Позивач, Публічне акціонерне товариство "Одесагаз", звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Військової частини 1474 про стягнення 41 007, 36 грн. заборгованості за спожитий природний газ, 343, 86 грн. - 3 % річних, 3017, 17 грн. - пені та 1 527, 97 грн. - інфляційних втрат.

Рішенням господарського суду Одеської області від 28.08.2017, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 08.11.2017 у справі № 916/1549/17, позовні вимоги задоволені у повному обсязі. Стягнуто з відповідача на користь позивача 41 007, 36 грн. - основний борг, 343, 86 грн. - 3 % річних, 3 017, 17 грн. - пені та 1 527, 97 грн. - інфляційних втрат. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Приймаючи судові рішення, господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідач в порушення умов договору розподілу природного газу не здійснював своєчасну оплату за використаний природний газ, внаслідок чого, у останнього утворився борг, що в свою чергу, стало підставою для нарахування пені, інфляційних втрат та 3 % річних.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду Одеської області від 28.08.2017 та постановою Одеського апеляційного господарського суду від 08.11.2017 у справі № 916/1549/17, Військова частина 1474 (Ізмаїльський прикордонний загін) Державної прикордонної служби України звернулась з касаційною скаргою, в якій просила їх скасувати та направити справу на новий розгляд до місцевого господарського суду.

В обґрунтування заявлених вимог, скаржник посилається на порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права з неповним з'ясування обставин, що мають значення для справи. Також скаржник зазначає, що судами не взяті до уваги його докази, які вказують на те, що заявлена у позові шкода є не договірною.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу заперечував проти її задоволення та просив оскаржувані судові акти залишити без змін, як такі, що прийнятті з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №916/1549/17 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Погребняк В.Я., суддя - Пєсков В.Г., суддя - Білоус В.В., що підтверджується протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.03.2018.

Ухвалою Верховного Суду від 15.03.2018 касаційну скаргу залишено без руху у відповідності з положенням статті 292 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ), надано строк для усунення недоліків протягом десяти днів з дня вручення ухвали.

11.04.2018 Військовою частиною 1474 (Ізмаїльський прикордонний загін) Державної прикордонної служби України на виконання вимог ухвали Верховного Суду від 15.03.2018 здано до відділення зв'язку заяву про усунення недоліків разом з доказами сплати судового збору в сумі 1 920, 00 грн.

Згідно з ч. 4 ст. 301 ГПК України перегляд рішень суду першої інстанції та постанов апеляційної інстанції у справах, ціна позову в яких не перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, здійснюється без повідомлення учасників справи, крім справ, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного провадження.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

За приписами ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Ухвалою Верховного Суду від 02.05.2018 прийнято касаційну скаргу Військової частини 1474 (Ізмаїльський прикордонний загін) Державної прикордонної служби України до провадження для здійснення перегляду рішення господарського суду Одеської області від 28.08.2017 та постанови Одеського апеляційного господарського суду від 08.11.2017 у справі № 916/1549/17 в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Відхилено заяву скаржника про зупинення дії рішення господарського суду Одеської області від 28.08.2017 у справі № 916/1549/17 до закінчення його перегляду в касаційному порядку. Надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 04.06.2018.

У зв'язку з відпусткою судді Білоуса В.В. автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 916/1549/17 визначено колегію суддів у складі: Погребняк В.Я. (головуючий), Пєсков В.Г., Катеринчук Л.Й., що підтверджується протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.07.2018.

У зв'язку з відпусткою судді Катеринчук Л.Й. автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 916/1549/17 визначено колегію суддів у складі: Погребняк В.Я. (головуючий), Жуков С.В., Пєсков В.Г., що підтверджується протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.07.2018.

Перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 01.04.2016 між Публічним акціонерним товариством "Одесагаз" (Оператор ГРМ, позивач) та Військовою частиною 1474 (Споживач, відповідач) укладений договір розподілу природного газу № 008445, який є договором приєднання, що укладається з урахуванням статей 633, 634, 641 та 642 Цивільного кодексу України на невизначений строк. Фактом приєднання Споживача до умов цього Договору (акцептування договору) є вчинення Споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти Договір, зокрема, надання підписаної Споживачем заяви-приєднання за формою, наведеною у додатку 2 до цього Договору.

Оператор ГРМ зобов'язується надати Споживачу послугу з розподілу природного газу, а Споживач зобов'язується прийняти зазначену послугу та сплатити її вартість у розмірі, строки та порядку, визначені цим Договором (п. 2.1 Договору).

В пунктах 6.1, 6.2 Договору сторони погодили, що оплата вартості послуги Оператора ГРМ з розподілу природного газу здійснюється Споживачем за тарифом, встановленим Регулятором для Оператора ГРМ, що сплачується за потужність (абонентська плата), з урахуванням вимог Кодексу газорозподільних систем. Тариф, встановлений згідно з п. 6.1 цього розділу, є обов'язковим для Сторін з дати набрання чинності постановою Регулятора щодо його встановлення.

У разі порушення Споживачем строків оплати за цим Договором він сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу (п. 8.2. Договору).

Також господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання умов договору позивачем розподілено відповідачу природний газ у загальному розмірі 103,114 тис. м-3 на загальну суму 45 671, 26 грн., що підтверджується актами прийому-передачі природного газу за січень 2017 року, лютий 2017 року та березень 2017 року, які підписані та скріплені печатками обох сторін без зауважень.

Положеннями ст.ст. 11, 629 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) встановлено, що договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно із ст.ст. 901, 902, 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Виконавець повинен надати послугу особисто. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Європейським судом з прав людини в рішенні у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" та в рішенні у справі "Бакалов проти України" зазначено, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Прийнявши до уваги наведені обставини та надавши оцінку доказам, які ці обставини підтверджують, місцевий господарський суд, з яким погодилась апеляційна інстанція, дійшов правомірного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення суми основного боргу.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

За змістом ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Розрахунки заявлених до стягнення відповідних сум пені, інфляційних втрат та 3% річних, були перевірені судами попередніх інстанцій, визнані правильними та арифметично вірними.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Росії") щодо реалізації права на справедливий суд (п. 1 ст. 6 Конвенції): "одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру".

Аналізуючи через призму ст. 43 ГПК України питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У справі, що розглядається, Верховний Суд доходить висновку, що скаржникові було надано відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків судів попередніх інстанцій.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

З урахуванням викладеного, не приймаються та не розглядаються доводи скаржника, пов'язані з переоцінкою доказів, визнанням доведеними/недоведеними або встановленням по новому обставин справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України за результатами розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (ст. 309 ГПК України).

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Військової частини 1474 (Ізмаїльський прикордонний загін) Державної прикордонної служби України та залишення рішення господарського суду Одеської області від 28.08.2017 та постанови Одеського апеляційного господарського суду від 08.11.2017 у справі № 916/1549/17 без змін.

У зв'язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги та залишенні без змін рішення суду першої та постанови суду апеляційної інстанцій, витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.