1. У вересні 2017 року Приватне акціонерне товариство "Готель "Жовтневий" (далі - ПАТ "Готель "Жовтневий", позивач) звернулося з позовом до Національного банку України (далі - НБУ, відповідач) про розірвання укладеного між позивачем та відповідачем іпотечного договору від 06.05.2010 № 28 (далі - іпотечний договір).

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за умовами іпотечного договору позивач поручився перед відповідачем за виконання Публічним акціонерним товариством Комерційним банком "Приватбанк" (далі - ПАТ КБ "Приватбанк", третя особа) зобов'язань за кредитним договором від 03.03.2009 № 19, передавши в іпотеку належне позивачу на праві власності нерухоме майно - будівлю готелю у м. Дніпро на площі Шевченка, 4А.

3. Позивач, з посиланням на приписи статті 652 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), зазначав, що після укладення іпотечного договору відбулася істотна зміна обставин у вигляді переходу ПАТ КБ "Приватбанк" у державну власність та, відповідно, підконтрольність дій третьої особи волі відповідача, що призводить до порушення майнових прав позивача, який ризикує втратити передане в іпотеку майно внаслідок неправомірних узгоджених дій відповідача, як кредитора, та третьої особи, як боржника за кредитним договором.

4. Крім того, позов обґрунтований і положеннями статті 651 ЦК України та обставинами істотного порушення відповідачем умов іпотечного договору у зв'язку з умисним неприйняттям ним від третьої особи належного виконання зобов'язання за кредитним договором, строк якого настав, результатом чого також є втрата позивачем переданого в іпотеку майна.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

5. Рішенням Господарського суду міста Києва від 05 грудня 2017 року позов задоволений повністю. Розірвано укладений між сторонами іпотечний договір від 06.05.2010 № 28.

6. Рішення мотивовано тим, що з набуттям державою у власність третьої особи та поєднанням власників третьої особи і відповідача в одній особі - державі виникла обґрунтована загроза втрати позивачем, як майновим поручителем за зобов'язаннями третьої особи перед відповідачем, належного йому на праві власності майна, зумовлена виключно недобросовісною поведінкою таких осіб та зловживанням ними своїми правами. Наведене підтверджує виникнення істотної зміни обставин в розумінні положень статті 652 ЦК України, а позивач довів наявність усіх чотирьох умов, за яких положення частини 2 зазначеної правової норми передбачають можливість розірвання договору в судовому порядку.

7. Крім того, зважаючи на те, що забезпечувальне зобов'язання за іпотечним договором є похідним від основного зобов'язання за кредитним договором, суд першої інстанції дійшов висновку, що порушення відповідачем умов кредитного договору у вигляді умисного неприйняття належного виконання зобов'язання від третьої особи свідчить у тому числі про порушення ним умов іпотечного договору, а отже і прав позивача, як заставодавця, що також є підставою для розірвання спірного договору на підставі статті 651 ЦК України.

Короткий зміст оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції

8. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26 лютого 2018 року рішення Господарського суду міста Києва від 05 грудня 2017 року скасовано, прийнято нове рішення про відмову в позові повністю.

9. Судом апеляційної інстанції встановлено, що 03.03.2009 між відповідачем (кредитор) та третьою особою (позичальник) укладено кредитний договір № 19 (з урахуванням змін, внесених додатковими угодами), за умовами якого відповідач зобов'язався надати третій особі кредит на загальну суму 7 714 900 000 грн. та строком повернення до 23.12.2016 (далі - кредитний договір).

9.1. У забезпечення виконання зобов'язань третьої особи за вказаним кредитним договором між відповідачем та позивачем укладено спірний іпотечний договір від 06.05.2010 № 28, за яким останній передав в іпотеку належне йому на праві власності нерухоме майно - будинок готелю на площі Шевченка, 4А у м. Дніпропетровську, зі строком дії до повного виконання третьою особою зобов'язань за кредитним договором.

10. 18.12.2016 рішенням правління НБУ № 498-ріш/БТ ПАТ КБ "Приватбанк" визнаний неплатоспроможним, а постановою Кабінету Міністрів України "Деякі питання забезпечення стабільності фінансової системи" від 18.12.2016 №961 (961-2016-п) прийнято пропозицію НБУ щодо участі держави в особі Міністерства фінансів у виведенні з ринку третьої особи у спосіб, визначений пунктом 5 частини 2 статті 39 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"; установити, що держава в особі Міністерства фінансів придбає акції третьої особи у повному обсязі за одну гривню.

11. 17.08.2017 відповідач звернувся до позивача з вимогою №41-0009/57263 про сплату заборгованості за кредитним договором у загальній сумі 4 406 807 568,50 грн. у тридцятиденний строк та повідомив, що у випадку невиконання зазначених вимог він буде змушений звернути стягнення на передане в іпотеку та заставу нерухоме та рухоме майно з метою погашення заборгованості за кредитним договором у примусовому порядку.

11.1. 08.09.2017 позивач звернувся до відповідача з пропозицією розірвати іпотечний договір у зв'язку з істотною зміною обставин, пов'язаних з переходом третьої особи у державну власність, а також у зв'язку з істотним порушенням відповідачем умов іпотечного договору, яка залишена без відповіді.

12. Відмовляючи в позові, суд апеляційної інстанції виходив з того, що зміна власника третьої особи не призвела як до істотної зміни будь-яких прав та обов'язків сторін іпотечного договору, так і до порушення співвідношення майнових інтересів сторін, тобто викуп державою 100% акцій третьої особи не може вважатися істотною зміною обставин в розумінні частини 1 статті 652 ЦК України та, відповідно, бути підставою для розірвання іпотечного договору. Щодо посилань позивача на істотне порушення відповідачем умов договору, то невиконання третьою особою зобов'язань за кредитним договором, за виконання яких поручився позивач шляхом укладення з відповідачем іпотечного договору, так саме як і можливість задоволення іпотекодержателем своїх вимог за рахунок іпотечного майна є різновидами комерційних ризиків, які випливають із суті взятого позивачем на себе забезпечувального зобов'язання, які він не міг не усвідомлювати при укладенні іпотечного договору.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

13. Не погоджуючись із вказаною постановою суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить її скасувати, рішення Господарського суду міста Києва від 05 грудня 2017 року залишити в силі.

Аргументи учасників справи

Доводи позивача, який подав касаційну скаргу (узагальнено)

14. Позивачем належним чином доведено наявність підстав для розірвання іпотечного договору на підставі частини 1 статті 652 ЦК України, враховуючи існування одночасно чотирьох умов, які свідчать про істотну зміну обставин внаслідок визнання ПАТ КБ "Приватбанк" неплатоспроможним і його передачу в державну власність (націоналізація). На момент укладення іпотечного договору була відсутня законодавча норма - стаття 41-1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", за якою у 2016 році відбулася передача третьої особи у власність держави, а тому позивач при укладенні спірного договору в 2010 році виходив з того, що така передача не відбудеться, інакше, тобто при існуванні згаданої законодавчої норми, іпотечний договір не був би укладений. Натомість внаслідок такого переходу відбулося поєднання боржника та кредитора за кредитним договором в одній особі - державі і подальше виконання третьою особою своїх зобов'язань за цим договором залежить виключно від волі держави, що істотно впливає та змінює майнове співвідношення та інтереси сторін іпотечного договору.

15. Невідповідність поведінки сторін кредитного договору - позичальника (третьої особи) та кредитора (відповідача) встановленим статтею 13 ЦК України критеріям добросовісності, узгоджені дії яких спричиняють незаконне втручання у право власності позивача та у підсумку призводять до позбавлення його власності, є грубим порушенням статті 41 Конституції України та статті 1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (995_004) . Так, контроль держави як над третьою особою (боржником за кредитним договором), так і над відповідачем (іпотекодержателем) створює ризик штучного створення (шляхом умисного неприйняття відповідачем від третьої особи виконання зобов'язання за кредитним договором, яке остання має реальну можливість виконати) обставин для примусового звернення стягнення на належний позивачу предмет іпотеки, що безумовно порушує майнові права позивача. Отже, держава, користуючись істотною зміною обставин у вигляді набуття у власність третьої особи, умисно створює передумови для невиконання останньою своїх кредитних зобов'язань, не вживає заходів для списання коштів з ПАТ КБ "Приватбанк", а розпочинає процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки. Вказане у тому числі свідчить про істотне порушення відповідачем умов іпотечного договору, як похідного правочину від основного кредитного зобов'язання та в розумінні статті 651 ЦК України є підставою для розірвання спірного договору.

Позиція інших учасників справи

16. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу зазначає, що придбання державою 100% акцій ПАТ КБ "Приватбанк" не є істотною зміною обставин в розумінні статті 652 ЦК України, а тому не є підставою для розірвання іпотечного договору. Натомість позивач, уклавши спірний іпотечний договір, свідомо прийняв на себе ризик невиконання позичальником - третьою особою зобов'язань за кредитним договором. У свою чергу відповідач за умовами кредитного договору та нормами статті 73 Закону України "Про Національний банк України" наділений саме правом вчиняти дії щодо договірного списання заборгованості з рахунку третьої особи, яке не перетворюється на обов'язок внаслідок неналежного виконання третьою особою зобов'язань з повернення кредитних коштів.

17. Третя особа у відзиві (письмових поясненнях) на касаційну скаргу вказує на відсутність одночасно чотирьох умов, за наявності яких можливе розірвання спірного договору за статтею 652 ЦК України.

Заяви учасників справи з процесуальних питань

18. 07.11.2018 позивач звернувся з заявою про зупинення провадження у справі на підставі пункту 7 частини 1 статті 228 Господарського процесуального кодексу України - до перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 910/16979/17. На думку позивача, хоча предмет позовних вимог у справі № 910/16979/17 не є тотожним з даною справою, проте правовідносини в обох справах є подібними, оскільки предметом дослідження судами є обставини порушення Національним банком України умов кредитного договору від 03.03.2009 №19, чим позивач обґрунтовує своє право на судовий захист порушених прав та інтересів іпотекодавця за забезпечувальним зобов'язанням, яке випливає зі спірного договору іпотеки.

18.1. З огляду на те, що зупинення провадження у справі з підстав, передбачених статтею 228 Господарського процесуального кодексу України є правом суду, можливість реалізації якого залежить від результату оцінки конкретних встановлених судом обставин та враховуючи зміст пункту 7 частини 1 вказаної статті, Верховний Суд не знаходить підстав для задоволення заявленого клопотання на стадії касаційного перегляду справи. Так, за змістом статті 300 та частини 7 статті 301 Господарського процесуального кодексу України повноваження суду касаційної інстанції обмежені перевіркою правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, виходячи виключно з встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи. У зв'язку з чим з огляду на зміст заявлених у справі № 910/16979/17 позовних вимог та предмет судового дослідження, результат касаційного перегляду цієї справи на переконання Верховного Суду не вплине на оцінку правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права у справі № 910/15504/17.

Позиція Верховного Суду

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанцій

19. Оцінюючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд враховує, що відповідно до статей 11, 525, 526, 629 ЦК України договір як підстава для виникнення цивільних прав та обов'язків є обов'язковим для виконання сторонами, одностороння відмова від зобов'язання допускається виключно у випадках, встановлених договором або законом.

20. Одночасно за змістом статті 652 ЦК України, яка вказана позивачем в якості однієї з правових підстав для розірвання договору, можливість розірвання договору пов'язана безпосередньо не з наявністю самої по собі істотної зміни обставин, а з наявністю під час істотної зміни обставин одночасно чотирьох умов, визначених частиною 2 цієї статті.

21. У даному випадку сам по собі факт зміни корпоративних прав боржника за кредитним договором, наслідком чого стало об'єднання в одній особі власників боржника і кредитора, не може бути підставою для висновку про істотність зміни обставин у правовідносинах між кредитором і майновим поручителем (іпотекодавцем, заставодавцем), адже зміна складу акціонерів третьої особи не призвела до зміни прав і обов'язків сторін за спірним іпотечним договором.

22. При цьому не заслуговує на увагу посилання позивача (пункт 14 Постанови) в якості однієї з умов для застосування до спірних правовідносин приписів статті 652 ЦК України (в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане) на відсутність на час укладення спірного іпотечного договору законодавчого механізму викупу державою акцій неплатоспроможного банку, оскільки, як правильно зазначено судом апеляційної інстанції, чинне на момент укладення спірного договору законодавство, зокрема статті 6, 7 Закону України "Про акціонерні товариства", передбачало можливість відчуження акцій акціонерного товариства, у тому числі викупу 100% акцій однією особою, зокрема державою. Приписи ж статті 41-1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" лише встановлюють один із особливих механізмів придбання інвестором (зокрема державою) акцій неплатоспроможного банку, проте відсутність такої законодавчої норми станом на момент укладення спірного договору іпотеки не означає принципової відсутності у законодавстві можливості одноосібного викупу акцій товариства у тому числі і державою, як повноцінним учасником цивільних правовідносин з повним обсягом цивільної дієздатності.

23. Зважаючи на відсутність відповідної законодавчої заборони та укладення іпотечного договору для забезпечення зобов'язань за кредитним договором, за яким третій особі надавався кредит, Суд вважає, що згідно з встановленими судом апеляційної інстанцій обставинами при укладенні іпотечного договору у сторін не було об'єктивних підстав виходити саме з того, що зміна власника третьої особи у будь-якому випадку не настане.

24. Водночас Верховний Суд вважає безпідставним посилання позивача (пункт 15 Постанови) на те, що істотна зміна обставин у розумінні положень статті 652 ЦК України підтверджена також виникненням обґрунтованої загрози втрати позивачем, як майновим поручителем за зобов'язаннями третьої особи перед відповідачем, належного йому на праві власності майна, зумовлена виключно поведінкою зазначених осіб, у зв'язку з поєднанням власників відповідача та третьої особи в одній особі (державі).

25. Зважаючи на не встановлення судом апеляційної інстанції конкретних обставин вчинення відповідачем та третьою особою узгоджених неправомірних дій у порушення закріплених у статтях 13, 14 ЦК України принципів реалізації особою наданих їй прав та набутих обов'язків щодо позивача, зокрема реального вчинення третьою особою юридично значущих дій з належного виконання зобов'язань за кредитним договором та неприйняття відповідачем такого виконання, наведене твердження ґрунтується лише на припущеннях про втрату відповідачем фактичного інтересу у виконанні саме третьою особою взятих на себе за кредитним договором зобов'язань у зв'язку з можливістю здійснення погашення такої заборгованості за рахунок іпотечного майна приватної особи - позивача.

26. Також Верховний Суд вважає слушними аргументи відповідача (пункт 16 Постанови) про наявність у нього саме права, а не обов'язку здійснювати списання коштів з рахунків третьої особи. Відсутність реалізації відповідачем зазначеного права, не зважаючи на наявність правових підстав та можливості для списання коштів, не свідчить про порушення ним своїх зобов'язань як за кредитним договором, так і за іпотечним договором.

27. При цьому Суд враховує положення статей 42, 44 Господарського кодексу України щодо здійснення підприємництва суб'єктами господарювання на основі комерційного розрахунку та власного комерційного ризику, до яких можна віднести сподівання позивача при укладенні іпотечного договору на те, що у майбутньому не настануть відповідні несприятливі для нього наслідки, зокрема, у зв'язку з невиконанням зобов'язання боржником (через недобросовісність, зміну власників боржника чи з інших причин). На думку Суду, відповідно до положень наведених норм Господарського кодексу України (436-15) , а також суті забезпечувального зобов'язання зазначені ризики покладаються саме на особу, яка надала забезпечення.

28. У зв'язку з викладеним Суд вважає хибним посилання позивача (пункт 15 Постанови) на загрозу внаслідок узгоджених дій відповідача та третьої особи порушення закріпленого статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (995_004) (далі - Конвенція) права позивача на мирне володіння своїм майном та відсутність розумного балансу між інтересами держави та відповідними правами приватної особи. Укладаючи іпотечний договір, позивач шляхом вільного волевиявлення свідомо прийняв на себе ризик невиконання третьою особою умов кредитного договору та передав відповідачу в іпотеку своє майно з метою забезпечення виконання зобов'язань третьої особи. Тобто позивач добровільно обмежив своє право власності на предмет іпотеки у встановлений чинним законодавством спосіб, у зв'язку з чим відсутні підстави для висновку про свавільне втручання держави в мирне володіння позивачем своїм майном, а відтак і порушення зазначених положень Конституції України (254к/96-ВР) та Першого протоколу до Конвенції.

Аналогічна правова позиція щодо застосування положень статей 651, 652 ЦК України до подібних правовідносин наведена у постановах Верховного Суду від 16.10.2018 у справі №910/17686/17, від 03.07.2018 у справі № 910/15475/17, від 03.07.2018 у справі № 910/15408/17.

29. У справі не встановлено і інших обставин, які свідчать про наявність правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини 2 статті 651 ЦК України, зокрема невиконання або неналежне виконання відповідачем забезпечувального зобов'язання за іпотечним договором, порушення своїх обов'язків іпотекодержателя тощо. Тобто судом на підставі наданих учасниками справи доказів не встановлено обставин порушення відповідачем іпотечного договору в розумінні статті 610 ЦК України.