Рішенням господарського Черкаської області від 12.04.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2017 у справі № 925/262/17, позовні вимоги задоволені у повному обсязі. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на користь Комунального підприємства "Теплокомуненерго" 5776,42 грн. - основного боргу, 167,02 грн. - інфляційних нарахувань, 12,12 грн. - 3% річних, 1222,76грн. - пені. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Відповідач, Фізична особа-підприємець ОСОБА_4, з прийнятими судовими актами не погодився та звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною, в якій просить їх скасувати та припинити провадження у справі.

Обґрунтовуючи підстави звернення до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 08.09.2017 зазначена касаційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду.

Ухвалою від 19.09.2017 Вищий господарський суд України відклав розгляд касаційної скарги.

Розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України від 02.10.2017 № 08.03-04/4515, у зв'язку з відпусткою судді Мачульського Г.М., призначено проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи № 925/262/17, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Алєєва І.В. (доповідач), судді - Кравчук Г.А., Корсак В.А.

У письмовому відзиві на касаційну скаргу позивач просив оскаржувані судові акти залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

В призначене судове засідання касаційної інстанції 03.10.2017 позивач та відповідач уповноважених представників не направили. Явка не визнавалась обов'язковою.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, проаналізувавши доводи з цього приводу, викладені в касаційній скарзі, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4.

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, ОСОБА_4 придбала квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору міни квартири від 07.08.2008 з ОСОБА_5 та квартиру НОМЕР_1 у цьому ж будинку на підставі договору купівлі-продажу від 26.10.2005 з продавцями ОСОБА_6 та ОСОБА_7 та належать відповідачу на праві приватної власності.

Рішенням виконкому Монастирищенської міської ради від 26.05.2011 №91 квартири НОМЕР_2 та НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 виведені з житлового фонду та зобов'язано ОСОБА_4 укласти договори з комунальними службами.

Відповідно до Робочого проекту, розробленого ПМП "Політехнік" у 2008 році на замовлення ОСОБА_4 та виходячи з технічних умов, виданих позивачем на встановлення приладу обліку, відповідачем виконано роботи по частковому демонтажу існуючої системи опалення квартир НОМЕР_2 і НОМЕР_1. Так, згідно з Робочим проектом "після спрямлення стояків опалення в приміщенні магазину залишається 15 метрів трубопроводів діаметром 27 мм. Після спрямлення трубопроводів рушниковисушувачів в магазині залишається 6 метрів металопластикових трубопроводів діаметром 20 мм. Розрахункові сумарні втрати тепла ізольованих трубопроводів магазину складають 362 Вт/год." "Максимальне теплове навантаження приміщення складається з навантаження від втрат теплової енергії в ізольованих стояках та максимального теплового навантаження опалювальних приладів".

17.08.2010 інспекція Держархбудконтролю у Черкаській області надала дозвіл ОСОБА_4 на виконання будівельних робіт, підрядником яких є ПМП "Політехнік", з реконструкції квартир НОМЕР_2 і НОМЕР_1 під магазин роздрібної торгівлі відповідно до проектної документації, розробленої ТОВ "Уманьбудпроект" та затвердженої 07.08.2009.

Позивач листами від 01.06.2012 вих. № 296 та від 09.10.2012 вих. № 583 надсилав відповідачу проекти договорів № 16-ТО від 29.05.2012 "Про надання послуг з технічного обслуговування внутрішньобудинкових систем теплопостачання, холодного водопостачання і водовідведення" та № 16-ТІ від 09.10.2012 "Про надання послуг з централізованого опалення" на нежитлові приміщення НОМЕР_2 та НОМЕР_1 для їх укладення та повернення одного екземпляру підписаного договору, проте, останні залишені без відповіді та реагування.

Також господарськими судами попередніх інстанцій з'ясовано, що теплова енергія подавалась позивачем у будинок № 130 по вул. Леніна у м. Монастирище протягом опалювальних сезонів 2014-2016 років відповідно до розпоряджень Монастирищенської районної державної адміністрації від 14.10.2014 № 108, від 06.10.2015 № 86, рішень виконавчого комітету Монастирищенської міської ради від 26.03.2014 № 93, від 30.09.2015 № 107, від 28.09.2016 № 104, від 30.11.2016 № 133 щодо затвердження тарифів, постанов НКРЕКП щодо тарифів на теплову енергію. Також подача теплової енергії у будинок підтверджується актами на відпуск теплової енергії позивачем іншим особам-споживачам цього будинку.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що станом на 01.01.2017 у відповідача наявна заборгованість за спожиту теплову енергію та послуги з технічного обслуговування мереж в сумі 5776,42 грн. за період з 01.05.2014 по 31.12.2016.

Відповідно до ст.ст. 11, 16, 177, 360 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про теплопостачання" споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відсутність письмового договору щодо надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від встановленого законом обов'язку оплати послуг у повному обсязі, якщо він фактично користується ними зі згоди постачальника послуг (Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 24.11.2014 у справі № 916/3566/13).

Визначальним для вибору виду договору для укладення між теплопостачальною організацією та споживачем, і, як наслідок, тарифу, який застосовуватиметься у розрахунках між сторонами, є саме визначення категорії, до якої відноситься споживач: населення, яке є власниками, орендарями житлових приміщень (квартир) і отримує послуги з централізованого опалення, укладає із теплопостачальною організацією договір про надання послуг з централізованого опалення із зазначенням встановленого тарифу на послугу з централізованого опалення; фізичні особи-підприємці, які використовують, зокрема, нежитлові приміщення у структурі багатоквартирних житлових будинків для здійснення у них підприємницької діяльності, укладають з теплопостачальними організаціями договори купівлі-продажу теплової енергії із зазначенням у них встановленого тарифу для "інших споживачів".

Виходячи з приписів ст. 50 ЦК України, підприємець - це лише правовий статус, через який фізична особа реалізує своє право на здійснення підприємницької діяльності за умови її державної реєстрації. Тобто, правовий статус підприємця для фізичної особи - це виключно реалізація додаткових прав та обов'язків, які накладаються цим статусом. При цьому правовий статус фізичної особи-підприємця не впливає на правовий режим майна, що перебуває у його власності, оскільки власником будь-якого майна завжди буде фізична особа, саме вона є суб'єктом права власності. Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено та відповідачем не спростовано, що вищезазначені приміщення не використовується для проживання. Крім того, як вже зазначалось вище, рішенням виконкому Монастирищенської міської ради від 26.05.2011 № 91 останні виведені з житлового фонду, тобто не є житловими.

Беручи до уваги вищевикладене, господарські суди попередніх інстанцій дійшли вірного та обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення основної суми боргу.

В статтях 610, 611 ЦК України закріплено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з ст.ст. 546, 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Господарськими судами попередніх інстанцій перевірений розрахунок нарахованих позивачем інфляційних втрат, відсотків річних та пені.

Вищий господарський суд України, на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи, з'ясованих судами з урахуванням наданих доказів та наявних матеріалів справи, перевіривши застосування ними норм матеріального та процесуального права, погоджується з висновками останніх про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

В силу приписів ст. - 111-7 ГПК України, касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, у касаційної інстанції відсутні процесуальні повноваження щодо переоцінки фактичних обставин справи, встановлених під час розгляду справи місцевим господарським судом та під час здійснення апеляційного провадження.

Щодо викладених в касаційній скарзі інших доводів, то вони вже були обґрунтовано спростовані судом апеляційної інстанції, і колегія суддів касаційної інстанції погоджується з викладеними в оскаржуваній постанові мотивами відхилення доводів скаржника, у зв'язку з чим підстави для скасування постанови Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2017 у справі № 925/262/17 відсутні.