У лютому 2014 року приватна організація "Організація колективного управління авторськими і суміжними правами" в інтересах товариства з обмеженою відповідальністю "Юніверс Медіа Груп" звернулась до господарського суду Київської області з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про стягнення компенсації за порушення майнових авторських прав в розмірі 73 080 грн.

Рішенням господарського суду Київської області від 02.04.2014 позов задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача 73 080 грн. компенсації за порушення майнових авторських прав.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.11.2016 рішення місцевого господарського суду скасовано та прийнято нове - про відмову в позові.

Постановою Вищого господарського суду України від 07.02.2017 постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.11.2016 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Київського апеляційного господарського суду.

В обґрунтування своєї позиції суд касаційної інстанції зазначив, що апеляційний господарський суд дійшов передчасного висновку про відмову в позові, оскільки, відхиляючи подані позивачем докази на підтвердження публічного виконання названих музичних творів відповідачем (акт фіксації, відеозапис, фіскальний чек), не надав останнім оцінки в їх сукупності, не навів доводів і доказів на їх спростування. Крім того, саме фізична особа-підприємець ОСОБА_4, яка здійснює господарську діяльність у ресторані "ІНФОРМАЦІЯ_1", несе відповідальність за додержання в ньому вимог закону щодо охорони права на об'єкти інтелектуальної власності.

За результатами нового розгляду справи постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.03.2017 рішення господарського суду Київської області скасовано частково та прийнято нове, яким стягнуто з відповідача на користь позивача 36 540 грн. компенсації за порушення майнових авторських прав.

Не погоджуючись з рішенням місцевого та постановою апеляційного господарських судів, відповідач звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить їх скасувати і припинити провадження у справі.

В обґрунтування заявлених вимог скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши в касаційному порядку оскаржені судові рішення колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між приватною організацією "Організація колективного управління авторськими і суміжними правами" (організація) і товариством з обмеженою відповідальністю "Юніверс Медіа Груп" (видавником) 07.09.2012 укладено договір від № АВ-01/07, про управління майновими авторськими правами.

Відповідно до п. 2.1 договору видавник доручає організації здійснювати управління на колективній основі його майновими авторськими правами на твори, перелік яких додається до цього договору, а саме, дозволяти від імені видавника використання творів користувачами, а також збирати винагороду (роялті) за їх використання.

Пунктом 3.2.7 договору передбачено, що у разі виявлення порушень майнових прав, видавник надає організації необхідні повноваження для захисту прав та здійснення представництва інтересів правовласника в суді.

На підставі декларації щодо передачі в управління музичних творів організації передано в управління майнові права на музичний твір "ІНФОРМАЦІЯ_4" у виконанні "ОСОБА_10", авторами якого є: ОСОБА_7 та ОСОБА_8, "ІНФОРМАЦІЯ_2" у виконанні "ОСОБА_10", авторами якого є: ОСОБА_7 та ОСОБА_8, "ІНФОРМАЦІЯ_3)" у виконанні "ОСОБА_10", авторами якого є: ОСОБА_7 та ОСОБА_8

За твердженням позивача, 14.08.2013 у приміщенні ресторану "ІНФОРМАЦІЯ_1" (АДРЕСА_1), в якому здійснює господарську діяльність відповідач, вільно розповсюджувалися без наявності відповідного договору (публічно виконувалися) музичні твори за допомогою наявного у закладі обладнання, серед яких: "ІНФОРМАЦІЯ_4", "ІНФОРМАЦІЯ_2" та "ІНФОРМАЦІЯ_3)" у виконанні "ОСОБА_10", авторами музики до яких є ОСОБА_7 і ОСОБА_9, що є порушенням авторського права, передбаченим пунктом "а" статті 50 Закону України "Про авторське право і суміжні права", за яке пунктом "г" частини другої статті 52 цього ж Закону передбачено можливість притягнення винної особи до відповідальності у вигляді сплати компенсації в розмірі від 10 до 50 000 мінімальних заробітних плат.

Задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд виходив з того, що позивачем доведено порушення відповідачем майнових авторських прав на спірні музичні твори, а відповідачем не надано доказів на підтвердження правомірного їх використання, що є підставою для притягнення останнього до відповідальності у вигляді сплати компенсації в розмірі 73 080 грн. за порушення майнових авторських прав.

Частково скасовуючи рішення місцевого господарського суду та постановляючи нове - про стягнення з відповідача на користь позивача 36 540 грн. компенсації, суд апеляційної інстанції виходив з того, що з огляду на розмір заявлених позовних вимог і встановлений законом мінімальний розмір компенсаційних заходів, спрямованих на захист майнових прав суб'єктів авторського права, враховуючи, що відповідач припустився порушення щодо бездоговірного публічного виконання музичних творів вперше, виходячи з принципів справедливості, добросовісності та розумності, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню компенсація у розмірі 10 мінімальних заробітних плат за кожен музичний твір, що станом на дату прийняття місцевим господарським судом оскаржуваного рішення складає 36 540 грн.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками апеляційного господарського суду, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України "Про авторське право і суміжні права" майнові права автора (чи іншої особи, яка має авторське право) можуть бути передані (відчужені) іншій особі згідно з положеннями Закону, після чого ця особа стає суб'єктом авторського права.

За приписами ч. 1 ст. 31 зазначеного Закону автор (чи інша особа, яка має авторське право) може передати свої майнові права, зазначені у статті 15 цього Закону, будь-якій іншій особі повністю чи частково. Передача майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) оформляється авторським договором. Майнові права, що передаються за авторським договором, мають бути у ньому визначені. Майнові права, не зазначені в авторському договорі як відчужувані, вважаються такими, що не передані.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 Закону суб'єкти авторського права і (або) суміжних прав можуть доручати управління своїми майновими правами організаціям колективного управління.

Судами обох інстанцій встановлено, що оскільки приватна організація "Організація колективного управління авторськими та суміжними правами" є організацією колективного управління на колективній основі майновими правами суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав, зазначені вище договори про передачу майнових авторських прав є чинними і недійсними у встановленому законом порядку не визнавалися (презумпція правомірності правочину за ст. 204 Цивільного кодексу України), позивач набув майнові авторські права на спірні музичні твори та став суб'єктом авторського права в розумінні Закону, а організація набула повноваження здійснювати колективне управління майновими правами на спірні музичні твори на території України.

За змістом статей 435, 440, 441, 443 Цивільного кодексу України, статей 7, 15, 31- 33 Закону України "Про авторське право і суміжні права" право на використання твору належить автору або іншій особі, яка одержала відповідне майнове право у встановленому порядку (за договором, який відповідає визначеним законом вимогам); використання твору здійснюється лише за згодою автора або особи, якій передано відповідне майнове право (за виключенням випадків, вичерпний перелік яких встановлено законом).

Виключне право автора (чи іншої особи, яка має авторське право) на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами дає йому право дозволяти або забороняти, зокрема, публічне виконання і публічне сповіщення творів.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про авторське право і суміжні права" публічним виконанням є подання за згодою суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав творів, виконань, фонограм, передач організацій мовлення шляхом декламації, гри, співу, танцю та іншим способом як безпосередньо (у живому виконанні), так і за допомогою будь-яких пристроїв і процесів (за винятком передачі в ефір чи по кабелях) у місцях, де присутні чи можуть бути присутніми особи, які не належать до кола сім'ї або близьких знайомих цієї сім'ї, незалежно від того, чи присутні вони в одному місці і в один і той самий час або в різних місцях і в різний час; публічне сповіщення (доведення до загального відома) - передача за згодою суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав в ефір за допомогою радіохвиль (а також лазерних променів, гама-променів тощо), у тому числі з використанням супутників, чи передача на віддаль за допомогою проводів або будь-якого виду наземного чи підземного (підводного) кабелю (провідникового, оптоволоконного та інших видів) творів, виконань, будь-яких звуків і (або) зображень, їх записів у фонограмах і відеограмах, програм організацій мовлення тощо, коли зазначена передача може бути сприйнята необмеженою кількістю осіб у різних місцях, віддаленість яких від місця передачі є такою, що без зазначеної передачі зображення чи звуки не можуть бути сприйняті.

За змістом вказаних норм, публічне виконання або публічне сповіщення аудіовізуального твору може відбуватись, а автор не може заперечувати проти цього, лише за умов отримання організацією, що здійснює виробництво аудіовізуального твору, від автора використаного твору відповідних майнових прав.

Тобто, відповідач мав право здійснити публічне виконання спірних творів лише за умов укладання відповідних ліцензійних договорів із правовласниками.

Відповідно до ст. 50 зазначеного Закону порушенням авторського права і (або) суміжних прав, що дає підстави для захисту таких прав, у тому числі судового, є, зокрема, вчинення будь-якою особою дій, які порушують особисті немайнові права суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав, визначені статтями 14 і 38 цього Закону, та їх майнові права, визначені статтями 15, 39, 40 і 41 цього Закону, з урахуванням передбачених статтями 21 - 25, 42 і 43 цього Закону обмежень майнових прав.

Відповідно до ч. 1 ст. 52 Закону за захистом свого авторського права і (або) суміжних прав суб'єкти авторського права та суміжних прав мають право звертатися в установленому порядку до суду та інших органів відповідно до їх компетенції.

При порушеннях будь-якою особою авторського права і (або) суміжних прав, передбачених ст. 50 цього Закону, недотриманні передбачених договором умов використання творів і (або) об'єктів суміжних прав, використанні творів і об'єктів суміжних прав з обходом технічних засобів захисту чи з підробленням інформації і (або) документів про управління правами чи створенні загрози неправомірного використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав та інших порушеннях особистих немайнових прав і майнових прав суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав суб'єкти авторського права і (або) суміжних прав мають право, зокрема, подавати позови до суду про відшкодування збитків (матеріальної шкоди), включаючи упущену вигоду, або стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення ним авторського права і (або) суміжних прав, або виплату компенсацій.

При цьому, з огляду на приписи ст. 33 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку доказування і подання доказів господарському суду у вирішенні питання про те, якій стороні належить доводити обставини, що мають значення для справи про захист авторського права чи суміжних прав, слід враховувати, що позивач повинен довести належність йому авторського права та/або суміжних прав чи права на їх захист, а також факт використання об'єктів даних прав відповідачем, а в разі заявлення вимог про відшкодування шкоди - розмір шкоди і причинно-наслідковий зв'язок між завданою шкодою та діями відповідача.

В свою чергу, відповідач має довести додержання ним вимог Цивільного кодексу України (435-15) і Закону України "Про авторське право і суміжні права" (3792-12) при використанні ним твору та/або об'єкту суміжних прав; в іншому разі фізична або юридична особа визнається порушником авторського права та/або суміжних прав, і для неї настають наслідки, передбачені цими законодавчими актами.

Судами обох інстанцій встановлено, що на підтвердження факту публічного виконання відповідачем спірних музичних творів позивачем надано відеозапис публічного сповіщення, акт фіксації від 14.08.2013 № 35/08/13 та фіскальний чек відповідача від 14.08.2013, оформлений у приміщенні ресторану "ІНФОРМАЦІЯ_1". Відеозапис проводився у приміщенні ресторану "ІНФОРМАЦІЯ_1" (АДРЕСА_1), в якому господарську діяльність здійснює відповідач.

За висновком місцевого та апеляційного господарських судів вказаний відеозапис доводить факт публічного виконання відповідачем спірних музичних творів.

Крім цього, матеріалами справи підтверджується, що виключні майнові авторські права на спірні музичні твори належать позивачу, відповідач не надав докази укладення угод із правовласниками, які б дозволяли публічне виконання таких творів, тобто використання відповідачем спірних творів відбулося без дозволу правовласників та без сплати авторської винагороди.

Таким чином, з огляду на викладене та враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів, що відповідач порушив майнові авторські права позивача на спірні музичні твори, у зв'язку з чим висновки господарських судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для задоволення позову ґрунтуються на доказах, наведених в оскаржуваних рішенні та постанові, і відповідають положенням чинного законодавства.

Доводи касаційної скарги стосуються переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначених процесуальним законом.

При цьому колегія суддів касаційної інстанції не вбачає підстав для припинення провадження у справі, як того просить скаржник у прохальній частині касаційної скарги, з огляду на відсутність встановлених ст. 80 Господарського процесуального кодексу України підстав.

Згідно з ч. 2 ст. - 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для скасування постанови апеляційного господарського суду, оскільки в межах касаційного провадження скаржником не доведено порушення або неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та/або процесуального права, а доводи, викладені у касаційній скарзі, спростовані судами попередніх інстанцій.