ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 липня 2018 року

м. Київ

Справа № 922/3866/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Селіваненка В.П. (головуючий), Булгакової І.В. і Пількова К.М.

розглянув касаційну скаргу державного підприємства "Науково-технічний комплекс "Імпульс" (далі - Підприємство)

на рішення господарського суду Харківської області від 25.01.2018 (суддя Бринцев О.В.) та

постанову Харківського апеляційного господарського суду від 27.03.2018 (головуючий суддя - Слободін М.М., судді Сіверін В.І. і Терещенко О.І.)

за первісним позовом Підприємства

до товариства з обмеженою відповідальністю "НВО "А.Т.О.Р." (далі - Товариство)

про стягнення 51 285,52 грн., та

за зустрічним позовом Товариства

до Підприємства

про стягнення 89 672,80 грн.

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Первісний позов було подано про стягнення коштів у сумі 51 285, 52 грн., у тому числі 12 765, 52 грн. пені за несвоєчасне виконання зобов'язання за договором, 38 520 грн. - штраф за прострочення поставки продукції більше ніж на 20 днів.

Позов з посиланням на статті 230, 231 Господарського кодексу України (далі - ГК України (436-15) ) мотивовано неналежним виконанням Товариством своїх зобов'язань за договором поставки від 21.06.2017 № 21/06-01 (далі - Договір) у частині несвоєчасної оплати поставленої продукції.

Зустрічний позов було подано про стягнення (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог) суми основного боргу 77 040 грн., пені в сумі 968, 80 грн., 3% річних у сумі 108 грн. та штрафу в розмірі 11 556 грн.

Зустрічний позов мотивовано наявністю у Підприємства заборгованості перед Товариством за поставлений товар.

Рішенням господарського суду Харківської області від 25.01.2018, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 27.03.2018: первісний позов задоволено; стягнуто з Товариства на користь Підприємства суми, заявлені за цим позовом, а також суму судових витрат; зустрічний позов задоволено частково; з Підприємства стягнуто на користь Товариства 77 040 грн. основного боргу, 11 566 грн. штрафу та витрати зі сплати судового збору; в частині стягнення пені 968,80 грн. та 3% річних - 108 грн. у позові відмовлено.

Зазначені рішення і постанову мотивовано обґрунтованістю первісного позову та частковою обґрунтованістю зустрічного.

Не погоджуючись з оскаржуваними судовими актами в частині задоволення зустрічного позову, Підприємство звернулося з касаційною скаргою, в якій посилається на те, що оскаржувані судові рішення в згаданій частині прийняті на підставі не повністю досліджених доказів, з порушенням норм матеріального права та при недотримані норм процесуального права і просить суд: скасувати рішення місцевого господарського суду в частині задоволення позовних вимог Товариства; скасувати постанову апеляційної інстанції; прийняти нове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні позовних вимог Товариства про стягнення 89 672, 80 грн. У частині задоволення первісного позову рішення місцевого господарського суду та постанова суду апеляційної інстанції не оскаржуються жодною із сторін

Так, згідно з доводами Підприємства, викладеними в касаційній скарзі:

- Підприємство не має заборгованості перед Товариством, оскільки відповідно до умов Договору, а саме підпункту 3 пункту 6.1 Договору Підприємство має право повернути рахунок Товариству без здійснення оплати в разі: здавання без погодження з ним продукції в обсязі та в строки, що не зазначені в специфікації; відсутності документів - рахунка, актів приймання-передачі продукції, протоколу погодження ціни на продукцію, погодженого сторонами, з розрахунково-калькуляційними матеріалами щодо обґрунтування фактичної вартості виконаних робіт, видаткової накладної з печаткою покупця та підписом посадової особи, яка отримала продукцію; неналежного оформлення документів, зазначених вище (відсутність печатки, підписів тощо);

- у даному випадку Товариство здійснювало поставку із запізненням, частинами, не погодженими з Підприємством (що підтверджується актами приймання-передачі матеріальних цінностей від 13.12.2017, від 17.12.2017, від 26.10.2017 та видатковою накладною від 26.10.2017№ 166), та не надало повного пакету документів при поставці товару, а саме не надало розрахунково-калькуляційних матеріалів на обґрунтування фактичної вартості виконаних робіт. Підтвердженням порушення зазначених умов Договору є також визнання представником Товариства первісного позову Підприємства;

- Підприємство зазначає, що воно мало право на застосування оперативно-господарської санкції у вигляді відмови від оплати за зобов'язанням у випадку порушення Товариством умов поставки продукції, передбачених Договором, та при поверненні рахунка, що був виставлений Товариством, оскільки листом від 16.11.2017 вих. №1196 Підприємство повернуло Товариству рахунок від 21.06.2017 №47 та повідомило останнього про застосування санкцій, передбачених пунктом 6.1 Договору. Таким чином, Підприємство вважає правомірним застосуванням господарсько-оперативних санкцій до Товариства, а згідно зі статтею 236 ГК України управлена сторона (Підприємство) звільняється від відповідальності.

У відзиві на касаційну скаргу Товариство зазначає, що рішення місцевого господарського суду та постанова суду апеляційної інстанції є законними, обґрунтованими та такими, що прийняті без порушення норм матеріального і процесуального права, а твердження Підприємства, наведені у касаційній скарзі, ґрунтуються на припущеннях, не доведені належними доказами, та просить оскаржувані судові акти залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Згідно з доводами Товариства, викладеними у відзиві на касаційну скаргу:

- повернення Підприємством рахунка на підставі підпункту 3 пункту 6.1 Договору без здійснення оплати не є заходом, який повністю припиняє зобов'язання Підприємства щодо остаточного розрахунку з Товариством, оскільки відповідно до положень статті 599 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином;

- умовами Договору прямо не передбачено, що саме санкції у вигляді відмови від оплати за зобов'язанням у випадку порушення умов поставки продукції звільняють Підприємство від виконання ним своїх зобов'язань з оплати отриманого товару;

- нарахування штрафу на підставі пункту 7.4 Договору не є оперативно-господарською санкцією в розумінні статті 235 ГК України, а є загальною підставою відповідальності сторін за невиконання чи неналежне виконання умов договору.

Розгляд касаційної скарги Підприємства здійснено судом касаційної інстанції без повідомлення учасників справи, у відповідності до частини четвертої статті 301 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ).

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі встановлено, зокрема, таке.

Відповідно до умов укладеного Товариством (постачальник) та Підприємством (покупець) Договору:

- постачальник зобов'язався поставити та передати у власність покупця продукцію у відповідності з додатком №1 до договору - Специфікацією №1, що є невід'ємною частиною цього договору, а покупець зобов'язався оплатити її та прийняти на умовах цього договору (пункт 1.1);

- поставка продукції здійснюється згідно із Специфікацією №1 на протязі 45 робочих днів з дня передоплати покупцем вартості продукції відповідно до пункту 4.5.1 цього договору (пункт 2.1);

- право власності на продукцію переходить від постачальника до покупця з моменту поставки продукції, що підтверджується підписаними видатковими накладними та актом приймання-передачі продукції (пункт 3.3);

- вартість продукції, що постачає постачальник, визначається договірною ціною, яка зазначена в додатку №2 до договору - протоколі №1 погодження договірної ціни на продукцію, що є невід'ємною частиною цього договору (пункт 4.1);

- оплата здійснюється таким чином: покупець перераховує кошти на умовах передоплати в розмірі 70% від вартості продукції на поточний рахунок постачальника на підставі виставленого постачальником рахунка на оплату згідно зі специфікацією. Остаточний розрахунок покупець проводить згідно з договірною ціною, яка погоджена в протоколі погодження договірної ціни, шляхом оплати поставленої продукції протягом 5 банківських днів після затвердження замовником акта приймання-передачі продукції та підписання сторонами видаткової накладної на продукцію на підставі наданого постачальником рахунка (підпункти 4.5.1 і 4.5.2 пункту 4.5);

- до рахунка постачальник додає: акт приймання-передачі продукції, затверджений сторонами; протокол погодження договірної ціни на продукцію, погоджений сторонами, з розрахунково-калькуляційними матеріалами щодо обґрунтування фактичної вартості виконаних робіт; видаткову накладну з печаткою покупця та підписом посадової особи, яка отримала продукцію (пункт 4.6);

- покупець має право, зокрема, повернути рахунок виконавцеві без здійснення оплати в разі відсутності документів, передбачених у пункті 4.6 цього договору (пункт 6.1);

- у випадку невиконання або несвоєчасного виконання постачальником зобов'язань з поставки продукції постачальник сплачує покупцеві неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості несвоєчасно поставленої продукції за кожен день прострочення виконання зобов'язання (пункт 7.2);

- у випадку невиконання або несвоєчасного виконання покупцем обов'язку з оплати продукції покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу (пункт 7.3);

- у разі прострочення виконання зобов'язання більше ніж на 20 календарних днів винна сторона сплачує іншій стороні штраф у розмірі 15% від суми рахунка, за яким не були виконанні зобов'язання (пункт 7.4);

- договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами разом із специфікацією, скріплення їх підписів печатками сторін і діє до 31.12.2017 включно, а в частині виконання сторонами своїх зобов'язань за договором - до моменту їх повного виконання (пункт 10.1).

Підприємством та Товариством була підписана специфікація від 21.06.2017 №1 (додаток №1) на постачання продукції, а саме: комплект меблів побутового відсіку АТОР.668411.266, двері розсувні АТОР.667383.060, двері розпашні АТОР.667383.061 на загальну суму 256 800 грн., у т.ч. ПДВ - 42 800 грн.

Сторонами підписано додатки №№1, 2, 3, 4 до специфікації №1.

На виконання умов Договору та виставленого відповідачем рахунка на оплату від 21.06.2017 №47 на суму 256 800 грн. Підприємство здійснило перерахування суми попередньої оплати в розмірі 179 760 грн. (70%), що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення від 23.01.2017 № 330.

Товариство відповідно до приписів пункту 2.1 Договору зобов'язане було здійснити поставку продукції згідно із специфікацією №1 до 30.08.2017.

Проте фактично поставка відбулася 10.11.2017 з неповною комплектацією, що підтверджується актами приймання-передачі матеріальних цінностей від 13.10.2017 №1, від 17.10.2017 №2, від 26.10.2017 №3 та видатковою накладною від 26.10.2017 №166 з відміткою про отримання 10.11.2017.

Предметом даного судового розгляду є вимоги Підприємства за первісним позовом про стягнення з Товариства штрафних санкцій за несвоєчасне виконання останнім зобов'язань з поставки продукції та вимоги Товариства за зустрічним позовом про стягнення з Підприємства заборгованості, 3% річних, пені та штрафу у зв'язку з порушенням останнім зобов'язання за Договором щодо повної оплати поставленої продукції.

За порушення Товариством строків поставки продукції Підприємство, посилаючись на положення пунктів 7.2, 7.4 Договору, просило стягнути з Товариства пеню в розмірі 12 765,52 грн. за період прострочення з 30.08.2017 по 10.11.2017 та штраф у розмірі 38 520 грн.

Товариство визнало первісний позов у повному обсязі.

Здійснивши оцінку наявних у матеріалах справи доказів, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про задоволення первісних позовних вимог у повному обсязі.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про часткове задоволення зустрічного позову з огляду на таке.

Підставою для стягнення заявлених у зустрічному позові сум є прострочення виконання Підприємством грошового зобов'язання за Договором щодо повної оплати поставленої продукції.

Заперечуючи проти зустрічного позову, Підприємство зазначало, що Товариство здійснило поставку продукції із запізненням, частинами та не надало повного пакету документів при поставці, як це передбачає пункт 4.6 Договору. Тому Підприємство скористалося своїм правом, передбаченим пунктом 6.1 Договору, не здійснювати оплату та повернуло рахунок на оплату разом із додатками на адресу Товариства, що підтверджується листом від 16.11.2017 №1196.

Враховуючи порушення Товариством строків поставки продукції та відсутність розрахунково-калькуляційних матеріалів щодо обґрунтування фактичної вартості виконаних робіт, Підприємство скористалося своїм правом, передбаченим пунктом 6.1 Договору, та повернуло рахунок без здійснення оплати.

Проте повернення рахунку без здійснення оплати не є заходом, який повністю припиняє зобов'язання Підприємства щодо остаточного розрахунку з постачальником, оскільки відповідно до положень статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з частиною першою статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Оскільки Товариством не було надано під час поставки розрахунково-калькуляційних матеріалів щодо обґрунтування фактичної вартості виконаних робіт, обов'язок Підприємства щодо оплати поставленої продукції виникає після отримання таких документів.

06.12.2017 Товариством направлено на адресу Підприємства калькуляцію до Договору, яка отримана останнім 11.12.2017. Таким чином, строк оплати за поставлену продукцію є таким, що настав. Докази погашення Підприємством заборгованості в сумі 77 040,00 грн. відсутні. Тому вимога Товариства про стягнення з Підприємства основного боргу в сумі 77 040 грн. є правомірною та підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій відмовлено у задоволенні зустрічних позовних вимог про стягнення 3% річних у сумі 108 грн. та пені в сумі 968,80 грн. за період з 20.11.2017 по 07.12.2017, оскільки прострочення виконання грошового зобов'язання почалося після 11.12.2017.

Беручи до уваги, що відповідач за зустрічним позовом остаточну оплату за поставлену продукцію не здійснив, суди дійшли висновку про наявність підстав для стягнення з Підприємства штрафу в розмірі 11 556 грн.

При цьому судами попередніх інстанцій зазначено, що нарахування Товариством штрафу на підставі пункту 7.4 Договору не є оперативно-господарською санкцією в розумінні статті 235 ГК України, а є загальною підставою відповідальності сторін за невиконання чи неналежне виконання умов Договору.

Причиною подання касаційної скарги стало питання про наявність або відсутність підстав для задоволення зустрічного позову.

Відповідно до приписів ЦК України (435-15) :

- зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (статті 525, 526);

- зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599);

- договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629);

- за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (частина перша статті 712);

- покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (частина перша статті 692);

- покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (частина друга статті 692);

- неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частини перша та третя статті 549);

- боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625).

Відповідно до частин першої та другої статті 235 ГК України за порушення господарських зобов'язань до суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин можуть застосовуватися оперативно-господарські санкції - заходи оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попередження повторення порушень зобов'язання, що використовуються самими сторонами зобов'язання в односторонньому порядку. До суб'єкта, який порушив господарське зобов'язання, можуть бути застосовані лише ті оперативно-господарські санкції, застосування яких передбачено договором.

Згідно з частинами першою та другою статті 237 ГК України підставою для застосування оперативно-господарських санкцій є факт порушення господарського зобов'язання другою стороною. Оперативно-господарські санкції застосовуються стороною, яка потерпіла від правопорушення, у позасудовому порядку та без попереднього пред'явлення претензії порушнику зобов'язання. Порядок застосування сторонами конкретних оперативно-господарських санкцій визначається договором. У разі незгоди із застосуванням оперативно-господарської санкції заінтересована сторона може звернутися до суду із заявою про скасування такої санкції та відшкодування збитків, завданих її застосуванням.

З огляду на відповідні законодавчі приписи та з урахуванням встановлених обставин справи суди попередніх інстанцій, встановивши, що: підставою для стягнення заявлених у зустрічному позові сум є прострочення виконання Підприємством грошового зобов'язання за Договором щодо повної оплати поставленої продукції; через порушення Товариством строків поставки продукції та відсутність розрахунково-калькуляційних матеріалів на обґрунтування фактичної вартості виконаних робіт, Підприємство скористалося своїм правом, передбаченим пунктом 6.1 Договору, та повернуло виставлений Товариством рахунок без здійснення оплати; повернення рахунка без здійснення оплати не є заходом, який повністю припиняє зобов'язання Підприємства щодо остаточного розрахунку з постачальником; оскільки Товариством не було надано під час поставки розрахунково-калькуляційних матеріалів на обґрунтування фактичної вартості виконаних робіт, обов'язок Підприємства щодо оплати поставленої продукції виникає після отримання таких документів; 06.12.2017 Товариством направлено на адресу Підприємства калькуляцію до Договору, яка отримана останнім 11.12.2017; отже, строк оплати за поставлену продукцію є таким, що настав; докази погашення Підприємством заборгованості в сумі 77 040,00 грн. відсутні; відтак вимоги Товариства про стягнення з Підприємства основного боргу в сумі 77 040 грн. та штрафу в сумі 11 556 грн. є правомірними та підлягають задоволенню; зустрічні позовні вимоги про стягнення 3% річних у сумі 108 грн. та пені в сумі 968,80 грн. за період з 20.11.2017 по 07.12.2017 не підлягають задоволенню, оскільки прострочення виконання грошового зобов'язання почалося після 11.12.2017, - дійшли висновку про часткове задоволення зустрічних позовних вимог.

Доводи касаційної скарги не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваних судових актів у відповідних частинах, оскільки: відповідно до частини другої статті 235 ГК України до суб'єкта, який порушив господарське зобов'язання, можуть бути застосовані лише ті оперативно-господарські санкції, застосування яких передбачено договором; підпунктом 3 пункту 6.1 Договору встановлено, що Підприємство має право повернути рахунок Товариству без здійснення оплати в разі: здавання без погодження з ним продукції в обсязі та в строки, що не зазначені в специфікації; відсутності документів - рахунка, актів приймання-передачі продукції, протоколу погодження ціни на продукцію, погодженого сторонами, з розрахунково-калькуляційними матеріалами щодо обґрунтування фактичної вартості виконаних робіт, видаткової накладної з печаткою покупця та підписом посадової особи, яка отримала продукцію, неналежного оформлення документів, зазначених вище (відсутність печатки, підписів, тощо); умовами Договору прямо не передбачено, що у випадку здійснення Товариством поставки із запізненням, частинами, не погодженими з Підприємством та ненадання повного пакета документів при поставці товару покупець звільняється від виконання ним своїх зобов'язань з повної оплати отриманого товару; повернення Підприємством рахунка на підставі підпункту 3 пункту 6.1 Договору без здійснення оплати не є підставою для припинення зобов'язання Підприємства з оплати за поставлений товар, а є підставою для оплати поставленої продукції після отримання від Товариства повного пакета документів, передбачених пунктом 4.6 Договору.

Інші аргументи касаційної скарги не можуть слугувати підставами для скасування оскаржуваних судових актів, оскільки вони спростовуються викладеними обставинами, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки встановлених судом обставин.

Доводи, викладені Товариством у відзиві на касаційну скаргу, ґрунтуються на обставинах, встановлених у розгляді справи судами попередніх інстанцій, та відповідають нормам матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових актів - без змін як таких, що ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, які застосовані судами з урахуванням встановлених ним фактичних обставин справи і наявних у ній доказів.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, витрати з оплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 308, 309, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу державного підприємства "Науково-технічний комплекс "Імпульс" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Харківської області від 25.01.2018 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 27.03.2018 у справі № 922/3866/17 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя В. Селіваненко

Суддя І. Булгакова

Суддя К. Пільков