Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючий - Стратієнко Л.В.,

судді: Мамалуй О.О., Ткач І.В.,

за участю секретаря судового засідання - Сігнаєвської К.І.;

за участю представників:

позивача - не з'явився,

відповідача - Діденко Т.Г.,

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Лайк Сіті"

на рішення Господарського суду міста Києва

(суддя - Босий В.П.)

від 23 жовтня 2017 року,

та постанову Київського апеляційного господарського суду

(головуючий - Іоннікова І.А., судді - Тарасенко К.В., Тищенко А.І.)

від 13 грудня 2017 року,

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Лайк Сіті"

до публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестгруп"

про зобов'язання вчинити дії,

У серпні 2017 року ТОВ "Лайк Сіті" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ПАТ КБ "Приватбанк" про зобов'язання вчинити дії - передати позивачу оригінали кредитного договору №4И13700Д від 01 листопада 2013 року та договорів забезпечення, які засвідчують обов'язок боржника - ТОВ "Інвестгруп" виконати свої зобов'язання перед поручителем.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачем як поручителем за договором поруки № 4И13700Д/П від 20 жовтня 2016 року було виконано обов'язок боржника ТОВ "Інвестгруп" за кредитним договором №4И13700Д від 01 листопада 2013 року, у зв'язку з чим ПАТ КБ "Приватбанк" зобов'язаний вручити позивачу оригінали такого кредитного договору та договорів забезпечення.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23 жовтня 2017 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

Місцевий господарський суд виходив з того, що позивачем не доведено існування підстав виникнення у відповідача обов'язку передати позивачу оригінали відповідних документів, не наведено жодних актів чинного законодавства України, з яких би безпосередньо виникав обов'язок ПАТ КБ "Приватбанк" виконати дії, про зобов'язання вчинення яких просить ТОВ "Лайк Сіті". Також суд зазначив про недоведеність позивачем наявності порушеного суб'єктивного права, на захист якого поданого позов.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 13 грудня 2017 року рішення Господарського суду міста Києва від 23 жовтня 2017 року залишено без змін.

У грудні 2017 року ТОВ "Лайк Сіті" подало касаційну скаргу на вказані судові рішення, в якій просить скасувати зазначені судові рішення і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Підставами для скасування судових рішень позивач зазначає неправильне застосування норм матеріального права, зокрема, ст.ст. 514, 556 ЦК, що полягає у неправомірній відмові надати йому документи щодо виконання кредитного договору №4И13700Д від 01 листопада 2013 року. Зазначає, що 20 жовтня 2016 року ним, як поручителем, виконано обов'язок боржника ТОВ "Інвестгруп" перед кредитором ПАТ КБ "Приватбанк" за кредитним договором, однак відповідач відмовляється надати йому оригінали документів, чим порушує право позивача на визнання його новим кредитором. На думку скаржника п. 5 ч. 2 ст. 16 ЦК України встановлено, що одним з способів захисту цивільного права є примусове виконання обов'язку в натурі, у цьому випадку - зобов'язання відповідача передати позивачу оригінали документів, які підтверджують права ТОВ "Лайк Сіті" як нового кредитора.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач посилається на її безпідставність, оскільки господарські суди повно і всебічно з'ясували всі обставини справи і дали їм належну оцінку. Вказує що норми чинного законодавства не передбачають обов'язку кредитора у правовідносинах поруки на передачу саме оригіналів документів, що підтверджують обов'язки боржника.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї і перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

Наведені у касаційній скарзі аргументи не є підставами для скасування судових рішень до вимог ст. 311 ГПК України, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні відповідачем норм матеріального права.

Щодо доводу касаційної скарги про неправомірну відмову ПАТ КБ "Приватбанк" надати оригінали документів щодо виконання кредитного договору №4И13700Д від 01.11.2013 ТОВ"Лайк Сіті", необхідно зазначити таке.

Господарськими судами встановлено, що 20.10.2016 між ТОВ "Лайк Сіті" (поручитель), та ПАТ КБ "Приватбанк" (кредитор), було укладено договір поруки №4И13700Д/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ "Інвестгруп" (боржник) своїх зобов'язань за декількома кредитними договорами, в тому числі і за кредитним договором від 01.11.2013 №4И13700Д. Позивач поручався за виконання боржником зобов'язань з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, визначені кредитним договором.

ТОВ "Інвестгруп" не виконував своїх боргових зобов'язань перед ПАТ КБ "Приватбанк" за кредитними договорами, а тому ТОВ "Лайк Сіті" як поручитель за договором поруки здійснив погашення заборгованості на загальну суму 901 089 106,78 грн, що підтверджується платіжним дорученням №1368 від 20.10.2016 (а.с. 13). Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про те, що до нього перейшли всі права кредитора за кредитними договорами. Відтак, для реалізації права вимоги до боржника про виконання своїх зобов'язань перед поручителем зі сплати боргу, в тому числі для забезпечення можливості звернути стягнення на майно боржника, позивач вказує необхідність зобов'язання відповідача передати йому оригінал кредитного договору №4И13700Д від 01.11.2013 та договорів забезпечення.

Проте, з цим аргументом ТОВ "Лайк Сіті" погодитись неможливо з огляду на таке.

Порука, як спосіб забезпечення зобов'язань врегульована нормами параграфу 3 глави 49 Цивільного кодексу України (435-15) .

Відповідно до ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Згідно зі ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Сторони узгодили у пунктах 2 та 4 договору поруки №4И13700Д/П від 28.10.2016, що поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов'язку боржника за кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору. У випадку невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни відповідно до кредитного договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 556 ЦК України до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

До поручителя, що виконав обов'язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договору(ам) застави (іпотеки), укладеним з метою забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов'язання (п. 8 договору поруки №4И13700Д/П від 28.10.2016).

За приписами ч. 1 ст. 556 ЦК України після виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов'язок боржника.

Вказані умови сторони врегулювали у п. 10 договору поруки №4И13700Д/П від 28.10.2016, яким передбачено, що кредитор зобов'язаний у випадку виконання поручителем обов'язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 робочих днів з моменту виконання обов'язку належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором.

Доводи касаційної скарги про те, що відповідач неправомірно відмовляється надати позивачу оригінали документів, правильно спростовані висновками господарських судів, адже ні умовами укладеного між сторонами договору поруки № 4И13700Д/П від 20 жовтня 2016 року, ні положеннями чинного законодавства України (в тому числі нормами ч.1 ст. 556 ЦК України, на яку посилається позивач) не передбачено обов'язок кредитора в межах договору поруки передати поручителю саме оригінали документів, що підтверджують обов'язок боржника.

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

Укладеним між сторонами договором поруки передбачено у випадку виконання поручителем обов'язку боржника за кредитним договором передати поручителю саме належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором, а не їх оригінали. Позивачем не наведено жодного акту чинного законодавства України, з якого б безпосередньо виникав обов'язок відповідача виконати дії, про зобов'язання вчинення яких просить позивач, а також не доведено існування будь-яких інших підстав виникнення у відповідача обов'язку передати позивачу оригінали відповідних документів.

За таких обставин Верховний Суд вважає, що позовні вимоги про зобов'язання відповідача вчинити дії - передати позивачу оригінали кредитного договору №4И13700Д від 01.11.2013 та договорів забезпечення, які засвідчують обов'язок боржника - ТОВ "Інвестгруп" виконати свої зобов'язання перед поручителем було правильно визнано господарськими судами необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене, Верховний Суд погоджується із висновками господарських судів про відсутність підстав для задоволення позову.

Судові рішення у справі прийняті з додержанням вимог матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни чи скасування немає.

Ухвалою Верховного Суду від 22 січня 2018 року було зобов'язано позивача - ТОВ "Лайк Сіті" до початку судового розгляду справи надати суду оригінал платіжного доручення № 83 від 27.12.2017 про сплату судового збору та оригінали описів вкладення у цінний лист. Позивача попереджено, що у разі невиконання цього зобов'язання, судовий збір буде стягнуто при прийнятті постанови згідно ст. 129 ГПК України. На час розгляду справи вказані вимоги суду ТОВ "Лайк Сіті" виконані не були.

З огляду на те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає і ненадання скаржником оригіналу платіжного доручення про сплату судового збору, згідно ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги необхідно стягнути з позивача.

Керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Лайк Сіті" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 13 грудня 2017 року та рішення Господарського суду міста Києва від 23 жовтня 2017 року у справі за № 910/14022/17 - без змін.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Лайк Сіті" (22400, Вінницька область, м. Калинівка, вул. М. Грушевського, 5, код ЄДРПОУ 39696471) в дохід Державного бюджету України через Управління Державної казначейської служби України у Печерському районі міста Києва (код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 38004897; рахунок отримувача - 31213207700007 ; банк отримувача - ГУ ДКСУ у м. Києві; код банку отримувача - 820019; код класифікації доходів бюджету 22030102 "Судовий збір (Верховний Суд, 055)", 3 200,00 грн. судового збору за подання касаційної скарги.

Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.