У травні 2019 року Фізична особа-підприємець Лобян Андрій Володимирович (далі - позивач, ФОП Лобян А. В.) звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом (з урахуванням заяви від 10.07.2019 про зміну предмету позову) до Харківської міської ради (далі - відповідач, Рада), у якому просив:

визнати незаконним та скасувати рішення Ради 21 сесії 7 скликання від 22.08.2018 №191/18 (далі - рішення Ради від 22.08.2018 № 191/18) у частині відмови ФОП Лобяну А. В. у продажу земельної ділянки із земель комунальної власності м. Харкова, загальною площею 0,0140 га, кадастровий номер 6310138200:06:022:0011, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та використовується для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. "К-1" (магазин) (далі - спірна земельна ділянка), про що зазначено у п. 12 додатку № 1 "Перелік юридичних та фізичних осіб, яким продаються земельні ділянки або відмовлено в продажу" до цього рішення;

зобов`язати Раду надати дозвіл на проведення експертної грошової оцінки спірної земельної ділянки.

В обґрунтування позовних вимог ФОП Лобян А. В. зазначив, що прийняте Радою рішення від 22.08.2018 № 191/18 про відмову позивачеві у продажу спірної земельної ділянки на підставі п. "а" ч. 4 ст. 83, п. "г" ч. 5 ст. 128 Земельного кодексу України (далі - ЗК України (2768-14) ) порушує право позивача на набуття права власності на спірну земельну ділянку.

Мотивуючи незаконність оспорюваного рішення Ради, позивач вказав, що спірна земельна ділянка не відноситься до категорії земель загального користування (земель транспорту) та не знаходиться в межах "червоних ліній" вулиць, а відноситься до категорій земель житлової та громадської забудови та згідно з планом зонування територій міста Харкова розташована в громадській зоні, підзоні: торгово-ділова, поза межами "червоних ліній" вулиці. Така підстава для відмови продажу земельної ділянки як розташування земельної ділянки вздовж "червоних ліній" чинним законодавством не передбачена.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 21.08.2019 позовні вимоги задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано рішення Ради від 22.08.2018 № 191/18 у частині відмови позивачеві продажу земельної ділянки із земель комунальної власності м. Харкова, загальною площею 0,0140 га, кадастровий номер 6310138200:06:022:0011, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та використовується для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. "К-1" (магазин), про що зазначено у п. 12 додатку № 1 "Перелік юридичних та фізичних осіб, яким продаються земельні ділянки або відмовлено в продажу" до цього рішення. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Ради на користь Державного бюджету України 1 921,00 грн судового збору.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що рішення Ради від 22.08.2018 №191/18 у частині відмови позивачеві у продажу спірної земельної ділянки прийняте з порушенням ч. 3 ст. 128 ЗК України (2768-14) та п. 2.6 Порядку продажу земельних ділянок або прав на них на підставі цивільно-правових договорів у м. Харкові, затвердженого рішенням Ради від 24.12.2008 № 362/08, оскільки Радою недотримано строки розгляду заяви позивача та не вказано обґрунтованих причин відмови позивачеві у продажу спірної земельної ділянки, а відтак таке рішення Ради порушує право позивача щодо гарантованого очікування отримати у власність орендовану ним спірну земельну ділянку із земель житлової та громадської забудови, на якій розташований об`єкт нерухомого майна, власником якого є позивач.

Водночас суд першої інстанції дійшов висновку, що вимога позивача про зобов`язання Ради надати дозвіл на проведення експертної грошової оцінки є втручанням у діяльність органу місцевого самоврядування, тому відмовив у задоволенні позовних вимог у цій частині.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 17.12.2019 рішення Господарського суду Харківської області від 21.08.2019 в частині задоволених позовних вимог скасовано, прийнято нове рішення у цій частині про відмову у задоволенні позовних вимог. В решті рішення суду першої інстанцій залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що рішення Ради від 22.08.2018 № 191/18 у частині відмови ФОП Лобяну А. В. у продажу спірної земельної ділянки, про що зазначено у п. 12 додатку № 1 до цього рішення, обґрунтовано встановленою законом забороною передачі земельної ділянки, яка належить до категорії земель загального користування, у приватну власність, а недотримання Радою строків розгляду заяви позивача не впливають на законність оспорюваного рішення, а відтак оспорюване рішення Ради про відмову позивачу у продажу спірної земельної ділянки, про що зазначено у п. 12 додатку № 1 до цього рішення, прийняте у межах компетенції та вимог чинного законодавства та не порушує прав позивача.

Також судом апеляційної інстанції зазначено, що належне позивачеві на праві власності нерухоме майно (магазин з навісом) знаходиться на земельній ділянці безпосередньо біля тролейбусної зупинки, кола розвороту тролейбусів, яка використовується для посадки та висадки пасажирів громадського транспорту та вільного переміщення громадян вздовж тротуару, що свідчить про те, що спірна земельні ділянка відноситься до земель загального користування. Питання щодо знаходження нерухомого майна позивача у межах "червоних ліній" вулиць не є спірним у даному випадку з огляду на знаходження спірної земельної ділянки біля місць загального користування (біля зупинки громадського транспорту).

Не погоджуючись з постановою Східного апеляційного господарського суду від 17.12.2019, у січні 2020 року ФОП Лобян А. В. звернувся до Касаційного господарського суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 17.12.2019, а рішення Господарського суду Харківської області від 21.08.2019 - залишити в силі.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, ФОП Лобян А. В. зазначив, що суд апеляційної інстанції при розгляді спору не застосував ч. 2 ст. 18 Закону України "Про автомобільні дороги" та п. 14 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності"; у матеріалах справи відсутні докази знаходження на спірній земельній ділянці зупинки громадського транспорту; постанова суду апеляційної інстанції від 17.12.2019 є немотивованою.

Ухвалою Верховного Суду від 21.02.2020 поновлено ФОП Лобяну А. В. строк касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції, відкрито касаційне провадження у справі № 922/1363/19, призначено касаційну скаргу до розгляду на 25.03.2020.

Ухвалою Верховного Суду від 17.03.2020 відкладено розгляд касаційної скарги ФОП Лобяна А. В. із огляду на приписи Постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19". Ухвалено повідомити учасників справи додатково про дату, час та місце наступного судового засідання.

18.03.2020 Рада надіслала на адресу Касаційного господарського суду відзив на касаційну скаргу, в якому заперечила доводи касаційної скарги, просила залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову Східного апеляційного господарського суду від 17.12.2019 - без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 02.04.2020 призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 29.04.2020.

У судове засідання 29.04.2020 позивач та відповідач своїх представників не направили, хоча були повідомлені про дату, час і місце судового засідання належним чином.

Ураховуючи наведене, висновки Європейського суду з прав людини у справі "В`ячеслав Корчагін проти Росії" та те, що явка учасників справи в суд касаційної інстанції не визнавалася обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не їх обов`язком, Верховний Суд у складі колегії суддів дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності представників позивача та відповідача.

08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи, подані заперечення, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій установлено, що 20.10.2005 між Радою (орендодавець) та ФОП Лобяном А. В (орендар) укладено договір оренди землі № 82131/05, відповідно до п. 1, 2, 15, 16 якого орендодавець на підставі рішення Ради від 22.02.2005 № 21/05 "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для будівництва (реконструкції) та подальшої експлуатації об`єктів" надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення - землі житлової та громадської забудови, площею 0,0140 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, для будівництва торговельного павільйону з навісом та подальшої експлуатації об`єкта нерухомості.

У договорі від 20.10.2005 № 82131/05 сторони погодили, зокрема, такі умови:

договір укладено строком: на період будівництва до 31.12.2007 (але не пізніше прийняття об`єкта до експлуатації), на період експлуатації до 31.12.2030 (п. 8);

цільове призначення земельної ділянки: землі житлової та громадської забудови. Зміна цільового призначення земельної ділянки заборонена (п. 16, 19, 26);

орендар, який відповідно до закону може мати у власності орендовану земельну ділянку, має переважне право на придбання її у власність у разі продажу цієї земельної ділянки (пп. "є" п. 29);

договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації (п.43).

Спірна земельна ділянка передана Радою у користування ФОП Лобяна А. В. за актом приймання-передачі від 20.10.2005 № 1.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 21.10.2016 за ФОП Лобяном А. В. зареєстровано право власності на нежитлову будівлю літ. "К-1", площею 58,0 м2, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Підстава виникнення права власності: Свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 від 15.04.2008, видане Виконкомом Харківської міської ради.

22.12.2016 ФОП Лобян А. В. звернувся до Ради із заявою № Л-7-54469/1-16, в якій просив продати земельну ділянку площею 0,0140 га, кадастровий номер 6310138200:06:022:0011, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, для експлуатації та обслуговування житлової будівлі літ. "К-1" (магазин). Одночасно ФОП Лобян А. В. надав згоду на укладення договору про оплату авансового внеску у розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки у рахунок оплати ціни земельної ділянки.

Рішенням Ради від 22.08.2018 № 1191/18 відмовлено ФОП Лобяну А. В. у продажу земельної ділянки, площею 0,0140 га, кадастровий номер 6310138200:06:022:0011, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. "К-1" (магазин) згідно висновку постійної комісії з питань містобудування, архітектури та земельних відносин Ради від 16.08.2018 № 41 на підставі ч. 4 ст. 83, ч. 5 ст. 128 ЗК України, про що зазначено у п.12 додатку № 1 до цього рішення.

Посилаючись на протиправність рішення Ради від 22.08.2018 № 1191/18 у частині відмови ФОП Лобяну А. В. у продажу спірної земельної ділянки, про що зазначено у п.12 додатку № 1 до цього рішення, та наявність підстав продажу Радою спірної земельної ділянки ФОП Лобяну А. В. з огляду на наявність у позивача права на набуття права власності на спірну земельну ділянку та віднесення спірної земельної ділянки до категорії земель житлової та громадської забудови, позивач звернувся із цим позовом до господарського суду.

Апеляційний господарський суд, приймаючи постанову від 17.12.2019 про скасування рішення суду першої інстанції від 21.08.2019 у частині задоволення позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення Ради від 22.08.2018 № 191/18 у частині відмови ФОП Лобяну А. В. у продажу спірної земельної ділянки, про що зазначено у п.12 додатку № 1 до цього рішення, та відмовляючи у задоволенні позову у цій частині, виходив з відповідності рішення Ради від 22.08.2018 № 1191/18 у частині п. 12 додатку № 1 до цього рішення вимогам законодавства, оскільки спірна земельна ділянка відносить до земель загального користування, що виключає можливість її передання у приватну власність.

У касаційній скарзі ФОП Лобян А. В. оскаржує постанову суду апеляційної інстанції від 17.12.2019 у частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення Ради від 22.08.2018 № 191/18 про відмову ФОП Лобяну А. В. у продажу спірної земельної ділянки, про що зазначено у п.12 додатку № 1 до цього рішення, тому предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість постанови суду апеляційної інстанції у цій частині.

Переглянувши оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції від 17.12.2019 у касаційному порядку в межах доводів та вимог касаційної скарги на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при ухвалені оскаржуваної постанови, Касаційний господарський суд погоджується із висновками суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Судом апеляційної інстанції установлено, що земельна ділянка, площею 0,0140 га, кадастровий номер 6310138200:06:022:0011, яка знаходиться на АДРЕСА_1, яку ФОП Лобян А. В. мав намір придбати, перебуває у нього в оренді на підставі укладеного між сторонами у справі чинного договору оренди від 20.10.2005 № 82131/05 зі строком дії до 31.12.2030.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про оренду землі" орендар може придбати земельну ділянку, що перебуває в оренді, за умови згоди орендодавця на продаж цієї земельної ділянки.

З наведеними положеннями закону узгоджуються умови договору оренди від 20.10.2005 № 82131/05, пп. "є" п. 29 якого передбачено право позивача на придбання спірної земельної ділянки у власність лише у разі продажу цієї земельної ділянки відповідачем.

У справі № 922/1363/19 установлено, що Харківська міська рада не має наміру продавати спірну земельну ділянку.

Згідно із ст. 127 ЗК України органи державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, здійснюють продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) громадянам, юридичним особам та іноземним державам на підставах та в порядку, встановлених цим Кодексом.

Статтею 128 ЗК України врегульовано порядок продажу земельних ділянок державної та комунальної власності громадянам та юридичним особам.

Так, продаж громадянам і юридичним особам земельних ділянок державної (крім земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації) та комунальної власності для потреб, визначених цим Кодексом, провадиться місцевими державними адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування в межах їх повноважень.

Громадяни та юридичні особи, зацікавлені у придбанні земельних ділянок у власність, подають заяву (клопотання) до відповідного органу виконавчої влади або сільської, селищної, міської ради чи державного органу приватизації. У заяві (клопотанні) зазначаються місце розташування земельної ділянки, її цільове призначення, розміри та площа, а також згода на укладення договору про оплату авансового внеску в рахунок оплати ціни земельної ділянки.

Судом апеляційної інстанції також установлено, що із оскаржуваного рішення Ради від 22.08.2018 № 191/18, а саме п. 12 додатку № 1 до цього рішення, вбачається, що відмову у продажу спірної земельної ділянки ФОП Лобяну А. О. для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. "К-1" (магазин) мотивовано висновком постійної комісії з питань містобудування, архітектури та земельних відносин Харківської міської ради (витяг з протоколу від 16.08.2018 № 41), а також чинним законодавством - ч. 5 ст. 128 та ч. 4 ст. 83 ЗК України.

Пунктом "г" ч. 5 ст. 128 ЗК України передбачено, що підставою для відмови в продажу земельної ділянки є, зокрема, встановлена цим Кодексом заборона на передачу земельної ділянки у приватну власність.

У п. "а" ч. 4 ст. 83 ЗК України вказано, що до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо).

Тобто, оскаржуване рішення Ради від 22.08.2018 № 191/18 у частині відмови ФОП Лобяну А. В. у продажу спірної земельної ділянки, про що зазначено у п. 12 додатку № 1 до цього рішення, обґрунтовано встановленою законом забороною передачі земельної ділянки, що належить до земель загального користування, у приватну власність.

Відповідно до ст. 18 Закону України "Про автомобільні дороги" складовими вулиць і доріг міста та інших населених пунктів є: проїзна частина вулиць і доріг, трамвайне полотно, дорожнє покриття, штучні споруди, споруди дорожнього водовідводу, технічні засоби організації дорожнього руху, зупинки міського транспорту, стоянки таксі, тротуари, пішохідні та велосипедні доріжки, зелені насадження, наземні та підземні мережі, майданчики для паркування.

Як установлено судом апеляційної інстанції належний позивачу на праві власності магазин з навісом знаходиться на земельній ділянці безпосередньо біля тролейбусної зупинки, кола розвороту тролейбусів, яка використовується для посадки і висадки пасажирів, які користуються міським транспортом, вільного проходу громадян вздовж тротуару. Магазин з`єднаний із зупинкою навісом, що свідчить про те, що земельна ділянка, на якій розташований магазин ФОП Лобяна А. В., частково відноситься до земель загального користування, а саме зупинки міського транспорту.

З огляду на імперативні приписи ст. 300 ГПК України переоцінка зібраних у справі доказів та встановлення інших обставин справи виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходив суд першої чи апеляційної інстанції при вирішенні спору, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вірно зазначив, що земельні ділянки, які знаходяться в загальному користуванні, не можуть передаватись у приватну власність, а тому Рада в межах своїх повноважень та у відповідності до чинного законодавства правомірно відмовила ФОП Лобяну А. В. у продажу спірної земельної ділянки шляхом винесення рішення від 22.08.2018 № 191/18.

Окрім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що магазин належить ФОП Лобяну А. В. на праві власності, а земельна ділянка на якій він побудований, перебуває в оренді у позивача на підставі чинного договору оренди від 20.10.2005 №82131/05, строк дії якого до 31.12.2030. Тому відмова Ради у продажу спірної земельної ділянки у приватну власність ФОП Лобяна А. В. не порушує права позивача як власника об`єкта нерухомості (магазину площею 58,0 м2), який розташований на цій земельній ділянці.

Статтею 21 ЦК України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Апеляційний господарський суд, установивши, що у спірних правовідносинах позивачем не доведено наявність правових підстав для визнання незаконним і скасування рішення Ради від 22.08.2018 № 191/18 у частині відмови ФОП Лобяну А. В. у продажу спірної земельної ділянки для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. "К-1" (магазин), про що зазначено у п. 12 додатку № 1 до цього рішення, та установивши відсутність порушеного права позивача, дійшов обґрунтованого висновку, що Рада, відмовляючи позивачу у продажу спірної земельної ділянка, діяла у межах компетенції та відповідно до вимог чинного законодавства, оскільки заборона продажу земель комунальної власності, що відноситься до земель загального користування для потреб населення, встановлена законом, а саме ч. 4 ст. 83 ЗК України, а також Порядком продажу земельних ділянок або прав на них на підставі цивільно-правових договорів у м. Харкові, затвердженого рішенням Ради від 24.12.2008 № 362/08.

Судом апеляційної інстанції також установлено, що звернення ФОП Лобяна А. В. до Ради з проханням продати спірну земельну ділянку розглянуто Радою відповідно до Порядку продажу земельних ділянок або прав на них на підставі цивільно-правових договорів у м. Харкові, затвердженого рішенням Ради від 24.12.2008 № 362/08, а строки розгляду цього звернення не вплинули на обґрунтованість і законність прийнятого Радою рішення від 22.08.2018 № 191/18 про відмову ФОП Лобяну А. В. у продажу спірної земельної ділянки, про що зазначено у п. 12 додатку № 1 до цього рішення.

Доводи касаційної скарги ФОП Лобяна А. В. про те, що судом апеляційної інстанції при розгляді справи не застосовано ч. 2 ст. 18 Закону України "Про автомобільні дороги" та п. 14 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" щодо визначення меж вулиці "червоними лініями" не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на законність прийнятого Радою рішення від 22.08.2018 № 191/18 про відмову ФОП Лобяну А. В. у продажу спірної земельної ділянки, про що зазначено у п. 12 додатку № 1 до цього рішення.

Аргументи скаржника про те, що у матеріалах справи відсутні докази знаходження на спірній земельній ділянці зупинки громадського транспорту спростовуються наведеним та зводяться до переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції (ст. 300 ГПК України).

Посилання у касаційній скарзі на те, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції від 17.12.2019 є немотивованою спростовуються змістом цього судового рішення, з якого убачається, що усі доводи позивача та заперечення відповідача були предметом дослідження суду апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, що відповідає вимогам ст. 236 ГПК України.

Інших належних доводів, які б свідчили про порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права, ФОП Лобян А. В. у касаційній скарзі не наводить.

Разом із тим, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків апеляційного господарського суду, суд касаційної інстанції ураховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують установленого судом апеляційної інстанції.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України (у редакції, чинній до 08.02.2020) суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 309 ГПК України (у редакції, чинній до 08.02.2020) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги ФОП Лобяна А. В. про порушення і неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального та матеріального права при прийнятті оскаржуваної постанови не знайшли свого підтвердження, Касаційний господарський суд, переглянувши оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції у межах доводів касаційної скарги, вважає, що постанова Східного апеляційного господарського суду від 17.12.2019 прийнята з додержанням норм процесуального та матеріального права, а відтак підстав для її зміни чи скасування не вбачається.