- договору про задоволення вимог іпотекодержателя, за яким ТОВ "Аверс Плюс2" набуло право власності на нежитлові приміщення 1-го поверху № 89-96 в літ. "А-6", загальною площею 68,7 кв.м, розташовані за адресою: м. Харків, Павлівський майдан, буд.8; нежитлові приміщення 1-го поверху №№ 13, 14, 13а, 13б, 13в, 13г, 13д, 13е, 13ж, 13з, 13и, 13к, 13л, 13м, антресолі №№ 13н, 13о, 13п, 13р, 13с, 13т, 13у у літ. "А-7", загальною площею 249,2 кв.м, розташовані за адресою: м. Харків, Павлівський майдан, буд.10.

Позовні вимоги мотивовані невідповідністю спірних правочинів у момент їх укладання вимогам чинного законодавства України, а саме порушенням вимог частини першої статті 1054, частини першої статті 227, статті 512 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) та частини першої статті 207 Господарського кодексу України. Крім того, позивач зазначає, що ТОВ "Аверс Плюс2" не є фінансовою установою, а тому воно не мало право вчиняти договори відступлення прав вимоги за кредитним договором, тобто мало місце порушення приписів статті 227 ЦК України. Також позивач вказує, що відступлені можуть бути лише наявні права, а при укладанні договору про відступлення права вимоги за договором іпотеки від 27.07.2016 було відступлено більше прав, ніж було в наявності у первісного кредитора. На думку позивача, при укладанні договору про задоволення вимог іпотекодержателя між його сторонами не було досягнуто згоди щодо ціни об'єкта іпотеки, яка є суттєвою умовою такого договору.

Рішенням господарського суду міста Києва від 05.10.2017 (суддя Головатюк Л.Д.) у позові відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване відсутністю правових підстав для задоволення позовних вимог.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.05.2018: апеляційну скаргу ТОВ "Марічка" задоволено частково; рішення господарського суду міста Києва від 05.10.2017 скасовано частково; визнано недійсним договір про задоволення вимог іпотекодержателя, за яким ТОВ "Аверс Плюс2" набуло право власності на нежитлові приміщення 1-го поверху № 89-96 в літ. "А-6", загальною площею 68, 7 кв.м, розташовані за адресою: м. Харків, Павлівський майдан, будинок 8; нежитлові приміщення 1-го поверху №№ 13, 14, 13а, 13б, 13в, 13г, 13д, 13е, 13ж, 13з, 13и, 13к, 13л, 13м, антресолі №№ 13н, 13о, 13п, 13р, 13с, 13т, 13у в літ. "А-7", загальною площею 249,2 кв.м, розташовані за адресою: м. Харків, Павлівський майдан, будинок 10; в іншій частині рішення суду залишено без змін; стягнуто з ТОВ "Аверс Плюс2" на користь ТОВ "Марічка" 1 600 грн. судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції та 1 760 грн. судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, на підставі якого ТОВ "Аверс Плюс2" набуло право власності на предмет іпотеки, є недійсним, оскільки ТОВ "Аверс Плюс2" порушено процедуру звернення стягнення через неповідомлення позивача та непроведення оцінки майна, що суперечить статтям 35, 37 Закону України "Про іпотеку" та не відповідає вимогам частини першої статті 203 ЦК України.

У касаційній скарзі до Верховного Суду ТОВ "Аверс Плюс2", зазначаючи про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення ним норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову від 23.05.2018 в частині задоволеної позовної вимоги, а рішення господарського суду міста Києва від 05.10.2017 залишити в силі. Так, за доводами, наведеними в касаційній скарзі: судами під час розгляду справ №№ 922/2908/16, 922/4378/16, 820/5086/16 неодноразово досліджувалися правовідносини, що виникли на підставі оскаржуваних ТОВ "Марічка" правочинів, тому у розгляді даної справи № 910/10123/17 потрібно враховувати відповідні висновки судів; судом апеляційної інстанції було невірно застосовано норми чинного законодавства, які регулюють перехід прав і обов'язків на підставі статті 512 ЦК України, та проігноровано те, що до ТОВ "Аверс Плюс2" перейшли всі права первісного кредитора (ПАТ "Банк "Меркурій", ПАТ "Банк Золоті Ворота", ПАТ "Комерційний Банк Стандарт" та ТОВ "Європа-Факторинг") у зобов'язанні; суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку щодо пропущення строків подання доказів, чим порушив фундаментальні принципи процесуальної рівності сторін на захист, передбаченої Конституцією України (254к/96-ВР) ; судом апеляційної інстанції зроблено невірний висновок, що відсутність посилання на звіт про оцінку в державному реєстрі речових прав є підставою для формування правової позиції щодо непроведення оцінки предметів іпотеки.

У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Марічка" заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість та про законність оскаржуваного судового рішення, просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.05.2018 залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Від інших учасників справи відзиви на касаційну скаргу не надходили.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників учасників справи, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим і апеляційним господарськими судами у розгляді справи з'ясовано та зазначено, зокрема, що:

30.01.2004 ТОВ "Марічка" (позичальник) та акціонерним комерційним банком (далі - АКБ) "Меркурій" (кредитодавець, банк) укладено договір № 02-06К-15 на кредитну лінію в іноземній валюті (далі - Кредитний договір), за умовами якого банк надав кредит позивачу шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок останнього, а позивач зобов'язався повернути отримані кошти в строк та на умовах, передбачених даним кредитним договором.

Для забезпечення виконання зобов'язання за Кредитним договором позивачем як іпотекодавцем та АКБ "Меркурій" як іпотекодержателем укладено договір іпотеки від 30.01.2004 №16-03-37 (далі - Договір іпотеки).

На підставі Договору іпотеки позивачем передано іпотекодержателю нежитлові приміщення 1-го поверху № 89-96 в літ. "А-6", загальною площею 68,7 кв.м, розташовані за адресою: м. Харків, майдан Р.Люксембург (перейменовано у Павлівський майдан), буд. 8 (далі - Майно-1); нежитлові приміщення 1-го поверху №№ 13, 14, 13а, 13б, 13в, 13г,13д, 13е, 13ж, 13з, 13и, 13к, 13л, 13м, 14, антресолі №№ 13н, 13о,13п, 13р, 13с, 13т, 13у в літ. "А-7", загальною площею 249,2 кв.м, розташовані за адресою: майдан Р.Люксембург (перейменовано у Павлівський майдан), буд. 10 (далі - Майно-2).

16.06.2011 до Договору іпотеки були внесені зміни, а саме договір було доповнено розділом 4 "Застереження про задоволення вимог Іпотекодержателя" такого змісту:

"4.1 Даний розділ цього договору є застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя та визнається сторонами і діючим законодавством як договір про задоволення вимог іпотекодержателя, що надає право іпотекодержателю в порядку позасудового врегулювання звернути стягнення на майно на підставі цього договору.

4.2 На підставі цього договору та даного застереження іпотекодержатель має право звернути стягнення на майно шляхом:

- продажу від свого імені майна будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому ст. 38 Закону України "Про іпотеку". Ціна продажу майна встановлюється за згодою між іпотекодавцем та іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні звичайних цін на цей вид майна. Договір купівлі-продажу майна, укладений згідно з цим договором, є правовою підставою для реєстрації права власності покупця на придбане майно. На виконання цього підпункту договору іпотекодержателю надається право подавати, оформляти та отримувати довідки та документи, необхідні для здійснення свого права на продаж майна, здійснювати всі необхідні платежі, підписувати будь-які документи та виконувати будь-які інші дії, пов'язані з продажем майна; або

- прийняття майна у власність в порядку, встановленому ст. 37 Закону України "Про іпотеку". При цьому дане застереження, яке визнається Договором про задоволення вимог іпотекодержателя, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на майно. По цьому договору іпотекодержатель набуває майно у власність по вартості, встановленій на момент такого набуття на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності. В випадку набуття права власності на майно іпотеко держатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 % вартості майна над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

4.3. При зверненні стягнення на майно шляхом його продажу.

4.4. При зверненні стягнення на майно шляхом прийняття майна у власність іпотекодержателем іпотекодавець цим договором уповноважує іпотеко держателя подавати, оформляти та отримувати від імені іпотекодавця довідки та документи, необхідні для реєстрації майна у власність іпотекодержателя, здійснювати всі необхідні платежі, підписувати будь - які документи та виконувати будь - які інші дії, пов'язані з реєстрацією права власності на майно на іпотекодержателя".

Права вимоги за Кредитним договором та Договором іпотеки неодноразово відступалися. Зокрема, АКБ "Меркурій" 18.02.2014 відступило право вимоги за Договором іпотеки публічному акціонерному товариству (далі - ПАТ) "Банк Золоті Ворота" на підставі договору відступлення права вимоги за іпотечним договором від 30.01.2004 № 16-03-37.

28.11.2014 ПАТ "Банк Золоті Ворота" відступило право вимоги за Кредитним договором та Договором іпотеки ПАТ "Комерційний Банк "Стандарт". У подальшому, 27.07.2016, останнє відступило право вимоги за даними договорами на користь ТОВ "Європа-Факторинг".

ТОВ "Європа-Факторинг" (первісний кредитор) та ТОВ "Аверс Плюс2" (новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги від 27.07.2016 Ф-9/2016 (далі - Спірний договір-1), за умовами якого первісний кредитор відступає новому кредитору своє право вимоги за Кредитним договором.

Згідно з пунктом 1.2 Спірного договору-1 право вимоги за Кредитним договором відступається в повному обсязі та на умовах, які існують на момент відступлення права вимоги, включаючи: право вимоги основної суми заборгованості за основним договором; право вимоги суми нарахованих процентів за основним договором, строк платежу яких настав до дати укладання договору; право вимоги суми процентів за основним договором, нарахованих на день надходження грошових коштів у повному обсязі на рахунок первісного кредитора. Загальна сума права вимоги станом на день укладання договору становить 5 439 554, 86 грн., що складає за курсом НБУ у доларовому еквіваленті 219 467,34 дол. США. Вказані права за договором передаються виключно в гривні.

До нового кредитора також переходять права та обов'язки первісного кредитора по зобов'язаннях, що виникли з основного договору, в тому числі право іпотекодержателя за Договором іпотеки.

Передача прав первісного кредитора за договорами забезпечення відбувається на підставі окремих договорів (п. 1.2.1 Спірного договору-1).

Пунктом 1.3 Спірного договору-1 передбачено, що новий кредитор одержує право (замість первісного кредитора) вимагати від боржника належного виконання всіх зобов'язань за основним договором (Кредитним договором). При цьому новий кредитор набуває статусу кредитора за основним договором та заставодержателя (іпотекодержателя) за всіма зобов'язаннями, що забезпечують виконання боржником його зобов'язань за основним договором.

На виконання пункту 1.2.1 Спірного договору-1 ТОВ "Європа-Факторинг" як первісним іпотекодержателем та ТОВ "Аверс Плюс2" як новим іпотекодержателем укладено договір про відступлення права вимоги за Договором іпотеки від 27.07.2016 (далі - Спірний договір-2), за умовами якого іпотекодержатель передає, а новий іпотекодержатель приймає на себе всі права іпотекодержателя у зобов'язанні за договором іпотеки. Також сторонами погоджено, що за даним договором до нового іпотекодержателя переходять всі права та обов'язки іпотекодержателя за Договором іпотеки в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Спірні об'єкти нерухомості, які знаходилися в іпотеці, неодноразово були предметом розгляду в судах.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 18.04.2017 у справі № 922/2908/16 за позовом ТОВ "Марічка" до ТОВ "Аверс Плюс2", за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - приватного нотаріуса Обухівського районного нотаріального округу Щура О.І. та громадянина ОСОБА_6, про визнання права власності та за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет позову - товариства з обмеженою відповідальністю "Добромед" до ТОВ "Аверс Плюс2", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - приватного нотаріуса Обухівського районного нотаріального округу Щура О.І., про визнання права власності, відмовлено у задоволенні позовів; судом встановлено, що ТОВ "Марічка" залишається боржником за первісними кредитними зобов'язаннями за укладеними двома договорами з АКБ "Меркурій" від 30.01.2014 та іпотекодавцем за чинним Договором іпотеки.

У справі № 922/4378/16 судами встановлено, що станом на 29.10.2014 та 18.12.2014 запис про іпотеку за договором іпотеки було вилучено з Державного реєстру іпотек, у зв'язку з виконанням ТОВ "Марічка" зобов'язань перед ПАТ "Банк Золоті Ворота" з погашення кредиту за Кредитним договором на підставі листа Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 16.10.2014 №140-76, в якому було зазначено про припинення договору іпотеки (з огляду на погашення кредиту). Проте вимоги за Кредитним договором та Договором іпотеки від ТОВ "Марічка" не були виконані. У результаті цього жодних дій з боку ПАТ "Банк Золоті Ворота" у частині, що стосувалася припинення основного та/або іпотечного зобов'язань, вчинено не було, жодних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень не внесено. Записи про припинення іпотеки не відповідають фактичним відомостям щодо підстав для припинення іпотеки, оскільки іпотека є дійсною з моменту внесення про неї первинного запису.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 07.11.2017 у справі №820/5086/16 скасовано постанову Харківського окружного адміністративного суду та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду, якими: визнано незаконним та скасовано висновок Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Міністерства юстиції України за результатами розгляду скарги ТОВ "Аверс Плюс2"; визнано незаконним та скасовано наказ Міністерства юстиції України від 10.08.2016 № 2454/5 "Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень", яким скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, від 18.12.2014 № 18113480; від 18.12.2014 № 18111844; від 29.10.2014 №16821842; від 29.10.2014 №16825435; від 30.07.2014 №14791829; від 17.10.2014 №16568775; від 30.07.2014 №14791029; від 17.10.2014 №16569131. Провадження у справі за позовом ТОВ "Добробут" до Міністерства юстиції України, Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації, третя особа - ТОВ "Аверс Плюс2", ОСОБА_6, про визнання незаконними та скасування висновку і наказу, закрито.

Таким чином, наказ Міністерства юстиції України від 10.08.2016 № 2454/5 "Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень" є чинним, і ТОВ "Аверс Плюс2" як іпотекодержатель за відступленими ТОВ "Європа - Факторинг" правами набув права власності на спірні нежитлові приміщення, права на які були зареєстровані згідно з рішенням приватного нотаріуса Обухівського районного нотаріального округу Щура О. І, що є предметом даного спору.

Предметом позову у справі є матеріально-правові вимоги позивача до відповідачів про визнання недійсними Спірних договорів - 1, 2 та договору про задоволення вимог іпотекодержателя (Спірний договір-3), за яким ТОВ "Аверс Плюс2" набуло право власності на Майно - 1, 2 (застереження про задоволення вимог іпотекодержателя в договорі іпотеки, яке прирівнюється у відповідності до положень статті 37 Закону України "Про іпотеку" за своїми правовими наслідками до договору про задоволення вимог іпотекодержателя та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання).

Звертаючись з позовом у даній справі, позивач стверджує, що іпотека Майна - 1 була припинена ще в липні 2014 року, і ПАТ "Комерційний Банк "Стандарт" набуло права вимоги за Договором іпотеки в обсязі, передбаченому договором про внесення змін від 23.05.2014 до Договору іпотеки, тобто лише щодо Майна-2, відповідно, за Спірним договором-2 було відступлене право вимоги, яке не належало ТОВ "Європа-Факторинг" на той момент (щодо Майна-1). На підставі Спірних договорів - 1, 2 відбулася заміна сторони в зобов'язанні, що виникла на підставі Кредитного договору, відповідно, ТОВ "Аверс Плюс2" набуло прав та обов'язків кредитора стосовно позивача, а, оскільки ТОВ "Аверс Плюс2" у встановленому законом порядку не внесено до державного реєстру фінансових установ та ТОВ "Аверс Плюс2" ліцензію на здійснення фінансових послуг не отримало, то не може бути стороною Кредитного договору (тобто Спірні договори - 1, 2 укладені з порушенням господарської компетенції ТОВ "Аверс Плюс2"). Також оцінка майна, що є предметом Договору іпотеки, до моменту набуття права власності на предмет іпотеки виконана не була, що суперечить статті 37 Закону України "Про іпотеку".

Припинення іпотеки щодо Майна-1 згідно з договором про внесення змін від 23.05.2014 до Договору іпотеки підлягало державній реєстрації, і відповідні правомочності виникають з дня такої реєстрації.

У постанові Харківського апеляційного господарського суду від 06.04.2017 у справі №922/4378/16, яка залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 26.09.2017, встановлено, що вимоги за Кредитним договором ТОВ "Марічка" не виконані, відсутні докази погашення заборгованості за основним зобов'язанням перед ПАТ "Банк Золоті Ворота", в результаті чого жодних дій з боку ПАТ "Банк Золоті Ворота" в частині, що стосувалася припинення основного та/або іпотечного зобов'язань, вчинено не було, і Договір іпотеки не є припиненим. Також у вказаній постанові встановлено, що записи про припинення іпотеки не відповідають фактичним відомостям щодо підстав для припинення іпотеки, іпотека є дійсною з моменту внесення про неї первинного запису.

Суди попередніх інстанцій встановили, що посилання позивача на припинення іпотеки за Договором іпотеки щодо Майна - 1 у липні 2014 року та набуття ПАТ "Комерційний Банк "Стандарт" права вимоги за Договором іпотеки в обсязі, передбаченому договором про внесення змін від 23.05.2014 до іпотечного договору від 30.01.2004 № 16-03-37 (тобто лише щодо Майна - 2), є безпідставним.

Щодо вимог позивача про визнання недійсним Спірних договорів-1,2 судами зазначено таке.

Подаючи позов про визнання недійсними Спірних договорів -1,2, позивач мав довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Відступлення права вимоги (якщо інше не встановлено договором або законом) є двостороннім правочином, в якому сторонами є первісний кредитор і новий кредитор. У цьому випадку боржник не є стороною у даному правочині, а лише наділений правом не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні та правом висувати заперечення проти вимоги кредитора.

Отже, заміна кредитора у зобов'язанні не впливає на характер, обсяг і порядок виконання боржником своїх обов'язків, не погіршує становище боржника і не зачіпає його інтересів та здійснюється без згоди боржника, однак сторони мають право додатково врегулювати порядок заміни кредитора у договорі.

Позивач, який є боржником в основному зобов'язанні, право вимоги за яким відступлено згідно з Спірними договорами - 1, 2, стверджує що ТОВ "Аверс Плюс2" як нефінансова установа не мала права укладати Спірні договори - 1, 2, оскільки за даними оспорюваними договорами ТОВ "Аверс Плюс2" набуло прав та обов'язків кредитора за кредитним договором, а за змістом частини першої статті 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" надання коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту, є фінансовою послугою, яка потребує ліцензування.

Судами встановлено, що: за Спірним договором - 1 (відступлення права вимоги) відбулася заміна особи у зобов'язанні, яке виникло з кредитного договору, а не сторін кредитного договору; при укладанні договору щодо відступлення права вимоги ТОВ "Аверс Плюс2" не здійснює діяльності з надання фінансового кредиту, оскільки не надає коштів у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк та під процент. Крім того, умовами Спірного договору - 1 визначено, що відступлено право вимоги основної суми заборгованості за основним договором, право вимоги суми нарахованих процентів за основним договором, строк платежу яких настав до дати укладання договору та право вимоги суми процентів за основним договором, нарахованих на день надходження грошових коштів в повному обсязі на рахунок первісного кредитора, тобто відступлено право вимоги за зобов'язаннями, строк виконання яких настав (прострочена заборгованість).

Відсутні правові підстави для застосування до суб'єктів господарювання, що не є фінансовими установами та набувають на платній основі право вимоги до третіх осіб на підставі договорів відступлення права вимоги, незалежно від умов такого набуття (з дисконтом, премією або без), положень Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (2664-14) , а тому доводи позивача про те, що Спірні договори-1,2 укладені з порушенням господарської компетенції ТОВ "Аверс Плюс2" і підлягають визнанню недійсними, є безпідставними.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову в частині вимоги позивача про визнання недійсним договору про задоволення вимог іпотекодержателя, за яким ТОВ "Аверс Плюс2" набуло право власності на спірні нежитлові приміщення, зазначив, що чинне на момент укладання Спірного договору-3 законодавство не встановлювало вимоги щодо здійснення оцінки предмета іпотеки саме на момент укладання договору про задоволення вимог іпотекодержателя. Таким чином, нездійснення оцінки майна сторонами договору про задоволення вимог іпотекодержателя в момент укладання такого договору (16.06.2011) не є порушенням статті 37 Закону України "Про іпотеку".

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов у даній частині, виходив з такого.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, за яким ТОВ "Аверс Плюс2" набуло право власності на нежитлові приміщення, був укладений 19.08.2017, що спростовує твердження суду про його укладення 16.06.2011. Тому на момент такого укладення відповідно до частини першої статті 37 Закону України "Про іпотеку" та пункту 4.2 Договору іпотеки іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент цього набуття (тобто на момент державної реєстрації прав на нерухоме майно за ТОВ "Аверс Плюс2") на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності, та в разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 % вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

Істотною умовою договору про задоволення вимог іпотекодержателя є вартість предмета іпотеки, яка визначається суб'єктом оціночної діяльності на підставі Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" (2658-14) .

Таким чином, договір про задоволення вимог іпотекодержателя, на підставі якого ТОВ "Аверс Плюс2" набуло право власності на предмет іпотеки, є недійсним, оскільки ТОВ "Аверс Плюс2" порушено процедуру звернення стягнення через неповідомлення позивача та непроведення оцінки майна, що суперечить статтям 35, 37 Закону України "Про іпотеку" та не відповідає вимогам частини першої статті 203 ЦК України.

Причиною подання касаційної скарги стала незгода ТОВ "Аверс Плюс2" із задоволенням позову в частині визнання недійсним договору про задоволення вимог іпотекодержателя, за яким ТОВ "Аверс Плюс2" набуло право власності на нежитлові приміщення 1-го поверху № 89-96 в літ. "А-6", загальною площею 68, 7 кв.м, розташовані за адресою: м. Харків, Павлівський майдан, будинок 8; нежитлові приміщення 1-го поверху №№ 13, 14, 13а, 13б, 13в, 13г, 13д, 13е, 13ж, 13з, 13и, 13к, 13л, 13м, антресолі №№ 13н, 13о, 13п, 13р, 13с, 13т, 13у в літ. "А-7", загальною площею 249, 2 кв.м розташовані за адресою: м. Харків, Павлівський майдан, будинок 10. В іншій частині судові рішення попередніх судових інстанцій, прийняті по суті даної справи, не оскаржуються жодною із сторін.

Відповідно до частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги.

Тобто направлення такого повідомлення є обов'язком іпотекодержателя. Однак, як встановлено судом апеляційної інстанції, ТОВ "Аверс Плюс2" позивачу у справі таке повідомлення не надсилав.

Згідно зі статтею 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді. Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

Суд апеляційної інстанцій, з огляду на наведені законодавчі приписи та встановивши, що: оцінка майна, що є предметом договору іпотеки, ні іпотекодержателем, ані іпотекодавцем до моменту набуття права власності на предмет іпотеки на підставі статті 37 Закону України "Про іпотеку" виконана не була, виходячи зі змісту вказаної статті та умов пункту 4.2 Договору іпотеки про те, що ціна предмета іпотеки є істотною умовою договору про задоволення вимог іпотекодержателя; ТОВ "Аверс Плюс2" порушено процедуру звернення стягнення через неповідомлення позивача та непроведення оцінки майна, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову в оспорюваній частині.

Аргументи касаційної скарги даного висновку не спростовують.

Так, що стосується доводу скаржника про те, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку щодо пропущення строків подання доказів, чим порушив фундаментальні принципи процесуальної рівності сторін, то, як вірно зазначено судом апеляційної інстанції докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Скаржником наявності в даному разі такого випадку обґрунтовано не було.

Як вбачається з матеріалів справи, копія звіту про оцінку спірних нежитлових приміщень була надана суду апеляційної інстанції лише 03.04.2018, тобто з порушенням вимог Господарського процесуального кодексу України (1798-12) щодо строків подання доказів, а представником ТОВ "Аверс Плюс2" в обґрунтування неможливості їх подання до суду першої інстанції зазначено, що даний звіт він (ТОВ "Аверс Плюс2") отримав у квітні 2018 року за його адвокатським запитом, і дану обставину він вважає винятковою. Касаційний господарський суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що до дана обставина не є винятковою, і ТОВ "Аверс Плюс2" не надано належних доказів неможливості подання цього звіту до суду першої інстанції.

Інші аргументи скаржника стосовно порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права у дійсності фактично зводяться до заперечення обставин, встановлених судом апеляційної інстанції у повторному розгляді справи, та перегляду вже здійсненої названим судом оцінки доказів зі справи, тоді як суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 Господарського процесуального кодексу України). Тому пов'язані з наведеним аргументи ТОВ "Аверс Плюс2" не можуть бути прийняті Касаційним господарським судом. Саме лише прагнення скаржника ще раз розглянути й оцінити ті ж самі обставини справи і докази в ній не є достатньою підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

Касаційний господарський суд бере до уваги доводи, викладені у відзиві ТОВ "Марічка" на касаційну скаргу, як такі, що узгоджуються з обставинами справи, встановленими попередніми судовими інстанціями, у залежності від яких (обставин) і прийнято судове рішення по суті спору.

Поряд з тим, як відзначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 19.02.2009 у справі "Христов проти України" (заява № 24465/14), право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, слід тлумачити в контексті преамбули цієї Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права, одним з основоположних аспектів якого є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхні рішення, що набрали законної сили, не може ставитися під сумнів (див. також справу "Брумареску проти Румунії, заява № 28342/95). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (справа "Рябих проти Росії", заява № 52854/99), існування яких скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення апеляційного суду - без змін як такого, що ухвалене з додержанням норм матеріального права, в тому числі Закону України "Про іпотеку" (898-15) та ЦК України (435-15) .

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалене судове рішення, а також враховуючи, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, судові витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.