розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу науково-виробничого підприємства "Нива" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 12.07.2017 року у справі № 916/1775/13 за позовом науково-виробничого підприємства "Нива" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю до товариства з обмеженою відповідальністю "Котовський винзавод" про стягнення заборгованості,

У липні 2013 року позивач звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до відповідача про стягнення заборгованості в сумі 118 000 грн., пені в сумі 6181,25 грн., штрафу в сумі 11 800 грн. та 16 681 грн. 40% річних.

Позовні вимоги обгрунтовано порушенням умов укладеної між науково-виробничим підприємством "Нива" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю та Вінницькою філією "Альфа Плюс" товариства з обмеженою відповідальністю "Котовський винзавод" в особі директора ОСОБА_4 дистриб'юторської угоди від 19.11.2012 року № 248 щодо здійснення оплати товару, отриманого за видатковими накладними.

Справа розглядалася господарськими судами неодноразово.

Постановою Вищого господарського суду України від 14.07.2014 року попередні судові рішення про відмову в позові було скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

За наслідками нового розгляду справи рішенням господарського суду Одеської області від 03.02.2016 року (суддя Желєзна С.П.) в позові відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 12.07.2016 року (судді: Діброва Г.І., Принцевська Н.М., Савицький Я.Ф.) рішення господарського суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі позивач вважає, що судами попередніх інстанцій порушено і неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, і тому просить прийняті ними рішення скасувати та позов задовольнити.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач вважає, що судові рішення у справі є законними та просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, перевіривши матеріали справи та прийняті в ній судові рішення, суд касаційної інстанції вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, що між НВП "Нива" у вигляді ТОВ, (Компанія) і Вінницькою філією "Альфа Плюс" ТОВ "Котовський винзавод" (Дистриб'ютор) в особі директора ОСОБА_4, який діє на підставі Положення про філію та довіреності, було укладено дистриб'юторську угоду від 19.11.2012 року № 248, відповідно до умов якої Компанія зобов'язалась передати, а Дистриб'ютор прийняти і оплатити продукцію у відповідності з умовами даної угоди.

Згідно з пунктом 1.2 дистриб'юторської угоди кількість і асортимент продукції, що постачається за цією угодою, визначається сторонами в товарних накладних, які є невід'ємною частиною даної угоди. Загальний асортиментний перелік продукції, яка продається, наведено в додатку до даної угоди, який є його невід'ємною частиною. Сумою угоди є сума всіх поставок.

Пунктом 4.1 дистриб'юторської угоди визначено, що поставка продукції здійснюється на підставі заявки Дистриб'ютора, оформленої на бланку встановленої Компанією форми з печаткою і підписом уповноваженої особи Дистриб'ютора.

За умовами пунктів 4.3., 4.4 дистриб'юторської угоди Компанія підтверджує отримання замовлення шляхом завірення заявки підписом відповідного представника Компанії, Дистриб'ютор підтверджує намір прийняття продукції передачею довіреності, що надає право відповідальному представнику дистриб'ютора прийняти продукцію Компанії. Кількість та асортимент продукції, що поставляється по цій угоді, визначається сторонами в товарних накладних, які оформлені на підставі отриманої від Дистриб'ютора довіреності, являються невід'ємною частиною угоди, сумою поставки є сума вказана в товарних накладних.

За змістом пункту 4.8.3 дистриб'юторської угоди датою отримання продукції вважається дата, вказана на видатковій накладній, факт приймання продукції на склад Дистриб'ютора підтверджується відмітками на товаросупровідних документах (ТТН, видаткових накладних і т.п.), після прийняття продукції Компанії на склад Дистриб'ютора претензії по кількості та якості не приймаються.

Згідно з пунктами 6.1, 6.2 дистриб'юторської угоди Компанія надає Дистриб'ютору відстрочення платежу не більше 45 календарних днів з моменту отримання продукції Дистриб'ютора, обумовленого пунктом 4.8.3. цієї угоди. Оплата за продукцію здійснюється Дистриб'ютором шляхом переведення грошових коштів на поточний рахунок Компанії. При оплаті Дистриб'ютор вказує реквізити накладної або рахунку-фактури, на підставі яких здійснюється переведення грошових коштів.

Відповідно до пункту 6.3 дистриб'юторської угоди виконання зобов'язань Дистриб'ютора за платежем вважається виконаним з моменту надходження грошових коштів на розрахунковий рахунок Компанії.

Пунктом 7.1 дистриб'юторської угоди сторони погодили, що у випадку порушення строків оплати/поставки товару, винна сторона сплачує: пеню в розмірі 0,5 % за кожний день прострочки та штраф 10 % від вартості кожної недоплаченої/непоставленої партії товару. Крім того, за порушення виконання грошових зобов'язань Дистриб'ютор сплачує Компанії 40 % річних від простроченої суми платежу. Ця угода вступає в силу з моменту підписання обома сторонами та діє до 31.12.2013 року

На підтвердження виконання умов договору позивачем надано видаткові накладні від 22.11.12 року № НИ-00002979 на суму 5 547,60 грн., від 22.11.2012 року № НИ-00002978 на суму 96 933,34 грн., від 05.12.2012 року № НИ-00003154 на суму 105 127,20 грн., від 18.12.2012 року № НИ- 00003330 на суму 115 452 грн., від 12.12.2012 року № НИ-00003249 на суму 89 132,22 грн., від 11.01.2013 року № НИ-00000047 на суму 49 967,28 грн.

Крім того, надано товарно-транспортні накладні на переміщення алкогольних напоїв від 22.11.2012 року серія 01ААБХ № 551840, від 22.11.2012 року серія 01ААБХ № 551839, від 05.12.2012 року серія 01 ААБХ № 551949, від 18.12.2012 року серія 01 ААБП № 885589, від 12.12.2012 року серія 01 ААБХ № 551989, від 11.01.2013 року серія 01 ААБХ № 564662.

Алкогольні напої за вказаними товарно-транспортними накладними були отримані представником Вінницької філії "Альфа Плюс" ТОВ "КОТОВСЬКИЙ ВИНЗАВОД" Новатарським А.В. на підставі довіреностей від 05.12.2012 року серія ААД № 410709, від 18.12.2012 року серія ААД № 410713, від 11.01.2013 року серія ААД № 410714., виданих директором філії ОСОБА_4

Предметом даного судового розгляду є вимоги компанії до дистриб'ютора про стягнення заборгованості, штрафних санкцій та відсотків річних у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язання з оплати одержаного товару на підставі договору та видаткових накладних.

Висновок судів попередніх інстанцій про відмову в позові обгрунтовано недоведеністю обставин отримання товару відповідачем за спірним договором, оскільки директор філії відповідача ОСОБА_4 не був уповноважений на передоручення іншим особам своїх обов'язків з отримання товару за видатковими та товарно-транспортними накладними на підставі дистриб'юторської угоди.

Відповідно до ст. - 111-12 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час судового розгляду справи.

Проте, суди попередніх інстанцій в порушення зазначеної норми процесуального права не виконали вказівок, що містяться в постанові Вищого господарського суду України від 14.07.2014 року.

Передаючи справу на новий розгляд суд касаційної інстанції вказував на те, що при новому розгляді справи необхідно, зокрема, надати оцінку твердженням позивача про часткову оплату відповідачем вартості отриманого за спірними накладними товару.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно із ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Тобто, наявність чи відсутність будь-яких зобов'язань з оплати вартості товару підтверджується лише первинними документами.

За ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Статтею 1 цього Закону визначено, що первинним є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Крім того, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, судам слід було з'ясувати чи відповідають саме таким вимогам спірні видаткові накладні, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (996-14) , та фіксують факт здійснення господарської операції, і є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар в порядку статті 692 Цивільного Кодексу України.

Проте, судами обох інстанцій не було наведено оцінки наявності на видаткових накладних відтиску печатки та підпису особи про отримання товару і не перевірено доводів позивача про фактичну передачу товару відповідачу в спірному обсязі за цими видатковими накладними.

Разом з тим, за змістом Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, що затверджена наказом Міністерства фінансів України від 16 травня 1996 року № 99 (z0293-96) , яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, довіреність на отримання цінностей видається на строк не більше 10 днів і є первинним документом, що фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства про уповноваження конкретної фізичної особи одержати для підприємства визначений перелік та кількість цінностей.

Однак, суди обох інстанцій, дійшовши висновку про невідповідність вимогам законодавства довіреностей, виданих директором філії відповідача на отримання товарно-матеріальних цінностей за видатковими та товарно-транспортними накладними, не з'ясували чи можуть наведені обставини, як і відсутність довіреності взагалі, за наявності інших первинних документів, що підтверджують здійснення господарської операції з передачі товару, заперечувати таку господарську операцію.

Крім того, судами не наведено оцінки за правилами ст. 43 ГПК України у сукупності всім доказам та діям сторін з виконання спірного договору, зокрема, проведення часткового розрахунку з позивачем за поставлений товар на підставі дійсної дистриб'юторської угоди за іншими аналогічними видатковими накладними, що призвело до передчасного висновку про необґрунтованість заявлених вимог.

Враховуючи наведене, висновок судів про відсутність підстав для задоволення позову є передчасним.

Отже, місцевий та апеляційний господарські суди повторно припустилися неправильного застосування приписів ч. 1 ст. 4-7 ГПК України (1798-12) щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до ч. 1 ст. - 111-10 ГПК України є підставами для скасування судових рішень зі справи.

За таких обставин, прийняті судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, і тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене і вирішити спір з дотриманням вимог закону.

З огляду наведеного та керуючись ст. ст. - 111-5, - 111-7, - 111-9 - 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу науково-виробничого підприємства "Нива" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 12.07.2017 року та рішення господарського суду Одеської області від 03.02.2016 року скасувати, і справу № 916/1775/13 передати на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі.