розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2017 року (судді Федотов І.В., Сорочко Є.О., Оксененко О.М.) у справі №760/20247/16-а за позовом ОСОБА_1 до командира роти № 5 батальйону № 2 Управління патрульної поліції у м. Києві капітана поліції Козоріза Віталія Миколайовича, третя особа - Департамент патрульної поліції, про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення,

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Солом`янського районного суду м. Києва з позовом, у якому просив скасувати постанову командира 5 роти 2 батальйону Управління патрульної поліції у м. Києві капітана поліції Козоріза В.М. від 13 листопада 2016 року серії АР №299561 про притягнення його до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП (80731-10) ) та закрити провадження у справі у зв`язку із відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що оскаржувана постанова про притягнення його до адміністративної відповідальності та накладення стягнення у вигляді штрафу у розмірі 425 грн є протиправною. На думку позивача чинним законодавством не передбачено безпідставної зупинки транспортного засобу та невмотивованої перевірки документів водія, а тому у командира 5 роти 2 батальйону Козоріза В.М . були відсутні підстави для прийняття постанови про притягнення його до адміністративної відповідальності.

Солом`янський районний суду м. Києва постановою від 18 квітня 2017 року адміністративний позов задовольнив у повному обсязі. Скасував постанову командира 5 роти 2 батальйону Управління патрульної поліції у м. Києві капітана поліції Козоріза В.М. від 13 листопада 2016 року серії АР №299561 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 126 КУпАП та закрив провадження у справі.

Приймаючи таке рішення, суд першої інстанції зазначив, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 126 КУпАП.

Не погодившись із судовим рішенням першої інстанції, відповідач звернувся із апеляційною скаргою про скасування постанови Солом`янський районний суду м. Києва від 18 квітня 2017 року та прийняття нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 13 червня 2017 року задовольнив апеляційну скаргу відповідача, скасував судове рішення першої інстанції та прийняв нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.

Своє рішення апеляційний суд аргументував тим, що позивач на вимогу відповідача не виконав свій обов`язок та не пред`явив для перевірки документи, зазначені в пунктах 2.1, 2.4 ПДР (1306-2001-п) України, що не заперечується і самим позивачем, а тому притягнення його до адміністративної відповідальності на підставі частини першої статті 126 КУпАП є обґрунтованим та правомірним.

Не погодившись з указаним рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування усіх обставин справи, просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2017 року та залишити в силі рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 18 квітня 2017 року.

На обґрунтування наведених у касаційні скарзі вимог ОСОБА_1 вказав, що суд апеляційної інстанції не врахував те, що відповідно до частини третьої статті 258 КУпАП постанова щодо притягнення особи до відповідальності може бути винесена лише за результатами розгляду справи. А тому, оскільки фактичного розгляду справи не було, відповідач не повинен був приймати оскаржувану постанову. Крім того, зазначив, що оскільки у відповідача не було підстав для зупинення автомобіля позивача, то і підстав для накладення адміністративного стягнення (у зв`язку з незаконною зупинкою) не було.

Представник третьої особи - Департаменту патрульної поліції надав заперечення на касаційну скаргу у яких, посилаючись на необґрунтованість та безпідставність останньої просить залишити скаргу без задоволення, а судове рішення апеляційної інстанції - без змін.

Суддя Вищого адміністративного суду України ухвалою від 12 липня 2017 року відкрив провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) (далі - Закон № 2147-VIII), яким Кодекс адміністративного судочинства України (2747-15) (далі - КАС України (2747-15) ) викладено в новій редакції.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України (2747-15) в редакції Закону № 2147-VIII передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У лютому 2018 року касаційну скаргу позивача передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад судової колегії: Шарапа В.М.(суддя-доповідач), Бевзенко В.М., Данилевич Н.А.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, який здійснено на підставі розпорядження від 11 червня 2019 року № 705/0/78-19, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача: Шарапи В.М. (рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20 травня 2019 року № 14), визначено новий склад суду: Соколов В.М. - головуючий суддя (суддя-доповідач), Єресько Л.О., Загороднюк А.Г.

За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 3 листопада 2016 року командир роти № 5 батальйону № 2 Управління патрульної поліції у м. Києві Департаменту патрульної поліції капітан поліції Козоріз В.М., розглянувши матеріали про адміністративне правопорушення, постановив притягнути ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 126 КУпАП, до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 425,00 грн.

Із постанови по справі про адміністративне правопорушення від 13 листопада 2016 року серії АР №299561, убачається, що позивач, керуючи автомобілем марки "Фольксваген Туарег" номерний знак НОМЕР_1, 13 листопада 2016 року о 23 год. 10 хв., в Київській області в м. Вишгород на перехресті вул. Набережна та Шолуденка, відмовився на вимогу поліцейського пред`явити документи, чим порушив пункти 2.1 та 2.4 Правил дорожнього руху.

Позивач, вважаючи постанову про накладення адміністративного стягнення протиправною, звернувся до суду з даним позовом.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями статті 246 КУпАП передбачено, що порядок провадження в справах про адміністративні правопорушення в органах (посадовими особами), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, визначається цим Кодексом та іншими законами України.

Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Приписи статті 280 КУпАП закріплюють обов`язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.

Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.

Згідно з нормами статті 14 Закон України від 30 червня 1993 року, № 3353-XII "Про дорожній рух" учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримуватись вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

Відповідно до пункту 11 частини першої статті 23 Закону України від 2 липня 2015 року, № 580-VIII "Про Національну поліцію" (далі - Закон № 580-VIII (580-19) ), поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.

При цьому, пунктами 1.3 та 1.9. Правил дорожнього руху України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (1306-2001-п) , (далі - ПДР (1306-2001-п) України) встановлено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

В силу положень статті 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають, в тому числі, справи про порушення правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту (ч.ч.1-3, 5-6 ст.121, ст.ст.121-1, 121-2, ч.1-3 ст.122, ч.1 ст.123, ст.ст.124-1-126,) тощо. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі (стаття 283 КУпАП).

В розділі 2 ПДР (1306-2001-п) України закріплено обов`язки і права водіїв механічних транспортних засобів.

Відповідно до пункту 2.1 ПДР (1306-2001-п) України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, реєстраційний документ на транспортний засіб, поліс (сертифікат) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

За приписами пункту 2.4 ПДР (1306-2001-п) України на вимогу працівника поліції водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред`явити для перевірки документи, зазначені у пункті 2.1 ПДР (1306-2001-п) України.

Аналогічні положення закріплені законодавцем також у статті 16 Закону України "Про дорожній рух" від 30 червня 1993 року №3353-XII.

А саме, водій зобов`язаний мати при собі та на вимогу поліцейського, пред`являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (стаття 16 Закону України "Про дорожній рух").

Виходячи з наведених вище правових норм право органів Національної поліції перевіряти наявність посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб кореспондується із обов`язком водія мати при собі та на вимогу працівника поліції пред`явити такі документи.

Частиною першою статті 126 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка") у вигляді накладення штрафу в розмірі двадцяти п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

З аналізу вищенаведених норм вбачається, що згідно законодавства України на вимогу поліцейського, водій транспортного засобу зобов`язаний пред`являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб.

Разом з тим, як встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1 не заперечує факту непред`явлення водійського посвідчення, для перевірки на вимогу працівника поліції, що вказує на правомірність притягнення його до відповідальності та накладення адміністративного стягнення на підставі частини першої статті 126 КУпАП.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для скасування постанови командира 5 роти 2 батальйону Управління патрульної поліції у м. Києві капітана поліції Козоріза В.М. від 13 листопада 2016 року серії АР №299561.

При цьому, той факт, що відносно позивача виносилась окрема постанова, провадження в якій було закрито в зв`язку із відсутністю події і складу адміністративного правопорушення передбаченого статями 122-2, 130 КУпАП, не може слугувати належним обґрунтуванням незаконності вимоги поліцейського щодо пред`явлення документів на право керування транспортним засобом, оскільки встановлені в цій справі обставини не стосуються предмету розгляду іншої справи.

Водночас, на думку скаржника, він мав право не пред`являти посвідчення водія та реєстраційний документ на транспортний засіб на вимогу поліцейського для перевірки, доки останній не доведе, що зупинка його транспортного засобу була законною.

Такі доводи позивача не ґрунтуються на вимогах законодавчих актів та не мають відношення до обов`язку водія транспортного засобу мати при собі та пред`явити на вимогу поліцейського для перевірки зазначені вище документи.

При цьому, колегія суддів зазначає таке.

Підстави зупинки поліцейським транспортного засобу наведені у статті 31 Закону України "Про національну поліцію", зокрема, поліція може застосовувати такі превентивні заходи як перевірка документів особи та зупинення транспортного засобу.

Поліцейський має право вимагати від особи пред`явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, у випадку якщо зовнішні ознаки транспортного засобу дають достатні підстави вважати, що транспортний засіб може бути знаряддям чи об`єктом вчинення правопорушення (пункт 6 статті 32 Закону України "Про національну поліцію").

Поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі якщо транспортний засіб перебуває в розшуку (пункт 4 частини 1 статті 35 Закону України "Про національну поліцію").

Як вказано в запереченнях та вбачається з матеріалів справи (інформація №13287/41/11/02-2017 від 09 червня 2017 року) відповідно до відомостей з ІІПС МВС України "Армор" за період з червня по листопад 2016 року було зареєстровано сім випадків незаконного заволодіння автомобілем марки "Фольксваген", модель "Туарег".

Така інформація могла б слугувати підставою для зупинки, в вечірню пору доби, автомобіля позивача, однак, предметом позову ОСОБА_1 була лише вимога про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, а тому доводи позивача щодо незаконної зупинки його транспортного засобу не є предметом доказування у цій справі та не стосуються предмета його позовних вимог.

Оскільки висновки суду апеляційної інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх не спростовують, підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні.

Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.