ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2020 року

м. Київ

cправа № 905/1115/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Кушнір І.В.,

за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.

та представників

позивача: Півень Д.О.,

відповідача: Гаркуша В.В.,

третьої особи: не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Енергоринок"

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 29.11.2019

та ухвалу Господарського суду Донецької області від 13.09.2019 (про закриття провадження у справі)

у справі № 905/1115/19

за позовом Акціонерного товариства "ДТЕК Донецькі електромережі"

до Державного підприємства "Енергоринок"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг

про відновлення становища, яке існувало до порушення права,

В С Т А Н О В И В:

У червні 2019 року Акціонерне товариство "ДТЕК Донецькі електромережі" звернулось до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Державного підприємства "Енергоринок" про відновлення становища, яке існувало до порушення права.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на неправомірну некомпенсацію відповідачем втрат від постачання електричної енергії пільговим категоріям споживачів за період листопад-грудень 2014 року та січень-березень 2015 року шляхом зменшення вартості електричної енергії, купленої за договором №4863/01 від 19.08.2008.

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 17.10.2019 (колегія суддів у складі: Фурсова С.М. - головуючий, Левшина Я.О., Курило Г.Є) провадження у справі закрито у зв`язку з тим, шо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства. У задоволенні клопотання відповідача про закриття провадження у справі №905/1115/19 у зв`язку з відсутністю предмету спору відмовлено.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 29.11.2019 (колегія суддів у складі: Россолов В.В. - головуючий, Склярук О.І., Хачатрян В.С.) ухвалу місцевого господарського суду скасовано, а справу № 905/1115/19 направлено до подальшого розгляду до Господарського суду Донецької області.

Судами обох інстанцій встановлено, що між АТ "ДТЕК Донецькі електромережі" ним та ДП "Енергоринок" укладено договір купівлі-продажу електричної енергії від 19.08.2008 №4863/01, відповідно до умов якого відповідач продає, а позивач купує електроенергію в ОРЕ та здійснює її оплату відповідно до умов договору.

Відповідно до п. 3.1 договору, сторони визнають свої зобов`язання за ДЧОРЕ і додатками до ДЧОРЕ, що є його невід`ємними частинами, та керуються його положеннями при виконанні цього договору.

За змістом п. 3.2 договору ДПЕ продає, а ЕК купує електричну енергію в точках поставки на межі балансової належності електричних мереж, визначених в акті розмежування балансової належності електричних мереж і експлуатаційної відповідальності в обсягах, які визначаються згідно з розділом 4 договору.

Вартість електроенергії, купленої ЕК у ДПЕ в розрахунковому місяці, визначається у відповідності до правил ОРЕ за середньозваженою ціною та фактичними обсягами отриманої ЕК електроенергії (п. 3.5 договору).

За змістом розділу 4 договору "Умови визначення обсягів купівлі-продажу електроенергії" фактичні дані про обсяги електричної енергії проданої відповідачем позивачу відображаються у актах купівлі-продажу електроенергії, також передбачена можливість коригування платежу ЕК з урахуванням встановлених НКРЕ вирівнювальних націнок (знижок), дотацій у зв`язку із застосуванням єдиних роздрібних тарифів на електроенергію для кожною із класів споживачів, крім населення, на території України.

Перерахування коштів ЕК за куплену у ДПЕ електроенергію здійснюються кожного банківського дня розрахункового місяця з урахуванням умов пункту 6.3 і зараховується сторонами як оплата за електричну енергію, куплену ЕК у ДПЕ у цьому місяці з урахуванням умов п. 6.4 та 6.5 цього договору та окремих рішень Кабінету Міністрів України (п. 6.2 договору).

Строк дії договору встановлено з 01.09.2008 по 31.12.2008, разом з цим дія договору автоматично продовжується на кожний наступний рік, якщо жодна із сторін не заявила письмово про намір розірвати цей договір за один місяць до дати закінчення строку його дії (п.11.6 договору).

Порядок розрахунків врегульовано розділом 6 договору, укладеного сторонами без розбіжностей.

Так, відповідно до п. 6.1 договору, оплату за куплену електроенергію ЕК здійснює відповідно до ІВКОР грошовими коштами, що перераховуються на поточні рахунки із спеціальним режимом використання ДПЕ з поточних рахунків із спеціальним режимом використання ЕК, відкритих відповідно до чинних нормативно-правових актів України, які регулюють порядок розрахунків за електроенергію, а також з інших рахунків ЕК.

Згідно з п. 6.2 договору, перерахування коштів ЕК за куплену у ДПЕ електроенергію здійснюються кожного банківського дня розрахункового місяця з урахуванням умов п. 6.3 і зараховується сторонами як оплата за електричну енергію, куплену ЕК у ДПЕ у цьому місяці з урахуванням умов п.п. 6.4 та 6.5 цього договору та окремих рішень Кабінету Міністрів України.

На виконання умов договору № 4863/01 від 19.08.2008 відповідачем було нараховано позивачу певну вартість купованої електроенергії за період листопад - грудень 2014 і січень - березень 2015 року.

За твердженням позивача він, як постачальник електричної енергії за регульованим тарифом мав право на компенсацію втрат від здійснення постачання електричної енергії пільговим категоріям споживачів за період листопад - грудень 2014 і січень - березень 2015, шляхом зменшення відповідачем оптової ринкової ціни на електричну енергію при закупці її позивачем. Проте через незаконну бездіяльність Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП), постанови НКРЕКП про компенсацію дотаційних сертифікатів в період листопад - грудень 2014 року і січень - березень 2015 року не передбачали суми дотаційних сертифікатів для пільгових категорій Споживачів, що проживають/розміщені у зоні проведення антитерористичної операції, а тому суми таких дотаційних сертифікатів не були враховані ДП "Енергоринок", при розрахунку оптової ринкової ціни на електроенергію згідно встановленого законодавством порядку.

Позивач до 01.01.2019, зокрема у спірний період, був ліцензіатом з постачання електричної енергії за регульованим тарифом на підставі ліцензії, серії АД №036309, виданої 12.04.2012.

Усі ліцензіати з постачання електричної енергії за регульованим тарифом повинні були дотримуватися Умов та Правил здійснення підприємницької діяльності з постачання електричної енергії за регульованим тарифом, що затверджені постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України №15/1 від 13.06.1996 (z0433-96) (далі - Умови та Правила, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пункту 1.4 Умов та Правил, дотаційний сертифікат - це сертифікат, який НКРЕ видає ліцензіату на компенсацію дотацій, які повинен надавати ліцензіат споживачам, що мають право користуватись Пільговими тарифами та одержувати інші дотації згідно з дотаційними програмами.

Пунктом 3.8.4. Умов та правил встановлено право ліцензіата на одержання дотаційних сертифікатів від НКРЕ, які повинні дорівнювати сумі дотацій, наданих ліцензіатом споживачам, що мають право користуватись пільговими тарифами або мають право на отримання інших дотацій, згідно з дотаційними програмами, якщо ці дотації не покриваються іншими джерелами фінансування.

Ліцензіат має право на використовувати одержані Дотаційні сертифікати згідно з умовами їх обігу на Оптовому ринку електричної енергії.

Проте, НКРЕКП було прийнято рішення про виключення з розрахунків сум, що повинні компенсувати втрати від поставки електроенергії пільговим категоріям споживачів, які знаходяться на території проведення антитерористичної операції, в результаті чого позивач недоотримав суми дотацій за вказані періоди в розмірі 713 682 614,94 гривень (без ПДВ).

Таким чином, за договором № 4863/01 від 19.08.2008 ДП "Енергоринок" було нараховано АТ "ДТЕК Донецькі електромережі" повну вартість купованої електроенергії за період листопад - грудень 2014 року та січень - березень 2015 року, що призвело до виникнення заборгованості.

Заборгованість стягнута на користь відповідача за судовими рішеннями господарських судів у справах №908/999/15-г та № 905/707/16, у подальшому сума стягнутої заборгованості та нарахованих штрафних санкцій була реструктуризована у відповідності до узгоджених графіків.

Разом з тим постановою Донецького окружного адміністративного суду від 04.12.2017, залишеною без змін постановами Донецького апеляційного адміністративного суду від 05.04.2018 та Верховного Суду від 18.10.2018 встановлена незаконною бездіяльність і НКРЕКП щодо не нарахування дотацій для компенсації витрат від постачання електроенергії пільговим категоріям споживачів, які знаходяться на території проведення антитерористичної операції за період листопад - грудень 2014 року та січень - квітень 2015 року.

На виконання постанови Донецького окружного адміністративного суду у справі №805/1225/15-а, Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг було прийнято рішення, оформлене постановою №914 від 28.08.2018, про компенсацію АТ "ДТЕК Донецькі електромережі" суми недоотриманої компенсації втрат від постачання електричної енергії пільговим категоріям споживачів, що знаходяться на території проведення антитерористичної операції, за період листопад - грудень 2014 року та січень - березень 2015 року, у розмірі 713 682 614,94 гривень.

Відповідач, за його твердженням, врахував вказані компенсовані суми Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, шляхом їх врахування при розрахунку оптової ціни у вересні-листопаді 2018 року.

Однак позивач з таким порядком врахування не погодився та звернувся до господарського суду з позовною заявою про зобов`язання відновити положення АТ "ДТЕК Донецькі електромережі", яке існувало до порушення права, шляхом зменшення нарахувань по договору №4863/01 від 19.08.2008 саме за період листопад 2014 року березень 2015 року в розмірі 713 682 614,94 грн (без ПДВ).

Закриваючи провадження у справі місцевий господарський суд дійшов висновку, що вимога про відновлення становища шляхом зменшення нарахувань по договору фактично зводиться до зобов`язання вчинити дії тільки з боку відповідача в умовах укладених правочинів (актів купівлі-продажу), передбачає можливий намір позивача встановити преюдиціальні обставини (факти) для подальшого пред`явлення позову про внесення змін або визнання недійсними правочинів, а саме актів купівлі-продажу в частині вартості купованої електричної енергії. За таких обставин вимога щодо встановлення певних фактів не може бути самостійним предметом розгляду в господарському суді, оскільки до повноважень останнього не належить встановлення фактів, що мають юридичне значення. Відповідно до ухвали від 21.10.2019 виправлено допущену технічну помилку в ухвалі від 17.10.2019 про закриття провадження у справі, та доповнено мотивувальну частину останньої, а саме сторінку 9 абзац 7 другим реченням наступного змісту: "Також суд зазначає, що аналогічно висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у пункті 57 Постанови від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, цей спір не може бути розглянутий й у порядку іншого (ніж господарське) судочинства.". Враховуючи наявність підстав для закриття провадження у справі у зв`язку з тим, що спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання відповідача про закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмету спору.

Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та направляючи справу для подальшого розгляду до Господарського суду Донецької області, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що позов зводиться до зобов`язання сторони вчинити дії у вигляді проведення перерахунку нарахувань по договору - тобто, позовні вимоги спрямовані на зобов`язання відповідача вчинити дії (провести перерахунок нарахувань), а не встановити певні обставини та факт відсутності кредиторської заборгованості у відповідному розмірі. А тому позивач, звертаючись до господарського суду, обґрунтовано визначив належність спору до господарської юрисдикції відповідно до змісту позовної вимоги.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить її повністю скасувати, ухвалу місцевого господарського суду (її мотивувальну частину) змінити щодо обґрунтування підстав для закриття провадження, вказавши такою підставою відсутність предмету спору, а в іншій частині ухвалу залишити без змін.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що апеляційним судом проігноровані доводи відповідача щодо відсутності у справі предмету спору в цілому. Так, за доводами заявника касаційної скарги, позивач був обізнаний про врахування відповідачем сум дотаційних сертифікатів при розрахунку оптової ринкової ціни у вересні-листопаді 2018 року, а позивач своєю відповіддю на запит НКРЕКП сам підтверджує та зазначає про виконання постанови, що є беззаперечним доводом відсутності предмету спору у справі.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.01.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою, призначено останню до розгляду у відкритому судовому засіданні на 13.02.2020 та надано строк на подання відзиву на скаргу до 03.02.2020.

До Верховного Суду від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому він просить останню залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін, посилаючись на правильність викладених в ній висновків.

Заслухавши доповідь головуючого судді та пояснення представників сторін, переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного, а також ухвалу місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Законодавець у ч. 1 ст. 16 ЦК України встановив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч. 2 цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.

У розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Так само кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, що прямо передбачено у ч. 2 ст. 15 ЦК України.

Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 (v018p710-04) , поняття "охоронюваний законом інтерес" що вживається в законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Статтею ст. 4 ГПК України передбачено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, можуть бути суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Частиною 3 ст. 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Таким чином, за приписами чинного процесуального закону, господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих ЦК України (435-15) , ГК України (436-15) , іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Згідно із п. 4 ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відновлення становища, яке існувало до порушення.

Відтак, визначений позивачем предмет позову узгоджується із способом захисту, передбаченим ч. 2 ст. 16 ЦК України.

Звернення з позовом про встановлення певного факту або обставини має місце у тому разі, коли зміст позовної вимоги спрямований на підтвердження судом визначеного позивачем факту або обставини.

У даній справі предмет позову полягає у зобов`язанні відповідача відновити положення позивача, яке існувало до порушення права, шляхом проведення перерахунку нарахувань по договору №4863/01 від 19.08.2008 саме за період листопад 2014 березень 2015 року в розмірі 713 682 614,94 гривень (без ПДВ). Отже, позов зводиться до зобов`язання сторони вчинити дії у вигляді проведення перерахунку нарахувань по договору №4863/01 від 19.08.2008 саме за період листопад 2014 року березень 2015 року в розмірі 713 682 614,94 грн. (без ПДВ), а не встановити певні обставини та факт відсутності кредиторської заборгованості у відповідному розмірі.

За таких обставин апеляційний господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що предмет даного спору не спрямований на встановлення певних фактів та обставин, випливає з безпосередніх господарських правовідносин сторін, узгоджується зі способом захисту, встановленим ч. 2 ст. 16 ЦК України, а відтак, підлягає розгляду в рамках господарського судочинства.

Посилання суду першої інстанції на постанову Великої Палати Верховного Суду у від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 є помилковими, оскільки предмет позову у наведеній справі полягав у зобов`язанні сторони виконати умови укладеного з ПАТ "Донбасенерго" договору № АУП-20-07/0003 від 20.07.2015, а саме: прийняти виконання зобов`язань ПАТ Донбасенерго за договором № АУП-20-07/0003 від 20.07.2015 шляхом надання ПАТ "Донбасенерго" актів приймання-передачі електроенергії. Тобто, предмет позову в даній справі та у справі № 905/1926/16 за своїм змістом є відмінними.

Посилання скаржника на те, що апеляційний господарський проігнорував доводи відповідача щодо відсутності у справі предмету спору не приймаються до уваги, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. При цьому відповідні доводи при оскарженні ухвали місцевого господарського суду в апеляційному порядку позивачем не наводились, а відповідач не скористався своїм правом на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції з метою зміни її мотивувальної частини, у зв`язку з чим Верховний Суд зауважує, що суд апеляційної інстанції діяв у повній відповідності з передбаченими межами перегляду справи в суді апеляційної інстанції.

Інші доводи скаржника правильних висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Враховуючи викладене та беручи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, у зв`язку з чим касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова апеляційного господарського суду - без змін.

Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржуване судове рішення, судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на заявника касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державного підприємства "Енергоринок" залишити без задоволення.

Постанову Східного апеляційного господарського суду від 29.11.2019 у справі № 905/1115/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Волковицька Н.О.

Кушнір І.В.