розглянула в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у місті Чернігові ради на постанову Київського апеляційного господарського суду від 13 червня 2017 року (головуючий - суддя Дідиченко М. А., судді Пономаренко Є. Ю., Руденко М. А.) та рішення Господарського суду Чернігівської області від 24 квітня 2017 року (суддя Оленич Т. Г.) у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Чернігівської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" до Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у місті Чернігові ради про стягнення 423248,60 грн заборгованості за телекомунікаційні послуги за період з 01 жовтня 2016 року по 31 грудня 2016 року, наданих абонентам пільгових категорій, які проживають на території Деснянського району міста Чернігова,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень

1.1. У березні 2017 року Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" в особі Чернігівської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" (далі - позивач, ПАТ "Укртелеком") звернулося до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у місті Чернігові ради (далі - відповідач, Управління) про стягнення 423248,60 грн заборгованості за телекомунікаційні послуги за період з 01 жовтня по 31 грудня 2016 року.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач як оператор телекомунікацій надає телекомунікаційні послуги споживачам, яким згідно із Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) , "Про жертви нацистських переслідувань" (1584-14) , "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні" (3721-12) , "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) , "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів органів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист" (203/98-ВР) , "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (2011-12) , "Про охорону дитинства" (2402-14) встановлено пільги з оплати їх вартості. Відповідно до чинного законодавства на відповідача як розпорядника коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення покладено обов'язок здійснювати розрахунки з постачальниками послуг пільговим категоріям громадян. Разом з тим, в порушення вимог чинного законодавства кошти на відшкодування вартості телекомунікаційних послуг, наданих позивачем пільговим категоріям споживачів у період з 01 жовтня 2016 року по 31 грудня 2016 року, відповідачем не сплачено.

1.3. Як на правову підставу позову ПАТ "Укртелеком" посилається на підпункт "б" пункту 4 частини першої статті 89, статтю 102 Бюджетного кодексу України (далі - БК України), пункти 3, 8 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2002 року № 256 (256-2002-п) , статтю 173, пункт 1 частини першої статті 174, статті 178, 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України (436-15) ), статті 525, 526, 617, 633 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), норми Закону України "Про телекомунікації" (1280-15) .

1.4. Заперечення проти позову мотивовано посиланням на механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з Державного бюджету України, які Законом України "Про державний бюджет України на 2016 рік" (928-19) на відповідний рік не були передбачені, у зв'язку з чим відповідач стверджує, що не повинен відповідати за виконання Державного бюджету України та нести на собі негативні фінансові наслідки, оскільки згідно з вимогами чинного законодавства Управління не мало права ні приймати, ні реєструвати зобов'язання, які виходили за межі відповідних бюджетних асигнувань, з огляду на те, що взяття таких зобов'язань є бюджетним правопорушенням. За твердженням відповідача, заявлена до стягнення сума коштів, яку позивач вважає боргом, по своїй суті такою не є, оскільки діюче законодавство не зобов'язує відповідача відшкодовувати всю суму коштів, витрачених позивачем на надання послуг зв'язку пільговим категоріям громадян, а обмежує цю суму розміром відповідних бюджетних асигнувань. Неприйнятним, на думку відповідача, є і посилання позивача на норми Цивільного (435-15) та Господарського кодексів України (436-15) в частині порядку виконання зобов'язань, оскільки спірні відносини не є господарськими, бюджетні правовідносини не регулюються вказаними нормативно-правовими актами, а спір є публічно-правовим та не підвідомчий господарському суду.

1.5. Як на правову підставу заперечень Управління посилається на пункти 18, 32, 48 частини першої статті 2, статтю 22, підпункт "б" пункту 4 частини першої статті 89, частину першу статті 102 БК, абзац 5 частини першої статті 4 ГК України, статті 1, 3, 4, 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК (1798-12) ), частину другу статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року (далі - КАС України (2747-15) ).

2. Фактичні обставини справи, встановлені судами

2.1. ПАТ "Укртелеком" є оператором телекомунікацій; за рішенням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації від 28 вересня 2006 року №384 позивача включено до Реєстру операторів, провайдерів телекомунікацій за №74.

2.2. У період з 01 жовтня по 31 грудня 2016 року позивачем надавалися послуги зв'язку споживачам, які проживають на території Деснянського району міста Чернігова та які згідно із нормами чинного законодавства належать до пільгових категорій громадян, що підтверджується наявними в матеріалах справи розрахунками видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг, у 10/2016, у 11/2016 та у 12/2016 за формою №2 пільга, затвердженою наказом Міністерства праці та соціальної політики України № 535 від 04 жовтня 2007 (z1172-07) року.

2.3. Унаслідок надання послуг зв'язку пільговим категоріям населення в період з 01 жовтня по 31 грудня 2016 року позивачем понесені витрати в сумі 423248,60 грн.

2.4. Зазначену вартість послуг зв'язку відповідач не відшкодував, що стало підставою для звернення до суду із цим позовом.

3. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3.1. Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 24 квітня 2017 року в справі № 927/291/17, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13 червня 2017 року, позов задоволено повністю.

3.2. Рішення судів мотивовані посиланням на те, що до компетенції відповідача належить забезпечення реалізації на території Деснянського району міста Чернігова державної політики у сфері соціального захисту населення, і саме відповідач як головний розпорядник коштів на фінансування державних соціальних програм зобов'язаний здійснювати розрахунки з організаціями - постачальниками послуг за надані пільги окремим категоріям громадян.

4. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених в ній доводів

4.1. Управління звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного господарського суду від 13 червня 2017 року та рішення Господарського суду Чернігівської області від 24 квітня 2017 року, у якій просило скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.

4.2. Заявник вважає, що:

- норми господарського та цивільного законодавства не застосовуються до спірних відносин, а основою для вирішення спору має бути бюджетне законодавство;

- відсутність субвенцій з Державного бюджету України на компенсацію вартості послуг зв'язку, наданих пільговим категоріям громадян, свідчить про те, що Управління не повинно відповідати за виконання Державного бюджету України та нести на собі негативні фінансові наслідки;

- за суб'єктним складом, характером спірних відносин та їх правовим регулюванням цей спір не підлягає вирішенню у господарському суді, а має розглядатись у порядку адміністративного судочинства.

5. Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду

5.1. Ухвалою від 11 грудня 2017 року Вищим господарським судом України відновлено Управлінню строк на подання касаційної скарги на постанову Київського апеляційного господарського суду від 13 червня 2017 року і на рішення Господарського суду Чернігівської області від 24 квітня 2017 року в справі № 927/291/17; прийнято до провадження і призначено скаргу до розгляду.

5.2. 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , яким ГПК України (1798-12) викладено в новій редакції, і розпочав роботу Верховний Суд.

5.3. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XI "Перехідні положення" ГПК України (1798-12) касаційні скарги (подання) на судові рішення у господарських справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного господарського суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

5.4. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29 січня 2018 року прийнято касаційну скаргу Управління на постанову Київського апеляційного господарського суду від 13 червня 2017 року та на рішення Господарського суду Чернігівської області від 24 квітня 2017 року в справі № 927/291/17 і вирішено здійснити перегляд цих судових рішень без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.

5.5. Відповідно до частини шостої статті 302 ГПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.

5.6. 21 лютого 2018 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою передав справу № 927/291/17 на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 302 ГПК України, оскільки Управління оскаржує судові рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

6. Позиція Великої Палати Верховного Суду по справі

6.1. Згідно зі статтею 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" виключно законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

6.2. ПАТ "Укртелеком" надає телекомунікаційні послуги на пільгових умовах мешканцям Деснянського району міста Чернігова відповідно до пункту 19 частини першої статті 12, пункту 10 частини першої статті 13, пункту 18 частини першої статті 14, пункту 20 частини першої статті 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; пункту 18 статті 6-1, пункту 10 статті 6-2, пункту 17 статті 6-3, пункту 19 статті 6-4 Закону України "Про жертви нацистських переслідувань"; пункту 11 статті 20 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"; пункту 7 частини першої статті 9 Закону України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні", пункту 6 частини першої статті 6 Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів органів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист"; частини п'ятої статті 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та пункту 4 частини третьої статті 13 Закону України "Про охорону дитинства".

6.3. Відповідно до пункту 3 статті 63 Закону України "Про телекомунікації" та пункту 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 295 від 11 квітня 2012 року (295-2012-п) (далі - Правила), споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, телекомунікаційні послуги надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.

6.4. Законом України "Про телекомунікації" (1280-15) та Правилами не передбачено жодного обмеження щодо надання послуг у разі відсутності коштів на зазначені цілі.

6.5. Вказані норми законодавства закріплюють реалізацію державних соціальних гарантій певним категоріям громадян та є нормами прямої дії: безумовний обов'язок оператора телекомунікаційних послуг надавати послуги зв'язку тим категоріям громадян, які мають установлені законодавством пільги з їх оплати, кореспондує безумовний обов'язок держави в особі її органів відшкодувати вартість таких послуг суб'єкту господарювання, який їх надає.

6.6. Статтею 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

6.7. За змістом підпункту "б" пункту 4 частини першої статті 89 та статті 102 БК до видатків місцевих бюджетів належать видатки на відшкодування вартості послуг зв'язку, які надані тим категоріям громадян, яким державою надані пільги з їх оплати, що здійснюється за рахунок субвенцій з Державного бюджету України на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

6.8. На виконання вимог статті 102 БК постановою Кабінету Міністрів України № 256 від 04 березня 2002 року (256-2002-п) затверджено Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету (далі - Порядок) та встановлено, що головні розпорядники коштів місцевих бюджетів ведуть персоніфікований облік отримувачів пільг за соціальною ознакою згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 29 січня 2003 року № 117 "Про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги" (117-2003-п) , а також здійснюють розрахунки з постачальниками послуг на підставі поданих ними щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги (пункт 2 Порядку).

6.9. Згідно з пунктом 3 Порядку головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.

6.10. Відповідно до пункту 1.1., підпунктів 2.1.1., 2.1.2., 2.1.3. пункту 2.1., пункту 4.2. Положення про управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у місті Чернігові ради, затвердженого рішенням районної у місті ради № 12-2/VII від 30 грудня 2015 року, управління є виконавчим органом районної у місті ради та головним розпорядником державних коштів на фінансування соціальних програм, основним завданням якого є забезпечення на території району реалізації державної політики у сфері соціального захисту населення; забезпечення у межах своїх повноважень дотримання законодавства про соціальний захист населення району; забезпечення цільового використання бюджетних коштів, передбачених на соціальний захист населення.

6.11. Згідно з підпунктами 2.2.31., 2.2.33., 2.2.34., пункту 2.2. вказаного Положення Управління відповідно до покладених на нього завдань виконує наступні функції: забезпечує формування Єдиного державного автоматизованого реєстру пільговиків (ЄДАРП) шляхом ведення персоніфікованого обліку осіб, які згідно з чинним законодавством мають право на пільги; визначає право на отримання пільг та подає відповідні списки до житлово-комунальних підприємств та телекомунікаційних організацій міста; звіряє інформацію, що міститься в ЄДАРП, з інформацією, яка надходить від підприємств та організацій, що надають послуги, здійснює розрахунки з організаціями-надавачами послуг за надані пільги окремим категоріям громадян.

6.12. З огляду на викладене вище до компетенції відповідача належить забезпечення реалізації на території Деснянського району міста Чернігова державної політики у сфері соціального захисту населення, і саме відповідач як головний розпорядник коштів на фінансування державних соціальних програм зобов'язаний здійснювати розрахунки з організаціями, що надають послуги особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги.

6.13. При цьому, чинне законодавство України не передбачає обов'язковості укладення договору про розрахунки з постачальниками послуг, наданих особам, які згідно з чинним законодавством мають право на пільги, оскільки зобов'язання сторін у таких відносинах виникають безпосередньо із Законів України.

6.14. Згідно з частинами першою та другою статті 509, частинами третьою та четвертою статті 11 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу; цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

6.15. Відповідно до статті 526 ЦК України, статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

6.16. З огляду на вказані норми законодавства у ПАТ "Укртелеком" виникло цивільне право на відшкодування фактичних витрат, що виникли у зв'язку з наданням послуг зв'язку особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги, а в Управління як органу, через який діє держава у цивільних відносинах, - цивільний обов'язок здійснити з позивачем розрахунок за надані цим особам послуги, оскільки: по-перше, держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина 1 статті 167 ЦК України); по-друге, держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України).

6.17. Отже, відповідач зобов'язаний здійснити розрахунки з позивачем на підставі поданих ним щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги, у період з 01 жовтня 2016 року по 31 грудня 2016 року, а зазначені ним обставин щодо відсутності бюджетних призначень на відповідні видатки в 2016 році не є підставами для звільнення останнього від виконання встановленого чинним законодавством зобов'язання.

6.18. Право позивача на отримання компенсації вартості телекомунікаційних послуг, наданих ним своїм абонентам - пільговим категоріям споживачів, підлягає реалізації і захисту, незважаючи на те, що Законом України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" (928-19) видатків на ці потреби не було передбачено, оскільки фінансові зобов'язання держави виникли не з наведеного Закону, а з законодавства, яким унормовано надання соціальних пільг визначеним в цьому законодавстві особам, а також з нормативно-правових актів, якими встановлено порядок здійснення розрахунків з постачальниками, зокрема, телекомунікаційних послуг таким категоріям споживачів.

6.19. Частиною другою статті 218 ГК України та статтею 617 ЦК України не передбачено такої підстави для звільнення від відповідальності, як відсутність у боржника необхідних коштів.

6.20. Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету (рішення від 20 березня 2002 року №5-рп/2002 (v005p710-02) , від 17 березня 2004 року №7-рп/2004 (v007p710-04) , від 01 грудня 2004 року №20-рп/2004 (v020p710-04) , від 09 липня 2007 року №6-рп/2007 (v0a6p710-07) ).

6.21. Зокрема, у рішенні від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 (v0a6p710-07) Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (підпункт 3.2.).

6.22. Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.

6.23. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

6.24. Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, а саме, у справі "Кечко проти України" (заява № 63134/00), Європейський Суд зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення Суду). У пункті 26 вказаного рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

6.25. В рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18 жовтня 2005 року та у справі "Бакалов проти України" від 30 листопада 2004 року зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (пункти 48 та 40 рішень відповідно).

6.26. З огляду на викладене вище, Великою Палатою Верховного Суду відхиляються твердження скаржника про відсутність його обов'язку здійснити розрахунок з позивачем за надані особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги, телекомунікаційні послуги, у період з 01 жовтня 2016 року по 31 грудня 2016 року, через те, що Законом України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" (928-19) на відповідний рік не були передбачені кошти на ці видатки, оскільки певне право виникає у особи, а у держави - відповідне цьому праву фінансове зобов'язання, не із Закону про Державний бюджет України та похідних від нього актів (бюджетний розпис, кошторис тощо), а з нормативно-правового акта, що регулює відносини між особою та державою у певній сфері суспільних відносин.

6.27. Відповідно до статті 1 ГПК України (в редакції, чинній на момент звернення позивача до суду) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

6.28. Згідно з частиною третьою статті 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності.

6.29. Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України (435-15) , Господарським кодексом України (436-15) , іншими актами господарського і цивільного законодавства; і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

6.30. Господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб'єктами господарської діяльності, а також спори, пов'язані з вимогами про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктом публічно-правових відносин, - за умови, що такі вимоги не об'єднуються з вимогою вирішити публічно-правовий спір і за своїм суб'єктним складом підпадають під дію статті 1 ГПК України.

6.31. У випадку, якщо суб'єкт (у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює владні управлінські функції щодо іншого суб'єкта, який є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами Кодексу адміністративної юрисдикції України ознак справи адміністративної юрисдикції, і, відповідно, не повинен вирішуватись адміністративним судом.

6.32. Поняття "суб'єкт владних повноважень" визначено у статті 3 КАС України - це органи державної влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

6.33. Отже, необхідною та єдиною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення цим суб'єктом владних управлінських функцій, при цьому ці функції повинні здійснюватись суб'єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.

6.34. Таким чином, справою адміністративної юрисдикції може бути переданий на вирішення адміністративного суду спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їхніх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єктів, а ці суб'єкти відповідно зобов'язані виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта.

6.35. Враховуючи, що у відносинах щодо розрахунку з позивачем за надані ним особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги, телекомунікаційні послуги у період з 01 жовтня 2016 року по 31 грудня 2016 року, Управління виступає не як суб'єкт владних повноважень, а як боржник у зобов'язальних цивільних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду відхиляє також доводи скаржника про те, що цей спір не підлягає вирішенню в господарських судах.

6.36. Враховуючи зазначені вище норми законодавства та встановлені попередніми судовими інстанціями обставини наявності заборгованості відповідача по відшкодуванню вартості телекомунікаційних послуг, наданих пільговим категоріям населення у сумі 423248,60 грн, обґрунтованими є висновки судів про задоволення позову.

7. Висновок Великої Палати Верховного Суду про правильне застосування норм права

7.1. У відносинах щодо розрахунку з постачальниками телекомунікаційних послуг особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги, головні розпорядники державних коштів на фінансування соціальних програм виступають не як суб'єкти владних повноважень, а як боржники у зобов'язальних цивільних правовідносинах.

Керуючись статтями 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду

1. Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у місті Чернігові ради залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Чернігівської області від 24 квітня 2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 13 червня 2017 року в справі № 927/291/17 - без змін.