на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 16 жовтня 2019 року (головуючий - Мишкіна М. А., судді - Богатир К. В., Будішевська Л. О.) і рішення Господарського суду Одеської області від 26 березня 2019 року (суддя Гут С. Ф.) у справі

за позовом Кокоша Петра Івановича

до: 1. Ізмаїльської міської ради Одеської області, 2. ОСОБА_2,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Приватного нотаріуса Ізмаїльського міського нотаріального округу Одеської області Єфіменко Марії Дмитрівни,

про визнання договору недійсним, припинення права власності, скасування рішення про державну реєстрацію права власності та зобов`язання звільнення частини нежитлового вбудованого приміщення

Історія справи

1. 15.09.2009 між Фондом комунального майна Ізмаїльської міської ради (орендодавець) та Фізичною особою - підприємцем Кокошем Петром Івановичем (орендар) було укладено договір оренди нерухомого майна - частини вестибюлю №1 в гуртожитку по вул. Клушина, 3 у м. Ізмаїл загальною площею 13,1 кв.м. (далі - спірне приміщення) з метою надання юридичних послуг населенню строком до 14.08.2012 включно.

2. Кокош Петро Іванович (далі - Кокош П.І., позивач), належно виконуючи обов`язки орендаря спірного приміщення, керуючись приписами статті 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", звернувся 08.02.2011 до Фонду комунального майна Ізмаїльської міської ради із заявою про включення орендованого ним приміщення до переліку об`єктів, що підлягають приватизації в 2011 році шляхом викупу.

2.1. Відповіді на своє звернення Кокош П.І. від орендодавця не отримав.

3. У той же час рішенням Ізмаїльської міської Ради від 25.02.2011 №405-VI визначено перелік об`єктів комунальної власності Ізмаїльської міської громади, які підлягають приватизації у 2011 році та, зокрема включено до такого переліку спірне приміщення, встановлено спосіб його приватизації шляхом конкурсу.

4. Переможцем конкурсу з продажу спірного приміщення за рішенням конкурсної комісії Фонду комунального майна Ізмаїльської міської ради від 30.06.2011 визнано ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ).

4.1. 05.07.2011 між Ізмаїльською міською радою (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) укладено договір купівлі-продажу комунального майна шляхом продажу на конкурсі, відповідно до якого покупець придбав у власність 3/500 частини нежитлової будівлі гуртожитку за адресою: м. Ізмаїл, вул. Клушина, 3 загальною площею 13,1 кв.м., тобто приміщення, яке орендував позивач.

5. У липні 2011 року Кокош П.І. звернувся до Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області з позовом до Фонду комунального майна Ізмаїльської міської ради та Ізмаїльської міської ради, третя особа - ОСОБА_2 про:

- визнання незаконними та скасування рішення Ізмаїльської міської ради від 25.02.2011 №405-VI в частині встановлення способу приватизації спірного приміщення шляхом конкурсу та рішення конкурсної комісії по продажу об`єктів комунальної власності Фонду комунального майна Ізмаїльської міської ради від 30.06.2011 про визнання переможця конкурсу ( ОСОБА_2 ) з продажу спірного приміщення;

- зобов`язання Ізмаїльської міської ради встановити спосіб приватизації спірного приміщення шляхом викупу;

- зобов`язання Фонду комунального майна Ізмаїльської міської ради включити до переліку об`єктів комунальної власності, що підлягають приватизації, спірне приміщення шляхом викупу Кокошем П.І., як особою, що має переважне право на придбання приміщення та подати відповідне подання до Ізмаїльської міської ради.

6. Розгляд вказаного адміністративного спору у справі №2-а-8098/11 тривав майже 5 років і лише 17.03.2016 постановою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.06.2016, позов Кокоша П.І. був задоволений повністю.

6.1. Судом у справі №2-а-8098/11 констатовано порушення відповідачами порядку приватизації спірного приміщення внаслідок продажу його на конкурсі в порушення встановленого частиною 2 статті 777 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) переважного права Кокоша П.І., як добросовісного орендаря, на придбання (викуп) цього приміщення.

7. Після набрання законної сили судовим рішенням у справі №2-а-8098/11 мало місце неодноразове звернення Кокоша Петра Івановича з похідним позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірного приміщення від 05.07.2011: (1) спочатку до суду адміністративної юрисдикції (справа №500/3314/17), ухвалою якого від 15.06.2017 відмовлено у відкритті провадження у справі з посиланням на те, що спір підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства; (2) потім до суду цивільної юрисдикції (справа №500/5574/17), ухвалою якого від 05.10.2018 провадження у справі було закрито з підстав підвідомчості спору господарському суду.

Короткий зміст позовних вимог

8. У грудні 2018 року Кокош П.І. звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до (1) Ізмаїльської міської ради Одеської області (далі - Ізмаїльська міськрада, відповідач-1) та (2) ОСОБА_2 (далі - відповідач-2) про: (1) визнання недійсним укладеного між відповідачами договору купівлі-продажу спірного приміщення від 05.07.2011; (2) припинення права власності ОСОБА_2 на спірне приміщення; (3) скасування рішення від 07.07.2011 №29077050 про державну реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на спірне приміщення; (4) зобов`язання ОСОБА_2 звільнити спірне приміщення та передати його власнику - Ізмаїльській міськраді.

9. Позовні вимоги обґрунтовані порушенням унаслідок укладення спірного договору визначеного частиною 2 статті 777 ЦК України переважного права позивача, як добросовісного орендаря, на придбання спірного приміщення. При цьому оспорюваний договір про відчуження приміщення укладений на підставі рішення Ізмаїльської міськради від 25.02.2011 №405-VI та рішення конкурсної комісії Фонду комунального майна від 30.06.2011, які були визнані незаконними та скасовані постановою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 17.03.2016 у справі №2-а-8098/11, яка набрала законної сили. Отже, спірний договір є недійсним в силу частини 1 статті 203 та частини 1 статті 215 ЦК України.

10. Одночасно позивач клопотав про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності для звернення з даним позовом, посилаючись на наступні обставини:

- оперативне звернення ще в липні 2011 року з адміністративним позовом у справі №2-а-8098/11, розгляд якого судом адміністративної юрисдикції тривав майже 5 років та завершений прийняттям постанови Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 17.03.2016 (набрала законної сили 22.06.2016). Тільки після розгляду вказаного позову в позивача виникли правові підстави для звернення до суду з похідним позовом про визнання недійсним укладеного між відповідачами договору від 05.07.2011;

- з червня 2017 року позивач двічі звертався з відповідним позовом про визнання недійсним договору від 05.07.2011 до судів адміністративної та цивільної юрисдикції, в результаті чого лише ухвалою суду від 05.10.2018 в цивільній справі № 500/5574/17 визначено підвідомчість даного спору господарському суду (пункт 7 Постанови).

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень, прийнятих судами першої та апеляційної інстанцій

11. Рішенням Господарського суду Одеської області від 26 березня 2019 року, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16 жовтня 2019 року, в позові відмовлено.

12. Судами, з урахуванням у тому числі судових рішень у справі №2-а-8098/11, констатовано факт порушення відповідачем-1 порядку приватизації спірного приміщення та переважного права позивача на придбання приміщення, а отже укладений між відповідачами за наслідками незаконно проведеного конкурсу з продажу комунального майна спірний договір також не відповідає вимогам частини 2 статті 777 ЦК України, що є підставою для визнання його недійсним відповідно до частини 1 статті 203 та частини 1 статті 215 цього Кодексу.

13. У той же час звернення з даним позовом відбулося з істотним порушенням строку позовної давності про застосування якої заявлено відповідачами. Так, судами встановлено, що про оспорюваний договір позивачу було відомо ще в липні 2011 року, що не заперечує і позивач, а отже з цього моменту згідно з частиною 1 статті 261 ЦК України починає перебіг строк позовної давності. Проте звернення до суду з позовом мало місце лише в грудні 2018 року за відсутності поважних причин пропуску строку позовної давності.

14. При цьому суд першої інстанції при вирішенні питання щодо поважності причин пропуску позовної давності обмежився лише встановленням початку перебігу цього строку для позивача та цитуванням положень Цивільного кодексу України (435-15) щодо наслідків спливу строку позовної давності.

15. У свою чергу суд апеляційної інстанції надав оцінку по суті наведеним позивачем причинам пропуску строку позовної давності (пункт 10 Постанови), визнавши їх неповажними. Зокрема, апеляційний суд зазначив, що обставина оскарження позивачем до суду адміністративної юрисдикції конкурсу з продажу спірного приміщення не є непереборною та жодним чином не перешкоджала зверненню до суду з позовом про визнання недійсним договору в межах трирічного строку позовної давності.

15.1. Також не мало місце і переривання строку позовної давності, оскільки попередні звернення позивача до судів адміністративної та цивільної юрисдикції з аналогічними позовами про визнання недійсним договору (у 2017-2018 роках) відбувалися з порушенням вимог процесуального законодавства та вже поза межами строку позовної давності. Отже, порушене право позивача не підлягає захисту з підстав спливу позовної давності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

16. Не погоджуючись із оскаржуваними судовими рішеннями, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позову повністю.

Аргументи учасників справи

Доводи позивача, який подав касаційну скаргу (узагальнено)

17. Звернення до суду з позовом про визнання недійсним договору від 05.07.2011 стало можливим для позивача тільки після набрання законної сили судовим рішенням у справі №2-а-8098/11, яким підтверджено незаконність конкурсу щодо продажу орендованого позивачем спірного приміщення та, відповідно, встановлено порушення прав позивача. У зв`язку з чим строк позовної давності має обчислюватись з 22.06.2016 - дати набрання законної сили постановою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області у справі №2-а-8098/11, а не з дати укладення спірного договору від 05.07.2011.

18. Судами не враховано хронологію звернення позивача до суду з метою захисту свого права та розгляду всіх судових справ за позовом Кокоша П.І., тобто істотні обставини, які в сукупності свідчать про поважність причин пропуску позивачем строку позовної давності, а саме, окрім справи №2-а-8098/11, також адміністративну справу №500/3314/17 та цивільну справу № 500/5574/17.

Позиція Верховного Суду

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій

19. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

20. Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

21. Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

22. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

23. Верховний Суд зазначає, що порушення права позивача на придбання спірного приміщення, за захистом якого він звернувся до суду в даній справі, мало місце з моменту відчуження цього майна за результатами конкурсу на користь відповідача-2, а отже початок перебігу позовної давності для даного позову пов`язаний саме з датою укладення спірного договору купівлі- продажу - 05.07.2011, що правильно встановлено судами попередніх інстанцій та не заперечується самим позивачем.

24. Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини 5 статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

25. Питання поважності причин пропущення позовної давності (наявність обставин, які з об`єктивних, незалежних підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову) вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

25.1. При вирішенні питання про захист порушеного права, у разі пропущення позовної давності суд: а) у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які обґрунтовують поважність причин пропущення позовної давності; б) вирішує дане питання у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини; в) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі усіх обставини справи в їх сукупності, керуючись законом.

26. Відмовляючи в задоволенні позову в даній справі з мотивів спливу строку позовної давності, апеляційний суд зазначив, що посилання позивача на пропуск строку позовної давності у зв`язку із звернення до суду з іншими позовами не може вважатися поважною причиною пропуску строку, оскільки наведене не свідчить про обставини, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову. При цьому суд першої інстанції, не зважаючи на наявність відповідної мотивованої заяви позивача, взагалі не досліджував причини пропуску останнім строку позовної давності, констатувавши лише обставину такого пропуску, що і стало підставою для відмови в позові.

27. Проте такі висновки судів Верховний Суд вважає передчасними з огляду на таке.

28. У справі встановлено, що Кокош П.І. для захисту своїх прав та інтересів у правовідносинах щодо конкурсу з продажу спірного приміщення звернувся до суду адміністративної юрисдикції ще у липні 2011 року. Судовий розгляд цієї адміністративної справи № 2-а-8098/11 тривав по червень 2016 року, тобто майже п`ять років.

28.1. Перебування справи №2-а-8098/11 у провадженні адміністративних судів, вчинення позивачем в ній передбачених законом дій, які на його думку є добросовісними та правомірними, виключає необхідність вчинення процесуальних дій спрямованих на припинення цього процесу, а саме подачі заяв про закриття провадження у справі, подачі іншого додаткового позову тощо. Верховний Суд звертається до власних висновків в постанові від 18.12.2019 у справі № 906/190/19.

29. Одразу після набрання законної сили судовим рішенням про задоволення позову у справі №2-а-8098/11 Кокош П.І. подав окремий позов про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 05.07.2011 спочатку до суду адміністративної юрисдикції (справа №500/3314/17), а потім до суду цивільної юрисдикції (справа №500/5574/17) і остаточне визначення юрисдикційної підвідомчості даного спору господарському суду було визначено ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 05.10.2018 у справі №500/5574/17 (пункт 7 Постанови).

30. Європейський суд з прав людини наголосив, що механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20.12.2007 у справі "Фінікарідов проти Кіпру").

30.1. У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Іліан проти Туреччини", зазначено правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

30.2. Практика Європейського суду з прав людини при застосуванні положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує кожному право на звернення до суду, акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції") від 16.12.1992 року).

31. Застосовуючи наведені вище положення ЦК України (435-15) щодо позовної давності, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) , практику Європейського суду з прав людини, враховуючи характер спірних правовідносин, застосовуючи основні конституційні засади судочинства, принцип верховенства права, а також принцип справедливості, добросовісності і розумності, з огляду на фактичні обставини справи: (1) встановлене судовим рішенням в адміністративній справі порушення прав позивача, (2) складність у визначенні правильного способу захисту порушеного права позивача та його юрисдикційної підвідомчості, (3) приймаючи до уваги вчинення Кокошем П.І. протягом тривалого часу реальних та добросовісних дій, направлених на захист своїх прав та інтересів, Верховний Суд констатує допущення судом апеляційної інстанції надмірного формалізму при досліджені причин пропуску позивачем позовної давності .

32. Ураховуючи викладене, Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції, застосувавши положення частини 5 статті 267 ЦК України, дійшов передчасного висновку про відсутність поважних причин пропущення позивачем строку позовної давності, у зв`язку з чим без належного обґрунтування застосував наслідки спливу позовної давності та відмовив у позові з цієї підстави.

33. При цьому всупереч нормам статті 86 ГПК України суд першої інстанції взагалі не розглянув та не надав оцінки зібраним у справі доказам та наведеним позивачем у відповідній заяві причинам пропуску строку позовної давності, що взагалі унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для вирішення питання про існування у позивача права на судовий захист у спірних правовідносинах, а саме: щодо наявності поважних причин пропуску ним позовної давності у спірних правовідносинах.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

34. Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

35. З огляду на межі перегляду справи та повноваження касаційної інстанції (статті 300 ГПК України), оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, в зв`язку з чим касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

36. При новому розгляді справи суду належить оцінити добросовісність поведінки як позивача, так і відповідачів протягом всього періоду з моменту виникнення права на судовий захист порушеного права (права на позов) і до моменту звернення із позовом з урахуванням характеру спірних правовідносин між сторонами, особливостей встановлених фактичних обставин даної справи, зокрема тривалості пов`язаних з даним спором судових проваджень тощо.

Щодо судових витрат

37. З огляду на часткове задоволення касаційної скарги Суд, керуючись передбаченими статтею 129 ГПК України загальними правилами розподілу судових витрат, не вбачає підстав для розподілу судових витрат позивача, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді касаційної інстанції, оскільки зазначене питання має вирішуватися судом, який прийматиме остаточне рішення по суті даного спору.

Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Кокоша Петра Івановича задовольнити частково.

2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 16 жовтня 2019 року та рішення Господарського суду Одеської області від 26 березня 2019 року у справі № 916/2703/18 скасувати.