розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2015 року у справі №813/9291/13-а (ухвалену колегією у складі головуючого судді Сидор Н.Т., суддів Гулкевич І.З., Сасевича О.М.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2016 року у справі №876/472/16 (постановлену колегією у складі головуючого судді Попка Я.С., суддів - Хобор Р.Б., Сеника Р.П.) за позовом ОСОБА_1 до Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті, треті особи - Профспілка працівників Головної державної інспекції на автомобільному транспорті, перший заступник начальника Головної державної інспекції на автомобільному транспорті Балін В.А., начальник територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті Дума І.М., Державне казначейство України про скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, -

У С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. У лютому 2010 року ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Головної державної інспекції на автомобільному транспорті (в подальшому замінено в порядку правонаступництва на Державну інспекцію України з безпеки на наземному транспорті) (надалі - відповідач), треті особи профспілка працівників Головної державної інспекції на автомобільному транспорті, перший заступник начальника Головної державної інспекції на автомобільному транспорті Балін В.А., начальник територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті Дума І.М., де просив:

1.1. визнати протиправним та скасувати наказ Головної державної інспекції на автомобільному транспорті № 13-ВК/13д від 04 лютого 2010 року про накладення на ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді догани;

1.2. визнати протиправним та скасувати наказ Головної державної інспекції на автомобільному транспорті № 14-ВК/13д від 04 лютого 2010 року про накладення на ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді догани;

1.3. визнати протиправним та скасувати наказ Головної державної інспекції на автомобільному транспорті № 15-ВК/13д від 04 лютого 2010 року про накладення на ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді догани;

1.4. визнати протиправним та скасувати наказ Головної державної інспекції на автомобільному транспорті № 64-ВК/13п від 04 лютого 2010 року про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті у Львівській області;

1.5. поновити ОСОБА_1 на попередній посаді начальника територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті у Львівській області;

1.6. стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 04.02.2010;

1.7. стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду в розмірі 10 000 грн.

2. В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначав, що оскаржувані накази, згідно яких до нього застосовано дисциплінарні стягнення у виді доган та звільнення, є незаконними, оскільки прийняті з порушенням вимог законодавства про працю. Зокрема, відповідно до статті 149 Кодексу законів про працю відповідач не зажадав від позивача письмового пояснення, не повідомив про оголошення догани під розписку, не погодив звільнення з органом профспілки. Так, перед звільненням з 05.10.2009 до 04.02.2010 позивач перебував на лікуванні. 04.02.2010, прибувши на роботу, позивач виявив, що з його автомобіля зник ноутбук, який є матеріальною цінністю Головної державної інспекції на автомобільному транспорті. З метою встановлення пропажі позивач негайно звернувся до органів внутрішніх справ. Позивач зазначає, що для відтворення місця події, написання заяви та надання пояснення він змушений був бути відсутній на робочому місці до кінця робочого дня. 05.02.2010 позивач звернувся із заявою до начальника Головної державної інспекції на автомобільному транспорті з приводу пропажі ноутбука та відсутності на робочому місці з 12 год. 20 хв. до 17 год. 50 хв. 04.02.2010.

3. Позивач вказує, що йому не було відомо як про проведення 04.02.2010 позапланової перевірки діяльності територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті у Львівської області, так і про підстави, з яких проводилась перевірка. Про наказ № 64-ВК/13п від 04.02.2010 про звільнення позивача, з його слів, дізнався через деякий час, з наказом ознайомлений не був. Вказаний наказ позивач отримав поштою. Також йому не було відомо про акт позапланової перевірки від 04.02.2010 та накази Головної державної інспекції на автомобільному транспорті від 04.02.2010 № 13-ВК/13д, від 04.02.2010 року № 14 ВК/13д та від 04.02.2010 № 15ВК/13д про оголошені догани. З вказаними документами позивач не був ознайомлений, а дізнався про них з наказу про звільнення.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

4. Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 01 липня 2010 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

5. Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2010 року постанову Львівського окружного адміністративного суду від 01 липня 2010 року скасовано, позов ОСОБА_1 задоволено частково, скасовано оспорювані накази, поновлено позивача на посаді та стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу.

6. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 22 лютого 2011 року скасовано постанову Львівського окружного адміністративного суду від 01 липня 2010 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2010 року, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

7. Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанцій не враховано, що працівник може бути звільнений з роботи на підставі пункту 3 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. Судом не встановлено, за які конкретно порушення службових обов`язків на позивача накладено такий вид дисциплінарних стягнень, як догана, та за який період такі порушення були вчиненні; не з`ясовано порядку та строків застосування дисциплінарних стягнень.

8. Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 20 червня 2011 року, залишеною ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2011 року без змін, в задоволенні позову ОСОБА_1 до Головної державної інспекції на автомобільному транспорті Міністерства транспорту та зв`язку, треті особи - Профспілка працівників Головної державної інспекції на автомобільному транспорті, перший заступник начальника Головної державної інспекції на автомобільному транспорті Балін В.А., начальник територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті Дума І.М., Державне казначейство України про скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовлено.

9. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12 листопада 2013 року скасовано постанову Львівського окружного адміністративного суду від 20 червня 2011 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2011 року, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

10. Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що, відмовляючи в задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу Головної державної інспекції на автомобільному транспорті від 04 лютого 2010 року № 64-ВК/13п про звільнення ОСОБА_1, обмежилися лише загальними посиланням на систематичне невиконання без поважних причин позивачем своїх обов`язків, оскільки всі накази про оголошення позивачу доган, датовані тією ж датою, що й наказ про звільнення - 04 лютого 2010 року. При цьому наказами від 04 лютого 2010 року № 13-ВК/13д та від 04 лютого 2010 року № 15-ВК/13д дисциплінарне стягнення накладено за одні і ті ж самі порушення.

11. Крім того суд касаційної інстанції зауважив, що згідно з Актом позапланової перевірки від 04 лютого 2010 року № 3/10 підставою для звільнення позивача слугували порушення вчинені ним ще у вересні 2009 року, проте, позивач до 04 лютого 2010 року взагалі не мав накладених та непогашених заходів дисциплінарного стягнення або громадського впливу. При цьому, за висновком суду касаційної інстанції судами першої та апеляційної інстанцій не було досліджено та надано належну юридичну оцінку щодо додержання відповідачем вимог частини 3 статтею 149 Кодексу законів про працю України, зокрема, стосовно вирахування відповідачем ступеню тяжкості вчиненого позивачем проступку та заподіяної шкоди, а також обставини, за яких вчинено проступок, та попередню роботу позивача.

12. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду, занесеною в журнал судового засідання від 28 лютого 2014 року, замінено відповідача Головну державну інспекцію на автомобільному транспорті Міністерства транспорту і зв`язку України на Державну інспекцію України з безпеки на наземному транспорті, у зв`язку із припиненням першого.

13. Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2014 року, залишеною ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 серпня 2014 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовлено.

14. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 17 лютого 2015 року скасовано постанову Львівського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 серпня 2014 року, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

15. Так, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що судами попередніх інстанцій при прийнятті рішення про правомірність оскаржуваних наказів від 04 лютого 2010 року № 13-ВК/13д, від 04 лютого 2010 року № 14-ВК/13д, від 04 лютого 2010 року № 15-ВК/13д, не було виконано вказівок Вищого адміністративного суду України, викладених в ухвалі від 12 листопада 2013 року.

16. Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2015 року залишеною ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2016 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовлено.

17. Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що Головавтотрансінспекцією дотримано порядок застосування дисциплінарних стягнень, визначений статтею 149 КЗпП України, оскільки до застосування дисциплінарного стягнення власником позивачеві було запропоновано надати письмові пояснення по фактах порушень, від надання яких позивач відмовився, що підтверджується актами про відмову надання пояснень від 04.02.2010 року, проаналізовано і враховано при цьому ступінь тяжкості вчиненого проступку на підставі службових записок працівників Головавтотрансінспекції, в яких міститься виключне обґрунтування проступків, враховано попередню роботу працівника, а саме застосування до працівника в минулому заходів дисциплінарного впливу та дисциплінарних стягнень.

17.1. Крім того, суди дійшли висновку, що дисциплінарні стягнення у виді доган застосовані до позивача у межах строку, визначеного статтею 148 КЗпП України, а саме в перший день виходу позивача на роботу після лікування 04.02.2010 року, а дисциплінарні стягнення, згідно із наказами Головавтотрансінспекції від 04.02.2010 року №13-ВК/13д, від 04.02.2010 року № 14-ВК/13д, від 04.02.2010 року № 15-ВК/13д, застосовано до позивача за різні порушення посадових обов`язків, допущені ним.

17.2. Оскільки оскаржувані накази про оголошення доган, що передували наказу про звільнення, за висновками суддів є фактом систематичного невиконання позивачем службових обов`язків, то прийняття відповідачем вказаних наказів та наказу про звільнення одним днем, враховуючи період перебування позивача на лікуванні, не є порушенням вимог трудового законодавства.

18. Не погоджуючись із постановою Львівського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2015 року та ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2016 року, ОСОБА_1 звернувся до Вищого адміністративного суду України як суду касаційної інстанції про їх скасування.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції

19. У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та процесуального права, а саме судами проігноровано практику застосування ч. 3 ч. 40 КЗпП України (322-08) Верховним Судом України та Вищим адміністративним судом України, яка викладена в Постанові Пленуму ВСУ від 06.11.1992 № 9 (v0009700-92) "Про практику застосування судами трудових спорів" та в "Довідці про вивчення та узагальнення практики розгляду адміністративними судами спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу", та проігноровано вказівки ВАСУ щодо необхідності визначення конкретних порушень, які вчинені скаржником після застосування до нього дисциплінарних стягнень.

19.1. Позивач обґрунтовує помилковість висновків судів попередніх інстанцій тим, що останніми не надано оцінки факту застосування в один день трьох дисциплінарних стягнень у виді доган, та застосування у той же день дисциплінарного стягнення - звільнення.

19.2. На думку позивача, судами не надано оцінки тій обставині, що позивач був відсутній в територіальному управлінні та не міг ознайомитися із порушеннями, викладеними в Акті перевірки 3/10 від 04.02.2010, жодні пояснення не відібралися, з оскаржуваними наказами не ознайомлено та копії останніх не було вручено. Крім того, на момент "вчинення дій", які поставлені відповідачем у вину позивачеві, та за які його було звільнено, останній не мав жодного дисциплінарного чи громадського стягнення.

20. 16 травня 2016 року ухвалою Вищого адміністративного суду України відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2016 року у справі № 813/9291/13-а.

21. 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017року № 2147-VІІІ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) (далі - Закон № 2147-VІІІ).

22. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції вищевказаного Закону, обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

23. 23 січня 2018 року вказана касаційна скарга передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах.

24. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України (2747-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

25. 23 січня 2018 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя - доповідач) Білоус О.В., судді Желтобрюх І.Л., Стрелець Т.Г.

26. Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, який здійснено на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 27 травня 2019 року №493/0/78-19 у зв`язку із зміною спеціалізації та введенням до іншої палати судді - доповідача Білоуса О.В. (Рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20.05.2019 № 14), що унеможливлює його участь у розгляді касаційних скарг, визначено новий склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя-доповідач) Єресько Л.О., судді Загороднюк А.Г., Соколов В.М.

27. 23 липня 2019 року ухвалою Верховного Суду у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. після повторного автоматизованого розподілу прийнято до провадження справу за даною касаційною скаргою, закінчено підготовчі дії, справу призначено до розгляду у судовому засіданні на 01 серпня 2019 року.

В судове засідання позивач та його представник не з`явилися, направили суду клопотання про розгляд справи у їх відсутності.

Приймаючи до уваги, що в судове засідання жоден з учасників справи неприбув, хоча вони належним чином повідомлялися про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів ухвалила розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами на підставі пункту 2 частини 1 статті 345 КАС України.

Позиція інших учасників справи

28. Відповідач та треті особи не скористалися своїм правом подати відзив на касаційну скаргу, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи.

Установлені судами фактичні обставини справи

29. ОСОБА_1 прийнято на посаду начальника Територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті у Львівській області з 13 квітня 2007 року на підставі наказу Головної державної інспекції на автомобільному транспорті №563-ВК/13 від 12 квітня 2007 року.

30. Наказом Головної державної інспекції на автомобільному транспорті №13-ВК/13д від 04.02.2010 року за неналежне виконання своїх службових обов`язків, передбачених п.10.1 Положення про територіальні органи Головної державної інспекції на автомобільному транспорті, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 14.12.2005 року №888 (z1573-05) , зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28.12.2005 року за № 1573/11853 (z1573-05) , в частині за неналежне здійснення керівництва діяльністю територіального управління, а також за порушення абзаців три та п`ять частини першої статті 10 Закону України "Про державну службу", в частині незабезпечення ефективної роботи державного органу відповідно до компетенції та невиконання зобов`язання Головавтотрансінспекції від 18.09.2009 року № 41/4-9-527п, ОСОБА_1 - начальнику територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті у Львівській області оголошено догану.

31. Відповідно до наказу Головної державної інспекції на автомобільному транспорті № 14-ВК/13д від 04.02.2010 року за порушення п. 5 та п. 10 Положення про територіальні органи Головної державної інспекції на автомобільному транспорті, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 14.12.2005 року №888 (z1573-05) , зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28.12.2005 року за № 1573/11853 (z1573-05) , а саме: в частині подання недостовірної інформації до організатора перевезень Львівської облдержадміністрації про автомобільних перевізників-претендентів на участь у конкурсі з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування, що вплинуло на прийняття рішення щодо визначення переможця конкурсу, ОСОБА_1 - начальнику територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті у Львівській області оголошену догану.

32. Згідно з наказом Головної державної інспекції на автомобільному транспорті 15-ВК/13д від 04.02.2010 року за невиконання доручень керівництва від 17.09.2008 року №41/2-9-881п, від 24.09.2009 року №41/2-9-582п та порушення п.10.1 Положення про територіальні органи Головної державної інспекції на автомобільному транспорті, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 14.12.2005 року № 888 (z1573-05) , зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28.12.2005 року за № 1573/11853 (z1573-05) , в частині неналежного здійснення керівництва територіальним управлінням, ОСОБА_1 - начальнику територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті у Львівській області оголошену догану.

33. Наказом Головної державної інспекції на автомобільному транспорті №64-ВК/13п ОСОБА_1 звільнено з 04.02.2010 року з посади начальника територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті у Львівській області за систематичне невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором, згідно з пунктом 3 статті 40 КЗпП України.

34. Не погоджуючись із вищевказаними наказами, ОСОБА_1 звернувся до суду із оскарженням.

Позиція Верховного Суду

Релевантні джерела права й акти їх застосування

35. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

36. Частиною шостою статті 43 Конституції України гарантовано громадянам захист від незаконного звільнення.

37. Статтею - 5-1 КЗпП України встановлено гарантії забезпечення права громадян на працю, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

38. Статтею 1 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 № 3723-ХІІ, що діяв на момент виникнення спірних правовідносин в редакції зі змінами, внесеними згідно із Законом від 28.12.2007 №107-VІ (107-17) (надалі - Закон № 3723-ХІІ (3723-12) ), державна служба в Україні визначалася як професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.

39. Статтею 23 вказаного Закону визначено граничний строк перебування на державній службі: для чоловіків - 60 років і для жінок - 55 років. У разі необхідності керівник державного органу за погодженням з Начальником Головного управління державної служби при Кабінеті Міністрів України може продовжити термін перебування на державній службі, але не більш як на п`ять років.

40. Нормами статті 14 означеного Закону встановлені особливості дисциплінарної відповідальності державних службовців. Дисциплінарні стягнення застосовуються до державного службовця за невиконання чи неналежне виконання службових обов`язків, перевищення своїх повноважень, порушень обмежень, пов`язаних з проходженням державної служби, а також за вчинок, який порочить його як державного службовця або дискредитує державний орган, в якому він працює.

До службовців, крім дисциплінарних стягнень, передбачених чинним законодавством про працю України, можуть застосовуватися такі заходи дисциплінарного впливу: 1) попередження про неповну службову відповідність, 2) затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду.

41. Згідно статті 147 Кодексу законів про працю України, затвердженого Законом від 10.12.1971 № 322-VIII (322а-08) , в редакції із змінами, внесеними згідно із Законом від 25.06.2009 № 1574- VI (1574-17) , яка була чинною на момент накладення на позивача стягнень (надалі - КЗпП України (322-08) ), за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана, 2) звільнення.

42. Згідно статті 148 цього ж Кодексу дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

43. Вимогами статті 149 вищевказаного Кодексу визначено порядок застосування дисциплінарних стягнень. Так, до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.

При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок і попередню роботу працівника.

Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

44. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи.

45. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить із такого.

46. З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають застосуванню правила статті 341 КАС України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

47. Згідно частини 3 статті 211 КАС України (в редакції чинній до 15.12.2017) підставами касаційного оскарження є порушення судом норм матеріального чи процесуального права, що кореспондує нормі частини 4 статті 328 КАС України (в редакції чинній після 15.12.2017).

48. Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень на момент їх ухвалення визначалися статтею 159 КАС України (в редакції чинній до 15.12.2017), відповідно до якої судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справ, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

49. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

50. У 2010 році порядок притягнення до дисциплінарної відповідальності державних службовців регламентувався Кодексом законів про працю України (322-08) та Законом України "Про державну службу" від 16.12.1993 № 3723-ХІІ (3723-12) .

51. При цьому на той час загальні принципи та детальна регламентація порядку притягнення працівників до дисциплінарної відповідальності визначалася саме нормами Кодексу законів про працю України (322-08) . Зокрема, нормами статті 149 даного Кодексу передбачено, що до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення, а при обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок і попередню роботу працівника.

52. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом за систематичне невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

53. При вирішенні спорів осіб, звільнених згідно з пунктом 3 статті 40 КЗпП України за систематичне невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, виходячи зі змісту цієї норми необхідно враховувати, що роботодавець вправі розірвати трудовий договір з цієї підстави лише при умові, що до працівника раніше застосовувалось дисциплінарне стягнення і на момент повторного невиконання ним без поважних причин трудових обов`язків воно не знято і не погашено.

54. При цьому під час розгляду справи роботодавець зобов`язаний довести правильність застосування ним всіх попередніх дисциплінарних стягнень та факт вчинення працівником нового порушення трудових обов`язків, якими він обґрунтовував наказ про звільнення.

55. Виходячи з аналізу змісту норми пункту 2 статті 40 КЗпП України під час оцінки законності застосування до позивача дисциплінарних стягнень, які стали підставою для звільнення за систематичне невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, суди повинні були врахувати положення ст.ст. 147- 149 КЗпП України, відповідно до яких роботодавець має право застосувати до працівника дисциплінарне стягнення в межах передбаченого строку й лише за винне невиконання або неналежне виконання працівником покладених на нього трудових обов`язків.

56. За передбаченими пунктом 3 частини 1 статті 40 КЗпП України підставами працівник може бути звільнений лише за проступок, вчинений після застосування до нього дисциплінарного чи громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. У таких випадках ураховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або не зняті достроково (ст. 151 КЗпП України), і ті громадські стягнення, які застосовані до працівника за порушення трудової дисципліни відповідно до положення або статуту, що визначає діяльність громадської організації, і з дня накладення яких до видання наказу про звільнення не минуло більше одного року.

57. При звільненні за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України потрібно встановити, чи передував безпосередньо звільненню дисциплінарний проступок. Чи застосовувалися інші заходи дисциплінарного або громадського стягнення, та чи можна вважати його вчинення систематичним невиконанням працівником без поважних причин обов`язків.

58. У справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, підлягає з`ясуванню, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору, зокрема, за пунктом 3 частини 1 статті 40 КЗпП, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 цього Кодексу правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

59. При розгляді справ про поновлення на роботі необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням), і перевіряти їх відповідність законові.

60. Отже, підставою звільнення може бути лише безпосереднє порушення трудової дисципліни чи невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, за наявності застосованого та такого, що не втратив юридичної сили за давністю або не знятого заходу дисциплінарного чи громадського стягнення, а не фактична наявність сукупності застосованих заходів дисциплінарного стягнення.

61. Таких правових позицій дотримується Верховний Суд, зокрема, у постановах від 18 липня 2018 року у справі № 826/7/16, від 06 березні 2018 року у справі № 761/33305/15-ц.

62. Суди попередніх інстанцій встановили, що дисциплінарні стягнення згідно з наказами Головної державної інспекції на автомобільному транспорті № 13-ВК/13д від 04 лютого 2010 року, № 14-ВК/13д від 04 лютого 2010 року, № 15-ВК/13д від 04 лютого 2010 року про накладення на позивача дисциплінарного стягнення у вигляді догани, а також наказом № 64-ВК/13п від 04 лютого 2010 року про звільнення останнього з посади начальника територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті у Львівській області, накладено на ОСОБА_1 на підставі висновків акту проведення позапланової перевірки діяльності територіального управління Головавтотрансінспекції у Львівській області від 04.02.2010 № 3/10.

63. Відмовляючи у задоволенні позову в частині оспорюваних наказів суди попередніх інстанцій виходили з того, що Головавтотрансінспекцією дотримано порядок застосування дисциплінарних стягнень, визначений статтею 149 КЗпП України, та в межах строків, встановлених статтею 148 КЗпП України, прийняття відповідачем трьох наказів про оголошення доган позивачу одним днем 04.02.2010 є фактом систематичного невиконання позивачем службових обов`язків, у зв`язку з чим винесення наказу про звільнення позивача з посади тим же днем 04.02.2010 на підставі пункту 3 частини 1 статті 40 КЗпП України не є порушенням вимог трудового законодавства.

64. Суд зауважує, що статтею 61 Конституції України визначено, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

65. Вимогами статті 149 КЗпП України встановлено, що за кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.

66. Верховний суд констатує, що у справі, яка розглядається, відповідачем за ті самі порушення, за які в день складення перевірки 04.02.2010 останнім оголошено три догани, до позивача одночасно застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення за систематичне невиконання працівником без поважних причин трудових обов`язків, факт якого суди попередніх інстанцій помилково вважали доведеним фактичною сукупністю трьох наказів про оголошення догани від цієї ж дати.

67. Звільнення позивача оспорюваним наказом є фактично подвійним застосуванням іншого виду дисциплінарної відповідальності за ті самі порушення, за які попередньо відповідачем було оголошено догани, що в свою чергу суперечить нормам статті 61 Конституції та статті 149 КЗпП України.

68. Матеріалами справи підтверджується, що раніше застосованих не знятих і не погашених дисциплінарних стягнень станом на момент перевірки 04.02.2010 за невиконання без поважних причин трудових обов`язків позивач не мав.

69. Оцінюючи доводи касаційної скарги з приводу незгоди із висновками судів попередніх інстанцій щодо неврахування доводів позивача стосовно незгоди із наказами відповідача від 04 лютого 2010 року № 13-ВК/13, № 14-ВК/13д, № 15-ВК/13д про оголошення позивачу доган, Верховний Суд погоджується, що суди обмежилися формальною оцінкою процедури винесення наказів без аналізу конкретних порушень, які б свідчили про наявність в діях позивача дисциплінарних проступків.

70. Як слідує із змісту наказів від 04 лютого 2010 року № 13-ВК/13д, № 14-ВК/13д, № 15-ВК/13д догани зводяться до порушення позивачем пунктів 5, 10.1 Положення про територіальні органи Головної державної інспекції на автомобільному транспорті, затвердженого наказом Міністерства транспорту і зв`язку України від 14.12.2005 № 888 (z1573-05) , зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28.12.2005 за № 1573/11853 (z1573-05) , в частині неналежного здійснення керівництва діяльністю територіального управління, а також абзаців 3 та 5 частини 1 статті 10 Закону України "Про державну службу" в частині незабезпечення ефективної роботи державного органу відповідно до компетенції.

71. Такі формулювання є занадто загальними та не містять чіткого формулювання конкретних порушень, які б свідчили про наявність в діях позивача дисциплінарних проступків, що дозволяє вільно інтерпретувати їх зміст.

72. В свою чергу суд не вправі визнати притягнення до дисциплінарної відповідальності правильним виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений орган не пов`язували таке притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності.

73. Щодо інших підстав для притягнення до дисциплінарної відповідальності позивача у вигляді доган, зазначених в оспорюваних наказах (як то невиконання доручень керівництва від 17.09.2008 № 41/2-9-881п, від 24.09.2009 № 41/2-9-582п, від 18.09.2009 № 41/4-9-527п, подання недостовірної інформації до організатора перевезень Львівської облдержадміністрації про автомобільних перевізників-претендентів на участь у конкурсі з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування, що вплинуло на прийняття рішення щодо визначення переможця на конкурсі), то за висновком Верховного Суду поза увагою судів попередніх інстанцій залишився той факт, що відповідачем не були оцінені на предмет ступені тяжкості проступку в діях конкретного працівника (позивача) і заподіяну ним шкоду, обставини за яких вчинено проступок, а також попередню роботу працівника.

74. Крім того, на власника або уповноважений ним орган покладається обов`язок ознайомити працівника з висновками акту, у зв`язку із якими зажадати від останнього пояснення. Оскільки на момент складення акту позивач був відсутній, про що зазначено у пункті 2 цього ж акту, то відповідачем не підтверджено як факт ознайомлення позивача із його висновками, так і той факт, що мала місце вимога про надання пояснень позивачем саме за наслідками висновків акту.

75. Таким чином не підтверджується дотримання відповідачем норм статті 149 даного КЗпП України (322-08) в частині виконання обов`язку зажадати від порушника трудової дисципліни письмових пояснень до застосування дисциплінарного стягнення.

76. Наведене є порушенням загальних принципів та порядку притягнення працівників до дисциплінарної відповідальності, визначених статтею 149 КЗпП України.

77. За таких обставин, Суд погоджується із доводами касаційної скарги в частині протиправності оспорюваних позивачем наказів про притягнення його до дисциплінарної відповідальності у вигляді доган.

78. За правовою позицією Конституційного Суду України правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (рішення КСУ від 30 січня 2003 року N 3-рп/2003 та від 02.11.2004 № 15-рп/2004).

79. Верховенство права, будучи одним з основних принципів демократичного суспільства, передбачає судовий контроль над неправомірним втручанням у право кожної людини.

80. Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

81. Громадянам згідно зі статтею 43 Конституції України гарантується захист від незаконного звільнення.

82. Згідно частиною першою статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

83. Згідно із частиною другою статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи.

84. Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (100-95-п) (далі - Порядок № 100).

85. Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 14 січня 2014 року по справі № 21-395а13, сформулював правову позицію, згідно якої суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами Порядку № 100.

86. Верховний Суд підтримує цю позицію, зокрема, у постановах від 14 березня 2018 року у справі №822/1832/16, від 24 жовтня 2018 року у справі №820/5932/16, від 19 червня 2019 року у справі №2-а-1648/00(2-а/215/15/16), та звертає увагу, що при визначенні розміру такого заробітку суд повинен навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню з відповідача.

87. Однак, судами першої та апеляційної інстанції, питання обчислення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, взагалі не досліджувалося, як не визначався і її розмір та відповідно не наводилися у рішеннях розрахунки належних до стягнення сум.

88. Так само взагалі залишилася поза увагою судів попередніх інстанцій позовна вимога ОСОБА_1 про стягнення з відповідача на його користь моральної шкоди в розмірі 10 000 грн.

89. Як зазначено у п. 2.3 мотивувальної частини рішення КСУ від 22.02.2012 № 4-рп/2012 право фізичних та юридичних осіб на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої внаслідок порушення їхніх прав, свобод та законних інтересів, має конституційно-правову природу і передбачено в статтях 32, 56, 62, 152 Основного Закону України.

90. Підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із статтею 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя (пост. ВСУ від 14.12.2016 № 428/7002/14-ц, п. 13 пост. Пленуму ВСУ від 31.03.1995 "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди).

91. За правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 14.12.2016 № 428/7002/14-ц, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги.

92. Аналіз зазначених обставин справи та наведених правових норм дають підстави для висновку Верховного Суду, що суди попередніх інстанцій правильно та повно встановили всі обставини справи щодо підстав та процедури притягнення до дисциплінарної відповідальності у вигляді доган та звільнення позивача, але ухвалюючи рішення суди неправильно застосували норми матеріального права, а саме приписи пункту 3 частини першої статті 40 та статті 149 КЗпП України стосовно забезпечення відповідачем гарантованих позивачу прав на сприяння у збереженні роботи та дотримання процедури притягнення його до дисциплінарної відповідальності та звільнення, що у підсумку призвело до прийняття незаконних рішень.

93. Враховуючи наведене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд дійшов помилкового висновку про законність наказів про притягнення до дисциплінарної відповідальності у вигляді доган та звільнення ОСОБА_1 та дотримання відповідачем процедури притягнення його до дисциплінарної відповідальності та звільнення.

94. Звільнення ОСОБА_1 із порушенням процедури звільнення та без законної на те підстави, в силу вимог частини першої статті 235 КЗпП України, є підставою для його поновлення на попередній роботі, а саме на посаді начальника територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті у Львівській області з 04 лютого 2010 року.

95. Статтею 351 КАС України передбачено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

96. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

97. З огляду на викладене, враховуючи, що суди першої та апеляційної інстанцій повно встановили фактичні обставини справи щодо обставин звільнення позивача, але неправильно застосували норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень у частині відмови в задоволенні позову про визнання протиправним і скасування наказів про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у вигляді доган, наказу про звільнення останнього та поновлення його на посаді Верховний Суд вважає, що їхні судові рішення про відмову в задоволенні цієї частини позовних вимог слід скасувати та прийняти постанову, якою позов задовольнити частково.

98. Зробивши помилковий висновок про обґрунтованість та правомірність звільнення позивача, суди попередніх інстанцій не встановили та не дослідили питань щодо стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 сум заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

99. Тож судами першої та апеляційної інстанцій не з`ясовано обставини справи щодо стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, які мають значення для правильного їх вирішення, що є порушенням статей 9, 242, 308 КАС України.

100. При встановленні наведених фактів судами першої та апеляційної інстанцій порушені норми процесуального права, які призвели до прийняття необґрунтованого судового рішення і не можуть бути перевірені та усунуті судом касаційної інстанції.

101. При цьому Верховний Суд зазначає, що діє в межах повноважень визначених статтею 341 КАС України, частиною другою якої встановлено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

102. За правилами пункту 1 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

103. Таким чином, Верховний Суд приходить до висновку, що оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій в частині стягнення заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Висновки щодо розподілу судових витрат.

104. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 351, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2016 року - скасувати.

3. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті, треті особи - Профспілка працівників Головної державної інспекції на автомобільному транспорті, перший заступник начальника Головної державної інспекції на автомобільному транспорті Балін В.А ., начальник територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті Дума І.М., Державне казначейство України про скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити частково.

4. Визнати протиправними та скасувати накази Головної державної інспекції на автомобільному транспорті № 13-ВК/13д від 04 лютого 2010 року, № 14-ВК/13д від 04 лютого 2010 року, № 15-ВК/13д від 04 лютого 2010 року про накладення на ОСОБА_1 дисциплінарних стягнень у вигляді доган.

5. Визнати протиправним та скасувати наказ Головної державної інспекції на автомобільному транспорті № 64-ВК/13п від 04 лютого 2010 року про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті у Львівській області.