ПОСТАНОВА
Іменем України
10 жовтня 2019 року
Київ
справа №2а-5330/09/2370
адміністративне провадження №К/9901/5047/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Смілянської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Черкаській області на постанову Черкаського окружного адміністративного суду у складі судді Руденко А.В. від 11 вересня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Собківа Я.М., суддів Борисюк Л.П., Ключковича В.Ю. від 24 лютого 2015 року у справі за позовом Комунального підприємства "ВодГео" до Смілянської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Черкаській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,
В С Т А Н О В И В:
У листопаді 2009 року Комунальне підприємство "ВодГео" (далі - позивач, Підприємство) звернулось до суду з позовом до Смілянської об`єднаної податкової інспекції Черкаської області (далі - відповідач, Інспекції), у якому просило визнати недійсним податкове повідомлення-рішення №0000552301/0 від 06 листопада 2009 року про визначення податкового зобов`язання з податку на прибуток підприємств, що належать до комунальної власності, в сумі 1504160 грн., в тому числі 752080 грн. за основним платежем та 752080 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
На обґрунтування позовних вимог Підприємство вказало на безпідставність доводів податкового органу щодо заниження позивачем податку на прибуток за 2006 рік у зв`язку з неправомірним застосуванням пільги, встановленої на підставі рішення Смілянської міської ради від 28 грудня 2006 року №11-65/У, оскільки положеннями законодавства міській раді надано право встановлення комунальним підприємствам додаткових пільг по загальнодержавному податку на прибуток у зв`язку з тим, що цей податок повністю підлягає зарахуванню до місцевого бюджету; до того ж Закон України від 28 грудня 1994 року №334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) (чинний на час виникнення спірних відносин; далі - Закон №334/94-ВР (334/94-ВР) ) не передбачає віднесення до валового доходу отриманої з бюджету субвенції на погашення різниці в тарифах на теплову енергію та послуг з водопостачання і водовідведення для населення.
Справа розглядалась судами неодноразово.
Востаннє постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2015 року, позов задоволено повністю; визнано протиправним та скасовано оскаржуване податкове повідомлення-рішення.
Рішення судів обґрунтовано тим, що Інспекція не мала підстав для нарахування позивачу податку на прибуток у 2006 році, оскільки Смілянська міська рада Черкаської області рішенням від 28 грудня 2006 року №11-65/У звільнила Підприємство від сплати податку на прибуток у розмірі 752080,00 грн., що виник внаслідок проведення взаєморозрахунків по погашенню заборгованості перед енергопостачальною компанією ВАТ "Черкасиобленерго" за використану електричну енергію. При цьому суди керувались положеннями статті 69 Бюджетного кодексу України (далі - БК України), пункту 8 статті 47 Закону України від 20 грудня 2005 року №3235-1У "Про Державний бюджет України на 2006 рік" (далі - Закон №3235-1У).
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Інспекція подала касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України, в якій, посилаючись на неправильне застосування ними статей 4, 15 Закону №334/94-ВР, просила скасувати судові рішення та прийняти нове - про відмову у задоволенні позову.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу, посилалась на помилковість позиції судів попередніх інстанцій та відповідність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення вимогам законодавства, адже вважає, що право встановлювати (скасовувати) загальнодержавні податки (до яких відноситься податок на прибуток підприємств) належить до законодавчих повноважень Верховної Ради України, а оскільки Законом №334/94-ВР (334/94-ВР) органам місцевого самоврядування не надано повноважень стосовно встановлення пільг щодо сплати податку на прибуток підприємств комунальної власності, то зазначені органи не мають права на надання таких пільг.
Товариство подало заперечення на касаційну скаргу, в яких просить останню залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, з посиланням на необґрунтованість такої.
В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України (2747-15) .
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги.
Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку з питань дотримання позивачем вимог податкового та іншого законодавства за період з 01 липня 2006 року по 30 червня 2009 року, за результатами якої складено акт від 23 жовтня 2009 року №4878/23/30794986.
За висновками акта перевірки позивачем допущено порушення пункту 4.1 статті 4 Закону №334/94-ВР внаслідок невключення до складу валового доходу субвенції, отриманої згідно постанови Кабінету Міністрів України від 22 червня 2006 року №705 "Про затвердження порядку перерахування у 2006 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам для погашення заборгованості минулих років з різниці в тарифах на теплову енергію та послуги з водопостачання і водовідведення затверджених для населення", що призвело до заниження суми скоригованого валового доходу в декларації з податку на прибуток за три квартали 2006 року в сумі 479720,00 грн. та за 2006 рік в сумі 3008320,00 грн.
На підставі акта перевірки прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення.
Касаційний суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову з огляду на наступне.
У судовому процесі встановлено, що позивач є підприємством комунальної власності та підпорядковане Смілянській міській раді Черкаської області.
Позивачем в декларації з податку на прибуток підприємства за три квартали 2006 року включено до валового доходу в рядку 01.6 "Інші доходи, крім визначених у 01.1-01.5" субвенцію у сумі 2313332,03 грн., у зв`язку з чим в останнього виникло податкове зобов`язання з податку на прибуток у сумі 560843 грн. (рядок 14 декларації).
30 жовтня 2006 року Підприємством отримано субвенцію у сумі 376785 грн. шляхом взаємозаліку з ВАТ "Черкасиобленерго", 26 жовтня 2006 року отримано на рахунок субвенцію у сумі 296816,67 грн., а 22 листопада 2006 року у сумі 88738,67 грн.
Смілянською міською радою Черкаської області 28 грудня 2006 року прийнято рішення №11-65/У "Про надання виробничому об`єднанню "ВодГео" пільг з оплати податку на прибуток у 2006 році", яким позивача звільнено від сплати податку на прибуток у розмірі 752080,00 грн., що виник внаслідок проведення взаєморозрахунків по погашенню заборгованості перед енергопостачальною компанією ВАТ "Черкасиобленерго" за використану електричну енергію, яка виникла з різниці в тарифах.
З цих підстав, позивач подав уточнюючий розрахунок податкових зобов`язань у зв`язку з виправленням самостійно виявлених помилок за 11 місяців 2006 року, яким зменшено валовий дохід на суму 3080138,00 грн. та податок на прибуток на суму 752080,00 грн.
За змістом частини другої статті 1 Закону України від 25 червня 1991 року №1251-XII "Про систему оподаткування" (чинного на час виникнення спірних відносин; далі - Закон №1251-XII (1251-12) ) Верховна Рада Автономної Республіки Крим і сільські, селищні, міські ради можуть встановлювати додаткові пільги щодо оподаткування у межах сум, що надходять до їх бюджетів.
Пунктом 10 статті 47 Закону №3235-1У передбачено, що до доходів загального фонду місцевих бюджетів у 2006 році належить податок на прибуток підприємств комунальної власності, засновником яких є Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, районні, міські, селищні та сільські ради, зараховується відповідно до бюджету Автономної Республіки Крим, обласних, районних, міських, селищних та сільських бюджетів.
Відповідно до пункту 15 статті 69 БК України (чинного на час виникнення спірних відносин) податок на прибуток підприємств комунальної власності належить до доходів місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів.
У резолютивній частині Рішення від 16 лютого 2010 року №5-рп/2010 Конституційний Суд України вказав, що положення частини другої статті 1 Закону №1251-XII та статті 15 Закону №334/94-ВР у системному зв`язку з положеннями статей 5, 7, 8, 67, 92, 140, 142, 143 Конституції України, статей 7, 9, 69, 96, 97, 103, 108 БК України, статей 16, 61, 62, 63, 66 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" треба розуміти так, що Верховна Рада Автономної Республіки Крим, сільські, селищні, міські ради мають право безпосередньо на підставі частини другої статті 1 Закону №1251-XII встановлювати пільги щодо загальнодержавного податку на прибуток підприємств комунальної власності, якщо він згідно із законами України справляється до бюджету Автономної Республіки Крим, сільських, селищних, міських бюджетів, у межах сум, які підлягають зарахуванню до цих бюджетів і не приймають участь у міжбюджетних трансфертах.
Такою ж є і правова позиція Верховного Суду України, викладена у постанові від 07 лютого 2012 року у справі за позовом Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.
За таких обставин, Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що у 2006 році податок на прибуток підприємств комунальної власності, засновником яких є міські ради, зараховувався до відповідних місцевих бюджетів, а отже податок на прибуток позивача у 2006 році зараховувався до бюджету Смілянської міської ради Черкаської області, яка у відповідності до норм чинного на той момент законодавства мала право встановлювати пільги щодо вказаного податку.
Враховуючи наведене, зміст встановлених фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їх зміст та юридичну природу, висновок судів першої та апеляційної інстанцій у справі, що розглядається, ґрунтується на правильному застосуванні згаданих вище норм матеріального права.
Частиною першою статті 341 КАС України (в редакції, чинній на момент прийняття даної постанови) встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Згідно з частиною третьою статті 343 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Доводи ж касаційної скарги за наведеного не дають підстав для висновку, що суди попередніх інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права чи порушення процесуальних норм при ухваленні рішень, а тому підстави для їх скасування та задоволення касаційної скарги відсутні.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 360 КАС України, Суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Смілянської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Черкаській області залишити без задоволення, а постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2015 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
С.С. Пасічник
І.А. Васильєва
В.П. Юрченко,
Судді Верховного Суду