Позовні вимоги обґрунтовані тим, що: відповідно до законодавства та статуту ОСББ останнє має право на встановлення сервітутів, а Товариство є виконавцем послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, на яке покладено обов'язок з технічного обслуговування та ремонту внутрішньобудинкових мереж, тому між сторонами повинен бути укладений договір про встановлення сервітуту; також тим, що ОСББ було укладено низку договорів на обслуговування внутрішньобудинкових мереж, за якими ОСББ сплачено кошти за послуги, які мало виконувати Товариство, а тому ОСББ вважає, що такі збитки має відшкодовувати Товариство.

Рішенням господарського суду міста Києва від 25.10.2017 та постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.12.2017, відмовлено у задоволенні позову.

Рішення судів попередніх інстанцій обґрунтовані тим, що обслуговування внутрішньобудинкових мереж належить саме до послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, тоді як у даному випадку Товариство є виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з постачання гарячої води, а, отже, для виконання своєї статутної діяльності останнім послуги з технічного обслуговування внутрішньо будинкових систем не надаються, а також тим, що матеріали справи не містять інших належних та допустимих у розумінні статті 34 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ; у редакції, чинній до 15.12.2017) доказів виникнення у Товариства з лютого 2016 року обов'язку з технічного обслуговування внутрішньобудинкових мереж опалення та гарячого водопостачання багатоквартирного будинку № 45-Б, В по вул. Російській у місті Києві, а, отже, відсутні підстави вважати, що витрати ОСББ на оплату послуг суб'єктів господарювання з технічного обслуговування технічних мереж будинку виникли саме внаслідок неправомірної поведінки теплопостачальної організації.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій в частині відмови у стягненні збитків, ОСББ звернулось до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у стягненні збитків та в скасованій частині прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги щодо стягнення збитків.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами неправильно застосовано статтю 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", пункт 32 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення (далі - Правила) та не враховано пункт 19 договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, опублікованого 06.08.2014 в газеті "Хрещатик" № 111 (4511), а також тим, що суди дійшли помилкового висновку, що обслуговування внутрішньобудинкових мереж належить до послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.

Товариство подало відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 26.01.2018 № 71 у зв'язку перебуванням судді Пількова К.М. на лікарняному призначено повторний автоматичний розподіл судової справи № 910/13488/17, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Булгакової І.В. (головуючий), Львова Б.Ю. і Селіваненка В.П.

Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 04.05.2018 № 869 у зв'язку з відпусткою судді Львова Б.Ю. призначено повторний автоматичний розподіл судової справи № 910/13488/17, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Булгакової І.В. (головуючий), Пількова К.М. і Селіваненка В.П.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників сторін, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі встановлено, що власниками квартир, нежитлових приміщень та машиномісць багатоквартирного будинку з підземним паркінгом № 45-Б, В по вул. Російській у місті Києві було створено ОСББ для покращення якості комунальних послуг, представлення і захисту майнових та немайнових інтересів власників, використання для власних потреб прилеглої до будинку земельної ділянки.

06.02.2007 ОСББ було зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, про що свідчить поданий суду витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

25.02.2016 було проведено загальні збори об'єднання співвласників житлового комплексу за адресою: м. Київ, вул. Російська, 45-Б, В, результати яких оформлено протоколом від 25.02.2016 № 20.

Відповідно до витягу з протоколу від 25.02.2016 № 20 загальних зборів ОСББ вищим органом управління позивача вирішено встановити платний сервітут внутрішньобудинкових мереж житлового комплексу по вул. Російській, 45-Б, В для всіх виконавців послуг. Вирішено встановити розмір плати за встановлення сервітуту внутрішньобудинкових мереж житлового комплексу по вул. Російській, 45-Б, В для виконавців послуг щомісяця: з надання телекомунікаційних послуг у сумі 500 грн.; з централізованого водопостачання та послуг водовідведення (з використання внутрішньобудинкових мереж) у сумі 1000 грн. та компенсації витрат на технічне обслуговування та ремонт відповідних мереж згідно укладених договорів; послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання 1000 грн. та компенсації витрат на технічне обслуговування та поточний ремонт відповідних мереж згідно з укладеними договорами.

ОСББ 11.04.2017 звернулось до Товариства як виконавця послуг з постачання теплової енергії з листом від 10.04.2017 № 10/04-1, в якому просило розглянути проект договору про встановлення сервітуту та повернути підписаний один примірник правочину.

Товариство листом від 14.04.2017 № 09/юр/636 повідомило про необхідність надання ОСББ додаткових документів для вирішення питання щодо укладення договору сервітуту у редакції, запропонованій заявником.

На виконання вимог Товариства ОСББ надало відповідні документи.

Однак з наявного в матеріалах справи листування Товариства та ОСББ судами встановлено, що згоди стосовно укладення договору сервітуту внутрішньо-будинкових мереж житлового комплексу по вул. Російській, 45-Б, В Товариством та ОСББ досягнуто не було.

Причиною виникнення спору в даній справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для встановлення сервітуту та стягнення збитків.

Приймаючи рішення у справі, суди виходили з того, що відповідно до статті 1 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" об'єднання співвласників багатоквартирного будинку - це юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна.

Згідно з частинами першою-сьомою статті 4 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" об'єднання створюється для забезпечення і захисту прав співвласників та дотримання їхніх обов'язків, належного утримання та використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами. Об'єднання створюється як непідприємницьке товариство для здійснення функцій, визначених законом. Порядок надходження і використання коштів об'єднання визначається цим Законом та іншими законами України. В одному багатоквартирному будинку може бути створено тільки одне об'єднання. Власники квартир та нежитлових приміщень у двох і більше багатоквартирних будинках, об'єднаних спільною прибудинковою територією, елементами благоустрою, обладнанням, інженерною інфраструктурою, можуть створити одне об'єднання. Основна діяльність об'єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов'язань, пов'язаних з діяльністю об'єднання. Господарче забезпечення діяльності об'єднання може здійснюватися власними силами об'єднання (шляхом самозабезпечення) або шляхом залучення на договірних засадах суб'єктів господарювання. Об'єднання є юридичною особою, що створюється відповідно до закону. Об'єднання є неприбутковою організацією і не має на меті одержання прибутку для його розподілу між співвласниками.

Виходячи зі змісту статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України) застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Відповідно до статті 395 ЦК України речовими правами на чуже майно є: право володіння; право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій). Законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно.

Згідно з частиною першою статті 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Статтею 402 ЦК України передбачено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Отже, сервітут - це право обмеженого користування чужим майном (земельною ділянкою, іншими природними ресурсами, нерухомим майном). Потреба встановлення сервітуту виникає у тих випадках, коли власник майна не може задовольнити свої потреби будь-яким іншим способом. Таким чином, підставою встановлення сервітуту є відсутність у будь-якої особи, у тому числі і у власника майна, можливості задовольнити свої потреби іншим способом, як встановлення права користування чужим майном - сервітуту.

Відповідно до частини другої статті 382 ЦК України та статті 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" об'єднання створюється для забезпечення і захисту прав співвласників та дотримання їхніх обов'язків, належного утримання та використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами.

Статтею 16 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" передбачено, що об'єднання має право відповідно до законодавства та статуту об'єднання, у тому числі: утворювати органи управління, визначати умови та розмір плати за їхню діяльність; визначати порядок користування спільним майном відповідно до статуту об'єднання; укладати договори; встановлювати сервітути, здавати в оренду допоміжні приміщення та інше спільне майно багатоквартирного будинку.

Однак відповідно до статтею 402 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Згідно з частиною першою статті 79 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Статтею 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" передбачено, що об'єкт нерухомого майна (нерухоме майно, нерухомість) - земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці (будівля, споруда тощо), переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" внутрішньобудинкові системи - це мережі, арматура на них, прилади та обладнання, засоби обліку та регулювання споживання житлово-комунальних послуг, які знаходяться в межах будинку, споруди.

Внутрішньобудинковою системою гарячого, холодного водопостачання та централізованого опалення є система від зовнішньої стіни будинку (крім транзитних трубопроводів) до першої запірної арматури на відгалуженні від стояка або (у разі її відсутності) трійника (врізки) включно, що знаходиться у квартирі споживача (житлового приміщення у гуртожитку), нежитлового приміщення у житловому будинку (гуртожитку) (пункт 13 постанови Кабінету Міністрів України затверджено "Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги"від 01.06.2011 № 869).

Таким чином, суди дійшли висновку, що об'єктом сервітуту може бути земельна ділянка, інший природний ресурс або об'єкт нерухомого майна, яким відповідно до зазначених норм законодавства внутрішньобудинкові мережі теплопостачання не є.

Тобто законодавством України не передбачено можливості встановлення сервітуту на користування внутрішньобудинковими мережами гарячого водопостачання та теплопостачання.

Виходячи з системного аналізу статей 15, 16 ЦК України, статті 20 ГК України та ГПК України (1798-12) (у редакції, чинній до 15.12.2017) застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Відповідно до положень ГПК України (1798-12) (у редакції, чинній до 15.12.2017) обов'язок доведення факту порушення або оспорювання прав і охоронюваних законом інтересів покладено саме на позивача.

У рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 (v018p710-04) (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", яке потрібно розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Конституційний Суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Що ж до порушеного права, то під ним слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Разом з цим з огляду на обраний позивачем спосіб захисту судами встановлено, що статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) кожен, чиї права та свободи, визнані у цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, яка викладена у постанові від 21.05.2012 у справі № 6-20цс11, оскільки положення Конституції України (254к/96-ВР) та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

При цьому судами встановлено, що сервітут - це право обмеженого користування чужим майном (земельною ділянкою, іншими природними ресурсами, нерухомим майном). Потреба встановлення сервітуту виникає у тих випадках, коли власник майна не може задовольнити свої потреби будь - яким іншим способом. Отже, підставою встановлення сервітуту є відсутність у будь-якої особи, у тому числі і у власника майна, можливості задовольнити свої потреби іншим способом, як встановлення права користування чужим майном - сервітуту.

Тобто правова природа сервітуту передбачає, що однією з умов його встановлення є неможливість власника майна задовольняти власні потреби без встановлення користування чужим майном.

Однак, наразі зі змісту наявних в матеріалах справи документів вбачається, що фактично між сторонами виник спір стосовно наявності у Товариства обов'язку з технічного обслуговування внутрішньобудинкових мереж гарячого водопостачання та центрального опалення, а ніяким чином не щодо його прав на майно співвласників житлового комплексу за адресою: м. Київ, вул. Російська, 45-Б, В.

За таких обставин суди дійшли висновку про те, що ОСББ, яке відповідно до Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" (2866-14) та статуту ОСББ вирішує питання використання спільного майна власників багатоквартирного будинку, не доведено наявності у Товариства дійсної потреби у користуванні майном співвласників житлового комплексу за адресою: м. Київ, вул. Російська, 45-Б, В.

Згідно із статтею 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газопостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством; утримання будинків і прибудинкових територій - господарська діяльність, спрямована на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи щодо забезпечення експлуатації та/або ремонту жилих та нежилих приміщень, будинків і споруд, комплексів будинків і споруд, а також утримання прилеглої до них (прибудинкової) території відповідно до вимог нормативів, норм, стандартів, порядків і правил згідно із законодавством.

Статтею 12 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що житлово-комунальні послуги поділяються за функціональним призначенням та порядком затвердження цін/тарифів.

Залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на:

- комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газопостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо);

- послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо);

- послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо);

послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо). Постановою Кабінету Міністрів України "Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги" від 01.06.2011 № 869 (869-2011-п) затверджено перелік послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, до яких включено:

- прибирання прибудинкової території прибирання сходових кліток;

- вивезення побутових відходів (збирання, зберігання, перевезення, перероблення, утилізація, знешкодження та захоронення);

- прибирання підвалу, технічних поверхів та покрівлі;

- технічне обслуговування ліфтів;

- обслуговування систем диспетчеризації;

- технічне обслуговування внутрішньобудинкових систем: гарячого водопостачання; холодного водопостачання; водовідведення; централізованого опалення; зливової каналізації; дератизація; дезінсекція;

- обслуговування димових та вентиляційних каналів;

- технічне обслуговування та поточний ремонт мереж електропостачання та електрообладнання, необхідних для електрозабезпечення технічних цілей будинку (освітлення місць загального користування, електропостачання ліфтів, підкачування води), систем протипожежної автоматики та димовидалення, а також інших внутрішньобудинкових інженерних систем у разі їх наявності;

- поточний ремонт конструктивних елементів, внутрішньобудинкових систем гарячого і холодного водопостачання, водовідведення, централізованого опалення та зливової каналізації і технічних пристроїв будинків та елементів зовнішнього упорядження, що розміщені на закріпленій в установленому порядку прибудинковій території (в тому числі спортивних, дитячих та інших майданчиків);

- поливання дворів, клумб і газонів;

- прибирання і вивезення снігу, посипання частини прибудинкової території, призначеної для проходу та проїзду, протиожеледними сумішами;

- експлуатація номерних знаків на будинках;

- освітлення місць загального користування і підвалів та підкачування води; енергопостачання ліфтів.

Таким чином, обслуговування внутрішньобудинкових мереж належить саме до послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, тоді як у даному випадку Товариство є виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з постачання гарячої води.

Отже, суди дійшли вірного висновку щодо безпідставності та відсутності підстав для задоволення позовних вимог ОСББ до Товариства про встановлення платного сервітуту для Товариства у вигляді користування внутрішньобудинковими мережами гарячого водопостачання та теплопостачання житлового комплексу за адресою м. Київ, вул. Російська, 45-Б та В з розміром оплати 1000 грн. до першого числа щомісяця.

Також суди дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСББ до Товариства щодо стягнення збитків у розмірі 40 499,91 грн., оскільки згідно із статтею 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Тобто відшкодування збитків є видом господарських санкцій, під якими розуміються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування котрих для нього настають несприятливі економічні наслідки. Одночасно для учасника господарських відносин, який потерпів від правопорушення, відшкодування збитків є способом захисту його прав та законних інтересів.

Відповідно до статті 22 ЦК України особа має право на відшкодування збитків, які їй було завдано в результаті порушення її цивільного права.

Збитками є:

- втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

- доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно із статтею 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Відшкодування збитків є наслідком порушення зобов'язання. За таких обставин, можливість використовувати відшкодування збитків як засіб захисту порушених прав виникає у юридичних осіб із самого факту невиконання обов'язку, порушення цивільних прав.

У будь-якому випадку для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків необхідною є наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника і збитками, вина боржника. Відсутність хоча б одного з перелічених елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним взятих на себе зобов'язань.

Таким чином, при зверненні до суду з позовними вимогами про стягнення збитків позивачем повинно бути доведено факт неправомірної поведінки відповідача, обставини завдання збитків, причинно-наслідковий зв'язок та вину відповідача.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСББ не доведено наявності в діях Товариства ознак протиправної поведінки, якими заявнику заподіяно збитки у заявленому до стягнення розмірі.

При цьому судами не взято до уваги твердження ОСББ про те, що Товариством не виконувались обов'язки з технічного обслуговування внутрішньобудинкових мереж багатоквартирного будинку № 45-Б, В по вул. Російській у місті Києві як доказ наявності протиправної поведінки Товариства, оскільки обслуговування внутрішньобудинкових мереж належить саме до послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, тоді як у даному випадку Товариство є виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з постачання гарячої води.

Матеріали справи не містять інших належних та допустимих у розумінні статті 34 ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017) доказів, що свідчили б про наявність передбачених чинним законодавством підстав виникнення у Товариства зобов'язання з обслуговування внутрішньобудинкових мереж багатоквартирного будинку № 45-Б, В по вул. Російській у місті Києві.

Також матеріали справи не містять належних та допустимих доказів виникнення у Товариства з лютого 2016 року обов'язку з технічного обслуговування внутрішньобудинкових мереж опалення та гарячого водопостачання багатоквартирного будинку № 45-Б, В по вул. Російській у місті Києві, тому суди дійшли висновку про відсутність підстав вважати, що витрати ОСББ на оплату послуг суб'єктів господарювання з технічного обслуговування технічних мереж будинку, виникли саме внаслідок неправомірної поведінки теплопостачальної організації, що свідчить про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСББ про стягнення збитків у розмірі 40 499,91грн.

Посилання в касаційній скарзі на те, що судами неправильно застосовано статтю 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", пункт 32 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, та не враховано пункт 19 договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, опублікованого 06.08.2014 в газеті "Хрещатик" № 111 (4511), а також те, що суди дійшли помилкового висновку, що обслуговування внутрішньобудинкових мереж належить до послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, - не приймаються Касаційним господарським судом, оскільки спростовуються викладеними у даній постанові доводами судів попередніх інстанцій.

Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, оскільки судами було прийнято рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що надає підстави залишити їх без змін.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше прийняті у даній справі судові рішення, а також враховуючи, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги та відмовляє у задоволенні клопотання скаржника про стягнення з Товариства витрат ОСББ на професійну правничу допомогу.