головуючого судді Сибіги О.М., суддів Корсака В.А., Швеця В.О. розглянувши матеріали касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України", м. Київ на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 17.11.2016 року у справі господарського суду Миколаївської області за позовом Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України", м. Київ до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, м. Миколаїв про стягнення коштів у сумі 146 250, 88 грн.

за участю представників

позивача: Ференець А.В.,

відповідача: ОСОБА_6

Публічне акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" (далі за текстом - АТ "Укрексімбанк") звернулось до господарського суду Миколаївської області з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (далі за текстом - ФОП ОСОБА_4.) про стягнення грошових коштів в сумі 146 250, 88 грн., у зв'язку з неналежним виконанням Договору оренди нерухомого майна банку № 185-00/3/301014 від 01.10.2014 року щодо сплати суми індексації орендної плати за період з жовтня 2014 року по вересень 2015 року.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 04.10.2016 року позов задоволено повністю: присуджено до стягнення з ФОП ОСОБА_4 на користь ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" грошові кошти в сумі 146 250, 88 грн. та судовий збір.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що умовами Договору оренди нерухомого майна банку № 185-00/3/301014 від 01.10.2014 року передбачено індексацію орендної плати, яку не сплачено орендарем, а тому з урахуванням положень ч. ч. 1, 2 ст. 193, ч. 1 ст. 283, ч. ч. 1, 4 ст. 286 Господарського кодексу України, ст. ст. 525, 526, 629, 762 Цивільного кодексу України невиконання відповідачем грошового зобов'язання є порушенням умов Договору та вимог чинного законодавства.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 17.11.2016 року рішення господарського суду Миколаївської області від 04.10.2016 року скасовано частково, викладено резолютивну частину в наступній редакції: "Позов задовольнити частково: стягнути з ФОП ОСОБА_4 на користь ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" 8 532, 10 грн. основного боргу, 127, 90 грн. судового збору за подачу позовної заяви. В решті позову відмовити"; присуджено до стягнення з ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" на користь ФОП ОСОБА_4 судовий збір за подачу апеляційної скарги в сумі 2 272, 45 грн.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що враховуючи факт сплати орендних платежів без передбаченої Договором індексації орендної плати наявні правові підстави для задоволення позову; однак, перевіривши розрахунок заявленої до стягнення суми встановлено, що індексацію орендної плати здійснено не за кожний місяць, а шляхом помноження індексу інфляції за 12 місяців всього спірного періоду з помноженням цієї складової на суму орендної плати, що не відповідає законодавчим приписам розрахунку інфляційної складової, у зв'язку з чим, здійснивши розрахунок інфляційної складової орендної плати за кожний місяць, підлягає зменшенню заявлений до стягнення розмір суми боргу за Договором оренди нерухомого майна банку № 185-00/3/301014 від 01.10.2014 року.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, АТ "Укрексімбанк" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного господарського суду від 17.11.2016 року, а рішення господарського суду Миколаївської області від 04.10.2016 року залишити без змін.

ФОП ОСОБА_4 відзиву на касаційну скаргу подано не було.

В судовому засіданні представник позивача просив касаційну скаргу задовольнити, постанову Одеського апеляційного господарського суду від 17.11.2016 року - скасувати, а рішення господарського суду Миколаївської області від 04.10.2016 року залишити без змін, а представник відповідача проти доводів касаційної скарги заперечував та просив залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін, приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 01.10.2014 року АТ "Укрексімбанк" (орендодавець) та ФОП ОСОБА_4 (орендар) укладено Договір оренди нерухомого майна банку № 185-00/3/301014 (далі за текстом - Договір), за умовами п. п. 1.1, 1.2 якого орендодавець передає належне йому на праві власності майно, а орендар приймає у строкове платне користування нерухоме майно, загальною площею 118, 60 кв. м, а саме: нежитлові приміщення третього поверху будівлі, розташовані за адресою: АДРЕСА_1, зі всіма внутрішніми системами та комунікаціями, що існували на час укладання Договору.

В п. 4.1 Договору сторони погодили, що розмір орендної плати за один календарний місяць користування 1 кв. м орендованого майна становить 165 грн., крім того ПДВ - 33 грн., а всього з ПДВ - 198 грн. Загальний розмір орендної плати за один календарний місяць користування орендованим майном становить 19 569 грн., крім того ПДВ - 3 913,80 грн., а всього з ПДВ - 23 482, 80 грн.

Відповідно до п. 4.2 Договору орендна плата сплачується орендарем щомісячно на підставі рахунків-фактур, виставлених орендодавцем, протягом 5 банківських днів з дня отримання орендарем відповідного рахунку-фактури. Орендодавець виставляє орендарю рахунки-фактури до 15 числа кожного поточного місяця, за який сплачується орендна плата.

Згідно з п. 4.3 Договору орендна плата за цим Договором підлягає індексації:

- за період від дати підписання уповноваженими представниками сторін Акту приймання-передачі орендованого майна від орендодавця до орендаря та скріплення їх підписів відбитками печаток сторін - до 30.09.2015 року - до 15.10.2015 року;

- або за період фактичного користування орендарем орендованим майном (від дати підписання уповноваженими представниками сторін Акту приймання-передачі щодо прийняття майна в оренду до дати підписання уповноваженими представниками сторін Акту приймання-передачі щодо повернення майна з оренди) у разі дострокового припинення дії Договору та повернення орендованого майна орендарем орендодавцю до 30.09.3015 року - протягом 15 днів місяця, наступного за місяцем, в якому уповноваженими представниками сторін підписано Акт приймання-передачі орендованого майна від орендаря до орендодавця, а їх підписи скріплено відбитками печаток сторін.

Індексація орендної плати розраховується шляхом перемноження між собою щомісячних індексів інфляції, що офіційно встановлені та оприлюднені Держкомстатом України за відповідний період та суми орендної плати за цей період за встановленою у Договорі формулою:

Д_ =О_ * ПI і -О _,

де: Д 1,t - сума перерахунку орендної плати за період, 01, t - орендна плата за період, Іі - індекс інфляції за і-місяць, П - знак добутку.

Якщо орендар користується орендованим майном неповний місяць, то для розрахунку індексації береться частина орендної плати за фактичний строк користування майном у такому місяці.

Різниця між фактично сплаченою орендною платою та проіндексованою згідно з цим пунктом Договору орендною платою підлягає сплаті орендарем на підставі виставленого орендодавцем рахунку-фактури протягом 5-ти банківських днів з дати його виставлення орендодавцем. Припинення дії цього Договору не звільняє орендаря від обов'язку сплатити орендодавцю частину орендної плати, що виникла у зв'язку із застосуванням індексу інфляції, відповідно до цього пункту Договору.

Строк дії Договору сторонами погоджено до 30.09.2015 року (п. п. 3.2, 12.1 Договору).

В п. 13.1 Договору сторони погодили, що норми Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) не застосовуються до правовідносин, які виникають із цього Договору.

Позивачем на виконання умов Договору виставлено відповідачу рахунок-фактуру № 10БІ/2015 від 08.10.2015 року на сплату суми індексації орендної плати, який останнім отримано 23.11.2015 року, про що свідчить його напис на рахунку.

Однак, відповідачем зобов'язання щодо своєчасної оплати зазначеної суми не виконано, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість у розмірі 146 250, 88 грн., у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

З урахуванням встановлених господарськими судами попередніх інстанцій обставин справи здійснюючи касаційний перегляд, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає правомірними висновки апеляційного господарського суду з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного Кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

В силу приписів ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Аналогічні положення містить і ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України.

В ст. 762 Цивільного кодексу України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлене договором.

Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі (ч. ч. 1, 4 ст. 286 Господарського кодексу України).

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем на підставі Договору оренди нерухомого майна банку № 185-00/3/301014 від 01.10.2014 року використовувалось орендоване майно - нежитлові приміщення третього поверху будівлі, розташовані за адресою: АДРЕСА_1, з 01.10.2014 року по 23.11.2015 року, за яке щомісячно сплачувалась орендна плата у розмірі 23 482, 80 грн. і, зокрема, за 12 місяців в загальному розмірі 281 793, 60 грн., тобто без її індексації.

08.10.2015 року позивачем здійснено нарахування індексації на орендну плату за весь час користування майном з жовтня 2014 року по вересень 2015 року у загальній сумі 146 256, 88 грн.

Разом з тим, як вірно встановлено господарським судом апеляційної інстанції, розрахунок інфляційної складової позивачем здійснено з порушенням вимог законодавства, оскільки не враховано, що збільшення орендної плати на індекс інфляціє є договірним грошовим зобов'язанням, яке орендар зобов'язаний сплатити, але таке зобов'язання не змінює зміст правової природи інфляційної складової.

В силу приписів ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Інфляція - це знецінювання грошей і безготівкових коштів, що супроводжується ростом цін на товари і послуги (п. 2 Методологічних положень щодо організації статистичного спостереження за змінами цін (тарифів) на споживчі товари (послуги) і розрахунку індексу споживчих цін, затверджених наказом Державного комітету статистики України від 14.11.2006 року № 519 (v0519202-06) ).

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України.

Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватись, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (мала місце дефляція). Поняття дефляції наведене в "Методологічних положеннях щодо організації статистичного спостереження за змінами цін (тарифів) на споживчі товари (послуги) і розрахунку індексу споживчих цін", затверджених наказом Державного комітету статистики України від 14.11.2006 року № 519 (v0519202-06) , та у "Методиці розрахунку базового індексу споживчих цін", затвердженій наказом Державного комітету статистики України від 27.07.2007 року № 265 (v0265202-07) , згідно яких дефляція - це зниження загального рівня цін на товари і послуги протягом певного періоду часу. При цьому, за змістом зазначених нормативно-правових актів виключення з переліку одного чи декількох показників (індексів) з тих підстав, що вони свідчать про дефляцію протягом певного періоду (періодів), не передбачається, оскільки штучне втручання в процес формування рівня інфляції призведе до того, що на певний момент часу цей рівень не буде відповідати дійсному.

Таким чином, розмір орендної плати з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми загального розміру орендної плати (п. 4.1 Договору), що існувала на останній день місяця, в якому такий платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.

Отже, апеляційним господарським судом правомірно здійснено перерахунок інфляційної складової орендної плати шляхом множення цієї суми на індекс інфляції за цей місяць та присуджено до стягнення різницю між фактично сплаченою орендною платою та проіндексованою з урахуванням вищенаведених нормативно-правових положень, що за спірний період складає 8 532, 10 грн.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає правильними висновки суду апеляційної інстанції про необхідність часткового задоволення позовних вимог з огляду на те, що позивач є юридичною особою приватного права і щодо нього не застосовуються спеціальні норми Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) та Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 року (786-95-п) , а тому інфляційна складова орендної плати правомірно розрахована судом з урахуванням вищезазначених нормативно-правових положень.

При цьому, посилання АТ "Укрексімбанк" в касаційній скарзі на те, що судом апеляційної інстанції неправильно з'ясовано зміст окремих умов Договору (зокрема, п. п. 4.1, 4.3) не приймаються до уваги судом касаційної інстанції, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 111-7 ГПК України, яка визначає межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, а не здійснює переоцінку змісту окремих положень правочину.

Також, інші доводи АТ "Укрексімбанк", викладені у касаційній скарзі, зводяться до переоцінки наявних у справі доказів, вільного тлумачення правових норм та не спростовують законних і обґрунтованих висновків апеляційного господарського суду.

З урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що під час розгляду справи судом апеляційної інстанції фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають цим обставинам і їм надана вірна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 111-7 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваного судового акту не вбачається.