ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2019 року

м. Київ

Справа № 910/12454/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючий - Стратієнко Л.В.,

судді: Кондратова І.Д., Студенець В.І.,

обов`язки секретаря судового засідання за дорученням головуючого судді у судовій колегії здійснює помічник судді Гаврилюк П.Д.;

за участю представників:

позивача - Колосюка С.Л.,

відповідачів - 1-Самсоновича О.А.,

- 2- Ткаченка К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Національного банку України,

на рішення Господарського суду міста Києва

(суддя - Маринченко Я.В.)

від 11.10.2018,

та постанову Північного апеляційного господарського суду

(головуючий - Буравльов С.І., судді - Власов Ю.Л., Мартюк А.І.)

від 21.02.2019,

за позовом Національного банку України,

до 1) публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк",

2) товариства з обмеженою відповідальністю "Агротермінал Логістик"

про визнання правочину удаваним,

В С Т А Н О В И В:

у липні 2017 року Національний банк України звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про визнання кредитного договору № DNHSLOK271016 від 27.10.2016, укладеного між публічним акціонерним товариством комерційним банком "Приватбанк" і товариством з обмеженою відповідальністю "Агротермінал Логістик" удаваним.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що кредитний договір № DNHSLOK271016 від 27.10.2016 вчинений відповідачами з метою приховати інший правочин, який вони насправді вчинили - договір доручення щодо сплати коштів в рахунок погашення заборгованості відповідача-1 перед позивачем за кредитним договором про надання відповідачу-1 як комерційному банку кредиту для підтримки ліквідності. Вважає, що укладення кредитного договору № DNHSLOK271016 не було направлено на надання кредитних коштів з метою поповнення обігових коштів товариства для ведення його господарської діяльності. Здійснення такої операції відбулося для приховання ПАТ КБ "Приватбанк" дійсних намірів щодо виконання своїх зобов`язань перед Національним банком України за кредитними договорами шляхом зміни черговості їх погашення. З урахуванням вказаного, позивач вважає, що оспорюваний правочин є удаваним і є недійсним на підставі ст. ст. 203, 235 ЦК України.

Справа розглядалась господарськими судами неодноразово.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.10.2018, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.02.2019, у задоволенні позову відмовлено.

04.04.2019 Національний банк України подав касаційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 11.10.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.02.2019, в якій просить вказані судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Підставами для скасування вказаних судових рішень зазначає те, що суди фактично самоусунулися від встановлення всіх істотних обставин справи та всупереч вказівкам, що були викладені у постанові Верховного Суду від 24.04.2018, обмежились виключно посиланням на неефективний спосіб судового захисту, що був обраний позивачем, чим порушили приписи ст. ст. 4-2, 4-3, 34, 43, 82, 101, ч. 1 ст. 316 ГПК України. Вважає, що апеляційний господарський суд обмежився лише вибірковою оцінкою окремих доказів та залишив поза увагою інші докази, які мають суттєве значення для встановлення фактичних обставин справи. Вказує на те, що матеріали справи не містять доказів надання відповідачем - 2 відповідачу - 1 зазначених у кредитному договорі розрахункових документів, які породжують виникнення між сторонами зобов`язання за вказаним кредитним договором. Посилається на те, що при дослідженні кредитного договору суди попередніх інстанцій мали би встановити, чи виконував відповідач - 2 і інші обов`язки згідно з умовами укладеного договору, чи, навпаки, сторони передбачили у кредитному договорі певні обов`язки з метою надання угоді вигляду кредитного договору. Зазначає, що суди попередніх інстанцій, розглядаючи справу по суті, не надали належної оцінки в сукупності кредитному договору (його умовам), листу AT "КБ "Приватбанк", відсутності власних коштів у ТОВ "Агротермінал Логістик". Посилається на те, що суд апеляційної інстанції не врахував того, що AT "КБ "Приватбанк" визнало позовні вимоги Національного банку України, а, отже, відповідач - 1 погоджується з доводами про те, що кредитний договір не відповідає його правовій природі, а укладення такого договору слугувало лише підставою для зміни черговості погашення заборгованості перед НБУ. На думку позивача, укладення кредитного договору № DNHSLOK271016 від 27.10.2016 мало на меті настання інших юридичних наслідків, ніж ті, що передбачені вказаним кредитним договором. Вказує на те, що господарські суди зазначили, що між сторонами відсутній реальний спір щодо врегулювання правовідносин за правочином, який позивач просив визнати удаваним. Однак, Національний банк України не погоджується з такими твердженнями суду, оскільки судами не досліджувались обставини щодо наявності чи відсутності спору між учасниками справи. Посилається на рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії","Суомінен проти Фінляндії".

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

Як вбачається із матеріалів справи і встановлено судами, 05.12.2014 між Національним банком України (кредитор) і публічним акціонерним товариством комерційним банком "Приватбанк" (позичальник) було укладено кредитний договір № 120, за умовами якого кредитор зобов`язувався надати позичальнику грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, на умовах визначених цим договором.

За п. 1.2 цього договору кредит надається для підтримки ліквідності на суму 3 640 000 000,00 грн до 02.12.2016.

Відповідно до п. 1.4 договору як забезпечення виконання зобов`язань позичальником з повернення кредиту, сплати нарахованих процентів, штрафних санкцій, а також інших витрат на здійснення забезпечення заставою вимоги, кредитор укладає з майновим поручителем іпотечний договір, предметом іпотеки за яким є нерухоме майно у вигляді цілісного майнового комплексу за ринковою вартістю не менше ніж 5 536 млн. грн.

20.02.2015 між Національним банком України (кредитор) і ПАТ КБ "Приватбанк" (позичальник) було укладено кредитний договір № 10, відповідно до п. 1.2 якого кредитор надав позичальнику стабілізаційний кредит для підтримки ліквідності на суму 2 280 000 000,00 грн строком до 08.02.2017.

Пунктом 1.4 кредитного договору № 10 встановлено, що як забезпечення позичальником виконання своїх зобов`язань щодо повернення кредиту, сплати нарахованих процентів, штрафних санкцій, а також інших витрат на здійснення забезпечення заставою вимоги, кредитор укладає з майновим поручителем іпотечний договір, предметом іпотеки за яким є нерухоме майно у вигляді цілісного майнового комплексу за ринковою вартістю не менше ніж 3 004,5 млн. грн, а також договір фінансової поруки з власником істотної участі в ПАТ КБ "Приватбанк".

Постановою Правління Національного банку України № 195/БТ від 24.03.2016 визначена черговість виконання відповідачем-1 кредитних зобов`язань перед позивачем, яку рішенням Правління Національного банку України № 99-рш/БТ від 30.06.2016 доповнено п. 9 та встановлено порядок виконання відповідачем-1 грошових зобов`язань перед позивачем (НБУ) за кредитними договорами, за винятком кредитних договорів № 7 від 04.03.2014, № 26 від 04.04.2014, у такій черговості: у першу чергу сплачується прострочена заборгованість за основною сумою боргу та нарахованими процентами за користування кредитами, за якими обсягу майна, що забезпечує виконання зобов`язань за відповідними кредитними договорами, з урахуванням коригуючих коефіцієнтів, недостатньо для задоволення вимог Національного банку України за кредитними договорами; у другу чергу сплачується прострочена заборгованість за основною сумою боргу та нарахованими процентами за користування кредитами, за якими обсягу майна, що забезпечує виконання зобов`язань за відповідними кредитними договорами, з урахування коригуючих коефіцієнтів, достатньо для задоволення вимог Національного банку України за кредитними договорами; у третю чергу сплачується заборгованість, яка не є простроченою, за основною сумою боргу та нарахованими процентами за користування кредитами, за якими обсягу майна, що забезпечує виконання зобов`язань за відповідними кредитними договорами, з урахуванням коригуючих коефіцієнтів, недостатньо для задоволення вимог Національного банку України за кредитними договорами; у четверту чергу сплачується заборгованість, яка не є простроченою, за основною сумою боргу та нарахованими процентами за користування кредитами, за якими обсягу майна, що забезпечує виконання зобов`язань за відповідними кредитними договорами, з урахуванням коригуючих коефіцієнтів, достатньо для задоволення вимог Національного банку України за кредитними договорами; у п`яту чергу сплачується неустойка (пеня, штраф).

27.10.2016 між ПАТ КБ "Приватбанк" і ТОВ "Агротермінал Логістик" було укладено кредитний договір № DNHSLOK271016, за умовами якого банк за наявності вільних грошових коштів зобов`язується надати позичальнику кредит у вигляді згідно з п. А.1 цього договору з лімітом та на цілі, визначені в п. А.2 цього договору не пізніше 5 днів з моменту, зазначеного у третьому абзаці п. 2.1.2 цього договору, в обмін на зобов`язання позичальника щодо повернення кредиту, сплати процентів, винагороди, в обумовлені цим договором терміни; відновлювальна кредитна лінія (кредит) надається банком для здійснення позичальником платежів, пов`язаних з його перерахування кредитних коштів на поточний рахунок позичальника з подальшим перерахуванням на адресу одержувачів, рахунки яких відкриті у банку.

Розділом "А" кредитного договору визначено істотні умови кредитування. Зокрема, пунктом А.1 передбачено вид кредиту - відновлювальна кредитна лінія; пунктом А.2 встановлено ліміт цього договору: 996 135 000,00 грн, в тому числі на такі цілі: в сумі 996 135 000,00 грн на поповнення обігових коштів; в розмірі 0,00 грн на сплату страхових платежів у випадках та у порядку, передбачених пунктами 2.1.5, 2.2.12 цього договору; в розмірі 0,00 грн для сплати за реєстрацію предметів застави у Державному реєстрі обтяження рухомого майна шляхом перерахування за реквізитами, зазначеними в пункту 2.1.1 цього договору; в розмірі 0,00 грн на сплату судових витрат, передбачених пунктами 2.2.15, 2.3.13, 5.8 цього договору; пунктом А.3 визначено термін повернення кредиту - 26.10.2017.

В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № DNHSLOK271016 в заставу відповідачу-1 передано майнові права за договором застави частки у статутному фонді № DNHSLOK271016/DZ від 27.10.2016.

Електронним повідомленням № 20.1.0.0.0/7-182474 від 26.10.2016 ПАТ "КБ "Приватбанк" повідомив Національний банк України про сплату заборгованості.

Судами встановлено, що станом на 26.10.2016 відповідач-1 має прострочену заборгованість перед Національним банком України на загальну суму 14 498 068 426,02 грн, зокрема, за кредитним договором № 10 від 20.02.2015 на суму 1 915 200 000,00 грн. При черговому погашенні заборгованості за кредитами у жовтні 2016 року відповідачу-1 необхідно дотримуватися черговості погашення, визначеної постановою Правління Національного банку України № 195/БТ від 24.03.2016, а саме кошти направити на погашення простроченої заборгованості за найбільш незабезпеченим заставою кредитним договором № 10 від 20.02.2015.

27.10.2016 позивач направив на адресу відповідача-1 електронне повідомлення № 41-0005/88873, в якому зазначив про порушення відповідачем-1 встановленої позивачем черговості погашення кредитів рефінансування та попередив відповідача-1 про те, що у разі невиконання вимог позивача щодо першочергового погашення заборгованості за кредитним договором № 10 від 20.02.2015 останній залишає за собою право вжити заходів щодо погашення/стягнення заборгованості відповідача-1 відповідно до постанов та розпоряджень Правління Національного банку України.

27.10.2016 на рахунок позивача від відповідача-2 надійшли грошові кошти в сумі 996 135 000,00 грн на дострокове погашення основної заборгованості за кредитним договором № 120 від 05.12.2014.

Згідно з розпорядженням № 4491-р від 27.10.2016 позивачем вказані кошти було направлено на погашення простроченої заборгованості за кредитним договором № 10 відповідно до рішень Правління Національного банку України № 377-рш/БТ від 27.10.2016, № 337-рш/БТ від 13.10.2016 та постанови Правління Національного банку України № 195/БТ від 24.03.2016.

02.12.2016 ТОВ "Агротермінал Логістик" направив на адресу позивача лист № 02-12/01 про здійснення часткового погашення кредиту з посиланням на платіжні доручення із призначенням платежу "в рахунок часткового погашення кредиту за кредитним договором № 120 від 05.12.2014".

У відповідь на вказаний лист позивач 29.12.2016 повідомив про направлення 996 135 000,00 грн на погашення заборгованості відповідача-1 перед позивачем.

Предметом спору є визнання укладеного між відповідачами кредитного договору № DNHSLOK271016 від 27.10.2016 удаваним у зв`язку з наявністю в його сторін наміру приховати вчинення договору доручення на перерахування відповідачем-2 кредитних коштів на користь позивача в рахунок погашення кредитної заборгованості відповідача-1.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Статтями 15, 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду.

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

За ст. 202 ЦК України під правочином розуміють дії, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Дії як юридичні факти мають вольовий характер і можуть бути правомірними та неправомірними. Правочини належать до правомірних дій, спрямованих на досягнення правового результату.

Правочин - це основна підстава виникнення цивільних прав і обов`язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені ст. 203 ЦК України, зокрема, відповідно до ч. 5 цієї статті правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У ст. 235 ЦК України встановлено, що удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Тобто, удаваний правочин вчинюється для прикриття іншого правочину, внаслідок чого в наявності два правочини - прихований і удаваний - такий, що прикриває перший правочин.

Удаваний правочин, на відміну від прихованого, сторонами не виконується. Відповідні права і обов`язки сторонами не реалізуються. Сторони правочину виконують тільки ті обов`язки та реалізують ті права, що випливають із прихованого правочину.

З учиненням удаваного правочину сторони навмисно виражають не ту внутрішню волю, що насправді має місце.

Удавані правочини - це правочини з дефектами волі такого правочину та мети.

Оскільки згідно із ч. 1 ст. 202, ч. 3 ст. 203 ЦК України головною вимогою для правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, то основним юридичним фактом, що суд повинен установити - чи є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору, а також з`ясування питання про те чи не укладено цей правочин з метою приховати інший та який саме правочин.

Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі ст. 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемним або про визнання його недійсним.

Отже, для визнання кредитного договору № DNHSLOK271016 від 27.10.2016 удаваним позивачем має бути доведена спрямованість волі обох сторін договору (наявність у обох сторін договору умислу) на: породження правовідносин саме за договором доручення; приховання правовідносин доручення кредитним договором.

Для задоволення позову необхідно встановити не лише те, що правочин є удаваним, але й наявність порушення цивільного права чи охоронюваного законом інтересу, за захистом яких позивач звернувся до суду.

Господарські суди, врахувавши викладені у постанові Верховного Суду від 24.04.2018 вказівки, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, зокрема кредитний договір № DNHSLOK271016 від 27.10.2016, встановили, що позивачем відповідно до вимог ст. 74 ГПК України не було доведено, що ТОВ "Агротермінал Логістік" і ПАТ КБ "Приватбанк" мали умисел укласти договір доручення та приховати такий договір шляхом укладення кредитного договору № DNHSLOK271016 від 27.10.2016; кредитний договір № DNHSLOK271016 від 27.10.2016 не містить ознак договору доручення згідно з ст. ст. 1000- 1007 ЦК України; в матеріалах справи відсутні будь-які доручення, видані ПАТ КБ "Приватбанк"; натомість, про наявність ознак саме кредитних правовідносин між відповідачами свідчать зміст та умови кредитного договору № DNHSLOK271016 від 27.10.2016, а також факт укладення договору застави частки № DNHSLOK271016/DZ від 27.10.2016 в його забезпечення (при цьому, ні Національний банк України, ні ПАТ КБ "Приватбанк" не зверталися з позовом про визнання недійсним кредитного договору чи договору застави як такого, що забезпечує нібито неіснуючі кредитні зобов`язання). Також судами встановлено, що і погашення заборгованості ПАТ КБ "Приватбанк" перед Національним банком України за кредитним договором № 120 від 05.12.2014 здійснювалось ТОВ "Агротермінал Логістік" не від імені та не в інтересах ПАТ КБ "Приватбанк", а від свого власного імені та в своїх власних інтересах як іпотекодавця за іпотечним договором № 121 від 08.12.2014.

З урахуванням встановлених обставин справи, з наданням належної оцінки договору № DNHSLOK271016 від 27.10.2016, недоведеністю позивачем відповідно до вимог ст. 74 ГПК України того, що укладений між відповідачами кредитний договір № DNHSLOK271016 від 27.10.2016 є удаваним та порушує його права, суди правомірно і обґрунтовано відмовили у задоволенні позову.

Щодо доводів касаційної скарги про те, що суди фактично самоусунулися від встановлення всіх істотних обставин справи, порушили приписи ст. ст. 4-2, 4-3, 34, 43, 82, 101, ч. 1 ст. 316 ГПК України, то необхідно зазначити, що судами відповідно до вимог ст. 86 ГПК України було ретельно досліджено всі наявні в матеріалах справи докази, які були достатніми для прийняття законного і обґрунтованого рішення у справі, взято до уваги доводи всіх учасників справи та почуто їх, що відповідає як ст. 7 ГПК України, так і узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (справи "Проніна проти України", "Серявін та інші проти України") і доводи касаційної скарги вказаного не спростовують.

Водночас, недоречним є посилання позивача в касаційній скарзі на порушення судами, зокрема ст. ст. 4-2, 4-3, 34, 43, 82, 101 ГПК України, адже при прийнятті оскаржуваних рішень діяв ГПК України (1798-12) в редакції, чинній з 15.12.2017, а не до 15.12.2017.

Фактично доводи позивача в касаційній скарзі зводяться до того, що укладений між відповідачами договір № DNHSLOK271016 від 27.10.2016 є удаваним, однак ці доводи були предметом розгляду, зокрема апеляційного суду і вони (доводи) не спростовують висновки цього суду про те, що сторонами було укладено саме кредитний договір, за якими у сторін виникли відповідні правовідносини і що воля сторін була спрямована саме на укладення кредитного договору, а не договору доручення.

Інші доводи касаційної скарги повторюють доводи апеляційної скарги, зводяться до переоцінки наявних у матеріалах справи доказів, що відповідно до ст. 300 ГПК України знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції і не можуть бути підставою для скасування прийнятих у справі судових рішень.

Крім того, згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Верховний Суд, переглядаючи відповідно до вимог ст. 300 ГПК України судові рішення в межах доводів касаційної скарги, дійшов до висновку, що рішення місцевого господарського суду і постанова суду апеляційної інстанції прийняті з додержанням вимог матеріального права, з дотриманням передбачених ст. 3 ЦК України принципів справедливості, добросовісності, розумності, а тому відсутні підстав для їх скасування.

Оскільки підстав для скасування прийнятих у справі судових рішень немає, то судовий збір згідно з ст. 129 ГПК України за подання касаційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

касаційну скаргу Національного банку України залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 11 жовтня 2018 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21 лютого 2019 року у справі за № 910/12454/17 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Л. Стратієнко

Судді І. Кондратова

В. Студенець