Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 заборгованості з орендної плати у розмірі 2542,88 грн. за період з 16.06.2016 по 03.07.2016, пені у розмірі 134,06 грн. за період прострочення з 16.07.2016 по 19.08.2016 та про виселення відповідача з нежитлового приміщення першого поверху, загальною площею 150,2 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (враховуючи заяву про зменшення позовних вимог від 19.08.2016). Позовні вимоги вмотивовано неналежним виконанням відповідачем обов'язку зі сплати орендної плати, закінченням строку дії договору оренди нерухомого майна, укладеного з відповідачем та відсутністю підстав для його продовження за умовами договору та приписами законодавства, наслідками припинення договору найму відповідно до положень договору, статті 785 Цивільного кодексу України, статті 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Відповідач у відзиві на позов та додаткових запереченнях вказав, що визнає заборгованість з орендної плати, разом з тим заперечив проти вимог про виселення, вказавши, що у орендованому приміщенні розташовано некомерційний об'єкт (музей), який має істотне культурне, соціальне та пізнавальне значення для мешканців Одеси; позивач не довів своєчасного повідомлення орендаря про закінчення договірних правовідносин; просив надати йому можливість переукласти договір.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 05.09.2016, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 25.10.2016, позов задоволено частково; з відповідача стягнуто на користь позивача 2047,57 грн боргу, 19 грн пені та 134,77 грн судового збору; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 20.12.2016 скасовано постанову Одеського апеляційного господарського суду від 25.10.2016 та рішення Господарського суду Одеської області від 05.09.2016 в частині відмови у задоволенні позову про виселення; справу в цій частині направлено на новий розгляд до Господарського суду Одеської області; в решті постанову та рішення залишено без змін.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 07.03.2017 (суддя Літвінов С.В.) позов задоволено; вирішено виселити фізичну особу-підприємця ОСОБА_5 з нежитлового приміщення першого поверху, загальною площею 150,2 кв.м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради; стягнуто з відповідача на користь позивача 1378 грн судового збору.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 19.04.2017 (судді Савицький Я.Ф., Гладишева Т.Я., Головей В.М.) рішення господарського суду залишено без змін.

Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, відповідач подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просив касаційну скаргу задовольнити, скасувати постанову та рішення судів попередніх інстанцій, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Касаційну скаргу вмотивовано доводами про порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме суди в порушення вимог статей 34, 111-28 Господарського процесуального кодексу надали невірну оцінку наявним доказам та не врахували правові висновки Верховного Суду України про недоведеність належного повідомлення та волевиявлення орендодавця щодо припинення договору оренди; суди не врахували, що орендоване майно належить не позивачу, а територіальній громаді в особі Одеської міської ради і саме власник майна своїм рішенням від 07.12.2016 № 1434-7 встановив орендарю розмір орендної плати в період з 01.01.2017 по 31.12.2017, що свідчить про волевиявлення власника продовжити договір оренди, а не навпаки, суди не взяли до уваги, що надання орендодавцю підстав або можливості для користування майном починається з моменту закінчення строку договору.

17.07.2017 Департамент комунальної власності Одеської міської ради повторно подав до Вищого господарського суду України клопотання від 11.07.2017 про проведення судового засіданні у режимі відеоконференції, яке не підлягає задоволенню за невідповідності вимогам статті 74-1 Господарського процесуального кодексу України.

Сторони не скористались процесуальним правом на участь у судовому засіданні касаційної інстанції своїх представників; у відзиві на касаційну скаргу позивач заперечив її доводи та просив суд залишити прийняті у справі рішення та постанову без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті - 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Місцевий господарський суд встановив, що 19.07.2010 Представництво по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради (Орендодавець) та фізична особа-підприємець ОСОБА_5 (Орендар) уклали договір оренди нежитлового приміщення № 4/3, за умовами якого Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування нежитлове приміщення першого поверху, загальною площею 150,2 кв.м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1, (пункт 1.1 договору). Згідно з пунктом 1.3 договору термін договору оренди з 19.07.2010 по 19.06.2013.

Пунктом 4.7 договору передбачено, що після закінчення строку дії договору чи у випадку його дострокового розірвання, орендар зобов'язаний у 15-дений термін передати орендодавцю приміщення за актом приймання передачі у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі їх в оренду та відшкодувати орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) об'єкта оренди.

Дія договору оренди припиняється внаслідок закінчення строку, на який його було укладено (пункт 7.11 договору).

Пунктом 7.8 договору встановлено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору, він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Заяви, пропозиції, повідомлення, претензії, які стосуються зміни, розірвання, припинення, або продовження дії договору оренди на новий термін, надсилаються сторонами цього договору рекомендованими або іншими листами за адресами, які зазначені у договорі.

Відповідно до пункту 1.1 Положення "Про Департамент комунальної власності Одеської міської ради" Департамент є правонаступником Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради і є виконавчим органом Одеської міської ради. Основним завданням Департаменту є управління комунальною власністю, забезпечення надходження коштів до бюджету міста за рахунок ефективного обліку, використання, збереження майна територіальної громади.

01.12.2011 сторони підписали Додаткове погодження до договору від 19.07.2010, яким, зокрема, змінили назву орендодавця на його правонаступника - Департамент комунальної власності Одеської міської ради.

Відповідно до додаткового договору № 2 про внесення змін до договору оренди нежилого приміщення від 19.07.2010 строк дії договору було продовжено до 18.06.2016.

23.03.2016 позивач надіслав на адресу орендаря лист, яким, за твердженням позивача, повідомив орендаря про те, що договір оренди № 4/3 від 19.07.2010 на новий строк продовжуватись не буде, та запропонував відповідно до умов договору у строк до 03.07.2016 передати Департаменту ключі на нежитлове приміщення площею 150,2 кв.м., розташоване за адресою АДРЕСА_1, за актом приймання-передачі.

Лист від 23.03.2016 отриманий відповідачем особисто 29.03.2016, що вбачається з рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, копія якого наявна в матеріалах справи.

Департамент вдруге направив повідомлення № 01-13/3015 від 23.06.2016 про закінчення строку дії договору, та запропонував у термін до 03.07.2016 передати Департаменту ключі та не житлове приміщення площею 150,2 кв.м., що розташоване за адресою АДРЕСА_1; повідомлення отримано відповідачем 27.06.2016, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, копія якого міститься в матеріалах справи.

В порушення умов договору, відповідач орендоване приміщення за актом приймання-передачі Департаменту не повернув та продовжував ним користуватись, що стало підставою для звернення Департаменту комунальної власності Одеської міської ради з відповідним позовом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги про виселення, місцевий господарський суд вказав про відсутність правових підстав для користування відповідачем приміщенням, яке перебувало в оренді та вибуло з такого користування з огляду на припинення договору за волевиявленням орендодавця, а доводи відповідача щодо неповідомлення орендаря у встановлений термін про таке волевиявлення не знайшли свого підтвердження та є такими, що не відповідають матеріалам справи.

Переглядаючи справу у повному обсязі за приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого суду та вказав, що відповідно до вимог чинного законодавства після закінчення строку договору оренди договір може бути продовжений на той самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо цього не заперечує орендодавець, при цьому такі заперечення можуть бути висловлені ним як до закінчення терміну дії договору так і протягом одного місяця після закінчення такого строку, відтак позивачем доведено висловлення заперечень стосовно продовження терміну дії договору та отримання такого заперечення відповідачем, що свідчить про обґрунтованість позову про виселення відповідача.

Судова колегія зазначає, що за змістом статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В силу положень частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правовідносини щодо передачі в оренду об'єктів державного та комунального майна регулюються, зокрема, Законом України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) , статтею 2 Закону передбачено, що орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до частини другої статті 291 Господарського кодексу України договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.

За змістом статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Положеннями частини першої статті 763 Цивільного кодексу України встановлено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

За змістом частини четвертої статті 284 Господарського кодексу України, та статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що строк договору оренди визначаються за погодженням сторін.

Відповідно до статті 764 Цивільного кодексу України якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму (оренди), то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором. Аналогічна норма міститься в частині другій статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", відповідно до якої у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Відтак, правовий аналіз наведених законодавчих норм свідчить, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець. Отже, якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо продовження договору на новий строк, то такий договір припиняється у зв'язку з закінченням строку його дії.

Відповідно до частини першої статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Аналогічна вимога закріплена частиною першою статті 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", а саме: у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, визначених договором оренди.

Таким чином, за змістом вказаних норм, юридичним фактом, що спричиняє поновлення договору на новий строк, є продовження використання майна наймачем після спливу встановленого договором строку використання майна на умовах найму за відсутності заперечень наймодавця.

Суди встановили, що позивач листом № 01-13/1368 від 23.03.2016 висловив своє заперечення щодо продовження договору та відповідно до передбачених законодавством підстав та умов, погодженого сторонами договору (пункт 4.7) просив відповідача звільнити орендоване приміщення у встановленому порядку за актом прийому-передачі. Відповідач отримав лист, посвідчив таке отримання своїм підписом, проте приміщення не звільнив, що свідчить, як вірно зазначено судами, про безпідставне користування відповідачем орендованим приміщенням, враховуючи, також встановлені судами обставини-припинення договору з 18.06.2016.

Відтак, враховуючи достовірно встановлену обставину щодо наявності заперечень орендодавця проти продовження використання майна наймачем, неодноразове повідомлення орендаря про відсутність наміру продовжувати орендні відносини та необхідність звільнення орендованого приміщення, господарські суди попередніх інстанцій вірно вказали, що договір оренди, який є правовою підставою для користування приміщенням, є припиненим, а позовні вимоги про виселення відповідача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

При цьому скаржник, заперечуючи зміст волевиявлення позивача, висловлене в листі № 01-13/1368 від 23.03.2016, не надав жодних доказів про дійсний інший зміст цього отриманого ним листа.

Господарські суди попередніх інстанцій, встановивши вказані обставини справи, врахувавши зазначені норми законодавства дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи скаржника про продовження договірних відносин не спростовують вірно встановлених висновків судів попередніх інстанцій щодо припинення договору за заявою наймодавця про відсутність наміру подовжувати договір; наведені скаржником правові висновки Верховного Суду України не є подібними з обставинами справи у цьому спорі.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини другої статті - 111-5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарські суди вирішили спір відповідно до вимог статей 4-2, 34, 43, 105 Господарського процесуального кодексу України, розглянули всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, надавши оцінку доказам, наявним у матеріалах справи.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та зводяться до переоцінки належно встановлених обставин справи, досліджених та оцінених судами доказів; підстав для скасування судових рішень з мотивів, викладених у касаційній скарзі, не вбачається.

Крім того, відповідно до вимог статті - 121-1 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за заявою сторони чи прокурора або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення господарського суду до закінчення його перегляду в порядку касації. Про зупинення виконання судового рішення виноситься ухвала. Після закінчення перегляду оскарженого судового рішення господарський суд може поновити виконання судового рішення, про що виноситься ухвала.

За змістом вказаної статті питання про поновлення виконання судового рішення має вирішуватися судом касаційної інстанції під час прийняття постанови за результатами перегляду справи в касаційному порядку. У зв'язку із закінченням перегляду оскаржуваних судових рішень в порядку касації, виконання рішення Господарського суду Одеської області від 07.03.2017, яке залишено без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 19.04.2017, підлягає поновленню.