розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Проектно-будівельне підприємство "Азовінтекс" на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 02 червня 2015 року (головуючий суддя Гайдар А.В., судді: Жаботинська С.В., Чебанов О.О.) у справі за адміністративним позовом Прокурора Орджонікідзевського району м.Маріуполя в інтересах держави в особі Маріупольської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Проектно-будівельне підприємство "Азовінтекс" про стягнення податкового боргу в сумі 396122,16 грн.,

В С Т А Н О В И В:

В лютому 2015 року прокурор Орджонікідзевського району м.Маріуполя (далі - Прокурор) звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Маріупольської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області (далі - Інспекція, позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Проектно-будівельне підприємство "Азовінтекс" (далі - Товариство, відповідач) про стягнення податкового боргу в сумі 396122,16 грн.

Обґрунтовуючи позовну заяву, зазначав, що за Товариством рахується податковий борг з орендної плати з юридичних осіб за період з серпня 2014 року по січень 2015 року в сумі 396 122,16 грн., який виник внаслідок самостійного визначення відповідачем сум податку у податковій декларації №9003636218 та не був сплачений останнім, в зв`язку з чим підлягає стягненню в судовому порядку.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 17 березня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

Мотивуючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що Товариство знаходиться, провадить господарську діяльність та перебуває на обліку в контролюючому органі в зоні проведення антитерористичної операції (далі - АТО), отримало сертифікат Торгово-промислової палати України про настання обставин непереборної сили, а відтак у відповідності до положень статті 6 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" №1669-VII від 02 вересня 2014 року (далі - Закон №1669) на період проведення АТО звільняється від виконання обов`язку зі сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 02 червня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення - про задоволення позовних вимог.

Приймаючи таке рішення, апеляційний суд вказував, що в отриманому відповідачем сертифікаті Торгово-промислової палати України зазначено саме м.Алчевськ Луганської області, проте земельні ділянки, за які визначено податкові зобов`язання Товариства з орендної плати за землю з юридичних осіб за період з серпня 2014 року по січень 2015 року, знаходяться у м.Маріуполі Донецької області, яке, до того ж, відсутнє в Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.

Не погоджуючись з рішенням апеляційного суду, відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення ним норм матеріального та процесуального права, просив його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, Товариство зазначало, що стаття 6 Закону №1669 не містить такої умови її застосування як знаходження суб`єкта господарювання, який здійснює діяльність на території проведення АТО, у тому ж місці, де знаходиться і земельна ділянка, як і не передбачає обов`язку подання ним сертифікату Торгово-промислової палати України як такого; до того ж апеляційний суд дійшов помилкового висновку, що м.Маріуполь Донецької області не відноситься до населених пунктів, на території яких здійснювалася АТО, оскільки воно було включено до відповідного Переліку (підпункт 20 пункту 1), затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року №1053-р (1053-2014-р) .

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18 червня 2015 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

Контролюючий орган та Прокурор в письмових запереченнях на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечили, вважаючи їх безпідставними, а рішення суду апеляційної інстанції, яке вони просили залишити без змін, - обґрунтованим та законним.

В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) (далі - КАС України (2747-15) ).

Відповідно до частини 1 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Переглянувши судові рішення та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що Товариство є юридичною особою, перебуває на податковому обліку в Орджонікідзевському районі Маріупольської ОДПІ ГУ Міндоходів у Донецькій області, розташоване за адресою: 87500, Донецька область, м.Маріуполь, Жовтневий район, проспект Леніна, буд.68-а, а також має в користуванні земельні ділянки, розташовані в м.Маріуполі Донецької області.

За відповідачем рахується податковий борг з плати за землю в сумі 396 122,16 грн., який виник внаслідок самостійного визначення ним сум орендної плати за землю з юридичних осіб за період з серпня 2014 року по січень 2015 року у податковій декларації №9003636218, з яких: сума основної заборгованості - 388 364,99 грн., пеня - 7 757,17 грн., що не є спірним між сторонами.

З метою погашення податкового боргу контролюючим органом 03 вересня 2014 року було сформовано та надіслано Товариству податкову вимогу форми "Ю" №4248-25, отриману платником 11 вересня 2014 року.

В подальшому, в зв`язку з несплатою відповідачем податкового боргу Прокурор (в інтересах держави) звернувся до суду з позовом про його стягнення.

В частині 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Аналогічний обов`язок платника податків закріплений і в підпункті 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України, згідно з яким платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Підпунктами 14.1.39, 14.1.136, 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності; орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою; податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання.

Органами стягнення є виключно контролюючі органи, уповноважені здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску у межах повноважень, а також державні виконавці у межах своїх повноважень. Стягнення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску за виконавчими написами нотаріусів не дозволяється (пункт 41.2 статті 41 ПК України).

Указом Президента України від 14 квітня 2014 року №405/2014 (405/2014) введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" та розпочато проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей.

З метою забезпечення підтримки суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення, Верховною Радою України прийнято Закон №1669, відповідно до статті 6 якої під час проведення антитерористичної операції звільнити суб`єктів господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності.

При цьому, оскільки Закон №1669 є спеціальним законом у спірних правовідносинах, тому його застосування не ставиться у залежність від внесення відповідних змін до Податкового кодексу України (2755-17) .

Разом з тим статтею 6 Закону №1669, яка має пряму дію, не вимагається додаткове отримання сертифіката про засвідчення настання форс-мажорних обставин.

Дійсно сертифікат Торгово-промислової палати України є доказом, що підтверджує причини та настання обставин, які не залежали від учасника подій.

Проте у даній справі дані обставини не підлягають підтвердженню таким сертифікатом, оскільки в силу вимог статті 6 Закону №1669 достатньою підставою, зокрема, для звільнення від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності конкретних суб`єктів господарювання є встановлення факту здійснення ними діяльності на території проведення антитерористичної операції.

Згідно зі статтею 1 Закону №1669 період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року №405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року №405/2014.

Як вже вказувалось в цій постанові та встановлено судами попередніх інстанцій, Товариство зареєстроване, знаходиться та перебуває на обліку в м.Маріуполь Донецької області, де також розташовані й земельні ділянки, щодо внесення плати за користування якими і виник спір у даній справі, тобто на території населеного пункту, включеного до переліку територій, в яких проводилась АТО, як розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року №1053-р "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція" (1053-2014-р) , так і в подальшому розпорядженням Кабінету Міністрів України №1275-р від 02 грудня 2015 року "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України" (1275-2015-р) .

Враховуючи наведене, Верховний Суд вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що у відповідності до положень статті 6 Закону №1669 на період проведення АТО Товариство звільнено від обов`язку з внесення плати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності, а отже й про відсутність правових підстав для стягнення з Товариства податкового боргу з орендної плати за землю з юридичних осіб в сумі 396122,16 грн., що виник за період з серпня 2014 року по січень 2015 року, та, як наслідок, - задоволення позовних вимог.

Відповідно до частин 1 та 4 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно зі статтею 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Проектно-будівельне підприємство "Азовінтекс" задовольнити.

Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 02 червня 2015 року скасувати, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 17 березня 2015 року залишити в силі.