У лютому 2016 року ОСОБА_3 звернулася до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Добробут", в якому просила: повернути сторін у первісний стан: учасники Товариства з обмеженою відповідальністю "Добробут" - ОСОБА_3 з часткою у статутному капіталі 51%, розмір частки 1 402 500 грн та Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельник" з часткою у статутному капіталі 49%, розмір частки 1 347 500 грн, статутний капітал Товариства з обмеженою відповідальністю "Добробут" 2 750 000 грн, директор - ОСОБА_6, місце реєстрації товариства: 65029, м. Одеса, вул. Приморська, 49/2, який існував до вчинення 04.12.2012 реєстраційної дії за № 1556990020005754 щодо внесення в єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців змін до відомостей про Товариство з обмеженою відповідальністю "Добробут", код ЄДРПОУ 31545365 щодо скасування реєстраційної дії за судовим рішенням, а саме: визнати недійсними та скасувати всі рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Добробут" від 23.01.2013, оформлені протоколом від 23.01.2013, про продаж Приватним підприємством "Будівельник" частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Добробут" у розмірі 51% Товариству з обмеженою відповідальністю "Ремстрой-Україна" та частки у розмірі 49% Товариству з обмеженою відповідальністю "Фонд сприяння добудові" шляхом укладання договору купівлі-продажу, про виключення Приватного підприємства "Будівельник" зі складу засновників Товариства з обмеженою відповідальністю "Добробут", про включення Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремстрой-Україна", Товариства з обмеженою відповідальністю "Фонд сприяння добудові" до складу учасників, про перерозподіл часток у статутному капіталі та про затвердження статуту у новій редакції.

Позовні вимоги мотивовані тим, що спірні рішення були прийняті загальними зборами учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Добробут" за відсутності необхідного кворуму та з порушенням процедури скликання та проведення зборів, оскільки позивач як учасник товариства не був повідомлений про проведення зборів, участі у зборах не приймав, хоча на дату проведення зборів був повноправним учасником товариства з часткою в статутному капіталі в розмірі 51%.

2. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.

14.09.2010 були проведені загальні збори учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Добробут", на яких було вирішено, зокрема, надати згоду Приватному підприємству "Будівельник", розмір частки якого у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Добробут" складав 100%, на продаж частки у статутному капіталі останнього у розмірі 51% на користь громадянки ОСОБА_3

14.09.2010 між Приватним підприємством "Будівельник" та ОСОБА_3 був укладений договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Добробут", відповідно до пункту 1.1. якого продавець зобов'язався передати, а покупець прийняти у власність частину належної продавцю частки (корпоративних прав) в розмірі 51% статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Добробут", що складає 1 402 500,00 грн.

14.09.2010 був затверджений статут Товариства з обмеженою відповідальністю "Добробут" у новій редакції, згідно із розділом 5 якого учасниками Товариства з обмеженою відповідальністю "Добробут" були: Приватне підприємство "Будівельник" з розміром частки у статутному капіталі 49% та громадянка ОСОБА_3 з розміром частки у статутному капіталі 51%, про що державний реєстратор виконавчого комітету Одеської міської ради вніс відповідний реєстраційний запис у Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за № 15561050016005754.

Господарський суд Одеської області рішенням від 03.09.2012 у справі № 5017/1698/2012, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 15.11.2012, задовольнив позов Приватного підприємства "Будівельник" до ОСОБА_3 та визнав недійсним договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Добробут" від 14.09.2010. Також визнав недійсними рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Добробут", оформлені протоколом від 14.09.2010, та визнав недійсними зміни до статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Добробут" від 14.09.2010, державну реєстрацію яких проведено державним реєстратором виконавчого комітету Одеської міської ради 14.09.2010.

Вищий господарський суд України постановою від 26.12.2012 скасував рішення Господарського суду Одеської області від 03.09.2012 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 15.11.2012 у справі № 5017/1698/2012. Припинив провадження в частині позову Приватного підприємства "Будівельник" до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Добробут" від 14.09.2010. Відмовив у задоволенні позову про визнання недійсними рішення загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю "Добробут", оформленого протоколом від 14.09.2010, та змін до статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Добробут" від 14.09.2010.

25.12.2012 відбулись загальні збори учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Добробут", за участю учасника товариства - Приватного підприємства "Будівельник", який володіє часткою у статутному капіталі товариства в розмірі 100%. На зазначених зборах зокрема вирішили затвердити статут Товариства з обмеженою відповідальністю "Добробут" у новій редакції у зв'язку з його втратою. З розділу 5 статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Добробут", затвердженого рішенням загальних зборів від 25.12.2012 та зареєстрованого 27.12.2012, вбачається, що єдиним учасником Товариства з обмеженою відповідальністю "Добробут" було Приватне підприємство "Будівельник" з розміром частки у статутному капіталі 100%.

23.01.2013 відбулись загальні збори учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Добробут", на яких був присутній єдиний учасник товариства - Приватне підприємство "Будівельник", який володіє часткою у статутному капіталі товариства в розмірі 100%. На зазначених зборах вирішили:

- продати Товариству з обмеженою відповідальністю "Ремстрой-Україна" частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Добробут" у розмірі 51% вартістю у 1 402 500 грн та Товариству з обмеженою відповідальністю "Фонд сприяння добудові" частку у розмірі 49% вартістю 1 347 500 грн;

- включити Товариство з обмеженою відповідальністю "Ремстрой-Україна" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Фонд сприяння добудові" до складу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Добробут";

- виключити Приватне підприємство "Будівельник" зі складу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Добробут".

24.01.2013 державний реєстратор виконавчого комітету Одеської міської ради провів державну реєстрацію змін до статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Добробут".

25.01.2013 відбулись загальні збори учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Добробут", на яких були присутні учасники товариства - Товариство з обмеженою відповідальністю "Ремстрой-Україна" з часткою в статутному капіталі 51% та Товариство з обмеженою відповідальністю "Фонд сприяння добудові" з часткою в статутному капіталі 49%. На зазначених зборах вирішили збільшити статутний капітал Товариства з обмеженою відповідальністю "Добробут" та встановити його в розмірі 9 350 000,00 грн за рахунок додаткового внеску Товариства з обмеженою відповідальністю "Фонд сприяння добудові". Вирішили перерозподілити частки учасників у статутному капіталі товариства наступним чином: Товариство з обмеженою відповідальністю "Ремстрой-Україна" - 15%, Товариство з обмеженою відповідальністю "Фонд сприяння добудові" - 85%. Також вирішили затвердити статут в новій редакції.

Малиновський районний суд міста Одеси рішенням від 26.08.2015 у справі №521/1929/13-ц задовольнив позов Приватного підприємства "Будівельник" до ОСОБА_3 та визнав недійсним договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Добробут", укладений 14.09.2010 між Приватним підприємством "Будівельник" та ОСОБА_3

Апеляційний суд Одеської області рішенням від 21.01.2016, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13.04.2016, скасував зазначене рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 26.08.2015 у справі №521/1929/13-ц.

Отже, суди попередніх інстанцій у цій господарській справі № 916/400/16 встановили, що судовим рішенням по справі № 5017/1698/2012, а саме: постановою Вищого господарського суду України від 26.12.2012, ОСОБА_3 було поновлено у її корпоративних правах. При цьому, рішенням Апеляційного суду Одеської області від 21.01.2016 по справі №521/1929/13-ц, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справі від 13.04.2016, було підтверджено правомірність набуття ОСОБА_3 частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Добробут".

У лютому 2016 року ОСОБА_3 звернулася до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Добробут" про повернення сторін у первісний стан шляхом визнання недійсними та скасування всіх рішень загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Добробут", оформлених протоколом від 23.01.2013.

В обґрунтування позовної вимоги ОСОБА_3 послалась на те, що вона є учасником Товариства з обмеженою відповідальністю "Добробут", а зазначені рішення порушують її корпоративні права, оскільки були прийняті на загальних зборах учасників товариства, проведених без її участі, з порушенням порядку скликання та проведення, без повідомлення її про скликання зборів та за відсутності необхідного кворуму.

01.12.2016 позивач - ОСОБА_3 подала до Господарського суду Одеської області заяву про зміну (доповнення) предмету позову та уточнення позовних вимог по справі, що надійшли до суду (т. 2, а.с. 107-109), в якій просила:

- визнати недійсними та скасувати рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Добробут", оформлені протоколами загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю "Добробут" від 25.12.2012, від 23.01.2013 та від 25.01.2013;

- скасувати реєстраційні записи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за № 15561050027005754 від 27.12.2012, № 15561050028005754 від 24.01.2013 та № 15561050029005754 від 28.01.2013, внесені на підставі спірних рішень.

3. Короткий зміст рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх прийняття.

Справа № 916/400/16 розглядалась господарськими судами неодноразово.

Господарський суд Одеської області під час первісного розгляду справи залишив без розгляду заявлені ОСОБА_3 позовні вимоги, викладені в заяві про зміну (доповнення) предмету позову та уточнення позовних вимог по справі, що надійшла до суду 01.12.2016, про скасування реєстраційних записів в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, оскільки зазначені вимоги не заявлялись позивачем у первісній редакції позову та є фактично додатковими позовними вимогами, тобто іншим позовом, а також прийняв до розгляду та розглядав позовні вимоги про визнання недійсними рішень загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Добробут", оформлених протоколами загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю "Добробут" від 25.12.2012, від 23.01.2013 та від 25.01.2013.

Господарський суд Одеської області в рішенні від 20.12.2016 у справі № 916/400/16, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 04.04.2017, позов задовольнив. Визнав недійсними рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Добробут", оформлені протоколами загальних зборів від 25.12.2012, від 23.01.2013 та від 25.01.2013.

Вищий господарський суд України постановою від 15.11.2017 у цій справі скасував постанову Одеського апеляційного господарського суду від 04.04.2017 та рішення Господарського суду Одеської області від 20.12.2016 року, а справу передав до Господарського суду Одеської області на новий розгляд.

Суд касаційної інстанції в постанові від 15.11.2017 зазначив про те, що місцевий господарський суд, визнавши недійсними рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Добробут", оформлені протоколами загальних зборів від 25.12.2012 та від 25.01.2013, за відсутності клопотання заінтересованої сторони про це, вийшов за межі позовних вимог, а суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, не виявив даних порушень місцевим господарським судом норм процесуального права.

Під час нового розгляду справи № 916/400/16 господарські суди розглядали позовні вимоги про повернення сторін у первісний стан шляхом визнання недійсними та скасування всіх рішень загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Добробут", оформлені протоколом від 23.01.2013, заявлені позивачем у первісній позовній заяві. При цьому місцевий господарський суд послався на те, що доповнення позивачем первісних позовних вимог вимогами про визнання недійсними та скасування рішень загальних зборів товариства від 25.12.2012 та від 25.01.2013 у даному випадку слід вважати поданням іншого позову, оскільки ці вимоги не стосуються предмету спору по первісній позовній заяві і не можуть вважатися як зміною предмету позову, так і збільшенням позовних вимог, в заяві про зміну (доповнення) предмету позову позивачем не вказано підстав визнання недійсними рішень загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Добробут" і, як наслідок, фактично має місце одночасна зміна і предмета, і підстав позову, що є недопустимим.

Господарський суд Одеської області рішенням від 26.03.2018, прийнятим за результатами нового розгляду справи № 916/400/16, відмовив у задоволені позову.

Одеський апеляційний господарський суд постановою від 02.08.2018 залишив без змін рішення Господарського суду Одеської області від 26.03.2018.

Місцевий господарський суд виходив з того, що спірні рішення були прийняті на загальних зборах учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Добробут", що відбулись з порушенням порядку їх скликання та проведення, без повідомлення позивача, як учасника товариства, про скликання зборів та за відсутності необхідного кворуму. Суд дійшов висновку, що спірні рішення порушують корпоративні права позивача, однак, відмовив у задоволенні позову з підстав пропуску позивачем строку позовної давності При цьому, суд дійшов висновку, що позивач міг довідатись про порушення його прав з 28.01.2013 - з дати державної реєстрації нової редакції Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Добробут" та внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань змін щодо складу учасників товариства та інформації про засновників, а звернувся з позовом у даній справі 19.02.2016, тобто з пропуском трирічного строку позовної давності.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого господарського суду про доведення наявності порушеного права позивача та пропуску позивачем строку позовної давності щодо заявлених позовних вимог. Однак, дійшов висновку, що датою державної реєстрації нової редакції Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Добробут" та внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань змін щодо складу учасників товариства є 24.01.2013, а не 28.01.2013, як помилково зазначив місцевий господарський суд, та дійшов висновку, що саме 24.01.2013 є початком перебігу строку позовної давності щодо позовних вимог у цій справі, у зв'язку з чим змінив мотивувальну частину рішення місцевого господарського суду.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги.

У касаційній скарзі позивач - ОСОБА_3 просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 26.03.2018, постанову Одеського апеляційного господарського суду від 02.08.2018 та ухвалити нове рішення, яким позовну вимогу про визнання недійсними та скасування всіх рішень загальних зборів учасників товариства задовольнити в повному обсязі. Судові витрати за подання касаційної скарги стягнути з відповідача на користь позивача.

5. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.

В обґрунтування вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій:

- не розібралися з правовою природою правовідносин, що склались між сторонами у справі, не врахували, що позивач внаслідок прийняття спірних рішень була протиправно позбавлена права власності на корпоративні права та звернулась до суду за захистом права власності, що гарантується статтею 41 Конституції України;

- не застосували статтю 256 Цивільного кодексу України та не встановили момент виникнення у позивача можливості реалізувати своє право у примусовому порядку;

- не взяли до уваги ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 18.02.2013, якою суд заборонив відділу державних реєстраторів юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців вносити зміни стосовно Товариства з обмеженою відповідальністю "Добробут" та не врахували, що позивач у зв'язку з цією обставиною не могла підтвердити шляхом державної реєстрації наявність в неї корпоративних прав;

- не взяли до уваги, що можливість реалізації права на судовий захист виникла у позивача після підтвердження в судовому порядку факту наявності в неї корпоративних прав в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Добробут" та після зняття судом усіх заходів забезпечення позову, зокрема заборон державним реєстраторам вносити зміни стосовно Товариства з обмеженою відповідальністю "Добробут".

6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів залишити без змін, посилаючись на те, що зазначені рішення та постанова є обґрунтованими, ухвалені на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Позиція Верховного Суду

7. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанцій.

Здійснивши розгляд касаційної скарги, дослідивши наведені у ній доводи, перевіривши наявні матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, Касаційний господарський суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з частинами 1, 5 статті 98 Цивільного кодексу України в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин, загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства. Рішення загальних зборів може бути оскаржене учасником товариства до суду.

Підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів акціонерів (учасників) господарського товариства можуть бути:

- порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів товариства;

- позбавлення акціонера (учасника) товариства можливості взяти участь у загальних зборах;

- порушення прав чи законних інтересів акціонера (учасника) товариства рішенням загальних зборів.

Безумовною підставою для визнання недійсними рішень загальних зборів у зв'язку з порушенням прямих вказівок закону є:

- прийняття загальними зборами рішення за відсутності кворуму для проведення загальних зборів чи прийняття рішення або у разі неможливості встановлення наявності кворуму;

- прийняття загальними зборами рішень з питань, не включених до порядку денного загальних зборів товариства;

- відсутність протоколу загальних зборів.

Права учасника (акціонера, члена) юридичної особи можуть бути визнані порушеними внаслідок недотримання вимог закону про скликання і проведення загальних зборів, якщо він не зміг взяти участь у загальних зборах, належним чином підготуватися до розгляду питань порядку денного, зареєструватися для участі у загальних зборах тощо.

Відповідно до частини 1 статті 23 Закону України "Про господарські товариства" в редакції, чинній станом на дату прийняття спірних рішень, управління товариством здійснюють його органи, склад і порядок обрання (призначення) яких здійснюється відповідно до виду товариства.

Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом. (частина 2 статті 97 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 145 Цивільного кодексу України в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин, частини 1 статті 58 Закону України "Про господарські товариства" загальні збори учасників товариства є вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю.

Згідно з частиною 5 статті 61 Закону України "Про господарські товариства" в редакції, чинній станом на дату прийняття спірних рішень, про проведення загальних зборів товариства учасники повідомляються передбаченим статутом способом з зазначенням часу і місця проведення зборів та порядку денного. Повідомлення повинно бути зроблено не менш як за 30 днів до скликання загальних зборів.

Суди попередніх інстанцій правильно встановили, що позивач - ОСОБА_3 станом на 23.01.2013 - дату прийняття загальними зборами учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Добробут" спірних рішень була учасником Товариства з обмеженою відповідальністю "Добробут", оскільки судовим рішенням по справі № 5017/1698/2012, а саме: постановою Вищого господарського суду України від 26.12.2012, ОСОБА_3 була поновлена у її корпоративних правах в Товаристві з обмеженою відповідальністю "Добробут", а рішенням Апеляційного суду Одеської області від 21.01.2016 по справі №521/1929/13-ц, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справі від 13.04.2016, було підтверджено правомірність набуття ОСОБА_3 частки у розмірі 51% у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Добробут".

Суди також встановили, що позивач не була повідомлена про скликання 23.01.2013 загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Добробут", на яких були прийняті спірні рішення, не приймала участі в зазначених зборах, у зв'язку з чим дійшли правильного висновку, що загальні збори учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Добробут" 23.01.2013 були проведені з порушенням порядку їх скликання, що свідчить про неповноважність зазначених зборів та прийняття рішень за відсутності кворуму для проведення загальних зборів. Врахувавши викладене, суди дійшли правильного висновку, що зазначені спірні рішення порушують корпоративні права позивача.

Разом з цим, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивач звернувся з позовом у цій справі поза межами встановленого законом трирічного строку позовної давності, про застосування якого заявив відповідач.

Однак, Касаційний господарський суд вважає зазначений висновок судів попередніх інстанцій передчасним та таким, що зроблений з неповним з'ясуванням обставин справи та без дослідження всіх зібраних у справі доказів.

Відповідно до статті 256, частини 3 статті 267 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

За змістом частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (статті 257 Цивільного кодексу України).

Початок перебігу позовної давності обчислюється за правилами статті 261 Цивільного кодексу України, частина перша якої пов'язує його з днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.

При цьому, за змістом зазначеної норми (статті 261 Цивільного кодексу України) законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.

Якщо встановити день, коли особа довідалась про порушення права або про особу, яка його порушила, неможливо, або наявні докази того, що особа не знала про порушення права, хоч за наявних умов повинна була знати про це, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа повинна була довідатися про порушення свого права.

Під можливістю довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, в цьому випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов'язань, як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатись про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21.03.2018 у справі № 57/314-6/526-2012 та від 03.04.2018 у справі № 914/758/17.

Отже, при визначенні початку перебігу строку позовної давності суду слід з'ясовувати та враховувати обставини як щодо моменту, коли особа довідалась, так і щодо моменту, коли особа могла дізнатися (мала можливість дізнатися) про порушення свого права в їх сукупності, як обов'язкових складових визначення початку перебігу позовної давності.

Суди попередніх інстанцій під час нового розгляду справи дійшли висновку, що моментом, коли позивач у цій справі могла дізнатись про існування спірних рішень загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Добробут", оформлених протоколом від 23.01.2013, та про порушення зазначеними рішеннями своїх корпоративних прав є дата державної реєстрації нової редакції Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Добробут" та внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань змін щодо складу учасників товариства та інформації про засновників на підставі спірних рішень.

Однак, Касаційний господарський суд зазначає, що чинним законодавством до обов'язків учасника господарського товариства не віднесено зобов'язань щодо періодичного ознайомлення з даними установчих документів товариства або відомостями, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а його обізнаність про рішення, які приймаються вищим органом управління товариства, фактично поставлена в залежність від виконання товариством визначеного законодавством порядку скликання та проведення загальних зборів учасників.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 03.04.2018 у справі № 914/758/17.

Однак, суди попередніх інстанцій не врахували наведеного.

Відповідності до пунктів 5, 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Згідно з частиною 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд апеляційної інстанції під час апеляційного розгляду справи № 916/400/16 не врахував висновок Верховного Суду, викладений в постанові Касаційного господарського суду від 03.04.2018 у справі № 914/758/17, у зв'язку з чим дійшов передчасного висновку про пропуск позивачем строку позовної давності.

Отже, обставини щодо моменту, коли позивач у цій справі дізналась чи могла дізнатись про існування спірних рішень та про порушення її прав не був з достовірністю встановлений судами попередніх інстанцій на підставі належних та допустимих доказів.

В матеріалах справи міститься лист відділу державних реєстраторів Виконавчого комітету Одеської міської ради № 15-К-103 від 18.03.2013, адресований позивачу - ОСОБА_7 (том 1, аркуш справи № 36), в якому державний реєстратор повідомляє про неможливість внесення до реєстру відомостей на підставі постанови Вищого господарського суду України від 26.12.2012 у справі № 5017/1698/2012 у зв'язку з тим, що Малиновський районний суд м. Одеси ухвалою від 18.02.2013 наклав заборону вносити до реєстру будь-які зміни стосовно Товариства з обмеженою відповідальністю "Добробут". Також у зазначеному листі повідомлено ОСОБА_3 про те, що після скасування державним реєстратором запису про державну реєстрацію змін до установчих документів у відповідності до рішення Господарського суду Одеської області від 03.09.2012 та постанови Одеського апеляційного господарського суду від 15.11.2012 у справі №5017/1698/2012 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців були внесені три записи про зміну керівника та зміни до установчих документів .

Однак, суди залишили поза увагою зазначений лист відділу державних реєстраторів Виконавчого комітету Одеської міської ради № 15-К-103 від 18.03.2013, не надали йому належну правову оцінку. Суди не встановили обставин, про які йдеться в зазначеному листі, а саме: не з'ясували, які саме зміни були внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, про які зазначено державним реєстратором в листі, чи стосуються ці зміни спірних рішень загальних зборів, чи був фактично отриманий ОСОБА_3 зазначений лист та якщо був отриманий, то коли. Отже, обставини щодо моменту, коли позивач фактично дізналась про внесення записів до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців на підставі спірних рішень загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Добробут" та обставини щодо початку перебігу строку позовної давності до позовних вимог у цій справі не були достовірно встановлені судами попередніх інстанцій.

Згідно зі статтями 8, 55 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України (254к/96-ВР) гарантується. Права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Згідно з частиною 1 статтею 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

При цьому рішення визнається таким, що відповідає засадам верховенства права, коли суд надав відповідь на всі істотні питання, що їх ставить скаржник перед судом у поданій скарзі. Обсяг істотних питань, на які суд повинен відповісти у прийнятому ним судовому рішенні, визначається індивідуально з огляду на конкретні обставини справи.

У рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004 (v015p710-04) у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (254к/96-ВР) (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) суд зазначив, що верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України (254к/96-ВР) . Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.

Правову позицію щодо дотримання справедливості Конституційний Суд України висловив у рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 у справі про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора: "Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (995_004) (стаття 13)."

Верховний Суд наголошує, що встановивши наявність порушеного права, суд повинен при прийнятті рішення враховувати мету звернення до суду та забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Рішення суду має бути ефективним інструментом поновлення порушених прав.

8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

В порушення принципу повноти зазначені вище обставини не були встановлені судами попередніх інстанцій під час прийняття оскаржуваних рішення та постанови. Господарськими судами попередніх інстанцій помилково не були застосовані до спірних правовідносин норми матеріального права, які підлягають застосуванню, та порушено норми матеріального права, у зв'язку з чим суди дійшли передчасних висновків, а оскаржувані рішення та постанову не можна визнати законними та обґрунтованими.

Передбачені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України межі розгляду справи судом касаційної інстанції не дають суду касаційної інстанції права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. Встановлення обставин справи, оцінка доказів виходить за межі розгляду справи в порядку касації.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

Згідно з частинами 3, 4 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

З огляду на те, що суди попередніх інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, не надали оцінку всім доводам та запереченням сторін, не дослідили всіх наявних в матеріалах справи доказів, враховуючи межі розгляду справи в суді касаційної інстанції, Касаційний господарський суд дійшов висновку, що рішення Господарського суду Одеської області від 26.03.2018 та постанова Одеського апеляційного господарського суду від 02.08.2018 підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

9. Судові витрати

Відповідно до статті 315 Господарського процесуального кодексу України у постанові суду касаційної інстанції повинен бути зазначений розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню, а справа передається на новий розгляд до місцевого господарського суду, розподіл судових витрат у справі, в тому числі, й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.