1.1. У червні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "НБМ - СЕРВІС" звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Квартирно - експлуатаційного відділу м. Харкова Міністерства оборони України, в якому просило визнати договір оренди № 177 індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності, продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

1.2. В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що на момент звернення до суду жодних законних і аргументованих заперечень щодо подовження договірних відносин найму зі сторони відповідача не надходило. Орендодавець за два місяці до закінчення строку договору письмово звернувся до орендаря з проханням надати письмову згоду на продовження терміну дії даного договору відповідно до вимог чинного законодавства. Позивач письмово відповів, що згоден на подовження терміну дії цього договору та просить розпочати всі процедури щодо подовження договору та укладання додаткової угоди. Проте письмову угоду про продовження договору не підписано та жодних дій направлених на це не здійснено, що і стало підставою для звернення з відповідним позовом до суду.

1.3. Відповідач - Квартирно-експлуатаційний відділ м. Харкова Міністерства оборони України (далі - КЕВ м. Харкова Міністерства оборони України) звернувся до Господарського суду Харківської області із зустрічною позовною заявою про виселення з нежитлового приміщення Товариства з обмеженою відповідальністю "НБМ - СЕРВІС" (далі - ТОВ "НБМ-СЕРВІС"), в якій просив суд виселити ТОВ "НБМ - СЕРВІС" з нежитлового приміщення площею 1999,20кв.м., яке знаходиться за адресою: м. Харків, просп. Леніна, 5.

1.4. В обґрунтування зустрічних позовних вимог відповідач за первісним позовом посилався на те, що строк дії договору оренди закінчився 20.03.2018, у зв'язку з тим, що відповідач за зустрічним позовом не надав згоди на продовження договору оренди, що підтверджується неодноразовими зверненнями КЕВ м. Харкова Міністерства оборони України до ТОВ "НБМ-СЕРВІС" з листами про звільнення (вих. листи № 847 від 13.02.2018, №1558 від 19.03.2018, №2163 від 16.04.2018, №1592 від 20.03.2018, №3464 від 08.06.2018). Проте, як вказує КЕВ м. Харкова Міністерства оборони України, відповідач за зустрічним позовом продовжує безпідставно користуватись майном, незважаючи на припинення дії договору оренди.

2. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій

2.1. 20 березня 2003 року між Харківським військовим університетом як орендодавцем та ТОВ "НБМ - СЕРВІС" як орендарем укладено договір оренди №177 індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності (далі - Договір оренди).

Відповідно до умов зазначеного Договору оренди орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування окреме індивідуально визначене нерухоме майно учбового корпусу (споруда №104/1), загальною площею 2454 кв.м., розміщене за адресою: м. Харків, пр. Леніна, 5, Харківський військовий університет, військове містечко №104, що знаходиться на балансі Міністерства оборони України, вартість якого визначена згідно з актом оцінки і становить за експертною оцінкою 676 654,00 грн.

Майно передається в оренду з метою використання його як офісу ТОВ "НБМ - СЕРВІС" (пункт 1.1 Договору оренди).

06 червня 2003 року орендодавцем було передано, а орендарем прийнято нежитлові приміщення загальною площею 2454 кв.м., розміщені за адресою: м. Харків, пр. Леніна, 5, що підтверджується актом прийому-передачі в оренду нежитлового приміщення від 06.06.2003, підписаного уповноваженими представниками сторін Договору оренди та скріплений їх печатками.

Відповідно до пункту 10.1 Договору оренди його укладено строком на п'ять років до 20.03.2008 включно.

2.2. 24 лютого 2007 року між Харківським військовим університетом та ТОВ "НБМ - СЕРВІС" укладено додаткову угоду №1 до Договору оренди, у пункті 3 якої сторони погодили внести зміни до пункту 10.1 Договору оренди та викласти його в новій редакції:

"10.1. Цей договір укладено на строк з 20 березня 2003 року до 20 березня 2013 року включно".

2.3. На виконання вимог статті 118 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007рік" та Постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2006 №1846 "Про внесення змін до Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна" (1846-2006-п) , а також у зв'язку із передачею будівель та споруд від військових частин, закладів, установ та організацій на бухгалтерський облік КЕВ міст та КЕЧ районів, відбулася зміна орендодавця за Договором оренди на КЕВ м.Харкова Міністерства оборони України, що відображено у додатковій угоді № 36д/2007/КЕВ м. Харкова від 28.03.2007.

2.4. 15 червня 2012 року між КЕВ м.Харкова Міністерства оборони України та ТОВ "НБМ - СЕРВІС" укладено додаткову угоду №18д/2012/КЕВ м. Харків до Договору оренди, в якій сторони погодили внести зміни, зокрема, до пункту 1.1. договору та викласти його у такій редакції:

"Орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме військове майно - нежитлові приміщення загальною площею 1999,20 кв.м. будівлі учбового корпусу за генеральним планом №1, що знаходиться на балансі КЕВ м.Харків, пр. Леніна, 5, вартість якого визначено на 31.12.2002 за незалежною оцінкою і становить згідно акту оцінки 551 250 грн."

Приміщення, що знаходилися у користування орендаря, загальною площею 454,8 кв.м., були повернуті орендодавцю за актом приймання-передачі нежитлових приміщень від 15.06.2012.

У пункті 10.7 Договору оренди сторони погодили, що у разі відсутності письмової заяви однієї із сторін про припинення або зміну договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається продовженим на такий самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

2.5. Рішенням Господарського суду Харківської області від 06.06.2013 у справі №922/1799/13 визнано Договір оренди, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "НБМ-СЕРВІС" та Харківським військовим університетом, продовженим до 20.03.2018 на умовах, передбачених Договором оренди.

2.6. Суди встановили, що 23 січня 2018 року орендодавцем - КЕВ м. Харкова Міністерства оборони України було направлено на адресу орендаря ТОВ "НБМ-СЕРВІС" лист №382, в якому до відома орендаря було доведено, що термін дії Договору оренди закінчується 20.03.2018, продовження терміну дії договору можливо за умов належного виконання орендарем своїх договірних зобов'язань та дотримання вимог чинного законодавства.

Орендодавець звертав увагу на необхідність проведення експертної оцінки орендованого майна на виконання вимог Закону України від 21.04.2011 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо орендних відносин" (3269-17) з метою подовження договору оренди та просив письмово надати згоду щодо подовження терміну дії даного договору відповідно до вимог чинного законодавства.

Листом від 13.02.2018 №180213/1 орендарем було повідомлено КЕВ м. Харкова Міністерства оборони України про згоду на продовження дії Договору оренди з проханням розпочати всі процедурні дії щодо укладення додаткової угоди.

Разом з тим, 13.02.2018 орендодавцем повідомлено ТОВ "НБМ-СЕРВІС" про відмову в пролонгації Договору оренди, оскільки приміщення буде використовуватися для потреб КЕВ м. Харкова, при цьому орендодавець зазначав про те, що раніше направлений лист вих. № 382 від 23.01.2018 необхідно вважати недійсним, оскільки він підписаний не уповноваженою особою.

20 лютого 2018 року орендарем ТОВ "НБМ-СЕРВІС" направлено на адресу орендодавця відповідь на вказаний лист (вих. №180220/1 від 20.02.2018), в якому орендар з посиланням на положення частини 3 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" зазначав, що у разі якщо власник має намір використовувати зазначене майно для власних потреб, він повинен письмово попередити про це орендаря не пізніше ніж за три місяці до закінчення терміну договору, тобто у цьому випадку не пізніше 20.12.2017, проте такого письмового попередження не надходило. Щодо обставин підписання листа вих. № 382 від 23.01.2018 зі сторони відповідача неуповноваженою особою, орендар зазначав про те, що такі дії підписанта містять ознаки кримінального злочину, передбаченого статтями 366, 358 Кримінального кодексу України, у зв'язку із чим просив повідомити, чи було відповідне звернення до правоохоронних органів з цього приводу, а також повторно надав згоду на продовження дії Договору оренди.

У зв'язку з тим, що сторонами не було погоджено продовження договору оренди у досудовому порядку, ТОВ "НБМ-СЕРВІС" звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до КЕВ м. Харкова Міністерства оборони України про визнання Договору оренди продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Разом з тим, Квартирно-експлуатаційний відділ м. Харкова Міністерства оборони України вказував на те, що договір припинив свою дію 20.03.2018, оскільки відповідно до частини 2 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" протягом місяця після закінчення дії договору повідомляв орендаря про відмову у продовженні договору та про необхідність звільнення приміщення, а тому позивач за первісним позовом повинен бути виселений з орендованого майна, що і стало підставою виникнення спору у цій справі за зустрічним позовом про виселення ТОВ "НБМ-СЕРВІС" з нежитлового приміщення площею 1999,20кв.м., яке знаходиться за адресою: м. Харків, просп.Леніна, 5.

3. Короткий зміст рішення та постанови судів попередніх інстанцій

3.1. Рішенням Господарського суду Харківської області від 10.10.2018 відмовлено повністю у задоволенні первісного позову, а також відмовлено у задоволенні зустрічного позову.

Відмовляючи у задоволенні як первісних, так і зустрічних позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з того, що Господарський суд Харківської області у своєму рішенні від 06.06.2013 у справі №922/1799/13 дійшов висновку про те, що Договір оренди є пролонгованим на той самий термін і на тих самих умовах.

Отже, взявши до уваги той факт, що строк дії Договору оренди з урахуванням редакції договору зі змінами згідно з додатковою угодою № 1 від 24.02.2007 складає 10 років, місцевий господарський суд дійшов висновку, що Договір оренди є діючим до 20.03.2023, а тому як первісні, так і зустрічні позовні вимоги є передчасними, оскільки станом на момент розгляду справи договір не припинив свою дію.

При цьому суд зазначив, що у мотивувальній частині рішення суду у справі №922/1799/13 встановлено факт внесення змін до договору і викладення пункту 10.1 Договору оренди у новій редакції. Тобто у первісного позивача на підставі зазначеного рішення суду виникло право мирно володіти майном, яким є майнові права (право оренди) протягом певного строку, а саме строку раніше встановленого договором оренди - 10 років, і відповідно його зменшення до 5 років фактично є порушенням права заявника на законне очікування настання певних умов і, таким чином, утворює акт втручання у реалізацію його права власності і порушує права позивача як добросовісного орендаря майна, яке є об'єктом правового захисту згідно з статті 1 Першого протоколу до Конвенції та національного законодавства України.

3.2. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 21.12.2018 рішення Господарського суду Харківської області від 10.10.2018 залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками місцевого господарського суду, зазначивши також таке.

Визнаючи Договір оренди пролонгованим на той самий термін та на тих самих умовах, Господарським судом Харківської області в межах розгляду справи №922/1799/13 було зазначено про строк дії договору 5 років, тоді як строк дії договору з урахуванням редакції договору зі змінами згідно з додатковою угодою №1 від 24.02.2007 становить 10 років, і спір, який був переданий на вирішення суду, виник у 2013 році після спливу дії договору, тобто через 10 років з дня його укладення. На цю обставину звернув увагу первісний позивач у позові в межах розгляду цієї справи, зазначивши про технічну помилку у рішенні, наголошуючи на тому, що фактично вищезазначеним рішенням суду договір є пролонгованим до 2023 року.

Посилаючись на судову практику Європейського суду з прав людини, апеляційний господарський суд вказав, що у цій ситуації правомірні очікування позивача полягають у можливості користування майном у майбутньому у термін, передбачений договором, який становив не 5, а як встановлено матеріалами справи - 10 років.

Таким чином, апеляційний господарський суд погодився з висновком місцевого господарського суду про те, що Договір оренди є діючим до 20.03.2023, що виключає наявність правових підстав для задоволення позовів, заявлених у цій справі.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

4.1. Не погоджуючись з рішенням та постановою, ухваленими судами попередніх інстанцій, військовий прокурор Харківського гарнізону звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Харківської області від 10.10.2018 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 21.12.2018 скасувати у повному обсязі. Ухвалити нову постанову. Відмовити TOB "НБМ - Сервіс" у задоволенні первісного позову з підстав, що наведені у тексті касаційної скарги. Зустрічний позов КЕВ м. Харкова Міністерства оборони України задовольнити у повному обсязі. Виселити TOB "НБМ - Сервіс" із нежитлового приміщення загальною площею 1 999,20 кв.м., яке знаходиться за адресою: м. Харків, просп. Леніна (Науки), 5. Судові витрати зі сплати судового збору за подання первісного та зустрічного позовів, а також за подання апеляційної та касаційної скарг покласти на TOB "НБМ - Сервіс".

4.2. В обґрунтування зазначених вимог скаржник зазначає таке.

4.2.1. Скаржник акцентує увагу на тому, що рішенням Господарського суду Харківської області від 06.06.2013 у справі № 922/1799/13, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 29.07.2013, Договір оренди визнано продовженим саме до 20.03.2018. Зазначена обставина є преюдиціальною для цієї справи та не потребує додаткового доведення. Відповідний висновок суду щодо строку, на який продовжено Договір оренди, відображено як в мотивувальній, так і в резолютивній частинах рішення.

Отже, за твердженням скаржника, надаючи правову оцінку строку дії договору оренди, який був продовжений за рішенням суду, слід виходити саме з відповідного строку, який зазначений у резолютивній частині рішення, у зв'язку з чим строк договору оренди №177 від 20.03.2003 є таким, що закінчився 20.03.2018. Скаржник вважає, що суди попередніх інстанцій вдалися до переоцінки доводів, якими керувався суд під час ухвалення рішення Господарського суду Харківської області від 06.06.2013 у справі №922/1799/13, фактично самостійно змінивши висновки цього судового рішення та не взявши до уваги відображені в його резолютивній частині рішення факти. Наведене є грубим порушенням приписів ч. 4 ст. 75 ГПК України, положень ст.ст. 129, 129-1 Конституції України, правових висновків ЄСПЛ та принципу правової визначеності.

Таким чином, у спірних правовідносинах термін дії договору оренди був встановлений по 20.03.2018 включно відповідно до рішення Господарського суду Харківської області від 06.06.2013 у справі № 922/1799/13.

4.2.2. За змістом ст.ст. 759, 763 і 764 ЦК України, ч. 2 ст. 291 ГК України, ч. 2 ст. 17 та ч. 2 ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець. Відтак якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо продовження договору на новий строк, то такий договір припиняється.

Отже, беручи до уваги, що станом на момент закінчення терміну дії Договору оренди від орендодавця надійшло письмове заперечення щодо продовження дії договору, і таке заперечення було викладено у письмовій формі та вручене орендарю, відповідно до ст. 764 ЦК України, ч. 4 ст. 284 ГК України та ч. 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" Договір оренди є таким, що припинив свою дію 20.03.2018 у зв'язку із закінченням строку, на який його було укладено.

Таким чином, скаржник вважає, що судом було неправильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права, а саме ст. 764 ЦК України, ч. 4 ст. 284 ГК України та ч. 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Викладене свідчить по обгрунтованість позовних вимог КЕВ м. Харкова Міністерства оборони України за зустрічним позовом та про наявність правових підстав для їх задоволення у повному обсязі. У свою чергу, у задоволенні первісних вимог TOB "НБМ -Сервіс" має бути відмовлено, проте з підстав, відмінних від тих, з яких виходили суди попередніх інстанцій.

4.3. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "НБМ - Сервіс" заперечує проти доводів та вимог касаційної скарги прокурора, обґрунтовуючи свою позицію такими доводами.

4.3.1. Позивач вважає, що прокурор у цій справі не може бути ні позивачем, ні відповідачем, оскільки ним не дотримано вимог Закону України "Про прокуратуру" щодо захисту інтересів держави у цій справі.

ТОВ "НБМ - Сервіс" не заявляло позовних вимог до прокурора та не вважає, що він порушує його права, тому не зрозуміло чому прокурор є відповідачем у цій справі.

У зазначеному аспекті позивач стверджує, що участь прокурора у цій справі не відповідає вимогам закону, порушує принцип рівності і змагальності сторін у судовому процесі, а його доводи та вимоги є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

4.3.2. Стосовно правової позиції прокурора по суті спору позивач за первісним позовом вважає, що доводи, наведені у касаційній скарзі, не відповідають дійсності, оскільки позивач у судовому спорі у справі №922/1799/13 просив продовжити термін Договору оренди на той же строк та на тих же умовах, тобто на 10 років, а не п'ять років.

Те, що висновок у резолютивній частині рішення суду у справі №922/1799/13 не відповідає суті обгрунтованню ухваленого рішення, є технічною помилковою суду, про що правильно зазначили суди попередніх інстанцій у цій справі.

4.3.3. ТОВ "НБМ - Сервіс" вважає необґрунтованими твердження прокурора у касаційній скарзі про те, що позивач за зустрічним позовом неодноразово звертався з листами до ТОВ "НБМ - Сервіс" про звільнення орендованого майна, оскільки ні відповідач, ні прокурор не подали судам копій цих листів, а також докази того, чи надсилались такі листи позивачу за первісним позовом.

4.3.4. Таким чином, ТОВ "НБМ - Сервіс" просить суд відмовити прокурору у задоволенні його касаційної скарги.

4.4. Відповідач за первісним позовом відзиву на касаційну скаргу прокурора не подав.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

5.1. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

5.1.1. Відповідно до частини 1 ст. 300 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній з 15.12.2017), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.1.2. За приписами частини 2 ст. 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.2. Щодо суті касаційної скарги

5.2.1. Спір у справі виник з правовідносин щодо оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності.

Як зазначено вище, відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що Договір оренди є пролонгованим до 20.03.2023 згідно з рішенням Господарського суду Харківської області у справі №922/1799/13. Відтак, за висновком судів, станом на момент розгляду справи договір не припинив свою дію, тому позовні вимоги як первісного, так і зустрічного позовів, передчасні.

Суд касаційної інстанції вважає такий висновок судів помилковим, з огляду на таке.

5.2.2. Відповідно до ч.4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Серед основних засад судочинства, визначених у ст. 129 Конституції України, закріплено обов'язковість судового рішення.

Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання (ст. 129-1 Конституції України).

5.2.3. Згідно з рішенням Господарського суду Харківської області від 06.06.2013 у справі №922/1799/13, вирішуючи спір за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НБМ-Сервіс" про визнання Договору оренди продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором, господарський суд задовольнив позовні вимоги позивача, визнавши Договір оренди продовженим до 20.03.2018.

Висновок суду про необхідність продовження Договору оренди саме до 20.03.2018 відображено як у мотивувальній, так і у резолютивній частинах судового рішення. Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 05.08.2013 у справі №922/1799/13 рішення місцевого суду залишено без змін.

У п.33 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Христов проти України" (Khristov v. Ukraine, заява № 24465/04) від 19 лютого 2009 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. справу "Брумареску проти Румунії" (Brumarescu v. Romania) [GC], заява № 28342/95, п. 61, ECHR 1999-VII).

Отже, надаючи правову оцінку строку дії Договору оренди, який був продовжений за вказаним вище рішенням суду у справі №922/1799/13, слід враховувати строк, який зазначений у рішенні суду, зокрема, у його резолютивній частині.

Протилежні висновки судів попередніх інстанцій не ґрунтуються на нормах права та, як вірно зазначає скаржник у своїй касаційній скарзі, здійснені з порушенням положень ст. 75 ГПК України та ст.ст. 129, 129-1 Конституції України, адже суди по суті вдалися до переоцінки висновків, здійснених судом у справі №922/1799/13.

5.2.4. Матеріали справи не містять документів, які б свідчили що позивач - ТОВ "НБМ-СЕРВІС" оскаржував зазначене рішення суду в апеляційному чи касаційному порядках, що дозволяє суду касаційної інстанції констатувати, що позивач не заперечував проти пролонгації строку дії Договору оренди саме до 20.03.2018.

Твердження позивача за первісним позовом щодо того, що це є технічною помилкою суду, Верховний Суд відхиляє як необґрунтоване та таке, що не знаходить свого підтвердження у матеріалах справи.

Висновки судів попередніх інстанцій про те, що ТОВ "НБМ-СЕРВІС" мало правомірні очікування користуватися нерухомим майном за Договором оренди саме до 2023 року, суперечать наявним у справі документам, згідно з якими сторони спору намагались вирішити питання пролонгації дії договору самостійно у березні та квітні 2018 року. Натомість, недосягнення домовленості щодо продовження дії Договору оренди саме у 2018 році власне і стало підставою для звернення ТОВ "НБМ-СЕРВІС" до суду з первісним позовом у цій справі про визнання продовженим Договору оренди.

5.2.5. Доводи ТОВ "НБМ-СЕРВІС", про які йшлося у п.4.3.1 цієї постанови, стосовно участі прокурора у справі, а саме щодо участі прокурора як відповідача у справі, суд касаційної інстанції вважає безпідставними, оскільки прокурор залучений у справу на підставі ч.3 ст. 53 ГПК України згідно з ухвалою суду першої інстанції від 26.07.2018 та не є відповідачем у справі.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

6.1. Згідно з приписами ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом у сукупності та відображено у судовому рішенні.

6.3. Зважаючи на те, що суди попередніх інстанцій дійшли помилковим висновків про пролонгацію Договору оренди до 20.03.2023, про що зазначено вище, та по суті не досліджували позовні вимоги ТОВ "НБМ-СЕРВІС" та КЕВ м.Харкова Міністерства оборони України, фактичні обставини справи з урахуванням предмета судового розгляду всупереч вимогам ст. 86 ГПК України залишились невстановленими. Судами не надано юридичну оцінку доводам сторін у справі, що призвело до передчасних висновків про відсутність підстав для задоволення позовів.

6.4. Відповідно до ч.3 ст. 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

6.5. У зв'язку з наведеними вище обставинами, зважаючи на встановлені законом межі компетенції суду касаційної інстанції, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність скасування рішення та постанови судів з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

6.6. Під час нового розгляду справи господарським судам слід взяти до уваги викладене у цій постанові, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і в залежності від встановленого та відповідно до чинного законодавства вирішити спір з належним обґрунтуванням мотивів та підстав такого вирішення у судовому рішенні.

7. Судові витрати

7.1. Частиною 14 статті 129 ГПК України передбачено, що якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

7.2. Враховуючи, що судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд, розподіл судових витрат у справі, в тому числі, й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу заступника військового прокурора Харківського гарнізону задовольнити частково.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 21.12.2018 та рішення Господарського суду Харківської області від 10.10.2018 у справі №922/1567/18 скасувати. Справу №922/1567/18 передати на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.