У листопаді 2016 року Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" звернулося до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Віза-Вторма", Колективного підприємства "Івано-Франківськвторресурси" та Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській області, в якому просило:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 21 лютого 1994 року, укладений між ОКВЗП "Івано-Франківськвторресурси" та регіональним відділенням ФДМУ в Івано-Франківській області, в частині продажу залізничної під'їзної колії 1520 мм довжиною 139 м. по вул. Ботанічній, 10-а у м. Івано-Франківську;

- визнати недійсним договір № 10/10/03 від 06 жовтня 2003 року, укладений між Колективним підприємством "Івано-Франківськвторресурси" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Віза-Вторма".

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 30 січня 2017 року (суддя Гриняк Б.П.) позов задоволено. Визнано недійсним договір купівлі продажу, укладений між ОКВЗП "Івано-Франківськвторресурси" та РВ ФДМУ в Івано-Франківській області від 21 лютого 1994 року в частині продажу залізничної під'їзної колії 1520 мм. довжиною 139 м., яка знаходиться в м. Івано-Франківську по вул. Ботанічна, 10-а, з моменту його укладення. Визнано недійсним договір №10/10/2003 від 06 жовтня 2003 року, укладений між ОКВЗП "Івано-Франківськвтрресурси" та ТОВ "Віза Вторма", з моменту його укладення.

Місцевий господарський суд виходив з того, що спірна під'їзна колія була неправомірно приватизована та відчужена за договором купівлі-продажу від 21 лютого 1994 року на користь ОКВЗП "Івано-Франківськвтрресурси", оскільки відповідно до п. 1 Постанови ради міністрів СРСР № 478 від 26 травня 1962 року перебувала на балансі Львівської залізниці, а згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України "Про транспорт", ст. ст. 1, 5 Закону України "Про залізничний транспорт", Указу Президії ВРУ № 1452-ХІІ від 30 серпня 1991 року, п. 4.1. Статуту залізниці знаходиться на балансі позивача, є загальнодержавною власністю і належить до єдиної транспортної системи, на час приватизації на балансі відповідача або у його віданні не перебувала, обліковувалась за залізницею на підставі зазначених нормативно-правових актів та, відповідно, була безпідставно включена регіональним відділенням ФДМУ в Івано-Франківській області до складу майна ОКВЗП "Івано-Франківськвтрресурси", що підлягло приватизації. Крім того, суд зазначив, що позивач відповідно до ч. 3 ст. 4, ч. 2 ст. 5 Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", передавального акту ДТГО "Львівська залізниця" від 03 серпня 2015 року, Статуту ПАТ "Українська залізниця", затвердженого Постановою КМУ № 735 від 02 вересня 2015 року (735-2015-п) , та наказу ПАТ "Львівська залізниця" № 47 від 01 грудня 2015 року є власником зазначеної під'їзної колії.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 20 липня 2017 року (склад колегії суддів: Дубник О.П. - головуючий, Гриців В.М, Скрипчук О.С.) рішення господарського суду Івано-Франківської області від 30 січня 2017 року скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні невірно застосував норми матеріального права, а саме: ст.ст. 1, 5 Закону України "Про залізничний транспорт" від 4 липня 1996 року, ч. 1 ст. 9 Закону України "Про транспорт" від 10 листопада 1994 року, ч. 3 ст. 4, ч. 2 ст. 5 Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" від 23 лютого 2012 року, оскільки зазначені нормативно-правові акти були прийняті після укладення спірного договору купівлі-продажу державного майна від 21 лютого 1994 року.

При цьому, суд апеляційної інстанції надавав оцінку зазначеному договору щодо його відповідності актам цивільного законодавства, які були чинними станом на момент його укладення та дійшов висновку про відсутність підстав для визнання недійсними спірних договорів. За висновком суду, спірна під'їзна колія не передавалась у відання Львівської залізниці на підставі Постанови ради міністрів СРСР № 478 від 26 травня 1962 року, оскільки передача під'їзних колій згідно зазначеної постанови відбувалась в 1962-1963 роках, а спірна колія була введена у експлуатацію 06 серпня 1976 року. Станом на час укладення договору купівлі-продажу державного майна від 21 лютого 1994 року власником під'їзної колії була держава, а РВ ФДМУ по Івано-Франківській області (продавець) у межах наданих повноважень розпорядилось державним майном, на час приватизації Обласного виробничо-заготівельного підприємства "Івано-Франківськвторресурси". Чинне законодавство не мало заборон щодо приватизації залізничних під'їзних колій, оскільки у Переліку майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів основного виробництва, приватизація яких не допускається, затвердженого декретом КМУ № 26-92 від 31 грудня 1992 року (26-92) , та в Законі України "Про приватизацію майна державних підприємств" від 4 березня 1992 року (2163-12) відсутні під'їзні колії. Крім того, суд встановив, що відповідно до технічного паспорту під'їзної залізничної колії ТОВ "Віза-Вторма" на ст. Івано-Франківськ Львівської залізниці колія 1520 мм 2005 року належить власнику - ТОВ "Віза-Вторма", а обслуговується засобами залізниці. Технічний паспорт погоджений власником колії, Івано-Франківською дирекцією Львівської залізниці та начальником станції, про що свідчать печатки та підписи сторін. Суд не застосував до спірних правовідносин позовну давність, оскільки встановив відсутність порушеного права позивача.

Не погодившись із зазначеною постановою, Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову Львівського апеляційного господарського суду від 20 липня 2017 року скасувати, а рішення господарського суду Івано-Франківської області від 30 січня 2017 року залишити в силі. В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на порушення та неправильне застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 21 лютого 1994 року між регіональним відділенням Фонду державного майна України по Івано-Франківській області (продавець, відповідач-3) та товариством покупців членів трудового колективу ОВЗП "Івано-Франківськвторресурси" (покупець, відповідач-2) укладено договір купівлі-продажу державного майна (далі за текстом - договір, спірний договір), відповідно до умов якого продавець продав, а покупець купив державне майно цілісного майнового комплексу Обласного виробничо-заготівельного підприємства "Івано-Франківськвторресурси", який знаходиться за адресою: 284014, м. Івано-Франківськ, вул. Ботанічна, 10а. Майно підприємства включає в себе всі активи і пасиви, основні засоби, обладнання, устаткування, запаси і затрати та інше майно згідно з актом інвентаризації, який додається до цього договору. Договір підписаний і скріплений печатками сторін, посвідчений нотаріусом першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори Стецьківим М.І. та зареєстрований в реєстрі за № 3Д-201. Договір також зареєстровано виконавчим комітетом Івано-Франківської міської Ради народних депутатів за № 66-р. 05 березня 1994 року.

Згідно з п. 1.2. договору право власності на майно, що приватизується, переходить до покупця з часу підписання договору та його нотаріального посвідчення.

Згідно з Переліком нерухомого майна, яке приватизоване у складі цілісного майнового комплексу, продавець згідно з договором купівлі-продажу від 21 лютого 1994 року передав покупцю об'єкти нерухомості, в тому числі залізничну колію, інвентарний № 18, вартістю 15 237 776 крб., що знаходиться в м. Івано-Франківську по вул.Ботанічна, 10а. Зазначений Перелік нерухомого майна засвідчено приватним нотаріусом Мачкур А.А. 21 липня 2015 року та зареєстровано в реєстрі за № 991.

06 жовтня 2003 року між ОКВЗП "Івано-Франківськвторресурси" (продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Віза-Вторма" (покупець, відповідач-1) укладено договір № 10/10/03, за умовами якого продавець зобов'язався продати, а покупець купити під'їзну колію, що знаходиться за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Ботанічна, 10а.

Договір № 10/10/03 від 06 жовтня 2003 року підписаний та скріплений печатками сторін.

Відповідно до п. 1.2. договору № 10/10/03 нерухоме майно належить продавцю ОКВЗП "Івано-Франківськвторесурси".

Згідно з п.п. 1.4., 1.5. договору № 10/10/03 від 06 жовтня 2003 року право власності на майно переходить покупцю на підставі акту прийому-передачі майна, який є невід'ємною частиною цього договору.

Відповідно до п. 2.1. договору № 10/10/03 від 06 жовтня 2003 року загальна вартість під'їзної колії, що продається, складає 13 492,00 грн. з ПДВ.

У пункті 4.1. договору № 10/10/03 від 06 жовтня 2003 року зазначено, що договір набуває чинності з моменту підписання та діє до повного виконання сторонами зобов'язань.

На виконання умов договору № 10/10/13 представники ТОВ "Віза-Вторма" та ОКВЗП "Івано-Франківськвторресурси" 06 жовтня 2003 року підписали акт прийому-передачі під'їзної колії, яким підтверджено відповідність майна умовам договору № 10/10/03 від 06 жовтня 2003 року та його належний стан.

Позивач - Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" звернулося до господарського суду Івано-Франківської області з позовом, у якому просив визнати недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу від 21 лютого 1994 року, укладений між ОКВЗП "Івано-Франківськвторресурси" та РВ ФДМУ по Івано-Франківській області, в частині продажу залізничної під'їзної колії 1520мм довжиною 139 м, що знаходиться на вул. Ботанічній, 10а в м. Івано-Франківськ та визнати недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу №10/10/2003 від 06 жовтня 2003 року, укладений між ОКВЗП "Івано-Франківськвторресурси" та ТОВ "Віза-Вторма".

В обґрунтування вимог позивач зазначав, що договір купівлі-продажу від 21 лютого 1994 року був укладений з порушенням порядку приватизації, оскільки відчужуване за ним майно - під'їзна колія 1520 мм довжиною 139 м. по вул. Ботанічній, 10-а у м. Івано-Франківську є загальнодержавною власністю, належить до єдиної транспортної системи, на час приватизації не належала до майна ОКВЗП "Івано-Франківськвторресурси", з моменту її введення в експлуатацію перебуває на балансі Львівської залізниці, а відповідно до передавального акта ТДГО "Львівська залізниця" від 03 серпня 2015 року та наказу ПАТ "Українська залізниця" № 47 від 01 грудня 2015 року перебуває у ПАТ "Українська залізниці" на праві власності та не підлягала приватизації, однак була неправомірно включена регіональним відділенням ФДМУ по Івано-Франківській області до складу майна, що підлягає приватизації, та до статутного фонду ОКВЗП "Івано-Франківськвторресурси".

Загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 1 та 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. (п. 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29 травня 2013 року "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" (v0011600-13) ).

Відповідність чи невідповідність правочину правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. (п. 2.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29 травня 2013 року "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" (v0011600-13) ).

Однак, як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні невірно застосував норми матеріального права, а саме: ст.ст. 1, 5 Закону України "Про залізничний транспорт" від 4 липня 1996 року, ч. 1 ст. 9 Закону України "Про транспорт" від 10 листопада 1994 року, ч. 3 ст. 4, ч. 2 ст. 5 Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" від 23 лютого 2012 року, оскільки зазначені нормативно-правові акти були прийняті після укладення спірного договору купівлі-продажу державного майна від 21 лютого 1994 року, а тому не можуть бути застосовані до спірних правовідносин та договір не може бути оцінений щодо його відповідності переліченим та застосованим місцевим судом нормам законодавства.

Разом з цим, суд апеляційної інстанції не застосував до спірних правовідносин норми, які підлягають застосуванню.

Відповідно до п. 79 Розділу IV "Залізничні під'їзні колії" Статуту залізниць Союзу РСР, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР № 270 від 06 квітня 1964 року, до залізничних під'їзних колій належать колії, призначені для обслуговування окремих підприємств, організацій, установ, сполучені із загальною мережею залізничних колій СССР безперервною рейковою колією та які належать:

а) підприємствам, установам, організаціям;

б) залізним дорогам.

Новозбудовані залізничні під'їзні колії підприємств, організацій та установ, не пов'язані з технологічними перевезеннями, передаються у встановленому порядку у відання залізних доріг.

Однак, суд апеляційної інстанції не прийняв до уваги та безпідставно не застосував до спірних правовідносин наведені положення Статуту залізниць Союзу РСР, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР № 270 від 06 квітня 1964 року, який був чинним станом на 06 серпня 1976 року - дату прийняття в експлуатацію спірної під'їзної колії, у зв'язку з чим дійшов передчасних висновків про те, що зазначена колія з моменту прийняття її в експлуатацію у віданні Львівської залізниці не перебувала. Не були застосовано зазначені положення Статуту залізниць Союзу РСР, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР № 270 від 06 квітня 1964 року і місцевим господарським судом.

Відповідно до п. 82 Розділу IV "Залізничні під'їзні колії" Статуту залізниць Союзу РСР, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР № 270 від 06 квітня 1964 року, відкриття для постійної експлуатації новозбудованої залізничної під'їзної колії та подача на цю колію рухомого складу допускається після здійснення робіт з будівництва колії згідно з проектом, прийняття залізничної під'їзної колії в експлуатацію та встановлення залізною дорогою порядку обслуговування під'їзної колії.

Згідно з п. 87 зазначеного Статуту взаємовідносини залізної дороги з підприємствами, організаціями чи установами, які мають залізничні під'їзні колії, регулюються договором на експлуатацію залізничної під'їзної колії.

З огляду на викладене судами не було досліджено чи була пов'язана побудована та прийнята в експлуатацію в 1976 році спірна під'їзна колія з технологічними перевезеннями та, відповідно, чи підлягала вона передачі та чи була передана у встановленому порядку у відання залізної дороги. Також не досліджено як регулювались відносини щодо експлуатації під'їзної колії між Івано-Франківською фірмою "Меблі", міськконторою "Вторресурси" та Львівською залізницею.

Крім того відповідно до ч. 1 ст. 31 Закону України "Про власність" ВР УРСР № 697-ХІІ від 07 лютого 1991 року, який діяв на час укладення спірного договору, до державної власності в Українській РСР належать загальнодержавна (республіканська) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність).

Стаття 34 цього Закону до об'єктів права загальнодержавної (республіканської) власності відносила, в тому числі, системи транспорту загального користування, зв'язку та інформації, що мають загальнодержавне (республіканське) значення.

Згідно з ч. 1 ст. 37 зазначеного Закону майно, що є державною власністю і закріплене за державним підприємством, належить йому на праві повного господарського відання, крім випадків, передбачених законодавством Української РСР.

Указом Президії Верховної Ради України № 1452-ХІІ від 30 серпня 1991 року "Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави" та Законом України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" № 1540-ХІІ від 10 вересня 1991 року (1540-12) визначено, що майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташовані на території України, є державною власністю України.

Наказом Фонду державного майна України № 254 від 03 грудня 1991 року засновано підприємство Львівська державна залізниця, затверджено Статут підприємства, затверджено установчу угоду від 24 жовтня 1991 року між ФДМУ та Львівською залізницею, згідно з якою передано в повне господарське відання підприємства державне майно.

Однак, наведених норм Закону України "Про власність" (697-12) ВР УРСР № 697-ХІІ від 07 лютого 1991 року не було застосовано судами попередніх інстанцій до спірних правовідносин та не було достовірно з'ясовано чи була передана спірна під'їзна колія за наказом ФДМУ № 254 від 03 грудня 1991 року та установчою угодою від 24 жовтня 1991 року в повне господарське відання Львівської залізниці, чи була включена спірна під'їзна колія до переліку основних засобів Львівської залізниці станом на 01 жовтня 1991 року (т.1, а.с.238 - 242), який є додатком до зазначеної установчої угоди.

У зв'язку з цим не було надано належної оцінки наявному в матеріалах листу регіонального відділення Фонду державного майна України в Івано-Франківській області від 16 серпня 2016 року на запит позивача, в якому зазначено, що продаж спірної під'їзної колії відбувся на підставі інвентаризаційного опису від 31 липня 1993 року, проведеного самим ОВЗП "Івано-Франківськвторресурси" за наявними об'єктами на території підприємства без зазначення відомостей щодо їх перебування у власності чи на балансі підприємства.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" в редакції, що діяла на час виникнення правовідносин, до об'єктів державної власності, що підлягають приватизації, належать: майно підприємств, цехів, виробництв, дільниць, інших підрозділів, що виділяються в самостійні підприємства і є єдиними (цілісними) майновими комплексами.

Тобто, до об'єктів державної власності, що підлягають приватизації, належить саме майно підприємства.

При цьому, не було встановлено на підставі чого спірна під'їзна колія була включена Обласним виробничо-заготівельним підприємством "Івано-Франківськвторресурси" до складу майна підприємства, чи перебувала колія у його власності або на балансі та на якій підставі.

Без з'ясування зазначених вище обставини, неможливо встановити чи правомірно спірна під'їзна колія була включена регіональним відділенням ФДМУ в Івано-Франківській області до складу майна ОКВЗП "Івано-Франківськвтрресурси", що підлягло приватизації, та, відповідно чи була вона правомірно приватизована та відчужена за договором купівлі-продажу від 21 лютого 1994 року на користь ОКВЗП "Івано-Франківськвтрресурси", а також і в подальшому іншому товариству - ТОВ "Віза-Вторма" за договором № 10/10/03 від 06 жовтня 2003 року.

Таким чином обставини того, чи відповідав спірний договір купівлі-продажу від 21 лютого 1994 року положенням ч. 1 ст. 5 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" в редакції, чинній станом на дату укладення договору, не були з достовірністю встановлені судами попередніх інстанцій.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що в порушення принципу повноти зазначені обставини не були встановлені судами першої та апеляційної інстанцій при винесенні оскаржуваних судових актів, у зв'язку з чим суди прийшли до передчасних висновків у справі.

Відповідно до ст. - 111-10 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду чи постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Враховуючи викладене, постановлені судові рішення не можна визнати законними та обґрунтованими, а тому вони підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, усунути наявні недоліки, всебічно і повно з'ясувати всі обставини справи, дійсні права та обов'язки сторін, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, дослідивши докази, надані сторонами на підтвердження обставин, що мають значення у справі, у разі необхідності - витребувати нові докази та правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини і в залежності від встановленого вирішити спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права.

Крім того, під час нового розгляду справи суду слід вирішити питання щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин строку позовної давності, про застосування наслідків спливу якого було заявлено відповідачем-2 - Колективним підприємством "Івано-Франківськвторресурси" в суді апеляційної інстанції, слід розглянути зазначене клопотання та у разі якщо буде встановлено, що права позивача є порушеними спірними договорами слід з'ясувати коли позивач дізнався про порушення свого права, а також, у разі встановлення факту пропуску позивачем строку позовної давності, з'ясувати наявність поважних причин пропущення позивачем такого строку.