позивача - публічного акціонерного товариства "Європейський газовий банк" (далі - Банк) в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Європейський газовий банк" (далі - Уповноважена особа ФГВФО) - не з'явився,

відповідача - компанії "Raiffeisen Bank International AG" (далі - Компанія "Raiffeisen Bank") - Бідного Є.М.,

третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - компанії "MasterCard International Incorporated" (далі - Компанії "MasterCard") - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Уповноваженої особи ФГВФО

на ухвалу господарського суду міста Києва від 28.04.2016 (суддя Бондарчук В.В.)

та постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.01.2017 (колегія суддів: Тищенко А.І. (головуючий), судді Михальська Ю.Б., Отрюх Б.В.)

за позовом Уповноваженої особи ФГВФО до Компанії "Raiffeisen Bank",

третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Компанія "MasterCard",

про стягнення 415 665,88 доларів США, що еквівалентно 8 893 689,84 грн.,

Уповноважена особа ФГВФО звернулася до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення суми завданих збитків у розмірі 415 665, 88 доларів США.

Позов обґрунтовано тим, що Компанією "Raiffeisen Bank" після введення у Банку тимчасової адміністрації, всупереч нормам чинного законодавства України, здійснено примусове списання коштів, які обліковувались на його рахунках з власним внутрішнім клієнтським номером 55.087.654, внаслідок чого останньому заподіяно збитки.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 01.09.2015 порушено провадження у справі, залучено до участі у справі третю особу без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Компанію "MasterCard", призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 29.10.2015 за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи. Зобов'язано позивача надати суду належним чином нотаріально завірені копії перекладу документів німецькою та англійською мовами для вручення відповідачу і третій особі зі справи у встановленому законом порядку.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 29.10.2015 розгляд справи відкладено на 28.04.2016 у зв'язку з необхідністю забезпечення належного повідомлення осіб, які беруть участь у справі та є нерезидентами, про розгляд справи дипломатичними каналами.

27.04.2016 представник відповідача подав до господарського суду міста Києва клопотання, в якому просив суд припинити провадження у справі № 910/22527/15 на підставі пункту 1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ; в редакції, що діяла до 15.12.2017) у зв'язку з наявністю арбітражної угоди між позивачем та відповідачем про передачу спору на розгляд Міжнародного арбітражного центру Федеральної палати економіки Австрії.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 28.04.2016, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.01.2017, провадження у справі припинено на підставі пункту 1 частини першої статті 80 ГПК України (в редакції, що діяла до 15.12.2017).

Судові рішення мотивовано тим, що згідно з пунктом 11 генерального договору застави на грошове зобов'язання від 09.02.2013, укладеного Банком і Компанією "Raiffeisen Bank", сторони передали всі спори, що випливають з цього договору, на розгляд Міжнародного арбітражного центру Федеральної палати економіки Австрії, у зв'язку з чим такий спір не підлягає вирішенню у господарських судах України.

Уповноважена особа ФГВФО, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій свого конституційного права на розгляд справи судом, просить зазначені судові рішення скасувати і передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Згідно з доводами Уповноваженої особи ФГВФО, викладеними у касаційній скарзі:

- Конституцією України (254к/96-ВР) гарантується право на звернення до суду для захисту своїх прав та інтересів судом, юрисдикція якого поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Звернення до міжнародного комерційного арбітражу на підставі арбітражної угоди є правом, а не обов'язком сторони;

- наявність арбітражної угоди не позбавляє суб'єкта господарювання права звернутися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Підвідомчість справ господарським судам у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів передбачено пунктом 1 частини першої статті 12 ГПК України (в редакції, що діяла до 15.12.2017);

- господарський суд може не визнати арбітражну угоду і прийняти позов до розгляду у разі, коли відповідний спір не може бути предметом вирішення третейського суду. При вирішенні питання щодо припинення провадження у справі господарському суду слід дослідити умови щодо чинності арбітражної угоди на момент звернення сторони з позовом. Встановлення факту недійсності арбітражної угоди, втрати чинності або неможливості виконання можливе лише за результатами судового засідання;

- у суді першої інстанції Банк заявляв клопотання про відкладення розгляду справи для ознайомлення з поданим відзивом представника Компанії "Raiffeiser Bank" та спростування його доводів, однак він був позбавлений такого права. Натомість судами попередніх інстанцій не було з'ясовано всі обставини справи, що необхідні для припинення провадження, зокрема не перевірено, чи така угода є дійсною, чи не втратила вона чинність та чи може вона бути виконана.

Компанія "Raiffeiser Bank" подала відзив на касаційну скаргу Уповноваженої особи ФГВФО, в якому зазначила про безпідставність її доводів та обґрунтованість висновків судів попередніх інстанцій. Просила касаційну скаргу залишити без задоволення.

Відзив на касаційну скаргу від Компанії "MasterCard" не надходив.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, заслухавши у відкритому судовому засіданні доповідь судді-доповідача, пояснення представника Компанія "Raiffeisen Bank", Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Статтею 1 Закону України "Про міжнародне приватне право" (далі - Закон) передбачено, що приватноправові відносини - це відносини, які ґрунтуються на засадах юридичної рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності, суб'єктами яких є фізичні та юридичні особи; іноземний елемент - це ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм: хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; об'єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави.

Відповідно до частини першої статті 75 Закону підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися, крім випадків, передбачених у статті 76 цього Закону.

За приписами пунктів 1 і 2 частини першої статті 76 Закону суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках: якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону; якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача.

Випадки виключної підсудності справ з іноземним елементом судам України визначені статтею 77 Закону.

Відповідно до частини другої статті 1 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" до міжнародного комерційного арбітражу можуть за угодою сторін передаватися: спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв'язків, якщо комерційне підприємство хоча б однієї із сторін знаходиться за кордоном, а також спори підприємств з іноземними інвестиціями і міжнародних об'єднань та організацій, створених на території України, між собою, спори між їх учасниками, а так само їх спори з іншими суб'єктами права України.

Статтею 2 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" передбачено, що "арбітраж" - це будь-який арбітраж (третейський суд) незалежно від того, чи утворюється він спеціально для розгляду окремої справи, чи здійснюється постійно діючою арбітражною установою, зокрема Міжнародним комерційним арбітражним судом або Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України.

Згідно з частиною першою статті 7 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" арбітражна угода - це угода сторін про передачу до арбітражу всіх або певних спорів, які виникли або можуть виникнути між ними в зв'язку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, чи мають вони договірний характер, чи ні. Арбітражна угода може бути укладена у вигляді арбітражного застереження в контракті або у вигляді окремої угоди.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" суд, до якого подано позов у питанні, що є предметом арбітражної угоди, повинен, якщо будь-яка із сторін попросить про це не пізніше подання своєї першої заяви щодо суті спору, припинити провадження у справі і направити сторони до арбітражу, якщо не визнає, що ця арбітражна угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана. У разі подання позову, зазначеного в пункті 1 цієї статті, арбітражний розгляд проте може бути розпочато або продовжено і арбітражне рішення може бути винесено, поки сперечання про підсудність чекають розв'язання в суді.

З'ясування обставин, пов'язаних з недійсністю арбітражної угоди, втратою нею чинності або з неможливістю її виконання, може бути здійснене господарським судом лише за результатами судового розгляду, проведеного в установленому законом порядку. Тому за наявності арбітражної угоди суд не повинен відмовляти у прийнятті позовної заяви з посиланням на пункт 1 частини першої статті 62 ГПК України (в редакції, чинній станом на момент звернення позивача з позовом до суду), але має прийняти її до розгляду, а в разі відсутності зазначених обставин - припинити провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 80 названого Кодексу (у цій же редакції). Якщо ж такі обставини буде встановлено, то справа підлягає розгляду по суті.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі встановлено, що:

- спір між сторонами виник на підставі укладеного Банком та Компанією "Raiffeiser Bank" генерального договору застави на грошове зобов'язання від 09.02.2013 (далі - Договір застави на грошове зобов'язання), за яким Компанією "Raiffeiser Bank" було здійснено списання коштів з рахунку Банку, у зв'язку з чим останній звернувся до суду з даним позовом;

- у пункті 11 Договору застави на грошове зобов'язання сторони погодили, що даний договір, операції і будь-які позадоговірні права та обов'язки, що мають відношення до даного договору, повинні регулюватися згідно положень законодавства Австрії. На додаток до умов даного договору повинні застосовуватись загальні положення РБІ. Будь-які спори, суперечності, вимоги або будь-які позадоговірні зобов'язання, що виникають з або стосуються цього договору або будь-якої операції, передаються на розгляд та остаточне вирішення до арбітражного суду відповідно до Правил примирення та арбітражу Арбітражного Центру Австрійської Федеральної економічної палати у Відні. Арбітраж повинен складатися з одного арбітра, призначеного відповідно до Правил. Арбітражний розгляд повинен проводитися у Відні англійською мовою, таким же чином повинне виноситись рішення в межах даного розгляду. Незважаючи на вищезазначені умови арбітражу, кожна сторона може відкрити провадження щодо будь-якого спору у Арбітражному суді Відня (Торговий суд Відня), до юрисдикції якого беззастережно відноситься ЄВРОГАЗБАНК.

- як на момент постановлення оскаржуваної ухвали, так і під час її перегляду в апеляційному порядку Уповноважена особа ФГВФО не надала суду доказів оскарження арбітражної угоди, викладеної в пункті 11 Договору застави на грошове зобов'язання, або визнання її недійсною. Матеріали справи не містять доказів недійсності, нечинності арбітражної угоди або неможливості її виконання.

Пунктом 1 частини першої статті 80 ГПК України (в редакції, що діяла до 15.12.2017) передбачено, що господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

Таким чином, місцевий і апеляційний господарські суди, повно та всебічно дослідивши обставини справи, встановивши факти того, що спір між сторонами виник з Договору застави на грошове зобов'язання, який містить чинне арбітражне застереження і до подання першої заяви по суті спору відповідачем заявлено клопотання про припинення провадження у справі, навівши в оскаржуваних судових рішеннях необхідне мотивування, дійшли обґрунтованих висновків щодо наявності підстав для задоволення клопотання відповідача та припинення провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 80 ГПК України (в редакції, що діяла до 15.12.2017).

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та не впливають на них.

Як вбачається з матеріалів справи та цілком правильно наголошено судом апеляційної інстанції, клопотання відповідача про припинення провадження у справі розглядалося судом першої інстанції в судовому засіданні 28.04.2016 у присутності представника позивача, який, таким чином, не був позбавлений можливості заперечити проти задоволення клопотання, надати свої пояснення та докази стосовно наявності підстав для відмови в його задоволенні (у тому числі щодо недійсності, нечинності або неможливості виконання арбітражної угоди).

За змістом пункту 7 частини першої статті 76 Закону суди можуть приймати до свого провадження та розглядати справи з іноземним елементом, однак наведене не стосується тих випадків, коли між сторонами спору укладено арбітражну угоду, яка є дійсною, не втратила чинність та щодо якої не встановлено неможливості її виконання, оскільки суд, до якого подано позов у питанні, що є предметом арбітражної угоди, зобов'язаний, якщо будь-яка із сторін попросить про це не пізніше подання своєї першої заяви щодо суті спору, припинити провадження у справі і направити сторони до арбітражу.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожній особі право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Зазначена норма кореспондується у частині надання відповідних гарантій зі статтею 55 Конституції України.

Утім, наявність дійсного арбітражного застереження та обов'язковість звернення до арбітражу за наявності на це волі відповідача не є обмеженням прав позивача, гарантованих статтею 6 Конвенції, статтею 55 Конституції України. Реалізація сторонами права на укладення арбітражної угоди щодо передачі спорів, які виникнуть з укладеного ними правочину чи у зв'язку з ним, на розгляд арбітражу не є відмовою від права на звернення до господарського суду, а фактично являє собою вибір сторонами такого правочину одного із способів реалізації права на звернення за захистом своїх прав.

За приписами частин першої та другої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень зі справи - без змін як таких, що ухвалені з додержанням норм процесуального права.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє в задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, а також враховуючи, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 300, 308, 309, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Ухвалу господарського суду міста Києва від 28.04.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.01.2017 зі справи № 910/22527/15 залишити без змін, а касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Європейський газовий банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Європейський газовий банк" - без задоволення.