розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Комунального підприємства "Полігон твердих побутових відходів" на постанову Київського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2012 року (суддя Журавель В.О.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2013 року (головуючий суддя Грибан І.О., судді: Беспалов О.О., Парінов А.Б.) у справі за позовом Комунального підприємства "Полігон твердих побутових відходів" до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області Державної податкової служби про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

В травні 2012 року Комунальне підприємство "Полігон твердих побутових відходів" (далі - Підприємство, позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області Державної податкової служби (далі - Інспекція, відповідач) про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення №0004561501 від 06 березня 2012 року.

Обґрунтовуючи позовну заяву, вказувало, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним, оскільки відповідачем при встановленні розміру належного до сплати Підприємством збору за забруднення навколишнього середовища безпідставно застосовано положення постанови Кабінету Міністрів України від 01 березня 1999 року №303 (303-99-п) "Про затвердження Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього середовища і стягнення цього збору" (далі - Порядок №303; який був чинний до 01 січня 2011 року) та визначено останній в розмірі 10-кратного коефіцієнту плати за перевищення встановлених лімітів, тоді як згідно з вимогами чинної на час вчинення правопорушення статті 39 Закону України "Про відходи" від 05 березня 1998 року №187/98-ВР (далі - Закон №187/98), яка має вищу юридичну силу, підлягав застосуванню 5-кратний коефіцієнт; крім того станом на 2010 рік позивач не мав дозволу на розміщення відходів.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2013 року, в задоволенні позову відмовлено.

Приймаючи такі рішення, суди, дослідивши обставини справи, прийшли до висновку про правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з огляду на те, що оскільки позивач у 2010 році не мав встановлених лімітів скидів та розміщення відходів, то належний до сплати ним розмір збору за забруднення навколишнього середовища має обраховуватись із застосуванням 10-кратного коефіцієнта відповідно до статті 39 Закону №187/98 з врахуванням положень пункту 8 Порядку №303.

Не погоджуючись з рішеннями судів, позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення ними норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати з підстав, наведених в позовній заяві, та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 березня 2013 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

В письмових запереченнях (відзиві) на касаційну скаргу відповідач проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів попередніх інстанцій, які він просив залишити без змін, - обґрунтованими та законними.

В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) (далі - КАС України (2747-15) ).

Відповідно до частини 1 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Переглянувши судові рішення та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що Підприємство є юридичною особою, що зареєстрована 15 січня 2010 року Обухівською районною державною адміністрацією Київської області, й до основних видів його діяльності відносяться: збирання та знищення інших відходів; прибирання сміття, боротьба з забрудненням та подібні види діяльності; оброблення металевих відходів та брухту; оброблення неметалевих відходів та брухту; розбирання та знесення будівель, а також земляні роботи.

Позивачем подано податковий розрахунок збору за забруднення навколишнього природного середовища за 2010 рік від 09 лютого 2011 року, в рядку 4 якого він самостійно визначив податкове зобов`язання по сплаті цього збору в розмірі 101361,38 грн.

20 лютого 2012 року відповідачем проведено камеральну перевірку податкової звітності позивача зі збору за забруднення навколишнього природного середовища за 2010 рік, за результатами якої складено акт №356/1501/36890122 від 20 лютого 2012 року, згідно з висновками якого Підприємством занижено суми податкових зобов`язань, заявлених у податковому розрахунку, оскільки визначено податкове зобов`язання у розмірі 101361,38 грн., тоді як фактично воно підлягає сплаті у 10-кратному розмірі, тобто в сумі 1013613,80 грн., сума відхилення - 912252,42 грн., чим порушено статтю 39 Закону №187/98, пункт 5.4 Порядку збору за забруднення навколишнього природного середовища, затвердженого Наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, Державної податкової адміністрації України від 19 липня 1999 року №162/379, пункт 8 Порядку №303. Штрафні санкції за вказане порушення в розмірі 25% передбачено пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України (далі - ПК України (2755-17) ).

Відповідачем направлено позивачу лист від 10 лютого 2012 року за №1/152 про прибуття для ознайомлення та підписання акту перевірки, проте представник позивача не прибув, про що відповідачем складено акт №43 від 20 лютого 2012 року.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0004561501 від 06 березня 2012 року про визначення грошового зобов`язання із збору за забруднення навколишнього природного середовища на загальну суму 1140315,53 грн., у тому числі 912252,42 грн. - за основним платежем та 228063,11 грн. - за штрафними фінансовими санкціями.

В частині 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно ж до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Приписами статті 55 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" від 25 червня 1991 року №1294-ХІІ (далі - Закон №1294) визначено, що розміщення відходів дозволяється лише за наявності спеціального дозволу на визначених місцевими радами територіях у межах установлених лімітів з додержанням санітарних і екологічних норм способом, що забезпечує можливість їх подальшого використання як вторинної сировини і безпеку для навколишнього природного середовища та здоров`я людей.

Порядок встановлення нормативів збору і стягнення зборів за забруднення навколишнього природного середовища визначається Кабінетом Міністрів України (стаття 44 Закону №1294).

При цьому правові, організаційні та економічні засади діяльності, пов`язаної із запобіганням або зменшенням обсягів утворення відходів, їх збиранням, перевезенням, зберіганням, обробленням, утилізацією та видаленням, знешкодженням та захороненням, а також з відверненням негативного впливу відходів на навколишнє природне середовище та здоров`я людини на території України визначає Закон №187/98, згідно з пунктами "д", "і", "л" частини 1 та частиною 2 статті 18 якого до компетенції Кабінету Міністрів України у сфері поводження з відходами належать: затвердження порядку надання дозволів та встановлення умов збирання відходів; визначення порядку обліку утворення, утилізації та видалення відходів; встановлення порядку розроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів. Кабінет Міністрів України може здійснювати й інші повноваження у сфері поводження з відходами відповідно до законів України.

За змістом частин 1 та 2 статті 39 Закону №187/98 (в редакції, що діяла до 16 лютого 2010 року) за розміщення відходів із суб`єктів підприємницької діяльності стягується плата.

Розмір плати встановлюється на основі нормативів, що розраховуються на одиницю обсягу утворених відходів, залежно від рівня їх небезпеки та цінності території на якій вони розміщені. За понадлімітне розміщення відходів плата стягується у підвищеному розмірі.

В той же час пунктом 8 Порядку №303 (в редакції, що діяла до 01 січня 2009 року) визначалось, що за понадлімітні обсяги скидів і розміщення відходів збір обчислюється в установленому порядку в п`ятикратному розмірі. У разі відсутності у платників збору затверджених в установленому порядку лімітів скидів і розміщення відходів збір справляється як за понадлімітні скиди та розміщення відходів відповідно до їх обсягів.

З 01 січня 2009 року пункт 8 Порядку №303 було викладено в новій редакції, згідно з якою у разі відсутності у платника збору затверджених у встановленому порядку лімітів скидів та розміщення відходів чи допущення понадлімітних обсягів скидів та розміщення відходів збір обчислюється в установленому порядку у десятикратному розмірі.

Разом з тим 16 лютого 2010 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у сфері поводження з відходами" (1825-17) , яким статтю 39 Закону №187/98 викладено в новій редакції, відповідно до якої за розміщення відходів із суб`єктів підприємницької діяльності стягується плата.

Розмір плати встановлюється на основі нормативів, що розраховуються на одиницю обсягу утворених відходів залежно від рівня їх небезпеки, кількості попередньо накопичених відходів, ступеня безпеки спеціально відведених місць чи об`єктів та цінності території, на якій вони розміщені.

Базові нормативи плати за розміщення відходів встановлюються Кабінетом Міністрів України і є єдиними на всій території України.

Плата за розміщення відходів в межах встановлених лімітів визначається шляхом множення відповідних ставок збору на різницю між лімітами і гранично допустимими обсягами розміщення відходів та підсумовування отриманих результатів.

Плата за понадлімітне розміщення відходів визначається шляхом множення відповідних ставок плати за розміщення відходів у межах встановлених лімітів на величину перевищення фактичного обсягу і множення цих сум на коефіцієнт, який дорівнює п`яти.

У разі відсутності у суб`єкта підприємницької діяльності дозволу на розміщення відходів весь обсяг відходів враховується як понадлімітний. Плата за розміщення відходів у таких випадках визначається відповідно до цього Закону.

Отже, починаючи з 16 лютого 2010 року статтею 39 Закону №187/98 чітко встановлено розмір плати за понадлімітне розміщення відходів, який визначається шляхом множення ставок плати за розміщення відходів у межах встановлених лімітів на величину перевищення фактичного обсягу та на 5-кратний коефіцієнт.

При цьому в разі відсутності у суб`єкта підприємницької діяльності дозволу на розміщення відходів весь обсяг відходів враховується як понадлімітний й плата за його розміщення визначається саме у відповідності до норм Закону №187/98.

Проте суди попередніх інстанцій наведені положення законодавства (у тому числі з врахуванням змін, що в них відбувались) належним чином не проаналізували, а отже й не дослідили та не надали оцінки в їх контексті спірним у даній справі правовідносинам та правильності прийнятого Інспекцією податкового повідомлення-рішення №0004561501 від 06 березня 2012 року щодо визначення Підприємству грошового зобов`язання як за основним платежем (збором за забруднення навколишнього природного середовища), так і за штрафними фінансовими санкціями, нарахованими у відповідності до положень підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пункту 123.1 статті 123 ПК України.

Як встановлено статтею 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до частини 2 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи, що допущені судами першої та апеляційної інстанції порушення норм процесуального права не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, який процесуальним законом позбавлений можливості досліджувати докази і встановлювати нові обставини, судові рішення на підставі статті 353 КАС України підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати всі фактичні обставини справи з перевіркою їх належними та допустимими доказами та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Комунального підприємства "Полігон твердих побутових відходів" задовольнити частково.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2013 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.