У грудні 2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю "РВПГ МІТ" (далі - Товариство) звернулося до суду з адміністративним позовом до Волинської митниці ДФС (далі - Митниця, митний орган), Головного управління Державного казначейства України у Волинській області, в якому просило визнати нечинними рішення про визначення митної вартості товарів № 205000006/2010/400079/1 від 15 червня 2010 року, картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України №205000006/0/02321 від 15 червня 2010 року та повернути надмірно сплачені платежі в розмірі 25 932,63 грн.

Волинський окружний адміністративний суд постановою від 19 січня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2014 року, у задоволенні позову Товариства відмовив. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 21 травня 2015 року вказані судові рішення скасував, а справу направив на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

За результатами нового розгляду справи Волинський окружний адміністративний суд постановою від 03 липня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 березня 2016 року, адміністративний позов Товариства задовольнив частково: визнав протиправними та скасував рішення про визначення митної вартості товарів № 205000006/2010/400079/1 від 15 червня 2010 року та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України №205000006/0/02321 від 15 червня 2010 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Судові рішення мотивовані тим, що надані декларантом документи за своїм змістом не суперечать один одному, оскільки свідчать про незмінність ваги та ціни товару протягом усього шляху слідування, а тому їх було достатньо для визначення митної вартості товарів за основним методом. Відповідачем необґрунтовано застосовано резервний метод без будь-якого обґрунтування неможливості застосування попередніх методів, як того вимагає стаття 267 Митного кодексу України.

Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, Митниця звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просила їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову Товариства в повному обсязі.

При цьому в обґрунтування касаційної скарги відповідач зазначив, що висновки судів про неправомірність рішень митного органу є помилковими, оскільки подані позивачем документи не підтверджували заявлену митну вартість товару, а тому у митного органу були підстави для її визначення за резервним методом, оскільки наявна цінова інформація ґрунтувалась саме на раніше визнаних (визначених) митним органом митних вартостях.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 13 травня 2016 року відкрив касаційне провадження за скаргою Митниці.

Товариство не скористалося своїм правом подати заперечення / відзив на касаційну скаргу, що не перешкоджає розгляду справи.

29 січня 2018 року справу в порядку, передбаченому підпунктом 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року; далі - КАС України (2747-15) ) передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" КАС України (2747-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що зазначена касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що відповідно до умов зовнішньоекономічного договору (контракту) від 11 січня 2010 року № 36/2010, укладеного з польською фірмою P.H.U. MILTON EXPORT-IMPORT KAROL FRANCZAK, позивачем придбано в порядку і на умовах поставки CPT Зимно або DAF кордон шкіру свинячу заморожену згідно із специфікацією № 13 до вказаного контракту від 11 червня 2010 року вагою нетто 20 298 кг на загальну суму 55 508,10 грн (за ціною 1,15 польський злотий за 1 кг на загальну суму 23 342,70 польських злотих).

З метою митного оформлення вказаного товару 15 червня 2010 року позивач надав до Митниці наступні товаросупровідні документи: попередня митна декларація 205030005.2010.001252.001 від 14 червня 2010 року; контракт № 36/2010 від 11 січня 2010 року, специфікація до контракту № 13 від 11 червня 2010 року; доповнення № 1 від 22 квітня 2010 року; міжнародна товаротранспортна накладна СМR № 931381 від 14 червня 2010 року та свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу; рахунок-фактура № 14/06/2010/FEх від 14 червня 2010 року; експертний висновок №146/1067 від 15 червня 2010 року; дозвіл на ввезення на територію України тварин, продуктів тваринного походження, репродуктивного матеріалу, біологічних продуктів, патологічного матеріалу № 163 від 04 березня 2009 року; довідка про проведення декларування валютних цінностей, доходів та майна, що належать резиденту України і знаходяться за її межами (ДПА України) № 2978 від 22 квітня 2010 року; сертифікат якості від 14 червня 2010 року; ветеринарне свідоцтво Ч-28 № 062684 від 15 червня 2010 року; міжнародний ветеринарний сертифікат країни-експортера №1009/046765/10 від 14 червня 2010 року; сертифікат про походження товару №РL/MF/AE 0070095 від 14 червня 2010 року; заява на відбір проб вх. № 3801-18/53 від 15 червня 2010 року; акт про взяття проб і зразків № 146/1067 від 15 червня 2010 року; експортна декларація № 10РL333010Е00630022 від 14 червня 2010 року; та вантажна митна декларація (далі - ВМД) № 205030005/2010/001262 від 15 червня 2010 року, у якій митна вартість товару визначена за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції), у розмірі 55 508,10 грн.

15 червня 2010 року митним органом прийнято рішення про визначення митної вартості товарів № 205000006/2010/400079/1 за резервним методом за ціною 0,85 доларів США/кг шкіри свинячої замороженої на загальну суму 17 253,30 доларів США, що становить 136 546,07 грн. із зазначенням джерела для визначення митної вартості - цінова інформація Центральної бази даних Державної митної служби України.

У той же день відповідачем видано картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України № 205000006/0/02321 з тих підстав, що митна декларація не може бути прийнята, товари не підлягають митному оформленню з причин порушення вимог постанови Кабінету Міністрів України № 1766 від 20 грудня 2006 року "Про затвердження Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження" (1766-2006-п) із зазначенням вимоги, виконання якої забезпечує здійснення митного оформлення - приведення графи 12 ВМД у відповідність до рішення відділу контролю митної вартості (ВКМВ) № 205000006/2010/400079/1 від 15 червня 2010 року.

Разом з тим судами встановлено, що позивач додатково подавав банківський платіжний документ № 27 від 28 липня 2010 року, прайс-лист експортера товару від 01 червня 2010 року, калькуляція експортера за червень 2010 року, оборотно-сальдова відомість по рахунку - 632 за червень, липень, оборотно-сальдова відомість по рахунку - 314 за червень.

Оскільки товар потребував спеціальних умов зберігання, декларант був вимушений звернутися до митного органу із заявою № 7710-18 від 16 червня 2010 року про випуск товарів у вільний обіг і подати нову ВМД № 205030005/2010/000014 від 16 червня 2010 року із зазначенням митної вартості товарів, визначеної митним органом, у розмірі 136 546,07 грн. У зв`язку з цим сума митних платежів збільшилася на 28 932,63 грн.

Правомірність прийняття митним органом рішення про визначення митної вартості товарів та картки відмови є предметом розгляду цієї справи.

Спірні правовідносини на час їх виникнення були врегульовані Митним кодексом України (4495-17) , що був чинним до 01 червня 2012 року (далі - МК України (4495-17) ).

Згідно зі статтею 259 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, обчислена відповідно до положень цього Кодексу.

Статтею 260 МК України врегульоване питання визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України. Зокрема встановлено, що митна вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до положень цього Кодексу. Методи визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та умови їх застосування встановлюються цим Кодексом.

Відповідно до статті 262 МК України митна вартість товарів і метод її визначення заявляються (декларуються) митному органу декларантом під час переміщення товарів через митний кордон України шляхом подання декларації митної вартості. Порядок та умови декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, встановлюються Кабінетом Міністрів України, а порядок заповнення декларацій митної вартості - спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи.

За положеннями статті 264 МК України заявлена декларантом митна вартість товарів і подані ним відомості про її визначення повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню (частина перша).

У разі потреби у підтвердженні заявленої митної вартості товарів декларант зобов`язаний подати митному органу необхідні для цього відомості та забезпечити можливість їх перевірки відповідно до порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України (частина друга).

У разі виникнення потреби в уточненні заявленої митної вартості товарів або в разі незгоди декларанта з митною вартістю, визначеною митним органом, декларант має право звернутися до митного органу з проханням випустити товари, що декларуються, у вільний обіг під гарантію уповноваженого банку або сплатити податки і збори (обов`язкові платежі) згідно з митною вартістю цих товарів, визначеною митним органом (частина третя).

Декларант має право оскаржити рішення митного органу щодо визначення митної вартості оцінюваних товарів до митного органу вищого рівня та/або до суду (частина восьма).

Згідно з частиною першою статті 265 МК України митний орган здійснює контроль правильності визначення митної вартості товарів згідно з положеннями цього Кодексу. Такий контроль може здійснюватися в установленому порядку із застосуванням різних форм, у тому числі відповідно до статей 60 і 69 цього Кодексу, після закінчення операцій митного контролю, оформлення та пропуску через митний кордон України товарів і транспортних засобів. Порядок контролю правильності визначення митної вартості товарів після закінчення операції митного контролю, оформлення та пропуску через митний кордон України товарів і транспортних засобів та донарахування обов`язкових платежів визначається Кабінетом Міністрів України.

Митний орган має право упевнитися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи декларації, поданої для цілей визначення митної вартості (частина друга).

Відповідно до статті 266 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, здійснюється за такими методами: 1) за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) за ціною договору щодо ідентичних товарів; 3) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; 4) на основі віднімання вартості; 5) на основі додавання вартості (обчислена вартість); 6) резервного.

Основним є метод визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції).

Якщо митна вартість не може бути визначена за методом 1 згідно з положеннями статті 267 цього Кодексу, проводиться процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості відповідно до вимог статей 268 і 269 цього Кодексу. У ході таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, відповідно до вимог статей 268 і 269 цього Кодексу за основу може братися або ціна, за якою оцінювані ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному з продавцем покупцю відповідно до вимог статті 271, або обчислена відповідно до вимог статті 272 цього Кодексу вартість товарів.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, установлених статтею 273 цього Кодексу.

Статтею 267 МК України визначено, що митною вартістю за ціною договору щодо товарів, які імпортуються, є вартість операції, тобто ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби відповідно до частини другої цієї статті. Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або які повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів на користь продавця та/або на користь продавця через третіх осіб, та/або на пов`язаних з продавцем осіб.

Використані декларантом відомості повинні бути об`єктивними, піддаватися обчисленню та підтверджуватися документально.

Системний аналіз вищенаведених норм свідчить про те, що основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції). При цьому вказаний метод не підлягає застосуванню, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірно та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні.

Як встановили суди попередніх інстанцій, надані позивачем до митного оформлення імпортованого товару документи не містили розбіжностей, чітко ідентифікували товар та містили всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів.

Судами обґрунтовано відхилені посилання відповідача на неподання декларантом документів, які підтверджують транспортні витрати, оскільки поставка здійснювалася на умовах "СРТ UА с. Зимно" (згідно з Інкотермс 2010), що означає покладення на продавця обов`язку оплатити перевезення товару до названого місця призначення. Відтак витрати на транспортування оцінюваного товару вже є включеними до фактурної вартості товару, а тому такі витрати, згідно з вимогами частини другої статті 267 МК України, не включаються до митної вартості товарів.

Колегія суддів вважає безпідставним посилання Митниці на порушення позивачем приписів пункту 7 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 року №1766 (1766-2006-п) (був чинний на час виникнення спірних правовідносин), шляхом неподання рішення митного органу про визначення митної вартості раніше ввезених ідентичних та/або подібних товарів, оскільки вказана норма містить застереження, відповідно до якого таке рішення декларант зобов`язаний подати, якщо воно прийнято за одним договором (контрактом).

Також суди попередніх інстанцій правильно зауважили, що сумніви митного органу щодо митної вартості оцінюваного товару повинні мати обґрунтовані підстави. Так, формально нижчий рівень митної вартості імпортованого позивачем товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення, інформація про яке міститься у Центральній базі даних Державної митної служби України, не може розцінюватися як заниження позивачем митної вартості та не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару і не може бути достатньою та самостійною підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за ціною договору.

Суд зазначає, що хоча митні органи мають виключну компетенцію щодо перевірки та контролю за правильністю обчислення декларантом митної вартості, однак такі дискреційні функції митних органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди із задекларованою митною вартістю, серед яких є процедура консультацій між митним органом і декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та обов`язок послідовного вибору методів (від першого (основного) до шостого (резервного) визначення митної вартості.

Між тим, у матеріалах справи відсутні докази проведення консультацій між Митницею та Товариством, що свідчить про порушення відповідачем вимог статті 266 МК України.

Крім того, митним органом у рішенні про визначення митної вартості товарів жодним чином не обґрунтовано із посиланням на подані декларантом документи неможливість застосування основного та наступних методів визначення митної вартості.

Відповідно до частини другої статті 71 КАС України (в редакції, яка діяла до 15 грудня 2017 року), що кореспондується з положеннями частини другої статті 77 КАС України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року), в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій, що позивачем подано до Митниці повний пакет документів на підтвердження повноти і достовірності заявленої митної вартості товару за основним методом. Натомість відповідачем не доведено, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, та не надано доказів, які б підтверджували відсутність підстав для визначення митної вартості за ціною договору. Відтак наявність належних підстав для коригування митної вартості відповідачем не доведена.

Касаційна скарга зводиться по суті до переоцінки належним чином проаналізованих судами доказів та не дає підстав вважати висновки судів першої та апеляційної інстанцій помилковими, а застосування судами норм матеріального та процесуального права - неправильним.

Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.