1.1. У червні 2018 року Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - ПАТ "НАК "Нафтогаз України") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Київенерго" (далі - ПАТ "Київенерго") про стягнення 43 414 444,69 грн.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором постачання природного газу №1925/1617-КП-41 від 17.01.2017 в частині здійснення розрахунків.

1.3. Під час розгляду справи у суді першої інстанції ПАТ "НАК "Нафтогаз України" звернулося до суду з клопотанням про залучення до участі у справі №910/7715/18 правонаступника відповідача та заміну ПАТ "Київенерго" його правонаступником - Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (далі - КП "Київтеплоенерго").

1.4. Клопотання обґрунтоване тим, що відповідачем на підставі рішення Київської міської ради від 20.06.2017, у зв'язку із припиненням угоди від 27.09.2011, повернуто майно до комунальної власності територіальної громади міста Києва, що належить до енергетичного комплексу міста Києва. Вказане майно на підставі розпорядження Київської міської державної адміністрації від 27.12.2017 №1693 та наказу Департаменту комунальної власності міста Києва від 01.08.2018 №370 закріплено на праві господарського відання за КП "Київтеплоенерго".

Правовою підставою зазначеного клопотання позивач вказав, зокрема, ч. 3 ст. 22 Закону України "Про теплопостачання".

2. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій

2.1. 27 вересня 2001 року між АЕК "Київенерго" (енергопостачальник), найменування якої змінено на ПАТ "Київенерго", та Київською міською державною адміністрацією укладено угоду щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу міста Києва.

Згідно з п. 1.1 угоди (в редакції додаткової угоди від 30.04.2007) за цією угодою з метою реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу міста Києва вирішення питань підвищення надійності енергопостачання споживачів м. Києва, проведення єдиної тарифної та технічної політики, забезпечення стабільних надходжень до бюджету, відновлення, реконструкції та ефективного використання основних фондів, створення нових потужностей та впорядкування існуючих у місті систем енергопостачання, створення єдиного технологічного циклу та системи розрахунків за спожиті енергоносії, забезпечення соціальної захищеності та гарантованої зайнятості працівників енергетичного комплексу, адміністрація передає енергопостачальнику, а енергопостачальник приймає майно, що відноситься до комунальної власності територіальної громади міста Києва, перелік якого наведено у додатку 1, додатку 2 та додатку 3 до цієї угоди, у володіння та користування з обмеженням правомочності розпорядження щодо майна за згодою власника, відповідно до умов цієї угоди та вимог чинного законодавства.

2.2. 20 червня 2017 року Київська міська рада ухвалила рішення №439/2661 "Про припинення угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001, укладеної з Київською міською адміністрацією та Акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго", яким вирішено продовжити дію угоди до 26.04.2018 включно, та внести відповідні зміни до угоди згідно з додатком 1 до цього рішення; припинити дію угоди з 27.04.2018.

ПАТ "Київенерго" та Київська міська державна адміністрація 19.12.2017 уклали між собою відповідну додаткову угоду до угоди від 27.09.2001.

2.3. Відповідно до п. 4 рішення №439/2661 від 20.06.2017 Виконавчому органу Київської міської ради (Київській міській державній адміністрації) доручено визначити комунальне підприємство та закріпити за ним на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, повернуте із володіння та користування відповідачем після припинення угоди.

2.4. Відповідно до п. 5 розпорядження Київської міської державної адміністрації №1693 від 27.12.2017 "Про деякі питання припинення угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001, укладеної з Київською міською адміністрацією та Акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго", визначено Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" підприємством, за яким буде закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що буде повернуто з володіння та користування відповідачем після припинення угоди.

2.5. 24 квітня 2018 року Київською міською радою прийнято рішення №517/4581, відповідно до якого продовжено дію угоди до 31.07.2018 в частині користування майном ТЕЦ-5, ТЕЦ-6, електроенергетичним майном, необхідним для передачі та постачання електричної енергії, майном сміттєспалювального заводу, розташованого на вул. Колекторній, 44 (Завод "Енергія"), що є комунальною власністю територіальної громади міста Києва та відповідно до угоди перебуває у володінні та користування відповідача. В частині іншого майна дію угоди продовжено до 30.04.2018. Відповідна додаткова угода підписана сторонами 26.04.2018.

2.6. Згідно з наказом Департаменту комунальної власності м. Києва №224 від 04.05.2018 "Про закріплення основних засобів за комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" за Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" закріплено на праві господарського відання з дня, наступного за днем підписання акта приймання-передавання основних засобів комунальної власності територіальної громади міста Києва, які передаються виконавчому органу Київради (Київської міської державної адміністрації) з володіння та користування відповідача основні засоби згідно з додатком 3.

2.7. Згідно з наказом Департаменту комунальної власності м. Києва №370 від 01.08.2018 внесено зміни до наказу №224 від 04.05.2018 та доповнено його новими пунктами 16, 20 про закріплення за КП "Київтеплоенерго" основних засобів, які передаються з користування ПАТ "Київенерго".

У зв'язку з припиненням угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу міста Києва від 27.09.2001, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та АЕК "Київенерго", майно повернуто з володіння та користування відповідача.

2.8. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.10.2018 у справі №910/7807/18 було затверджено мирову угоду.

Відповідно до п. 1 мирової угоди КП "Київтеплоенерго" підтверджує та визнає, що стало і є правонаступником за борговими зобов'язаннями ПАТ "Київенерго" з оплати спожитих енергоносіїв (природного газу) у загальній сумі 2 389 598 643,08 грн та, зокрема, за договором постачання (купівлі-продажу) природного газу №1925/1617-КП-41 від 17.01.2017, укладеним між ПАТ "Київенерго" та ПАТ "НАК "Нафтогаз України", на суму основного боргу (відповідно до акта звіряння розрахунків між НАК "Нафтогаз України" та ПАТ "Київенерго" станом на 08.10.2018) у розмірі - 8 444 694,76 грн.

Згідно з п. 1.1 мирової угоди сторони визнають та погодили, що неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних, нараховані відповідно до умов договорів за борговими зобов'язаннями станом на дату підписання мирової угоди і тих, що будуть нараховані відповідно до умов договорів за борговими зобов'язаннями не є предметом врегулювання цієї мирової угоди, а питання їх стягнення підлягає вирішенню у судовому порядку в рамках окремого судового спору/судових спорів. При цьому, сторони домовились, що наявність підстав для стягнення з КП "Київтеплоенерго" таких нарахувань буде визначатися за результатами розгляду судами спорів за відповідними вимогами ПАТ "НАК "Нафтогаз України".

При цьому, пунктом 2 вказаної мирової угоди визначено, що ПАТ "Київенерго" відступає, а КП "Київтеплоенерго" набуває права грошової вимоги, що станом на дату укладання цієї мирової угоди складає 2 389 598 643,08 грн, шляхом укладення договорів про відступлення права вимоги до юридичних осіб, фізичних осіб та фізичних осіб-підприємців за теплову енергію, до юридичних осіб, фізичних осіб та фізичних осіб-підприємців за комунальні послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання, а також юридичних, фізичних осіб та фізичних осіб-підприємців з оплати додаткових до основних зобов'язань (неустойки (штрафів, пені), нарахувань (три відсотки річних, інфляційні нарахування, судові витрати, витрати у зв'язку з примусовим стягненням боргу).

3. Короткий зміст ухвали та постанови судів попередніх інстанцій

3.1. 02 листопада 2018 року ухвалою Господарського суду міста Києва відмовлено позивачу у задоволенні клопотання про залучення до участі у справі правонаступника відповідача та заміну ПАТ "Київенерго" його правонаступником - Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго".

3.1.1. За висновком суду першої інстанції, в цьому випадку відсутні підстави для здійснення процесуального правонаступництва за борговими зобов'язаннями, оскільки положення ч. 3 ст. 22 Закону України "Про теплопостачання" в частині їх поширення на суб'єктів господарювання, яким надано в користування (оренду, концесію, управління тощо) цілісний майновий комплекс (індивідуально визначене майно) з вироблення теплової енергії, кінцевий власник яких є відмінним від кінцевого власника суб'єкта господарювання, який раніше використовував зазначене майно (володів або користувався ним), суперечить положенням ч. 4 ст. 13, частин 1, 4 ст. 41, ч. 2 ст. 61 Конституції України та не підлягає застосуванню до даного спору. В такому разі, виключається можливість заміни боржника (ПАТ "Київенерго") на КП "Київтеплоенерго" за зобов'язаннями ПАТ "Київенерго" перед ПАТ "НАК "Нафтогаз України" за відсутності волі КП "Київтеплоенерго" та факту передачі йому кореспондуючих такому зобов'язанню прав вимоги до споживачів.

3.2. 28 грудня 2018 року постановою Київського апеляційного господарського суду ухвалу суду першої інстанції залишено без змін. Суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого господарського суду, зазначивши таке.

3.2.1. Здійснення правонаступництва на підставі ч. 3 ст. 22 Закону України "Про теплопостачання" буде мати своїм наслідком покладення тягаря сплати боргів іншої особи - попереднього користувача цілісного майнового комплексу на нового користувача, який не може нести відповідальність за неефективне використання об'єктів теплопостачання конкретним суб'єктом господарювання - попереднім користувачем комплексу.

3.2.2. Правова сутність ст.ст. 13, 41 Конституції України полягає у проголошенні рівних можливостей володіння, користування і розпорядження власністю та гарантіях держави щодо забезпечення захисту цих прав.

З огляду на це апеляційний суд дійшов висновку, що застосування положень ч. 3 ст. 22 Закону України "Про теплопостачання" до спірних правовідносин буде мати наслідком протиправне позбавлення органу місцевого самоврядування (в т.ч. через створювані ним комунальні підприємства) права розпорядження своєю власністю, та містить ознаки дискримінаційного підходу в частині визначення юридичної поведінки сторін господарських правовідносин з порушенням принципу рівності та пропорційності, а отже суперечить справедливому застосуванню норми права як елементу верховенства права.

При цьому суд зазначив, що аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.12.2018 у справі №910/5082/18.

3.2.3. За висновком суду, відповідач, звертаючись до суду із заявою про заміну сторони правонаступником в порядку ст. 52 ГПК України, не надав ні доказів в підтвердження того, що третя особа-1 фактично стала правонаступником за кожною із заявлених позовних вимог у цій справі (штрафних санкцій та додаткових нарахувань) і в конкретних сумах, ні доказів того, що ці боргові зобов'язання були визнані новим користувачем та обліковувались у його бухгалтерському обліку відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (996-14) . Предметом спору у справі є виключно стягнення з відповідача додаткових нарахувань за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання: пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат.

За загальним правилом покладення обов'язку боржника на третю особу є можливим лише за волею такої особи або в результаті універсального правонаступництва (переходу прав та обов'язків).

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

4.1. Не погоджуючись з вищезазначеними ухвалою та постановою, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить ухвалу та постанову судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та прийняти нове рішення, яким залучити до участі у справі правонаступника ПАТ "Київенерго" - КП "Київтеплоенерго".

4.2. В обґрунтування зазначеного вище скаржник стверджує, що суди не застосували закон, який підлягав застосуванню, а саме: ст. - 19-1, ч. 3 ст. 22 Закону України "Про теплопостачання", ч. 1 ст. 8, ч. 4 ст. 13, ч. 1, ч. 4 ст. 41, ч. 2 ст. 61, ст. 147, ст. 150 Конституції України та допустили порушення норм процесуального права, зокрема ч. 1, ч. 2 ст. 11, ст. 52, ст. 236 ГПК України, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень.

4.2.1. На думку скаржника, ч. 3 ст. 22 Закон України "Про теплопостачання" є імперативною нормою та не потребує наявності згоди (волі) суб'єкта господарювання, якому надано в користування майно з вироблення теплової енергії на правонаступництво, а також не містить вимог про залежність правонаступництва від наявності компенсаторних механізмів стягнення боргу зі споживачів. Не містить таких умов (вимог) щодо правонаступництва й інше чинне законодавство України.

Факт надання в користування майна з вироблення теплової енергії КП "Київтеплоенерго" підтверджено документально, що є законодавчо визначеною підставою для виникнення матеріального правонаступництва у КП "Київтеплоенерго" за борговими зобов'язаннями ПАТ "Київенерго" з оплати спожитих енергоносіїв перед компанією, що виникли у результаті використання майна з вироблення теплової енергії є факт отримання в користування (господарське відання) КП "Київтеплоенерго" майна з вироблення теплової енергії, що раніше використовувалось ПАТ "Київенерго", і таке матеріальне правонаступництво відбулось з моменту надання КП "Київтеплоенерго" в користування майна з вироблення теплової енергії, у зв'язку з чим замінився боржник у зобов'язанні.

4.2.2. Суди у рішеннях, що оскаржуються, не надали належної оцінки правовій природі 3% річних, інфляційних нарахувань як міри компенсації за користування грошовими коштами та неустойки. Так, на думку позивача, боргові зобов'язання з інфляційних втрат, 3% річних та пені є похідними та нерозривно пов'язані з основним зобов'язанням за договором купівлі-продажу природного газу і виникли внаслідок здійснення господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії для задоволення суспільних потреб громади міста Києва. Таким чином, при настанні обставин, передбачених ч. 3 ст. 22 Закону України "Про теплопостачання", первісний боржник вибуває із зобов'язання в цілому, а не тільки з його частини, і вся сукупність прав і обов'язків, які становлять зміст зобов'язання, переходить до нового боржника.

4.2.3. Застосування положень ч. 2 ст. 61 Конституції України як норми прямої дії у спірних правовідносинах є безпідставним, оскільки власність гарантує не лише права власників, а й зобов'язує, покладає на них певні обов'язки. Саме про це йдеться у статтях 13 і 41 Конституції України, відповідно до яких використання власності не може завдавати шкоди людині, правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства. Отже, для реалізації закріпленого в Конституції України (254к/96-ВР) права власності потрібні галузеві закони, які встановлюють конкретні норми використання власником належного йому майна з урахуванням інтересів усіх суб'єктів правовідносин.

4.2.4. Частина 6 ст. 11 ГПК України надає господарському суду повноваження дійти висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України (254к/96-ВР) і не застосовувати такий закон, що суперечить принципу верховенства права, що закріплений у ст. 8 Конституції України та ст. 150 Конституції України, що визначає повноваження Конституційного Суду України.

Скаржник вважає, що незастосування закону, який не втратив чинність, і щодо якого не ухвалено рішення Конституційного Суду України про визнання його неконституційним, у цьому випадку порушує принцип правової визначеності як елемент верховенства права в частині непередбачуваності застосування чинних правових норм та порушення державою обов'язку дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію.

4.3. Акціонерне товариство "Київенерго" також звернулося до суду з касаційною скаргою, в якій просить ухвалу та постанову судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та постановити нову ухвалу, якою замінити Акціонерне товариство "Київенерго" на Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго".

4.4. В обґрунтування вимог своєї касаційної скарги відповідач зазначає таке.

4.4.1. Суди неправильно тлумачать положення ч. 3 ст. 22 Закону України "Про теплопостачання", оскільки зазначеною нормою встановлено особливий вид правонаступництва. Факт зміни володільця майна, що використовується для виробництва теплової енергії, який відбувся, є достатньою підставою для заміни сторони у справі, зокрема відповідача його правонаступником.

4.4.2. Суди не врахували, що КП "Київтеплоенерго" є суб'єктом господарювання у розумінні п. 1 ч. 2 ст. 55 ГК України, до якого можуть бути застосовані положення ч. 3 ст. 22 Закону України "Про теплопостачання".

4.4.3. Помилковими, на думку скаржника, є висновки судів попередніх інстанцій про дискримінаційний характер норми, закріпленої у ч. 3 ст. 22 Закону України "Про теплопостачання", оскільки не враховано ні висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях "Пічкур проти України" від 07.11.2013 та "Вілліс проти Сполученого Королівства" щодо визначення терміну "дискримінація", ні відсутність обставин, які б свідчили про дискримінацію Комунального підприємства "Київтеплоенерго" зазначеною нормою.

4.4.4. Стягнення трьох відсотків річних та інфляційних нарахувань не є заходами відповідальності, визначеної законом чи договором, а способами захисту порушеного майнового права позивача. Відтак в цій частині (вирішення вимог про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат) правовідносини між учасниками судового процесу не підпадають під дію ст. 61 Конституції України, яка стосується виключно відповідальності.

4.4.5. Суд апеляційної інстанції не врахував обставини, що мають значення для справи, встановлені ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.10.2018 у справі №910/7807/18 про затвердження мирової угоди, не зважаючи на те, що ухвала набрала законної сили.

Отже, в порушення ст.ст. 86, 236 ГПК України господарські суди не надали оцінку зібраним у справі письмовим доказам в цілому та не всебічно з'ясували обставин, на які посилалися сторони.

4.5. У відзиві на касаційні скарги Київська міська рада заперечує проти доводів та вимог, наведених у них, та просить залишити їх без задоволення, а судові рішення, що оскаржуються, - без змін.

4.5.1. Посилання скаржників на те, що під правонаступництвом згідно з ч. 3 ст. 22 Закону України "Про теплопостачання" розуміється перехід усієї сукупності прав та обов'язків у конкретному зобов'язанні від однієї особи до іншої (правонаступника) у зв'язку із вибуттям однієї із сторін зі складу матеріального правовідношення є припущенням, що не ґрунтується на нормах законодавства.

4.5.2. Предметом позовних вимог у цій справі є стягнення штрафних санкцій: пені та додаткових нарахувань - трьох відсотків річних та інфляційних нарахувань з правопорушника - учасника господарських відносин (АК "Київенерго") у зв'язку із порушенням ним господарських зобов'язань, передбачених укладеним господарським договором купівлі-продажу природного газу з ПАТ "НАК "Нафтогаз України". Основний борг відсутній. Відповідальність за порушення у сфері господарювання є індивідуальною. Закон чітко визначає, що відповідальність може нести виключно та особа, яка порушила встановлений правовий порядок - порушник. Закон не передбачає покладення юридичної відповідальності порушника на іншу особу, яка не є учасником господарських відносин, не брала на себе обов'язків і відповідно не є порушником.

4.5.3. КП "Київтеплоенерго" не є учасником господарських відносин, що виникли між позивачем та відповідачем у зв'язку із укладенням між ними договору купівлі-продажу природного газу, не приймало на себе і не має жодних обов'язків перед ПАТ "НАК "Нафтогаз України" у зв'язку із виконанням договору купівлі-продажу природного газу, що є предметом спору, не вчиняло жодного господарського правопорушення, оскільки не є учасником господарських відносин, а отже жодним чином на нього не може бути покладена юридична відповідальність.

Таким чином, процесуальне правонаступництво КП "Київтеплоенерго" в частині штрафних санкцій та додаткових нарахувань згідно з ст. 52 ГПК України є протиправним.

4.5.4. Застосування судом норми ч. 3 ст. 22 Закону України "Про теплопостачання" та ст. 52 ГПК України призведе до зобов'язання КП "Київтеплоенерго" та територіальної громади м. Києва прийняти та нести безумовно непропорційний, надмірний та непомірний тягар, що матиме прояв у необхідності збільшити видаткову частину міського бюджету столиці, не маючи на те встановлених та гарантованих державою способів поповнення дохідної частини міського бюджету та обов'язку сплатити борги приватної юридичної особи. При цьому слід враховувати, що КП "Київтеплоенерго" не вчинило жодної дії, що свідчила б про порушення ним норм діючого законодавства, оскільки воно не є стороною у договорах, укладених між позивачем та відповідачем. Така позиція повністю відповідає правовій позиції Верховного Суду, що викладена у постанові від 20.12.2018 у справі №910/5082/18.

4.5.5. Третя особа-2 у відзиві також наголошує на тому, що мирова угода, затверджена судом у справі №910/7807/18, не містить жодного положення, за яким КП "Київтеплоенерго" приймало б на себе всі права та обов'язки АТ "Київенерго" за укладеними договорами з позивачем. Навпаки, сторони визначили, що порядок погашення зобов'язання з оплати за спожиті енергоносії визначається окремим договором (п. 1.7 мирової угоди), а мирова угода не є новацією в укладених договорах купівлі-продажу природного газу, укладеними між позивачем та відповідачем, а отже, залишаються чинними та обов'язковими для сторін цих договорів.

4.5.6. Відповідач мав та має всі можливості стягувати заборгованість за надані послуги зі споживачів та, відповідно, проводити розрахунки з позивачем. Водночас, законодавство України та умови укладеного між позивачем та відповідачем договору купівлі-продажу природного газу не ставлять у залежність один від одного питання наявності у АТ "Київенерго" майна для виробництва теплової енергії від своєчасності та повноти розрахунків споживачів за надані їм відповідачем послуги та, відповідно, виконання ним договірних зобов'язань перед ПАТ "НАК "Нафтогаз України".

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

5.1. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

5.1.1. Відповідно до частини 1 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.1.2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 300 ГПК України).

5.1.3. Відповідно до ч. 3 ст. 304 ГПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

5.2. Щодо суті касаційної скарги

5.2.1. Спір у справі стосується питання наявності правових підстав для здійснення заміни відповідача у справі АТ "Київенерго" на КП "Київтеплоенерго".

5.2.2. За приписами ст. 52 ГПК України, у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в судовому процесі до вступу у справу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку правонаступник замінив. Про заміну або про відмову в заміні учасника справи його правонаступником суд постановляє ухвалу.

Процесуальне правонаступництво є похідним від матеріального та випливає з юридичних фактів правонаступництва (заміни сторони у матеріальному правовідношенні її правонаступником). У зв'язку з цим для вирішення судом питання про процесуальну заміну сторони у справі необхідна наявність відповідних первинних документів, які підтверджують факт вибуття особи з матеріального правовідношення та перехід її прав та обов'язків до іншої особи - правонаступника.

Отже, процесуальне правонаступництво, передбачене ст. 52 ГПК України, - це перехід процесуальних прав та обов'язків сторони у справі до іншої особи у зв'язку з вибуттям особи у спірному матеріальному правовідношенні.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок правонаступництва. Отже, правонаступництвом є перехід прав і обов'язків від одного суб'єкта до іншого.

5.2.3. Правовою підставою для здійснення правонаступництва позивач вказав ч. 3 ст. 22 Закону України "Про теплопостачання".

Частиною 3 ст. 22 Закону України "Про теплопостачання" встановлено, що у разі якщо суб'єкту господарювання надано в користування (оренду, концесію, управління тощо) цілісний майновий комплекс (індивідуально визначене майно) з вироблення теплової енергії, такий суб'єкт стає правонаступником за борговими зобов'язаннями з оплати спожитих енергоносіїв та послуг з їх транспортування і постачання, що виникли у суб'єкта господарювання, який раніше використовував зазначене майно (володів або користувався ним).

Отже, зазначена норма передбачає особливий вид правонаступництва, однією з умов якого визначено надання в користування (оренду, концесію, управління тощо) цілісного майнового комплексу (індивідуально визначеного майна) саме з вироблення теплової енергії, про що правильно зазначили суди попередніх інстанцій.

Частина 3 ст. 22 Закону України "Про теплопостачання" визначає випадок правонаступництва за борговими зобов'язаннями суб'єкта господарювання, який раніше використовував цілісний майновий комплекс з вироблення теплової енергії, новим суб'єктом господарювання, який одержав таке майно в користування.

Як встановлено судами, цілісний майновий комплекс був повернутий власнику (територіальній громаді м. Києва, яку представляє Київська міська рада) попереднім користувачем (Публічним акціонерним товариством "Київенерго") у зв'язку з припиненням дії угоди, на підставі якої попередній користувач володів та користувався комплексом. В подальшому комплекс був переданий власником у володіння та користування іншому суб'єкту господарювання - Комунальному підприємству "Київтеплоенерго". Тобто мають місце обставини, за яких кінцевими власниками юридичних осіб - попереднього та наступного користувачів цілісного майнового комплексу є різні особи.

У випадку передачі комплексу з вироблення теплової енергії від одного користувача до іншого (за умови, що кінцевим власником користувачів є різні особи) відбувається перехід зобов'язань до нового суб'єкта, а відтак і зміна особи кінцевого учасника (власника).

За таких обставин здійснення правонаступництва на підставі ч. 3 ст. 22 Закону України "Про теплопостачання" буде мати своїм наслідком покладення тягаря сплати боргів іншої особи - попереднього користувача цілісного майнового комплексу на нового користувача, який не може нести відповідальність за неефективне використання об'єктів теплопостачання конкретним суб'єктом господарювання - попереднім користувачем комплексу, який відповідно до ст. 42 ГК України здійснює господарську діяльність самостійно, ініціативно, систематично та на власний ризик з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Тобто, у разі здійснення правонаступництва на підставі ч. 3 ст. 22 Закону України "Про теплопостачання" з попереднього користувача цілісного майнового комплексу на нового користувача буде покладений надмірний тягар відповідальності за борги іншої особи.

Тоді як держава відповідно до ч. 4 ст. 13 Конституції України забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Відповідно до частин 1, 4 ст. 41 Конституції кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Наведені положення поширюються на всіх суб'єктів права власності, в тому числі на органи місцевого самоврядування (створювані ними комунальні підприємства).

Правова сутність статей 13, та 41 Конституції України (254к/96-ВР) полягає у проголошенні рівних можливостей володіння, користування і розпорядження власністю та гарантіях держави щодо забезпечення захисту цих прав.

З огляду на викладене Суд погоджується з висновком апеляційного господарського суду про те, що поширення положень частини 3 статті 22 Закону України "Про теплопостачання" до цих правовідносин суперечить справедливому застосуванню норми права як елементу верховенства права.

Наведеним спростовуються твердження скаржників касаційних скарг про те, що норма, закріплена в ч. 3 ст. 22 Закону України "Про теплопостачання", не має дискримінаційного характеру для Комунального підприємства "Київтеплоенерго".

Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 20.12.2018 у справі №910/5082/18.

У цій справі колегія суддів не вважає за необхідне відступати від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду.

Таким чином, Суд відхиляє доводи скаржника про помилковість тлумачення апеляційним господарським судом приписів ч. 3 ст. 22 Закону України "Про теплопостачання".

Суд касаційної інстанції не бере до уваги посилання скаржників на правові висновки щодо застосування ст. 22 Закону України "Про теплопостачання", викладені у постановах Касаційного господарського суду від 27.06.2018 у справі №23/5009/3283/11 та від 06.09.2018 у справі №35/344-07, оскільки обставини та суб'єктний склад зазначених справ зі справою, що розглядається, є різними, що виключає можливість їх застосування судом касаційної інстанції у цій ситуації.

5.2.4. Суд, вирішуючи питання процесуального правонаступництва відповідно до ст. 52 ГПК України, зобов'язаний керуватися доказами, які беззаперечно підтверджують факт настання матеріального правонаступництва за конкретним предметом спору та відносно конкретного учасника у відносинах, щодо яких виник спір.

Спір у цій справі виник у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем - ПАТ "Київенерго" договору постачання природного газу, укладеного між ним та ПАТ "НАК "Нафтогаз України", в частині своєчасної оплати за поставлений природний газ.

Предметом спору є стягнення з Публічного акціонерного товариства "Київенерго" додаткових нарахувань за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання: пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат, оскільки ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.11.2018 провадження у справі №910/7715/18 в частині стягнення 8 444 694,76 грн основного боргу закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, оскільки сума основного боргу була відступлена на підставі мирової угоди КП "Київтеплоенерго" та сплачена останнім, що вбачається з платіжним дорученням №322734 від 31.10.2018.

Натомість, залишається невирішеним питання щодо додаткових нарахувань у вигляді пені в розмірі 20 134 429,12 грн, 3% річних в розмірі 2 977 376,93 грн та інфляційних втрат в розмірі 11 858 123,88 грн.

Пеня є одним із видів цивільної відповідальності, яку учасник господарських відносин несе у разі невиконання або неналежного виконання ним господарського зобов'язання. Інфляційні нарахування та три відсотки річних є видом цивільної відповідальності за порушення грошового зобов'язання та є способом захисту майнового права та інтересу кредитора.

Відповідно до ч. 2 ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Згідно із ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання зобов'язання чи порушення правил здійснення діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

У випадку повернення цілісного майнового комплексу для вироблення теплової енергії з користування ПАТ "Київенерго" власнику, яким у цьому випадку є орган місцевого самоврядування (Київська міська рада) в особі створеного нею комунального підприємства, якому передано таке майно, такий власник позбавлений права відмовитися від експлуатації такого об'єкту, що свідчить про відсутність волевиявлення власника чи нового користувача комплексу на прийняття боргів попереднього власника.

При цьому, відповідач - ПАТ "Київенерго", звертаючись до суду із заявою про заміну сторони правонаступником в порядку ст. 52 ГПК України, не надав ні доказів в підтвердження того, що КП "Київтеплоенерго" фактично стало правонаступником за кожною із заявлених позовних вимог у цій справі (штрафних санкцій та додаткових нарахувань) і в конкретних сумах, ні доказів того, що ці боргові зобов'язання були визнані новим користувачем та обліковувались у його бухгалтерському обліку відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (996-14) .

5.2.5. Отже, підсумовуючи зазначене вище, Верховний Суд вважає, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є такими, що ухвалені з дотриманням вимог матеріального та процесуального закону, а тому підстави для їх скасування відсутні. Натомість, звертаючись з касаційною скаргою, скаржники не довели неправильне застосування судами норм права як необхідної передумови для скасування рішень судів, що оскаржуються.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

6.1. Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскаржувані ухвала господарського суду першої інстанції та постанова апеляційного господарського суду відповідають вимогам закону, а висновок судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для задоволення заяви відповідача про його заміну правонаступником є обґрунтованим та таким, що відповідає обставинам справи та нормам процесуального прав.

Посилання скаржників на неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права під час ухвалення судами попередніх інстанцій судових рішень, що оскаржуються, не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстави для зміни чи скасування зазначених судових актів відсутні.