розглянувши касаційну скаргу Державного підприємства шовкорадгосп "Шотівський" на постанову Південно - західного апеляційного господарського суду від 26.12.2019 у справі

за позовом Державного підприємства шовкорадгосп "Шотівський" до: 1. Фермерського господарства "Колос-2011"; 2. Фізичної особи-підприємця Мицо Вадима Володимировича про визнання недійсним договору,

за участю представників:

позивача - Карасьов І. О., адвокат,

відповідача-1 - не з`явилися,

відповідача-2 - не з`явилися,

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У серпні 2019року Державне підприємство шовкорадгосп "Шотівський" (далі - ДП шовкорадгосп "Шотівський") звернулося до Господарського суду Херсонської області з позовом до Фермерського господарства "Колос-2011" (далі -ФГ "Колос-2011") та Фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) Мицо Вадима Володимировича про визнання недійсним договору про партнерство співробітництво та господарську діяльність від 15.11.2016, укладеного між позивачем та відповідачами.

1.2. Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що на підставі вказаного договору земельна ділянка вибула з користування позивача, договір по суті не передбачає ніякої спільної діяльності, а маскує фактичне передання земельної ділянки державної форми власності у користування відповідачів.

2. Фактичні обставини справи, встановлені судами

2.1. Рішенням Шотівської сільської Ради народних депутатів від 27.03.1997 № 29 шовкорадгоспу "Шотівський" (правонаступником якого є ДП шовкорадгосп "Шотівський") видано Державний акт на право постійного користування землею (серія І-ХС № 000454) площею 457,8 гектарів для сільськогосподарського використання.

2.2. 15.11.2016 між ФГ "Колос-2011" (сторона 1), ДП шовкорадгосп "Шотівський" (сторона 2) та ФОП Мицо В. В. (сторона 3) укладено договір про партнерство, співробітництво та господарську діяльність, відповідно до умов якого, сторони зобов`язуються спільно діяти на взаємовигідних умовах для досягнення спільних господарських цілей і отримання прибутків, проводити спільне фінансування програм по спільному вирощуванню продукції на виробничих площах сторони-2.

2.3. У розділах 3, 4, 5 договору визначено вклади сторін у спільну діяльність.

2.4. Згідно з розділами 3, 5 вкладами сторони - 1 та сторони -3 є надання за необхідності для спільного використання технічних засобів, згідно з технологічним процесом виробництва; надання та постачання за необхідності необхідної кількості насінного матеріалу, паливно - мастильних матеріалів, мінеральних добрив, засобів захисту рослин, наявної сільськогосподарської техніки разом із відповідним обслуговуючим персоналом (технічними робітниками, екіпажем тощо); проведення усіх технологічних заходів, необхідних для вирощування сільськогосподарської продукції.

2.5. Згідно із розділом 4 договору, вкладом сторони - 2 є надання для виробництва сільськогосподарської продукції 300,4 га земель сільськогосподарського призначення, які належать стороні на праві постійного користування згідно державного акту І-ХС № 000454; надання за необхідності складських приміщень і площі відкритого зберігання для складування сільськогосподарської продукції; забезпечення обліку і зберігання матеріальних цінностей; надання за необхідності паливно-мастильних матеріалів.

2.6. Відповідно до пункту 7.1 розділу 7 договору, продукція, яка є результатом спільної діяльності, розподіляється в наступному порядку: стороні-2, враховуючи скрутне матеріальне становище, надається першочергове право отримання врожаю впродовж перших двох років після підписання договору (2017, 2018 років); стороні - 1 та стороні - 3 належить врожай 2019, 2020 років, якщо договір буде діяти упродовж вказаного часу (пролонговано).

2.7. Пунктом 7.2 розділу 7 договору визначено, що у разі виникнення ситуації (через припинення договору), що сторона або сторони не встигнуть отримати належний їм врожай, отриманий врожай стороною або сторонами за попередні роки ділиться порівну між сторонами, сторона, яка отримала прибуток (врожай) повертає (компенсує) іншим сторонам їхні частини.

2.8. Згідно з пунктами 7.3 і 7.4 розділу 7 договору, кожна зі сторін збирає врожай у порядку черговості, визначеної цим договором та здійснює реалізацію продукції на власний розсуд. Належність врожаю від спільної діяльності належить сторонам в рівних частинах пропорційно по роках.

2.9. Відповідно до п. 8.1, 8.2 розділу 8 договору, цей договір набуває чинності з моменту його підписання та укладається строком на два роки одинадцять місяців та може бути продовжено за згодою сторін на новий термін.

3. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3.1. Рішенням Господарського суду Херсонської області від 24.09.2019 (суддя Пригуза П. Д.) позовні вимоги задоволено повністю, визнано недійсним договір про партнерство співробітництво та господарську діяльність від 15.11.2016, укладений між ДП шовкорадгосп "Шотівський", ФГ "Колос- 2011" та ФОП Мицо В. В.

3.2. Рішення мотивовано тим, що відповідачі не здійснювали діяльності, спрямованої на досягнення спільної мети, ухилялися від виконання спільних завдань, діяли лише у власних інтересах та при укладенні договору мали не меті отримання у володіння та користування належну державі земельну ділянку для використання у власних цілях без понесення витрат необхідних для функціонування обумовленої договором спільної діяльності. Тобто, сторонами фактично укладено договір оренди землі.

3.3. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.12.2019 (колегія суддів у складі: Разюк Г. П., Головей В. М., Колоколов С. І.) рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове рішення, яким в позові відмовлено.

3.4. Постанова мотивована тим, що спірна земельна ділянка не вибувала із державної власності, знаходиться в законному постійному користуванні ДП шовкорадгосп "Шотівський", використовується за призначенням, передбаченим земельним законодавством, статус земельної ділянки залишається незмінним, а сам договір містить усі істотні умови необхідні для договору про сумісну діяльність. Апеляційний суд вважає недоведеними належними засобами доводи позивача про те що при укладенні спірного договору сторони мали на меті приховати інший правочин та що спірний договір є договором оренди землі.

4. Короткий зміст доводів та вимог касаційної скарги

4.1. ДП шовкорадгосп "Шотівський" у касаційній скарзі просить постанову апеляційної інстанції скасувати, рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін.

4.2. Скарга мотивована неправильним застосуванням та порушенням апеляційним господарським судом норм чинного законодавства, зокрема 203, 215, 235, 1130, 1134 Цивільного кодексу України (435-15) , 122 Земельного кодексу України (2768-14)

Скаржник наголошує, що земельна ділянка в порушення діючого законодавства була передана у користування інших осіб, проте повноваження передачі земельної ділянки сільськогосподарського призначення у користування для всіх потреб належить центральному органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів; відсутність в договорі прямої вказівки на те, що за користування вноситься орендна плата, не виключає удаваності цього правочину, оскільки сторони насправді намагались укласти договір, що передбачає строкове користування землею, що за видом відповідає саме договору оренди землі; спірний договір не передбачає умов щодо досягнення сторонами спільної мети, оскільки кожна сторона договору є власником визначеного результату - врожаю протягом певних періодів.

4.3. Представник скаржника у судовому засіданні підтримав вимоги, викладені у касаційній скарзі.

5. Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

5.1. ФОП Мицо В.В. у відзиві заперечив проти задоволення касаційної скарги.

6. Позиція Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

6.1. Відповідно до частини 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ) переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

6.2. Переглянувши судові рішення у касаційному порядку на підставі встановлених фактичних обставин справи, враховуючи визначені ГПК (1798-12) України межі цього перегляду, суд касаційної інстанції виходить із такого.

6.3. у відповідності до приписів частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

6.4. Так частина 1 статті 203 названого Кодексу визначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

6.5. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частина 2 статті 203 ЦК України).

6.6. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина 5 статті 203 ЦК України).

6.7. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним (частина 2 статті 215 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина 3 статті 215 ЦК України).

6.8. З наведеного слідує, що недійсність правочину може наступати лише у разі певних порушень закону. За ступенем недійсності правочину всі правочини поділяються на абсолютно недійсні з моменту їх вчинення, тобто нікчемні, та відносно недійсні (оспорювані), які можуть бути визнані недійсними, але за певних умов. Нікчемним (абсолютно недійсним) є той правочин, недійсність якого прямо передбачена законом. Оспорюваними є правочини, які Цивільний кодекс України (435-15) не визнає в імперативній формі недійсними, а лише допускає можливість визнання їх недійсними в судовому порядку за вимогою однієї зі сторін або іншої заінтересованої особи.

6.9. Частина 1 статті 216 ЦК України визначає, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

6.10. В якості однієї із підстав позову ДП шовкорадгосп "Шотівський" зазначало, що спірний договір не є договором про спільну діяльність, а фактично є договором про передачу у користування земельної ділянки.

6.11. Частиною 1 статті 235 ЦК України передбачено, що удаваний правочин - це правочин, вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

6.12. За удаваним правочином сторони умисно оформлюють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. У такій ситуації існують два правочини: один - удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі. Таким чином, удаваний правочин своєю формою прикриває реальний правочин.

6.13. Правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків.

6.14. Отже, встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

6.15. Разом з цим, статтею 1130 ЦК України визначено поняття договору про спільну діяльність. Так, за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об`єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об`єднання вкладів учасників.

6.16. Відповідно до положень статті 1131 цього ж Кодексу умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови, визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

6.17. Отже, зі змісту вказаних законодавчих приписів вбачається, що за своєю суттю спільна діяльність на основі договору є договірною формою об`єднання осіб для досягнення спільної мети.

6.18. Водночас, за змістом статті 13 Закону України "Про оренду землі" (у відповідній редакції) договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

6.19. Згідно частин 1, 2 статті 15 цього Закону істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату (ч.1). За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови (ч.2).

6.20. Таким чином, на відміну від договору про спільну діяльність, договір оренди землі укладається саме на платній основі і для отримання можливості користуватися земельною ділянкою з використанням її корисних властивостей.

6.21. Правовими наслідками договору оренди землі є для однієї сторони (орендодавця) отримання плати за надане у користування майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) - використання майна (земельної ділянки).

6.22. Суд першої інстанції, приймаючи рішення про задоволення позову, виходив з того, що відповідачі не здійснювали діяльності, спрямованої на досягнення мети спільної діяльності, діяли лише у власних інтересах та при укладенні договору мали не меті отримання у володіння та користування належну державі земельну ділянку.

6.23. Апеляційний суд, приймаючи постанову, зазначив, що вважає недоведеною позицію позивача про те, що при укладенні спірного договору сторони мали на меті приховати інший правочин та що спірний договір насправді є договором оренди землі. Так, суд зазначив, що спірна земельна ділянка не вибувала із державної власності, знаходиться в законному постійному користуванні ДП шовкорадгосп "Шотівський", використовується за призначенням, передбаченим земельним законодавством, статус земельної ділянки залишається незмінним, а сам договір містить усі істотні умови необхідні для договору про сумісну діяльність.

6.24. Проте, суди не зазначили на підстави яких встановлених обставин справи вони дійшли таких висновків та відповідно з оцінки яких доказів, наявних у матеріалах справи, вони виходили.

6.25. Так, суд першої інстанції зазначив, що земельна ділянка фактично вибула з користування позивача, спільна діяльність сторонами не здійснювалась, прибутки від використання земельної ділянки отримували відповідачі 1, 2. Проте жодних доказів, які підтверджують ці обставини суд не навів.

6.26. В свою чергу суд апеляційної інстанції висновків місцевого господарського суду не спростував, і також не зазначив на підставі яких доказів він дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

6.27. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що укладення ДП шовкорадгосп "Шотівський" спірного договору відбулося без отримання в уповноваженого органу управління спеціального дозволу (погодження) на укладення договору про спільну діяльність. Поряд з цим суд не надав жодного обґрунтування такого висновку. Суд апеляційної інстанції зазначене питання не дослідив, висновків суду першої інстанції не спростував, обмежившись посиланням на те, що у матеріалах справи відсутні докази того, що укладаючи спірний договір сторони не мали необхідний для цього обсяг цивільної дієздатності.

6.28. Оскільки передбачені у статті 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції не дають йому права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, тим більше розглядати вимоги, які не були розглянуті судами попередніх інстанцій, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, суд касаційної інстанції позбавлений можливості виправити недоліки судових рішень попередніх судових інстанцій, тому постановлені у цій справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

6.29. Під час нового розгляду судам необхідно врахувати викладене, всебічно, повно з`ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

7.1. Відповідно до положень статей 308, 310 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд. Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є, зокрема, порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

7.2. З огляду на викладене рішення та постанова попередніх судових інстанцій підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

8. Судові витрати

8.1. Відповідно до частини 4 статті 129 ГПК України судові витрати у справі підлягають розподілу під час вирішення спору по суті, а оскільки за результатами розгляду касаційної скарги спір у даній справі не вирішено, розподіл судових витрат за результатами розгляду касаційної скарги є передчасним.

Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 310, 314, 315, 316, 317 ГПК України, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Державного підприємства шовкорадгосп "Шотівський" задовольнити частково.

2. Постанову Південно - західного апеляційного господарського суду від 26.12.2019 та рішення Господарського суду Херсонської області від 24.09.2019 у справі № 923/658/19 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.