 09.04.2019 у справі №922/652/18, від 12.04.2019 у справі №922/981/18, від 21.05.2019 у справі №924/552/18, від 11.06.2019 у справі №922/551/18, від 04.06.2019 у справі №;914/1925/18, від 07.06.2019 у справі №924/638/18, від 12.06.2019 у справі №922/902/18, від 09.07.2019 у справі №922/535/18, від 08.07.2019 у справі №922/530/18, від 16.07.2019 у справі №922/1046/18, від 16.07.2019 у справі №914/484/18, від 30.07.2019 у справі №908/484/18, 06.08.2019 у справі №922/3560/18, від 12.08.2019 у справі 3922/2927/18, від 07.08.2019 у справі №922/818/18, від 27.08.2019 у справі №922/2762/18, від 29.08.2019 у справі №922/3443/18, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі № 922/1008/15, від 07.12.2016 у справі № 922/1009/15, від 12.04.2017 у справах №922/207/15 і № 922/5468/14.

19. Разом з тим, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц викладено такий правовий висновок:

"56. Відповідач наголошував на тому, що у матеріалах справи відсутні витяги з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок, відомості яких є обов`язковими при визначенні орендної плати. Проте суди відхилили вказані доводи, поклавши в основу рішень довідку від 7 березня 2017 року Управління Держгеокадастру у Лозівському районі Харківської області щодо базової вартості одного квадратного метра земельних ділянок станом на 1 січня 2016 року у розмірі 564,72 грн. Ця вартість була використана комісією для розрахунку збитків позивача, заподіяних відповідачем у 2016 році.

57. Згідно з абзацом 3 частини першої статті 13 Закону України "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки, зокрема, комунальної власності. Крім того, згідно з абзацом 1 пункту 289.1 Податкового кодексу України (2755-17) для визначення розміру орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

58. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки (частина друга статті 20 Закону України "Про оцінку земель").

59. З огляду на вказані приписи суди не обґрунтували відхилення доводів відповідача щодо визначення розміру орендної плати за земельні ділянки на підставі нормативної грошової оцінки."

20. Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 749/230/15-ц, від 20.09.2018 у справі № 925/230/17, від 17.10.2018 у справі № 922/2972/17, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.01.2019 у справі №916/2927/17, від 14.01.2019 у справі №912/1188/17, від 15.01.2019 у справах №912/249/18, №916/2860/17, №920/1161/17, від 21.01.2019 у справі №922/587/18, від 01.02.2019 у справі №916/678/18, від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 06.02.2019 у справі №922/587/18, від 14.02.2019 у справі №922/1019/18, від 19.02.2019 у справі №908/220/18, від 20.02.2019 у справі №912/894/18, від 12.03.2019 у справі №916/2948/17, від 09.04.2019 у справі №922/652/18, від 12.04.2019 у справі №922/981/18, від 21.05.2019 у справах №924/552/18, №912/895/18, від 11.06.2019 у справі №922/551/18, від 04.06.2019 у справі №914/1925/18, від 07.06.2019 у справі №924/638/18, від 12.06.2019 у справі №922/902/18, від 08.07.2019 у справі №922/530/18, від 09.07.2019 у справі №922/535/18, від 16.07.2019 у справі №922/1046/18, від 06.08.2019 у справі №922/3560/18, від 07.08.2019 у справі №922/818/18, від 12.08.2019 у справі №922/2927/18, від 27.08.2019 у справі №922/2762/18, від 29.08.2019 у справі №922/3443/18.

21. Крім того, у постанові Верховного Суду від 29.01.2019 у справі №922/536/18 викладено наступну правову позицію:

"50. З огляду на вимоги статей 79, 86 ГПК України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

51. Нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 ПК України (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 по справі №920/739/17).

52. Згідно з частинами 1-4 статті - 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

53. Відповідно до частини 2 статті 20 та частини 3 статті 23 Закону України "Про оцінку земель" дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

54. Враховуючи положення статті - 79-1 ЗК України та статей 20, 23 Закону України "Про оцінку земель", колегія суддів вважає, що судами попередніх інстанцій помилково залишено поза увагою те, що в матеріалах справи відсутні та позивачем не надано витяги із технічної документації про нормативну грошову оцінку двох окремих земельних ділянок площею 8,5846га та 0,4030га (кадастрові №№6310136900:05:001:0015, 6310136900:02:005:0142) відповідно, в зв`язку з чим не виключається помилковість здійсненого Міськрадою розрахунку розміру безпідставно збережених відповідачем коштів у вигляді орендної плати. При цьому в силу імперативно встановленої статтею 300 ГПК України недопустимості збирання судом касаційної інстанції чи прийняття до розгляду нових доказів, колегія суддів не приймає до уваги нові докази, а саме витяги від 24.10.2018 №994/0/45-18 та від 03.12.2018 №1110/0/45-18 про нормативну грошову оцінку земельних ділянок площею 0,4030га та 8,4327га відповідно, які долучені відповідачем до додаткових пояснень до відзиву на касаційну скаргу.

55. Касаційна інстанція також не має права здійснити перевірку доводів учасників справи щодо суперечливих розрахунків розміру позовних вимог виходячи із застосованої Міськрадою ставки річної орендної плати у 4% від нормативної грошової оцінки земельних ділянок відповідної категорії, оскільки достовірне з`ясування цих фактичних обставин виходить за межі повноважень касаційної інстанції, визначені статтею 300 ГПК України, та має бути проведено в ході нового розгляду справи."

22. Колегія суддів касаційного суду по даній справі погоджується з правовими позиціями, викладеними у зазначених постановах Верховного Суду, в т.ч. і Великої Палати ВС, та не вбачає підстав для відступу від них.

23. З врахуванням викладеного, колегія суддів касаційного суду визнає правомірними висновки судів попередніх інстанцій про відмову у позові враховуючи встановлені судами обставини про те, що:

- земельна ділянка за адресою м. Харків проспект Московський площею 0,0284 га за період, за який позивачем нараховується до стягнення сума безпідставного збагачення у вигляді несплаченої орендної плати (з 01.08.2015 по 31.12.2017), не була сформована як об`єкт права, оскільки вона не мала ані визначених меж, ані кадастрового номера, інформація про неї не занесена до Державного земельного кадастру, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а також листами Управління Держгеокадастру у м. Харкові Харківської області від 09.03.2017 № 19-20.08-3-857/20-17 та Департаменту земельних відносин Харківської міської ради від 16.03.2017 № 1631/0/225-17;

- витяг з нормативно-грошової оцінки позивачем до суду першої інстанції не надано, оскільки з 01.08.2015 по 31.12.2017, земельна ділянка за адресою м. Харків проспект Московський площею 0,0284 га не була сформована як об`єкт права оренди;

- посилання позивача на необхідність використання при розрахунку орендної плати коефіцієнта функціонального призначення 2.5, а не коефіцієнта функціонального використання землі 0,7, правомірно відхилено апеляційним судом, оскільки застосування відповідних коефіцієнтів має визначатись не позивачем самостійно, а лише на підставі відповідного витягу із нормативно-грошової оцінки землі, встановленого відповідним підрозділом Держгеокадстру, який в матеріалах справи як належний та допустимий доказ відсутній.

24. При цьому апеляційним судом обґрунтовано відхилено клопотання позивача про приєднання до матеріалів справи витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 22.03.2019 № 615/0/45-19 через те, що цей витяг датований вже після прийняття рішення судом першої інстанції, тобто це доказ, який взагалі не існував на момент розгляду спору по суті судом першої інстанції.

Така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

25. Правова позиція з цього питання викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №911/3250/16, від 06.02.2019 у справі №916/3130/17, від 26.02.2019 у справі №913/632/17 та від 06.03.2019 у справі №916/4692/15.

26. Клопотання про передачу справи, котра переглядається, на розгляд до Великої Палати Верховного Суду, задоволенню не підлягає з наступних підстав.

27. Підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду визначені частинами 4 - 6 статті 302 ГПК України згідно з якими суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. Справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.

28. Аналогічні справи були предметом розгляду Великої палати Верховного Суду. За результатами їхнього розгляду сформульовані правові позиції, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17.

29. Також аналогічної правової позиції дотримується Касаційний господарський суд у постановах від 31.07.2019 у справі №922/1349/18, від 12.08.2019 у справі №922/2927/18, від 27.08.2019 у справі №922/2762/18, а також у всіх вищезазначених постановах ВП та КГС у складі Верховного Суду, що свідчить про єдину сталу практику в Касаційному господарському суді, яка сформувалася ще до прийняття наведеної скаржником однієї постанови Касаційного цивільного суду.