1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що із загальнодоступного джерела - Державного земельного кадастру позивачеві стало відомо, що право власності на земельну ділянку площею 0,1 га, кадастровий номер 4610136800:07:001:0016, цільове призначення - для розміщення та експлуатації будівель і споруд додаткових транспортних послуг та допоміжних операцій (код 12.08 згідно з Класифікацією видів цільового призначення земель, затвердженою наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 № 548 (z1011-10) ), вид використання - для будівництва АЗС, розташовану у м. Львові на просп. Червоної Калини, 50, зареєстровано у Державному земельному кадастрі за ТОВ "Новел-Істейт".

За твердженням позивача, ухвалення рішення Львівською обласною радою у частині погодження продажу та уповноваження Львівської ОДА на продаж земельної ділянки, видання Львівською ОДА розпорядження в частині продажу земельної ділянки, укладення договору купівлі-продажу, видання ТОВ "Нафта-Львів" державного акта Львівською ОДА були вчинені з порушенням вимог чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства та повинні бути визнані недійсними, а земельну ділянку необхідно витребувати у ТОВ "Новел-Істейт".

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.02.2020 у задоволенні позовних вимог Львівської міської ради до Львівської обласної ради, Львівської ОДА, ТОВ "Нафта-Львів", ТОВ "Новел-Істейт" відмовлено повністю.

2.2. Суд першої інстанції зазначив, що розпоряджатися спірною земельною ділянкою згідно з чинним законодавством мала право виключно Львівська міська рада. Львівська обласна рада на момент видання оспорюваного розпорядження не мала таких повноважень, не делегувала їх і Львівська міська рада. Тому суд дійшов висновку про обґрунтованість тверджень позивача, що Розпорядження від 15.12.2000 № 1454 (у частині продажу земельної ділянки у м. Львові на просп. Червоної Калини, 50, площею 0,1 га) та Рішення від 28.12.2000 № 408 (у частині погодження продажу та уповноваження Львівської ОДА на здійснення продажу земельної ділянки у м. Львові на просп. Червоної Калини, 50, площею 0,1 га) є незаконними і такими, що мають бути визнані недійсними, оскільки ухвалені відповідачами-1 та 2 із перевищенням компетенції, а саме за відсутності права розпоряджатися земельною ділянкою, розташованою у м. Львові. Крім того, суд, установивши відсутність у відповідача-2 права на продаж спірної земельної ділянки, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного 27.12.2000 між Львівською ОДА і ТОВ "Нафта-Львів". З огляду на незаконність Розпорядження від 15.12.2000 № 1454, беручи до уваги наявність підстав для скасування цього Розпорядження, суд дійшов висновку про визнання недійсним державного акта на право власності на землю серії ЛВ № 028583, виданого 23.01.2001 Львівською ОДА ТОВ "Нафта-Львів". Оскільки суд установив, що продаж спірної земельної ділянки на користь відповідача - 3 здійснено із порушенням норм земельного законодавства, а саме за відсутності відповідного рішення Львівської міської ради та без укладення Львівською міською радою договору купівлі-продажу земельної ділянки з відповідачем-3 (отже спірна земельна ділянка вибула з власності територіальної громади міста Львова поза волею особи, яка здійснює розпорядження нею), вимога позивача про витребування у ТОВ "Екотрейд Компані" на користь Львівської міської ради спірної земельної ділянки є обґрунтованою. Натомість, відмовляючи у задоволенні позову, суд установив, що Львівська міська рада як колегіальний орган у складі депутатів Львівської міської ради, затверджуючи 22.03.2012 більшістю голосів "Матеріали інвентаризації юридичних осіб, що здійснюють користування земельними ділянками за межами, визначеними документами, що посвідчують право на земельні ділянки, для обслуговування автозаправних станцій, під`їздів та влаштування благоустрою у Сихівському районі" була обізнана, або мала би бути обізнаною, що земельна ділянка площею 0,10 га, розташована за адресою: м. Львів, просп. Червоної Калини, 50 перебуває у власності ТОВ "Новел-Істейт". Отже, суд послався на положення статей 256, 257 Цивільного кодексу України та дійшов висновку про пропуск позивачем позовної давності, про застосування якої заявили відповідачі.

2.3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2020 апеляційну скаргу Львівської міської ради задоволено частково. Рішення Господарського суду міста Києва від 25.06.2019 змінено, викладено його мотивувальну частину у редакції, наведеній у цій постанові. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 25.06.2019 залишено без змін.

2.4. Суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції про те, що Рішення від 28.12.2000 № 408 та Розпорядження від 15.12.2000 №1454 ухвалені із перевищенням компетенції, за відсутності права розпоряджатися земельною ділянкою, розташованою у місті Львові, що є підставою для визнання їх незаконними. За висновком суду, укладення спірного договору купівлі-продажу згідно з Розпорядженням від 15.12.2000 № 1454 порушує норми земельного законодавства, оскільки це Розпорядження відповідач-2 видав із перевищенням компетенції, що є підставою для визнання такого правочину недійсним. Суд апеляційної інстанції зазначив, що суд установив незаконність Розпорядження відповідача-2, на підставі якого видано державний акт на право власності на землю серії ЛВ № 028583, тому цей державний акт також має бути визнано недійсним. Зазначивши про обізнаність позивача про існування оскаржуваних актів і договору, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовну давність стосовно вимог про визнання недійсними Рішення від 28.12.2000 № 408, Розпорядження від 15.12.2000 № 1454, договору купівлі-продажу земельної ділянки від 27.12.2000 та Державного акта на право власності на землю серії ЛВ № 028583, виданого 23.01.2001, пропущена, а позивач не навів поважних причин пропуску цього строку. Щодо позовних вимог про витребування земельної ділянки у відповідача-4, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що закон не пов`язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані із фактичною передачею майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб. Установивши, що виконавчий комітет Львівської міської ради про факт вибуття земельної ділянки дізнався принаймні з 05.09.2003, а Львівська міська рада як колегіальний орган - принаймні з 22.03.2012, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовну давність за цими вимогами також пропущено.

3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї

3.1. Не погоджуючись із рішенням Господарського суду міста Києва від 25.06.2019 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2020, Львівська міська рада звернулася до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 25.06.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2020, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

3.2. В обґрунтування касаційної скарги Львівська міська рада посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права, зокрема, положень частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України, та порушення норм процесуального права.

Скаржник зазначає, що Велика Палата Верховного Суду згідно з постановою від 17.10.2018 у справі № 362/44/17 відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 05.10.2016 у справі № 916/2129/15, та від висновку Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 29.03.2018 у справі № 904/10673/16, застосування яких позивач очікував, що призвело до порушення його прав, на відновлення яких він сподівався. На думку Львівської міської ради, застосування Верховним Судом положень частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України з урахуванням попередньої правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 05.10.2016 у справі № 916/2129/15 та у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.03.2018 у справі № 904/10673/16, забезпечить дотримання гарантованого Конституцією України (254к/96-ВР) верховенства права.

Крім того, скаржник обґрунтовує необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16 та застосованого Північним апеляційним господарським судом. Необхідність такого відступлення аргументована тим, що, на думку скаржника, відлік позовної давності щодо вимоги про витребування у ТОВ "Екотрейд Компані" на користь Львівської міської ради спірної земельної ділянки не міг розпочатися раніше моменту набуття ТОВ "Екотрейд Компані" спірної земельної ділянки у власність. При цьому скаржник зазначає, що висновок апеляційного господарського суду про те, що відлік позовної давності необхідно починати з 22.03.2012, є необґрунтованим і зробленим без урахування висновку щодо застосування норми частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 13.06.2018 у справі № 815/332/17 та від 05.12.2018 у справі № 522/2202/15.

3.3. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Нафта-Львів" просить залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення. Зазначає, що Львівська міська рада знала про правовий режим спірної земельної ділянки та її власника задовго до звернення до суду із цим позовом і пропустила позовну давність.

3.4. ТОВ "Екотрейд Компані" просить залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. Зазначає, що застосування позовної давності у цій справ є невід`ємною частиною реалізації верховенства права та правової визначеності, оскільки товариство як добросовісний набувач не повинно нести надмірний тягар у виді позбавлення права на земельну ділянку внаслідок нестабільної та незаконної поведінки Львівської міської ради та її органів.

3.5. Львівська ОДА просить касаційну скаргу Львівської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 25.06.2019 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2020 залишити без задоволення, а зазначені судові рішення - без змін. Наголошує, що Львівська міська рада була обізнана з усіма оскаржуваними актами та договорами, доказів повернення перерахованих коштів сторонами спірного договору не надано, дії скаржника під час оформлення дозволів на створення АЗС свідчать про те, що Львівська міська рада знала про відчуження спірної земельної ділянки і більше 15 років свідомо не вживала жодних заходів для її повернення. Тому звернення наприкінці 2016 року із позовом про витребування земельної ділянки не можна розцінювати інакше як втручання у право особи на мирне володіння майном.

4. Розгляд касаційної скарги та обставини справи, встановлені судами

4.1. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.04.2020 відкрито касаційне провадження за касаційної скаргою Львівської міської ради на постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2020 і рішення Господарського суду міста Києва від 25.06.2019 у справі № 910/23277/16.

Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 05.06.2020 № 29.3-02/986 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу справи № 915/460/18 у зв`язку із запланованою відпусткою судді Зуєва В. А.

Згідно з витягом із протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 05.06.2020 визначено колегію суддів у складі: Багай Н. О. - головуючий, Дроботова Т. Б., Чумак Ю. Я.

4.2. 08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Розгляд цієї скарги здійснюється з урахуванням положень Господарського процесуального кодексу України (1798-12) у редакції від 08.02.2020 (далі - у редакції, чинній з 08.02.2020), оскільки касаційну скаргу подано 18.03.2020.

4.3. Господарськими судами попередніх інстанцій установлено, що згідно з Розпорядженням від 15.12.2000 № 1454 на виконання Указу Президента України від 12.07.1995 № 608 "Про приватизацію та оренду земельних ділянок несільськогосподарського призначення для здійснення підприємницької діяльності" (608/95) , Указу Президента України від 04.02.2000 № 168 "Про заходи щодо розвитку та регулювання ринку земель населених пунктів, інших земель несільськогосподарського призначення" (168/2000) , Розпорядження голови Львівської ОДА від 06.09.2000 № 1009 "Про затвердження переліку земельних ділянок несільськогосподарського призначення для продажу", з метою ефективного використання земельного фонду у ринкових умовах, залучення додаткових коштів до бюджету вирішено: продати суб`єктам підприємницької діяльності земельні ділянки несільськогосподарського призначення, що перебувають у державній власності, загальною площею 2,58 га на території м. Львова згідно з додатком для будівництва АЗС; установити ціну продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення для будівництва АЗС згідно з додатком; зобов`язати начальника Львівського обласного управління земельних ресурсів Лавейкіна Михайла Івановича у десятиденний термін укласти договори купівлі-продажу земельних ділянок та посвідчити їх нотаріально.

4.4. Згідно з додатком № 1 до Розпорядження від 15.12.2000 № 1454 земельною ділянкою несільськогосподарського призначення, яка підлягає продажу ТОВ "Нафта-Львів", є земельна ділянка площею 0,1 га, розташована за адресою: м. Львів, просп. Червоної Калини, 50 .

4.5. 27.12.2000 між Львівською ОДА (продавець) та ТОВ "Нафта-Львів" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, відповідно до пункту 1.1 якого продавець на підставі Розпорядження від 15.12.2000 № 1454 передає за плату, а покупець приймає у власність і сплачує вартість земельної ділянки з усіма обтяженнями і сервітутами за адресою: м. Львів, просп. Червоної Калини, 50, загальною площею 0,10 га, згідно з генеральним планом, який додається до договору.

4.6. Зазначена земельна ділянка продається для будівництва АЗС (автозаправної станції), на умовах дотримання покупцем вимог відповідних служб при здійсненні будівництва (пункт 1.2 договору від 27.12.2000).

4.7. Згідно з пунктом 2.1 договору від 27.12.2000 ціна продажу земельної ділянки становить 88 088,00 грн без урахування податку на додану вартість.

4.8. Обов`язок продавця передати земельну ділянку покупцю вважається виконаним і право власності на земельну ділянку переходить до покупця після повної сплати вартості земельної ділянки відповідно до розділу 2 цього договору, реєстрації договору, після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та видачі Державного акта на право власності на землі. Розпочати користування та розпоряджатися земельною ділянкою до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) та одержання документа, що посвідчує право власності на землю, забороняється (пункти 8.1, 8.2 договору від 27.12.2010).

4.9. За умовами пункту 13.1 зазначеного договору, цей договір є обов`язковим для сторін з моменту підписання обома сторонами.

4.10. Згідно з Рішенням від 28.12.2000 № 408 погоджено перелік земельних ділянок несільськогосподарського призначення для розміщення свердловини із забору питної води, торгового комплексу та АЗС для продажу у власність з додатком; доручено Львівській ОДА здійснити прямий продаж цих земельних ділянок; прямий продаж земельних ділянок провести за умови сплати покупцем вартості земельних ділянок у п`ятиденний термін з дня підписання угоди та у розмірах згідно з пунктом 57.4 "Положення про порядок продажу та передачі в оренду земельних ділянок для здійснення підприємницької діяльності на території Львівської області".

4.11. За змістом додатку до Рішення від 28.12.2000 № 408 погоджено продаж, у тому числі, земельної ділянки площею 0,1 га, розташованої за адресою: м. Львів, просп. Червоної Калини, 50 .

4.12. 23.01.2001 ТОВ "Нафта-Львів" отримало державний акт № 028583 на право власності на землю, виданий Львівською ОДА та зареєстрований Львівським обласним управлінням земельних ресурсів в книзі записів державної реєстрації державних актів на право власності на землю за № 5 кн. 5-1.

4.13. Згідно із цим державним актом ТОВ "Нафта-Львів" передано у власність земельну ділянку несільськогосподарського призначення площею 0,10 га в межах, визначених на плані, розташовану на території м. Львова, просп. Червоної Калини, 50, для будівництва АЗС.

4.14. 03.04.2009 між ТОВ "Нафта-Львів" (продавець) та ТОВ "Новел-Істейт" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки (далі - договір від 03.04.2009), відповідно до пункту 1 якого продавець продав, а покупець купив земельну ділянку площею 0,10 га, розташовану за адресою: м. Львів, просп. Червоної Калини, 50. Цільове призначення (використання) земельної ділянки: для будівництва автозаправної станції. Кадастровий номер земельної ділянки: 10902003.

4.15. У пункті 2 договору від 03.04.2009 зазначено, що ця земельна ділянка належить продавцю на підставі державного акта на право власності на землю серії ЛВ № 028583, виданого Львівською ОДА 23.01.2001 на підставі Розпорядження від 15.12.2000 № 1454.

4.16. Приймання і передача земельної ділянки проводиться протягом трьох робочих днів після підписання цього договору, шляхом оформлення акта прийому-передачі (пункт 6 договору від 03.04.2009).

4.17. Зазначений правочин підписано представниками сторін, скріплено їх печатками та посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Козіною A. B., зареєстровано у реєстрі за № 1265.

4.18. ТОВ "Нафта-Львів" передало, а ТОВ "Новел-Істейт" прийняло земельну ділянку площею 0,10 га, розташовану за адресою: м . Львів, просп. Червоної Калини, 50, про що сторони склали акт прийому-передачі від 06.04.2009.

4.19. На підставі договору від 03.04.2009 ТОВ "Новел-Істейт" 08.12.2010 було видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 017673. Цей акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею за № 02:10:470:0001 Зкн.02-6.

4.20. Реєстрація права власності третьої особи на земельну ділянку також підтверджується витягом від 27.03.2017 № НВ-4604842592017 із Державного земельного кадастру про земельну ділянку.

4.21. У подальшому на підставі протоколу ТОВ "Новел Істейт від 10.02.2017 № 10/02 та акта приймання-передачі від 27.03.2017 б/н право власності на земельну ділянку у м. Львові на просп. Червоної Калини, 50 площею 0,1 га перейшло до ТОВ "Екотрейд Компані", що підтверджується інформаційною довідкою із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 08.04.2019 № 162595094.

4.22. Спір виник у зв`язку із наявністю/відсутністю підстав для визнання Розпорядження від 15.12.2000 № 1454 та Рішення від 28.12.2000 № 408 (в частині погодження продажу та уповноваження Львівської ОДА на здійснення продажу земельної ділянки у м. Львові на просп. Червоної Калини, 50 площею 0,1 га) незаконними і такими, що мають бути визнані недійсними, у зв`язку із наявністю/відсутністю у Львівської ОДА права продажу спірної земельної ділянки та видання відповідачеві-3 державного акта на право власності на земельну ділянку, також у зв`язку із наявністю/відсутністю правових підстав для витребування у відповідача-4 спірної земельної ділянки.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційне провадження за касаційною скаргою Львівської міської ради в частині підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, необхідно закрити, а в решті заявлених вимог касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на таке.

5.2. Касаційну скаргу із посиланням на положення частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права (статті 261, 267, 268 Цивільного кодексу України) без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 05.10.2016 у справі № 916/2129/15, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.03.2018 у справі № 904/10673/16, Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13.06.2018 у справі № 815/332/17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 522/2202/15.

Крім того, скаржник обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16 і застосованого Північним апеляційним господарським судом під час ухвалення оскарженої постанови.

5.3. Відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 2, 3 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

5.4. Отже, у разі подання касаційної скарги, зокрема на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у ній зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був урахований судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Наведена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстави, зазначеної в пункті 1 частини 2 цієї статті можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

5.5. Як уже зазначалося, предметом спору є вимоги позивача про визнання недійсним Рішення від 28.12.2000 № 408, визнання недійсним Розпорядження від 15.12.2000 № 1454 в частині продажу земельної ділянки у м. Львові на просп. Червоної Калини, 50 площею 0,1 га; визнання недійсним договору від 27.12.2000 між Львівською ОДА та ТОВ "Нафта-Львів"; визнання недійсним Державного акта на право власності на землю серія ЛВ № 028583, виданого 23.01.2001 Львівською ОДА ТОВ "Нафта-Львів"; витребування у ТОВ "Новел-Істейт" на користь Львівської міської ради земельної ділянки цільове призначення - для будівництва АЗС, площею 0,1 га у м. Львові на просп. Червоної Калини, 50, кадастровий номер 4610136800:07:001:0016 .

5.6. Підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним Рішення від 28.12.2000 № 408, Розпорядження від 15.12.2000 № 1454, договору від 27.12.2000 та Державного акта на право власності на землю серії ЛВ № 028583 від 23.01.2001 є встановлення судами пропуску позивачем позовної давності, недоведення поважності причин пропуску цього строку та застосування судом до спірних правовідносин наслідків його спливу.

5.7. Стосовно позовної вимоги про витребування спірної земельної ділянки суд апеляційної інстанції послався на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16 про застосування положень частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України, та, установивши, що виконавчий комітет Львівської міської ради про факт вибуття із комунальної власності земельної ділянки дізнався з 05.09.2003, а Львівська міська рада - з 22.03.2012, дійшов висновку про те, що за позовними вимогами про витребування спірної земельної ділянки на підставі статті 388 Цивільного кодексу України позовну давність пропущено.

5.8. Скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував положення частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 522/2202/15-ц, постанові Верховного Суду України від 05.10.2016 у справі № 916/2129/15, постановах Верховного Суду від 13.06.2018 у справі № 815/332/17 та від 29.03.2018 у справі № 904/10673/16.

5.9. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 522/2202/15-ц, на яку послався скаржник, зазначаючи при цьому, що правові позиції про застосування положень статей 261, 257 Цивільного кодексу України не були враховані судами під час ухвалення оскаржуваних рішень, Верховний Суд дійшов таких висновків:

- для застосування положень про позовну давність суд має дослідити питання її перебігу за кожною позовною вимогою окремо та залежно від установленого дійти висновку про її сплив;

- майно, яке вибуло із володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але у подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею;

- у спорах про витребування земельної ділянки, що вибула із володіння територіальної громади на підставі рішення суду, яке було скасовано, відчуження земельної ділянки вважається таким, що здійснено поза волею територіальної громади

У справі № 522/2202/15-ц, за правового регулювання, певною мірою схожого з тим, що застосовується до правовідносин у справі № 910/23277/16, але за інших фактичних обставин справи та досліджених доказів, Велика Палата Верховного Суду зазначила про помилковість висновків судів про вибуття спірної земельної ділянки з волі міської ради, оскільки її виконавчий орган видав державний акт на виконання судового рішення, яке у подальшому було скасовано. З огляду на викладене, зазначену справу та справу № 910/23277/16 не можна вважати подібними.

5.10. У справі № 815/332/17, на відміну від справи № 910/23277/16, яка розглядається, предметом адміністративного позову було скасування реєстрації декларації про готовність об`єктів до експлуатації, скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду скасував ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 21.08.2017 про залишення позову без розгляду та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2017, адміністративну справу № 815/322/17 направив до Одеського окружного адміністративного суду для продовження розгляду, зазначивши про порушення судами положень абзацу 2 частини 2 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України. При цьому Верховний Суд виходив із того, що строк звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів з адміністративним позовом належить обчислювати з дня, коли міська рада дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Проаналізувавши статутні документи департаменту комунальної власності Одеської міської ради та управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради, Верховний Суд зазначив, що ці органи Одеської міської ради є самостійними юридичними особами, наявність певної інформації у зазначених органів і комунальних підприємствах не свідчить про обізнаність Одеської міської ради щодо цієї ж інформації. Водночас, колегія суддів зауважує, що наведене не означає остаточного вирішення відповідної справи, а отже, і формування остаточного правового висновку Верховного Суду у таких справах, оскільки справу передано на новий розгляд.

Крім того, у справі № 815/332/17, на відміну від справи № 910/23277/16, предмет і підстави позовів, установлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, а також їх правове регулювання є різними, що виключає подібність спірних правовідносин у зазначених справах. Суди не застосовували норму частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України, тому доводи скаржника щодо неврахування попередніми судовими інстанціями висновків Верховного Суду, викладених у судовому рішенні у справі № 815/332/17, не отримали підтвердження.

5.11. У постанові Верховного Суду України від 05.10.2016 у справі № 916/2129/15 та у постанові Верховного Суду від 29.03.2018 у справі № 904/10673/16, на які посилається у касаційній скарзі скаржник, зазначено, що положення законодавства про позовну давність до позовних вимог про витребування майна у порядку статті 388 Цивільного кодексу України не застосовуються.

Відповідно до частини 1 статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина 1 статті 129 Конституції України). Аналогічне положення викладено у частині 1 статті 11 Господарського процесуального кодексу України.

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що вжиті у законах формулювання не завжди чіткі, тому їх тлумачення та застосування залежить від практики, і роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення ЄСПЛ у справах "Кантоні проти Франції" від 11.11.1996 року ("Cantoni v. France", заява № 17862/91, 31-32), "Вєренцов проти України" від 11.04.2013 року ("Vyerentsov v. Ukraine", заява № 20372/11, 65)).

У постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що суди під час вирішення тотожних спорів мають ураховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

07.11.2018 у справі № 372/1036/15-ц Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 05.10.2016 у справі № 916/2129/15, та зазначила, що позовна давність поширюється на вимоги власника про витребування майна із чужого незаконного володіння, оскільки в такому разі йдеться про так зване триваюче правопорушення, яке полягає в тому, що із кожним новим періодом часу відбувається нове порушення прав власника. Зазначено, що на віндикаційні позови поширюється дія положень статті 257 Цивільного кодексу України щодо загальної позовної давності, оскільки органи державної влади чи місцевого самоврядування мають нести ризик спливу позовної давності на оскарження правових актів, виданих ними, а здійснення права на їх оспорення не повинно ставити під сумнів стабільність цивільного обороту.

Аналіз висновків, викладених в оскаржуваних судових рішеннях у справі № 910/23277/16, яка розглядається, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі 372/1036/15-ц, на які посилався скаржник у касаційній скарзі, оскільки такі висновки не є різними за змістом, зроблені судами з урахуванням конкретних встановлених фактичних обставин у справі і саме залежно від установлених обставин судами і застосовано відповідні норми права.

5.12. Не можуть бути взяті до уваги посилання скаржника на неврахування судами висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, про те, що приймаючи ухвали про зміну цільового призначення спірної земельної ділянки та про видачу державного акта на ділянку, міська рада виконувала повноваження, покладені на неї законодавством, тобто діяла не як власник земельної ділянки, а тому це не обов`язково свідчить про те, що міська рада довідалася або могла довідатися про порушення свого права як власника. Водночас зміст рішень Львівської міської ради у справі № 914/3224/16 та справі № 910/23277/16 є різним. Крім того, у справі № 914/3224/16 Велика Палата зазначила, що порушення прав позивача було предметом судового розгляду в іншій справі № 31/89, тому позивачу було відомо про таке порушення ще на час звернення позивача з позовом у зазначеній справі чи принаймні на дату ухвалення судового рішення у справі № 31/89 (01.05.2002).

5.13. Ураховуючи, що при розгляді тотожних спорів судам необхідно врахувати правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду, а саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду, та зважаючи на подібність матеріально-правового регулювання правовідносин у цій справі № 910/23277/16 та інших справах, наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені у пунктах 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній з 08.02.2020), не отримали підтвердження після відкриття касаційного провадження. За таких обставин колегія суддів відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Львівської міської ради в частині підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.14. Відносно підстав касаційного оскарження, визначених у пункті 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16 та застосованого судом апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає про таке.

Подібність правовідносин означає, зокрема, схожість суб`єктного складу учасників господарських відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, підстав позову, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.

У справі № 914/3224/16 за позовом Львівської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Скай Проект" (далі - ТОВ "Скай Проект"), предметом позову в якій було витребування земельної ділянки площею 0,20 га, розташована за адресою: м. Львів, вул. Стрийська - вул. Чмоли, яка передавалася за спірним розпорядженням Львівської ОДА від 28.12.2000 № 408, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що перебіг позовної давності починається з моменту, коли особа дізналася про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом відчужила його добросовісному набувачеві. При цьому зауважила, що Львівській міській раді було відомо про порушення її прав на час звернення міської ради з позовом у справі № 31/89, де предметом позову було, в тому числі й визнання, недійсним Розпорядження Львівської ОДА від 15.12.2000 № 1454. Судове рішення у справі № 31/89 ухвалено 11.05.2002, і воно набрало законної сили. Оскільки порушення прав позивача було предметом судового розгляду у справі № 31/89, суд дійшов висновку, що Львівській міській раді було відомо про таке порушення ще на час звернення позивача із позовом у зазначеній справі.

5.15. Предмет і підстави позовів у справах № 914/3224/16 та № 910/23277/16 (щодо вимог про витребування Львівською міською радою у відповідачів земельних ділянок на підставі статті 388 Цивільного кодексу України), а також встановлені судами фактичні обставини (обізнаність Львівської міської ради про порушення її прав та подання позову з пропуском позовної давності, про застосування якої заявлено сторонами), правове регулювання спірних правовідносин є однаковими, що свідчить про подібність спірних правовідносин у цих справах.

5.16. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 Цивільного кодексу України). Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 Цивільного кодексу України).

У статті 261 Цивільного кодексу ступінь поінформованості особи передано за допомогою дієслів "довідалася" та "могла довідатися", що дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту в порядку, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Отже, законодавець у частині 1 статті 261 Цивільного кодексу України визначив презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому позивач повинен довести відповідно до вимог статті 74 Господарського кодексу України факт неможливості довідатися про порушення свого цивільного права та факт необізнаності про таке порушення.

Суд апеляційної інстанції установив, що право власності територіальної громади міста Львова на спірну земельну ділянку було порушено в момент її вибуття із комунальної власності у володіння іншої особи (23.01.2001, дата видачі державного акта відповідачу-3). Виконавчий комітет Львівської міської ради про факт вибуття земельної ділянки повинен був дізнатися з 05.09.2003, ухвалюючи рішення № 779 про надання відповідачеві-3 дозволу на будівництво, в якому наведено посилання на державний акт на право власності на землю серії ЛВ № 028583. У свою чергу, Львівська міська рада про факт вибуття земельної ділянки із комунальної власності повинна була дізнатися 22.03.2012, затверджуючи "Матеріали інвентаризації юридичних осіб, що здійснюють користування земельними ділянками за межами, визначеними документами, що посвідчують право на земельні ділянки, для обслуговування автозаправних станцій, під`їздів, та влаштування благоустрою у Сихівському районі".

Отже, початок перебігу позовної давності для позову, поданого на захист цього порушеного права, пов`язаний із моментом, коли Львівська міська рада довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила, а саме про факт вибуття з комунальної власності у володіння іншої особи. Зважаючи на встановлені судами обставини справи, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком суду апеляційної інстанції, що Львівська міська рада пропустила позовну давність стосовно зазначених позовних вимог, у тому числі і вимог про витребування майна.

Зміст поданої касаційної скарги свідчить про неспростування скаржником наведених фактичних обставин, покладених в основу оскаржуваних рішення та постанови.

З огляду на зазначене, скаржник не довів необхідності відступлення від висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, згідно з якою відлік перебігу позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку статті 388 Цивільного кодексу України починається з моменту, коли особа дізналася про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу.

5.17. Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу Львівської міської ради, касаційне провадження за якою відкрито з підстав, передбачених у пункті 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки її ухвалено із додержанням норм матеріального та процесуального права.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.2. Відповідно до частини 1 статті 309 цього Кодексу суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.3. Беручи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, про неправильне застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права не отримали підтвердження, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, тому оскаржену у справі постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2020 необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу, касаційне провадження за якою відкрито з підстав, передбачених у пункті 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, - без задоволення.