за позовом Приватного підприємства "Фірма Медсервіс" до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Нікопольський технікум Національної металургійної академії України про визнання недійсним Договору від 01.04.2005 № 12/02-1487-ОД оренди нерухомого майна, що належить до державної власності,

за участю представників:

від позивача - Драгун Д.В. (керівник),

від відповідача - не з'явилися,

від 3-ї особи-- не з'явилися,

від прокуратури - Насарчук Ж.Д. (прокурор Генеральної прокуратури України),

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Приватне підприємство "Фірма Медсервіс" (далі - ПП "Фірма Медсервіс") звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області (далі - РВ ФДМУ) про визнання недійсним договору від 01.04.2005 № 12/02-1487-ОД оренди нерухомого майна.

1.2. Позов обґрунтовано тим, що спірний договір укладено органом, який не мав для цього достатнього обсягу спеціальної правосуб'єктності щодо здачі в оренду приміщення закладу освіти для використання його не за призначенням та для діяльності не пов'язаної з навчально-виховним процесом, оскільки в оренду передано приміщення гуртожитку, що знаходиться на балансі Нікопольського металургійного технікуму НМАУ з метою розміщення аптеки, що, зокрема, порушує приписи статті 63 Закону України "Про освіту".

1.3. Крім того, позивач наголошував, що право власності на нерухоме майно, яке здавалось в оренду, не зареєстроване.

2. Фактичні обставини справи, встановлені судами

2.1. 01.04.2005 між РВ ФДМУ (орендодавець) та ПП "Фірма Медсервіс" (орендар) укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 12/02-1487-ОД.

2.2. Згідно розділу 1 договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно, приміщення в гуртожитку (майно), площею 119,05 м-2, яке знаходиться за адресою: м. Нікополь, вул. Електрометалургів, 17-А, на першому поверсі 5-ти поверхового будинку, що знаходиться на балансі Нікопольського металургійного технікуму НМАУ; майно передається в оренду з метою розміщення аптеки.

2.3. Відповідно до пункту 2.1 договору орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі майна.

2.4. На виконання умов договору оренди Нікопольським технікумом Національної металургійної академії України було передано, а позивачем прийнято в оренду нежитлове приміщення, площею 119,05 м-2, розміщене за адресою: м. Нікополь, вул. Електрометалургів, 17-А, що підтверджується актом приймання-передачі від 17.07.2013.

2.5. Пунктом 5.6 договору оренди (в редакції додаткової угоди від 08.12.2011 про внесення змін до договору оренди) узгоджено, що у разі припинення або розірвання договору орендар зобов'язаний повернути балансоутримувачу орендоване майно за актом приймання - передачі у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду, з врахуванням нормального фізичного зносу, та відшкодувати орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати/повної або часткової/ орендованого майна з вини орендаря; майно вважається повернутим балансоутримувачу з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі, один примірник якого надається орендарем орендодавцю у триденний термін з дати його підписання; обов'язок щодо складання акта приймання-передавання покладається на орендаря; у разі ненадання у триденний строк з дати підписання акту приймання-передачі орендодавцеві, зобов'язання орендаря по поверненню орендованого державного майна вважаються не виконаними, а орендар зобов'язаний сплатити неустойку у розмірі подвійної плати за користування державним майном за час прострочення.

2.6. Згідно акту приймання-передачі від 31.12.2016 орендоване майно було повернуто позивачем Нікопольському технікуму Національної металургійної академії України.

3. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3.1. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 20.11.2017 (суддя Загинайко Т.В.) в позові відмовлено.

3.2. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того що, позивачем не доведено, що укладенням договору від 01.04.2005 № 12/02-1487-ОД оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, були порушені права та охоронювані законом інтереси позивача. Позивачем також не доведено, а матеріали справи не містять доказів відмови Міністерства освіти і науки України щодо укладання спірного Договору оренди.

3.3. Постановою колегії суддів Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.02.2018 у складі: Іванова О.Г., Березкіної О.В., Дарміна М.О. рішення господарського суду першої інстанції скасовано, прийнято нове рішення, яким в позові відмовлено у зв'язку з пропуском строку позовної давності.

3.4. Постанова мотивована тим, що укладання договору оренди нерухомого майна відбулось з порушенням вимог чинного законодавства, а саме статті 63 Закону України "Про освіту", що є підставою для визнання спірного правочину згідно статей 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) недійсним в судовому порядку, проте наявні підстави для застосування наслідків пропуску строку позовної давності.

4. Короткий зміст доводів та вимог касаційної скарги

4.1. ПП "Фірма Медсервіс" у касаційній скарзі просить рішення та постанову попередніх судових інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

4.2. Скарга мотивована неправильним застосуванням та порушенням судами норм чинного законодавства, зокрема положень ЦК України (435-15) , Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) . При цьому скаржник зазначає, що договір оренди автоматично був поновлений до 30.09.2017, оскільки відповідачем в місячний термін відповідно до частин 2, 3 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" не було повідомлено позивача про припинення договору орендиё а тому суди дійшли помилкових висновків про те, що договір припинився 30.09.2014; право власності на нерухоме майно, яке здавалось в оренду, не зареєстроване, тому відповідач не мав достатнього обсягу дієздатності для передачі такого майна в оренду; нерухоме майно належить до об'єктів освіти і має використовуватись за цільовим призначенням, а саме для діяльності, пов'язаної з навчально-виховним процесом; судом апеляційної інстанції неправильно визначено початок перебігу строку позовної давності, а саме з моменту укладення спірного договору оренди, тоді як про порушення порядку укладення цього договору позивач дізнався лише 23.08.2017 після отримання повідомлення КП "Нікопольське МБТІ" про те, що приміщення площею 119,05м-2 не зареєстроване.

4.3. У судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги касаційної скарги.

5. Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

5.1. РВ ФДМУ у відзиві просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, рішення та постанову судів попередніх інстанцій залишити без змін. При цьому зазначає, що посилання скаржника на несвоєчасне повідомлення орендодавцем про припинення договору слід оцінювати критично, оскільки РВ ФДМУ двічі зверталось до Міністерства освіти і науки України з відповідною заявою орендаря щодо наміру продовжити договір оренди; на момент виникнення права державної власності на будівлю гуртожитку була відсутня вимога законодавства щодо обов'язкової державної реєстрації права власності на нерухоме майно, а відсутність реєстрації не свідчить про відсутність права державної власності на будівлю гуртожитку; фактичне користування майном на підставі договору оренди унеможливлює у разі його недійсності проведення між сторонами двосторонньої реституції, тому такий договір припиняється лише на майбутнє, а не з моменту укладення.

5.2. Представник Генеральної прокуратури України у поясненнях, наданих у судовому засіданні, зазначив про неправомірність і необґрунтованість вимог касаційної скарги, оскільки з моменту створення гуртожитку і до теперішнього часу будівля перебуває у власності держави і не вибувала із державної власності, тому відповідач відповідно до законодавства мав відповідну господарську правосуб'єктність в порядку статті 207 Господарського кодексу України (далі - ГК України (436-15) ) для укладення спірного правочину; укладення договору відбулось всупереч положень статті 63 Закону України "Про освіту", проте відмова у задоволенні позову є правомірною, оскільки позивачем не надано будь-яких доказів, які з об'єктивних, незалежних від нього підстав унеможливлювали або істотно утруднювали подання позову в межах позовної давності.

6. Позиція Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

6.1. Відповідно до частин 1, 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6.2. Згідно положень статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою, третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

6.3. Частинами 1, 3, 5 та 6 статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх та непрацездатних дітей.

6.4. Господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині (частина 1 статті 207 ГК України).

6.5. Колегія суддів зазначає, що вирішуючи спір про визнання договору недійсним, суд має встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання такого правочину недійсним на момент його вчинення.

6.6. В обґрунтування позову позивач зазначив, що укладений між сторонами договір від 01.04.2005 №12/02-1487-ОД оренди нерухомого майна, яке належить до державної власності, не відповідає вимогам закону та укладений з порушенням відповідачем господарської компетенції, оскільки приміщення в гуртожитку площею 119,05 м-2,, розташоване за адресою: місто Нікополь, вулиця Електрометалургів, 17-А не зареєстроване. Крім того, об'єкт освіти використовується для проведення господарської діяльності не пов'язаної з навчально-виховним процесом.

6.7. Як встановлено судами попередніх інстанцій будівлю гуртожитку по вул. Електрометалургів, 17а у м. Нікополь Дніпропетровської області збудовано у 1972 році.

6.8. Згідно частини 1 статті 22 Закону України "Про власність СРСР" у власності союзної республіки перебувають майно органів влади і управління союзної республіки, культурні та історичні цінності народів союзної республіки, кошти республіканського бюджету, республіканські банки, республіканські страхові, резервні та інші фонди, а також підприємства і народногосподарські комплекси, вищі навчальні заклади республіканського значення, об'єкти соціально-культурної сфери та інше майно, що забезпечує суверенітет, господарську самостійність республіки, її економічний і соціальний розвиток.

6.9. Відповідно до статті 31 Закону України "Про власність" (який був чинний на момент укладання договору оренди) до державної власності в Україні належать загальнодержавна (республіканська) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність).

6.10. Положеннями частини 1 статті 34 Закону України "Про власність" встановлено, що загальнодержавну (республіканську) власність складають: земля, майно, що забезпечує діяльність Верховної Ради України та утворюваних нею державних органів; майно Збройних Сил, органів державної безпеки, внутрішніх військ і Державної прикордонної служби України; оборонні об'єкти; єдина енергетична система; системи транспорту загального користування, зв'язку та інформації, що мають загальнодержавне (республіканське) значення; кошти республіканського бюджету; республіканський національний банк, інші державні республіканські банки та їх установи і створювані ними кредитні ресурси; республіканські резервні, страхові та інші фонди; майно вищих і середніх спеціальних навчальних закладів; майно державних підприємств; об'єкти соціально-культурної сфери або інше майно, що становить матеріальну основу суверенітету України і забезпечує її економічний та соціальний розвиток.

6.11. Декларацією про державний суверенітет України, прийнятої постановою Верховною Радою Української РСР від 16 липня 1990 року проголошено державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.

6.12. Згідно статті 4 Закону України Радянської Соціалістичної Республіки "Про економічну самостійність Української РСР" до власності народу України належать основні засоби виробництва в промисловості, будівництві, сільському господарстві, транспорті, зв'язку, банки, кредитні установи, майно торгових, комунальних та інших підприємств, а також житловий фонд та інше майно на території України; відносини власності встановлюються і регулюються на основі законодавства Української РСР; Українська РСР гарантує рівноправність всіх форм власності; право власності охороняється законом.

6.13. Таким чином, судами встановлено, що на момент будівництва гуртожитку і до теперішнього часу вказане майно перебуває у власності держави і не вибувало із державної власності.

6.14. Згідно частини 1 статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

6.15. Відповідно до положень Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно" державна реєстрація прав - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; державній реєстрації прав підлягають: - право власності; - речові права, похідні від права власності.

6.16. У пункті 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" та інших законодавчих актів України" встановлено, що державна реєстрація прав на нерухоме майно в порядку, визначеному цим Законом, здійснюється з 1 січня 2013 року.

6.17. Згідно частини 3 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.

6.18. На момент виникнення державної власності на будівлю гуртожитку по вул. Електрометалургів, 17-А у м. Нікополь Дніпропетровської області вимога законодавства щодо обов'язкової державної реєстрації права власності на нерухоме майно була відсутня.

Таким чином, відсутність державної реєстрації на будівлю гуртожитку не свідчить про відсутність права державної власності на будівлю гуртожитку по вул. Електрометалургів, 17-А у м. Нікополь.

6.19. Згідно частини 2 статті 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (у редакції на момент укладання спірного Договору оренди) державну політику у сфері оренди здійснюють: Кабінет Міністрів України, а також Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо державного майна; органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим, - щодо майна, яке належить Автономній Республіці Крим; органи місцевого самоврядування - щодо майна, яке перебуває в комунальній власності.

6.20. Відповідно до статті 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (у відповідній редакції) орендодавцями є: Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутного (складеного) капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), що є державною власністю, крім майна, що належить до майнового комплексу Національної академії наук України та галузевих академій наук, а також майна, що належить вищим навчальним закладам та/або науковим установам, що надається в оренду науковим паркам та їхнім партнерам.

6.21. Крім того, Згідно пункту "д" частини 1 статті 7 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (у відповідній редакції) Фонд державного майна України відповідно до законодавства здійснює в межах, визначених законодавством, формування і ведення Єдиного реєстру об'єктів державної власності.

6.22. Згідно витягу з Єдиного державного реєстру об'єктів державної власності щодо державного майна, наявного в матеріалах справи, гуртожиток по пр. Електрометалургів, 17а у м. Нікополь Дніпропетровської області є державним майном.

6.23. Вищенаведене спростовує твердження скаржника про укладення договору оренди з порушенням відповідачем господарської компетенції.

6.24. Частиною 2 статті 18 Закону України "Про освіту" (в редакції, чинній на час укладення Договору) визначено, що навчальні заклади, що засновані на загальнодержавній або комунальній власності, мають статус державного навчального закладу.

6.25. Статтею 61 цього ж Закону встановлено, що фінансування державних навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування.

6.26. Частиною 1 статті 63 Закону України "Про освіту" передбачено, що матеріально-технічна база навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші цінності. Майно навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених чинним законодавством, а в ч. 5 цієї статті встановлено, що об'єкти освіти і науки, що фінансується з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та з науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

6.27. Згідно п. 3.19 Державних санітарних правил і норм влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу ДСанПіН 5.5.2.008-01, здача в оренду території, будівель, приміщень, обладнання підприємствам, установам, організаціям іншим юридичним та фізичним особам для використання, що не пов'язано з навчально-виховним процесом, не дозволяється. Вказані норми затверджені постановою Головного державного санітарного лікаря України № 63 від 14.08.2001 та розповсюджуються на загальноосвітні навчальні заклади І, І-ІІ, І-ІІІ ступенів, спеціалізовані школи І, ІІ, ІІІ ступенів, гімназії, ліцеї, колегіуми, які проектуються, будуються, реконструюються та ті, що функціонують незалежно від типу, форм власності та підпорядкованості.

6.28. Згідно пункту 1.2. Положення про організацію роботи з охорони праці учасників навчально-виховного процесу в установах і навчальних закладах, затверджено наказом Міністерства освіти і науки від 01.08.2001 № 563 (z0969-01) ) навчально-виховний процес - система організації навчально-виховної, навчально-виробничої діяльності, визначеної навчальними, науковими, виховними планами (уроки, лекції, лабораторні заняття, час відпочинку між заняттями, навчальна практика, заняття з трудового, професійного навчання і професійної орієнтації, виробнича практика, робота у трудових об'єднаннях, науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи, походи, екскурсії, спортивні змагання, перевезення чи переходи до місця проведення заходів тощо).

6.29. Судами попередніх інстанцій не встановлено, а позивачем не доведено, що приміщення, яке передано в оренду за договором від 01.04.2005 № 12/02-1487-ОД, технологічно пов'язано з навчальним та науковим процесом або використовується для здійснення науково-виховної діяльності.

6.30. З урахуванням наведеного, підстави для визнання недійсним спірного договору з огляду на положення статті 63 Закону України "Про освіту" відсутні.

6.31. Таким чином, суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог.

6.32. Апеляційний господарський суд правильно визначив, що спірне приміщення не використовується для навчального процесу, проте дійшов помилкового висновку про наявність підстав для визнання спірного договору оренди недійсним, а відтак і для застосування наслідків спливу строку позовної давності.

6.33. Касаційний господарський суд частково погоджується з аргументами касаційної скарги про незаконність і необґрунтованість постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду, проте наведені у касаційній скарзі доводи висновків суду першої інстанції не спростовують та не містять пояснень щодо наявності у позивача права або охоронюваного законом інтересу, порушеного укладенням спірного договору оренди.

7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

7.1. Відповідно до частини 4 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.