Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

головуючого - суддів:

Поляк О.І. (доповідач), Данилова М.В., Яценко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Біогазенерго"

на постанову

Київського апеляційного господарського суду від 27.07.2017

у справі № 911/990/17 Господарського Київської області

за позовом

Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Біогазенерго"

про стягнення 89274,09 грн

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_5, дов. від 18.01.2016 №23;

від відповідача: Руденко В.В., дов. від 29.03.2017 №2903/17-1;

Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 (далі за текстом - ФОП ОСОБА_4, позивач) звернулася з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Біогазенерго" (далі за текстом - ТОВ "Біогазенерго", відповідач) про стягнення 89 274,09 грн заборгованості, з яких: 71 243,11 грн інфляційних втрат та 18 030,98 грн 3 % річних.

Рішенням Господарського суду Київської області від 19.05.2017 (суддя Горбасенко П.В.) у справі № 911/990/17, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.07.2017 (головуючий суддя - Станік С.Р., судді: Куксов В.В., Гончаров С.А.) позов задоволено частково, присуджено до стягнення з ТОВ "Біогазенерго" на користь ФОП ОСОБА_4 60 947,78 грн інфляційних втрат, 17 992,38 грн 3 % річних та 1414,79 грн судового збору. У решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятими у справі рішенням та постановою, ТОВ "Біогазенерго" звернулось із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій статті 625 Цивільного кодексу України та недотримання судами вимог статей 43, 84 Господарського процесуального кодексу України, просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 19.05.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.07.2017 в частині задоволених позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування своєї правової позиції заявник касаційної скарги вказує на: 1) невірність розрахунку заявлених до стягнення сум, оскільки позивач вправі вимагати стягнення інфляційних втрат та процентів річних з моменту набрання судовим рішенням законної сили; 2) безпідставність застосування приписів ст. 625 Цивільного кодексу України взагалі, оскільки спірні правовідносини виникли у зв'язку з виконанням судового рішення та регулюються Законом України "Про виконавче провадження" (1404-19) .

Від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому останній просив залишити судові рішення у справі без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Розглянувши матеріали касаційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 01.07.2015 між ФОП ОСОБА_4 (сторона 1) та ТОВ "Біогазенерго" (сторона 2) було укладено договір поставки № 01/07/15-01, згідно умов якого сторона 1 зобов'язалася передати у власність стороні 2, а сторона 2 - прийняти та оплатити поставлений обсяг сировини.

На виконання договору поставки № 01/07/15-01 від 01.07.2015 позивачем за період з 01.07.2015 по 25.07.2015 поставлено, а відповідачем прийнято сировину загальною вартістю 901 748,10 грн, що підтверджується наявними матеріалами справи та не спростовано відповідачем.

Рішенням Господарського суду Київської області від 10.12.2015, яке набрало законної сили 21.12.2015, у справі № 911/4635/15 за позовом ФОП ОСОБА_4 до ТОВ "Біогазенерго" стягнуто з відповідача на користь позивача 616 748,10 грн основної заборгованості та 9 251,22 грн в рахунок відшкодування витрат, понесених на оплату позову судовим збором.

Зазначена вище заборгованість була стягнута на підставі судового наказу № 911/4635/15 на користь ФОП ОСОБА_4 протягом лютого-листопада 2016 року державною виконавчою службою Іванківського міжрайонного управління юстиції Київської області в наступному порядку: 11.02.2016, згідно платіжного доручення № 4117 - 10 000 грн; 02.03.2016, згідно платіжного доручення № 4233 - 5 000 грн; 02.03.2016, згідно платіжного доручення № 4240 - 10 000 грн; 12.03.2016, згідно платіжного доручення № 4058 - 10 000 грн; 27.07.2016, згідно платіжного доручення № 1055 - 100 000 грн; 28.07.2016, згідно платіжного доручення № 1071 - 5 000 грн; 02.08.2016, згідно платіжного доручення № 1127 - 5 000 грн; 29.08.2016, згідно платіжного доручення № 1469 - 5 000 грн; 22.09.2016, згідно платіжного доручення № 1811 - 20 000 грн; 04.10.2016, згідно платіжного доручення № 1985 - 5 000 грн; 06.10.2016, згідно платіжного доручення № 2026 - 5 000 грн; 19.10.2016, згідно платіжного доручення № 2207 - 100 000 грн; 11.11.2016, згідно платіжного доручення № 2461 - 100 000 грн; 24.11.2016, згідно платіжного доручення № 2660 - 25 000 грн; 25.11.2016, згідно платіжного доручення № 2679 - 25 000 грн; 28.11.2016, згідно платіжного доручення № 2701 - 100 000 грн; 29.11.2016, згідно платіжного доручення № 2733 - 9 251,22 грн; 29.11.2016, згідно платіжного доручення № 2732 - 86 748,10 грн. Вказані обставини підтверджуються наявними в справі банківськими виписками.

Враховуючи зазначене, відповідач виконав грошове зобов'язання за поставлену позивачем сировину за договором поставки № 01/07/15-01 від 01.07.2015 у повному обсязі 29.11.2016.

У зв'язку з простроченням виконання зобов'язання з оплати поставленого обсягу сировини, ФОП ОСОБА_4 звернулась до господарського суду з цим позовом про стягнення з ТОВ "Біогазенерго" інфляційних втрат в сумі 71243,11 грн та 3% річних у сумі 18030,98 грн, нарахованих за період з 16.10.2015 по 28.11.2016.

Вирішуючи спір у справі, попередні судові інстанції встановивши факт неналежного виконання відповідачем зобов'язань щодо своєчасної оплати поставленої сировини та перевіривши вірність розрахунку заявлених до стягнення сум, дійшли висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог та стягнули на користь позивача 60947,78 грн інфляційних втрат та 17992,38грн 3% річних.

Колегія суддів погоджується з висновками попередніх інстанцій, з огляду на таке.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з п. 7.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (v0014600-13) за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Враховуючи, що приписи ст. 625 Цивільного кодексу України встановлюють право кредитора на відшкодування інфляційних втрат за весь час прострочення боржника, яке в даному випадку настало з моменту невиконання останнім зобов'язання у строки визначені договором поставки № 01/07/15-01 від 01.07.2015, а не з моменту прийняття судом рішення у справі № 911/4635/15, колегією суддів відхиляються доводи скаржника про невірно визначені позивачем дати початку нарахування спірних сум.

З огляду на викладені вище приписи, встановлені обставини та здійснений судами перерахунок заявлених до стягнення сум, колегія суддів погоджується з висновками про наявність підстав для часткового задоволення позову та стягнення з відповідача 60947,78 грн інфляційних втрат та 17992,38 грн 3% річних.

Посилання скаржника на правову позицію викладену в постанові ВСУ від 20.01.2016 у справі № 6-2759цс15 колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки спір виник не у відносинах державного соціального захисту, і не з інших (трудових, сімейних) правовідносин, які регулюються спеціальним законодавством, а з господарського зобов'язання, а отже такі відносини регулюються загальними нормами цивільного законодавства, і навіть примусове стягнення з відповідача основної заборгованості на виконання рішення Господарського суду Київської області від 10.12.2015 у справі № 911/4635/15, в порядку Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) , не змінює їх дійсної природи та не позбавляє позивача права нараховувати інфляційні втрати та 3% річних згідно ст. 625 Цивільного кодексу України аж до повного виконання грошового зобов'язання.

За таких обставин колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що рішення Господарського суду Київської області від 19.05.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.07.2017 у справі № 911/990/17 слід залишити без змін, а касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Біогазенерго" - без задоволення.

В силу приписів статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір за розгляд касаційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись статтями - 111-5, - 111-7, - 111-9, - 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Біогазенерго" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.07.2017 у справі № 911/990/17 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.07.2017 у справі № 911/990/17 залишити без змін.