за позовом ОСОБА_1 до Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві про визнання незаконною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду, прийняту 28 листопада 2016 року у складі головуючого судді - Сидоренко Д.В., та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду, постановлену 05 квітня 2017 року у складі колегії суддів: головуючого судді - Коршуна А.О., суддів: Чередниченка В.Є., Ясенової Т.І.,

І. Суть спору

1. У жовтні 2016 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві (далі також - відповідач), в якому просив:

1.1. визнати бездіяльність відповідача щодо розгляду його скарги від 05 травня 2016 року незаконною;

1.2. зобов`язати відповідача розглянути скаргу позивача від 05 травня 2016 року відповідно до вимог законодавства;

1.3. стягнути з відповідача на користь позивача в рахунок відшкодування завданої позивачу моральної шкоди 6000 гривень.

2. В обґрунтування позову позивач зазначає, що 05 травня 2016 року він звернувся до відповідача зі скаргою у якій зазначив, що 27 січня 2016 року посадовою особою відповідача прийнято постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа №201/14675/14-а, виданого Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська 15 квітня 2015 року, щодо зобов`язання боржника розглянути інформаційний запит ОСОБА_1 на надати на нього відповідь відповідно до вимог чинного законодавства.

2.1. Постанова державного виконавця прийнята відповідно до п. 4 частини першої статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" з огляду на те, що виконавчий лист пред`явлено не за місцем виконання рішення суду, оскільки позивач відповідачу для виконання цей виконавчий лист не направляв, він просив відповідача надати відповідь стосовно того, як виконавчий лист потратив до відповідача, чому постанову від 27 січня 2016 року прийнято з порушенням строків встановлених нормами Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) .

2.2. Відповідачем у встановлений частиною восьмою статті 82 Закону України "Про виконавче провадження" строк скарга позивача не була розглянута, тому позивач вважає бездіяльність відповідача щодо розгляду його скарги від 05 травня 2016 року незаконною та такою що порушує права та охоронювані законом інтереси позивача, крім цього такою бездіяльністю відповідача йому завдано моральну шкоду, яку він оцінює в 6000 гривень.

ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи

3. 05 травня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача зі скаргою в порядку встановленому статтею 82 Закону України "Про виконавче провадження".

3.1. У скарзі позивач зазначав, що 27 січня 2016 року посадовою особою відповідача прийнято постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа №201/14675/14-а, виданого Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська 15 квітня 2015 року, щодо зобов`язання боржника розглянути інформаційний запит ОСОБА_1 та надати на нього відповідь відповідно до вимог чинного законодавства.

3.2. Постанова державного виконавця прийнята відповідно до п. 4 частини першої статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" з огляду на те, що виконавчий лист пред`явлено не за місцем виконання рішення суду.

3.3. Оскільки позивач відповідачу для виконання цей виконавчий лист не направляв, він просив відповідача надати відповідь стосовно того, як виконавчий лист потратив до відповідача, чому постанову від 27 січня 2016 року прийнято з порушенням строків встановлених нормами Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) та з яких підстав виконавчий документ повернуто йому з трьохмісячною затримкою.

3.4. Вищезазначена скарга, згідно поштового повідомлення, отримана відповідачем 13 травня 2016 року.

4. З наданої суду ксерокопії скарги ОСОБА_1 від 05 травня 2016 року, яка отримана відповідачем 13 травня 2016 року, вбачається, що дана скарга відповідає вимогам щодо оформлення скарги, які встановлені частиною сьомою статті 82 Закону України "Про виконавче провадження", а отже повинна бути розглянута начальником Солом`янського районного ВДВС у десятиденний строк з дня її надходження.

5. З урахуванням дати отримання відповідачем вищезазначеної скарги - 13 травня 2016 року, останнім днем строку розгляду даної скарги є 23 травня 2016 року.

6. Під час розгляду даної адміністративної справи відповідачем у справі, який у спірних відносинах виступає у якості суб`єкта владних повноважень, в порушення вимог частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) ) не було надано суду належних письмових доказів щодо розгляду ним у встановлений частиною восьмою статті 82 КАС України строк скарги ОСОБА_1 від 05 травня 2016 року та надання ним відповіді за результатами розгляду цієї скарги у формі та у строк встановлений статтею 82 Закону України "Про виконавче провадження".

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

7. Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 28 листопада 2016 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 5 квітня 2017 року позов задовольнив частково.

7.1. Визнав протиправною бездіяльність Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві щодо розгляду скарги ОСОБА_1 від 05 травня 2016 року.

7.2. Зобов`язав начальника Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби м .Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві розглянути скаргу ОСОБА_1 від 05 травня 2016 року у відповідності з вимогами законодавства.

7.3. В задоволенні інших позовних вимог відмовив.

8. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідачем у справі, який у спірних відносинах, виступає у якості суб`єкта владних повноважень, допущено бездіяльність щодо розгляду скарги ОСОБА_1 від 05 травня 2016 року, і така бездіяльність відповідача є незаконною.

9. У задоволенні решти позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди суди відмовили через їх необґрунтованість та безпідставність, оскільки під час розгляду даної справи позивачем не було надано будь-яких належних письмових доказів на підтвердження понесених ним моральних чи фізичних страждань через своєчасне ненадання відповідачем відповіді на скаргу позивача від 05 травня 2016 року.

IV. Касаційне оскарження

10. У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами першої й апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить змінити їх рішення в частині відшкодування моральної шкоди, постановити нове рішення в цій частині, яким позов задовольнити в повному обсязі.

10.1. Свою касаційну скаргу мотивує тим що судом встановлено порушення його право на розгляд скарги та надання відповіді на неї відповідно до вимог діючого законодавства, чим спричинено моральну шкоду.

10.2 Відповідач заперечення на касаційну скаргу не подавав.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування. Позиція Верховного Суду

11. Статтею 327 КАС України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , що набув чинності 15 грудня 2017 року, обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

12. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

13. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України (2747-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

14. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

14.1. Як вбачається з матеріалів касаційної скарги позивач оскаржує рішення судів попередніх інстанцій лише в частині про відмову у задоволенні позову щодо відшкодування моральної шкоди, а тому рішення судів судом касаційної інстанції перевіряються лише в цій частині.

15. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

16. Згідно статті 1167 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

17. Відповідно до положень статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

18. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

19. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

20. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

21. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

22. Відповідно до п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (v0004700-95) під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих відносин через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

23. У пункті 5 цієї ж Постанови Пленуму №4 зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

24. Однак, як встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем не доведено, що зазначеними вище діями та бездіяльністю відповідача йому заподіяно моральну шкоду, а саме не надано належних пояснень доказів того, в чому полягає моральна шкода, якими доказами вона підтверджується (наявність душевних переживань, погіршення стану здоров`я тощо), наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями (бездіяльністю) відповідача та заподіянням йому шкоди, з яких міркувань він виходить, визначаючи розмір моральної шкоди тощо.

25. Водночас, з врахуванням наведеного вище, судова колегія зазначає, що сам по собі факт протиправної поведінки відповідача не свідчить про завдання позивачу моральної шкоди.

26. За таких обставин і правового врегулювання Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що в задоволенні позову в частині відшкодування моральної шкоди слід відмовити за відсутністю підстав.

27. Доводи ж касаційної скарги не спростовують висновки судів першої та апеляційної інстанцій і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.

28. З огляду на викладене, висновки судів є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

29. Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

VII. Судові витрати

30. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд

п о с т а н о в и в :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2017 року у цій справі залишити без змін.