2. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 10 січня 2019 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2019 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

3. У травні 2019 року представник позивача - ОСОБА_2 (надалі - ОСОБА_2 ) звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 січня 2019 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2019 року.

4. В скарзі представник позивача просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

5. Ухвалою Верховного Суду від 29 травня 2019 року відкрито касаційне провадження за вищенаведеною скаргою.

6. Відповідач надіслав до суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Також у відзиві зазначено, що звернення позивача із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до відповідача не обумовлено потребою у міжнародному захисті, а пов`язане лише із бажанням легалізації власного перебування в Україні. Окрім того, вказав, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку стосовно надуманості доводів позивачки, оскільки вона не навела фактів і обставин, які можна розцінювати як переконливі докази обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань та які впливають на наслідки прийнятого Службою рішення при розгляді її заяви щодо визнання біженкою або особою, яка потребує додаткового захисту.

7. У судове засідання ні позивач, ні її представник не з`явились, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду. Представник позивача надіслав до суду клопотання про перенесення судового засідання у зв`язку із його участю в іншому судовому процесі в м. Одесі.

7.1 Верховний Суд наголошує, що судове засідання за аналогічним клопотанням представника позивача вже переносилось з 8 серпня 2019 року на 19 серпня 2019 року.

7.2 Відповідно до частини четвертої статті 344 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України (2747-15) ) неприбуття учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце касаційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

7.3 Враховуючи вищенаведене, колегія суддів прийшла до висновку про розгляд справи без участі представника позивача.

8. Представник відповідача заперечувала проти задоволення касаційної скарги.

II ОБСТАВИНИ СПРАВИ

9. ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянкою Нігерії (місце народження - м. Воррі), що підтверджується паспортом Федеральної республіки Нігерія № НОМЕР_1 .

10. 13 квітня 2017 року позивач звернулась до Служби із заявою №56 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (Application form for recognition as a refugee or a person who needs complementaty protection) та отримала довідку про звернення за захистом в Україні.

11. Обґрунтовуючи причини виїзду з країни постійного проживання, позивач зазначила, що вперше в Україну приїхала у 2007 році на навчання в медичний університет у м. Луганську, навчалась 6 років, здобула диплом, після чого навчалась в м. Донецьку на ординатурі, однак, там почались військові дії та позивач поїхала до Вінниці. В подальшому позивач повернулась додому, де агітувала проти групи людей, які виступають проти прав жінок. У зв`язку з тим, що позивач навчається за кордоном та хоче змінити їх культурні традиції, вона та її родина отримували погрози, тому позивач вирішила повернутись в Україну, оскільки ще діяла студентська реєстрація.

12. 22 травня 2018 року посадовими особами управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області складено висновок про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту у справі №2017OD0052, яким громадянці Нігерії ОСОБА_1 відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

13. 15 червня 2018 року за результатами розгляду особової справи №2017OD0052 громадянки Нігерії ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, посадовими особами Державної міграційної служби України винесено Рішення №198-18 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

14. 23 червня 2018 року на підставі вищенаведеного рішення складено повідомлення №559 про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке отримано позивачем 9 листопада 2018 року.

15. Не погодившись із відмовою у наданні статусу біженця, позивач звернулась до суду.

ІIІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

16. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, прийшов до висновку, що позивачем не доведено, що її подальше перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує її життю та свободі, і що така ситуація склалася внаслідок переслідування цієї особи за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. У свою чергу, доводи позивача щодо звернення за захистом в Україні пов`язані із необхідністю тимчасової легалізації.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

17. У касаційній скарзі представник позивача вказав, що дана справа та результат її розгляду має виняткове значення для позивача, адже в разі неналежного розгляду питання стосовно надання їй статусу біженця, вона змушена буде повернутися до країни своєї громадянської належності, де її здоров`ю та життю загрожує небезпека. У свою чергу, представник позивача наголосив, що підстава звернення ОСОБА_1 до відповідача - це потреба у захисті свого життя, оскільки після повернення до Нігерії на неї чекає розправа жорстокої, антигуманної та безпринципної організації, члени якої, будь-що, хочуть помститися позивачу за те, що вона просто захищає свої права. Представник позивача також посилається, що ОСОБА_1 має неповнолітню дитину.

18. На думку представника позивача, результати розгляду цієї справи судами попередніх інстанцій вагомим чином та в кардинальний спосіб вплинуть на життя позивача, також вважає дані судові рішення прийнятими з порушенням норм матеріального права, суди не повно з`ясували усі фактичні обставини справи та не дослідили і не надали належної оцінки наявним в матеріалах справи доказами, не сприяли повному, об`єктивному та неупередженому її розгляду, а тому оскаржувані судові рішення не відповідають фактичним обставинам справи, є необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

19. Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначає Закон України від 8 липня 2011 року N 3671-VI "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (3671-17) (надалі - Закон N 3671-VI (3671-17) ).

20. Відповідно до положень статті 1 Міжнародної конвенції про статус біженців від 28 липня 1951 року, пункту 1 частини першої статті 1 Закону N 3671-VI біженець - це особа, яка не є громадянином країни прибуття, внаслідок ґрунтовних побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

21. Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач звернулась до Служби із заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки її подальше перебування у країні походження - Нігерії або повернення до цієї країни реально загрожує її життю та свободі. У свою чергу, в касаційній скарзі вже зазначено про загрозу життю не лише ОСОБА_1, але і її дитині.

22. Частиною сьомою статті 7 Закону N 3671-VI встановлено, що до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.

23. Пунктом 1 частини першої статті 27 Закону N 3671-VI встановлено, що до повноважень спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань міграції належить прийняття рішень про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту і скасування рішення про визнання біженцем або особою яка потребує додаткового захисту.

24. Згідно з частинами другою - п`ятою статті 10 Закону N 3671-VI центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може вимагати подання додаткової інформації від уповноважених посадових осіб цього центрального органу виконавчої влади, які здійснювали розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

У разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, необхідності у встановленні справжності і дійсності документів центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, має право звертатися з відповідними запитами до Міністерства закордонних справ України, Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об`єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, особова справа якої розглядається.

З метою забезпечення конфіденційності інформації про заявників та захисту членів їхніх сімей, які можуть залишатися в країні їх походження, органи державної влади під час проведення зазначених заходів повинні уникати надсилання запитів з персональними даними заявників до спеціальних правоохоронних органів (служб) країни походження заявників.

Документи, отримані або підготовлені центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, під час прийняття рішення за заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, долучаються до особової справи заявника.

За результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

25. Частиною одинадцятою статті 9 Закону N 3671-VI передбачено, що після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

26. Процедуру розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту визначають Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 7 вересня 2011 року N 649 (z1146-11) ( зареєстровано в Міністерстві юстиції України 5 жовтня 2011 року за N 1146/19884 (z1146-11) ; надалі - Правила N 649).

27. Відповідно до пункту 2.1 Правил N 649 уповноважена посадова особа органу міграційної служби, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом:

а) встановлює особу заявника;

б) реєструє заявника в журналі реєстрації осіб, які бажають подати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 1) (далі - журнал реєстрації осіб);

в) інформує заявника мовою, яку він/вона розуміє, про умови, за яких в Україні особа може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про її права та обов`язки, а також про наслідки невиконання обов`язків;

г) забезпечує надання заявнику послуг перекладача, у тому числі через систему відеоконференц-зв`язку;

ґ) перевіряє дотримання заявником передбаченого статтею 5 Закону порядку звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

д) з`ясовує місце тимчасового перебування (проживання) заявника (фактичну адресу проживання в Україні);

е) протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Перевірка здійснюється в тому числі з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви;

є) проводить дактилоскопію заявника;

ж) заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи;

з) роз`яснює порядок звернення за безоплатною правовою допомогою мовою, яку розуміє заявник.

28. Відповідно до пунктів 2.4 та 2.5 Правил N 649 у разі наявності передбачених Законом підстав орган міграційної служби ухвалює рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом. Після ухвалення рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа органу міграційної служби: видає особі письмове повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням підстав для відмови у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; під підпис ознайомлює заявника з порядком оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; вносить відповідні відомості до журналу реєстрації осіб.

29. Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що у відповідача наявний обов`язок при розгляді документів заявника, перевіряти обставини, які надають підстави віднести особу до категорії осіб, які потребують додаткового захисту або встановити належність заяви, як такої, що носить характер зловживання.

30. Згідно з пунктами 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців, для того, щоб вважитися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування, надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

31. Положеннями пункту 195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього, особа уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

32. Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця, якими є:

1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання;

2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;

3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності: б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів;

4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Під час вирішення питання щодо надання статусу біженця повинні враховуватися всі чотири підстави. Немає значення, чи склалися обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування за однією з наведених ознак чи за декількома.

Обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця.

33. Судами попередніх інстанцій встановлені суттєві розбіжності в твердженнях позивача стосовно її побоювань стати жертвою переслідування.

33.1 В заяві про визнання біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту від 13 квітня 2017 року позивач розповіла про кримінальне угрупування, яке існує на території м. Воррі та представники якого викрали заявницю в 2014 році. Однак, під час співбесіди 11 травня 2017 року позивач вказала, що їй лише погрожували викраденням, а під час співбесіди 25 липня 2017 року взагалі зазначила, що викрали не її, а її кузину. Також під час співбесіди 25 липня 2017 року на питання чи були втілені погрози стосовно викрадання позивача в реальність, ОСОБА_1 відповіла, що ні, хоча раніше вона наголошувала на своєму викрадення представниками кримінального угрупування, під час цієї співбесіди також виявилось, що ніякого кримінального угрупування не існує і позивачу погрожували представники консерваторів, через те, що вона навчається за кордоном. В той же час, позивач не змогла ані назвати імена, ані описати зовнішність цих людей, зазначивши що її взагалі нічого про них не відомо.

33.2 Також як вбачається з матеріалів справи та обставин, що встановлені судами попередніх інстанцій, позивач під час усіх співбесід, що із нею проводились, не інформувала відповідача про наявність в неї дитини.

34. Окрім того, частиною першою статті 5 Закону N 3671-VI передбачено, що особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

34.1. Відповідно до встановлених судами попередніх інстанцій обставин вбачається, що 11 травня 2017 року під час співбесіди з позивачкою з`ясовано, що ОСОБА_1 раніше не проходила процедуру набуття міжнародного захисту, хоча виїхала за межі останньої країни постійного проживання ще у березні 2015 року.

34.2 Також листом Головного управління Державної міграційної служби в місті Києві №5/1-1552 від 27 липня 2017 року підтверджено, що позивач із заявою про визнання біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту не зверталась, крім того, за отриманням дозволу на імміграцію, продовження строку перебування, посвідкою на постійне або тимчасове проживання не зверталась.

35. Отже, суди першої та апеляційної інстанцій прийшли до правомірного висновку про відсутність конкретних підстав, через які позивач не може повернутися до країни громадянської належності, оскільки докази переслідування позивача за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань відсутні як у матеріалах справи, так і не були надані до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області при розгляді заяви позивача про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

36. Тобто, фактично позивач не наводить дійсних фактів, які б давали підстави вважати, що відносно неї є реальні умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону N 3671-VI.

37. Враховуючи викладене, Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що позивачем не доведено, що її подальше перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує її життю та свободі і така ситуація склалася внаслідок переслідування цієї особи за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

38. Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

39. Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій не допущено неправильного застосування норм матеріального права, порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, а доводи касаційної скарги не спростовують висновків, викладених в цих рішеннях, тому касаційна скарга позивача задоволенню не підлягає.

40. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

41. Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 січня 2019 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2019 року - без змін.