головуючого Стратієнко Л.В. (доповідач) суддів Кондратової І.Д. Корнілової Ж.О. за участі представників: позивача: відповідачів: третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: на стороні позивача: прокуратури: Грикун В.О. не з'явився Барандич І.М. не з'явився Савицька О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Приазовкурорт" на рішення та постанову Господарського суду Запорізької області від 19 квітня 2012 року Донецького апеляційного господарського суду від 27 жовтня 2016 року у справі № 33/5009/8037/11 за позовом Бердянського міжрайонного прокурора Запорізької області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до виконавчого комітету Бердянської міської ради, приватного акціонерного товариства "Приазовкурорт" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача:комунальне підприємство "Бердянське бюро технічної інвентаризації" про визнання частково недійсним рішення, визнання права власності та витребування майна

У грудні 2011 р. Бердянський міжрайонний прокурор Запорізької області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України звернувся до суду з позовом до виконавчого комітету Бердянської міської ради, приватного акціонерного товариства "Приазовкурорт" про визнання недійсним п. 6.7. рішення виконавчого комітету Бердянської міської ради № 399 від 07.07.2005 "Про оформлення права власності" та просив визнати право власності за державою Україна в особі Фонду державного майна України на об'єкти нерухомого майна приватного акціонерного товариства "Приазовкурорт" за адресою: вул. Волкова - вул. Котляревського, 24/12, м. Бердянськ, Запорізька обл., що складається з основних будівель "А, Б, В, Г, Е, Е1, Е2, Е3, З, К, Л, Н", прибудов "а, а1, к, н, н1, н2", ганку до "а", сходів до "Б", сходів до "В", двох сходів до "З", ганку до "к", двох ганків до "Л", сходів до "н2", складу-ангару "Ж", навіса "И", сарая "М", альтанки "О", парканів № 1, № 5, № 8, № 20, хвіртки № 2, воріт № 3, № 4, № 19, огорожі № 6, № 9, бордюру № 7, пандусів № 10, № 13, люків № 11, свердловини № 12, світлової опори № 14, ємкостей № 15, № 16, ставка № 17, сходів № 18, замощення І, ІІ, ІІІ, ІV, V; витребувати із чужого незаконного володіння ПрАТ "Приазовкурорт" об'єкти нерухомого майна за адресою: вул. Волкова - вул. Котляревського, 24/12 м. Бердянськ, Запорізька обл., що складається з основних будівель "А, Б, В, Г, Е, Е1, Е2, Е3, З, К, Л, Н", прибудов "а, а1, к, н, н1, н2", ганку до "а", сходів до "Б", сходів до "В", двох сходів до "З", ганку до "к", двох ганків до "Л", сходів до "н2", складу-ангару "Ж", навісу "И", сарая "М", альтанки "О", парканів № 1, № 5, № 8, № 20, хвіртки № 2, воріт № 3, № 4, № 19, огорожі № 6, № 9, бордюру № 7, пандусів № 10, № 13, люків № 11, свердловини № 12, світлової опори № 14, ємкостей № 15, № 16, ставка № 17, сходів № 18, замощення І, ІІ, ІІІ, ІV, V і повернути у власність держави в особі Фонду державного майна України.

Рішенням Господарського суду Запорізької області 19.04.2012 (головуючий -Мірошниченко М.В., судді - Науменко А.О., Хуторной В.М.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 27.10.2016 (головуючий - Склярук О.І., судді - Агапов О.Л., Дучал Н.М.), позов задоволено.

Визнано недійсним пункт п. 6.7 рішення виконавчого комітету Бердянської міської ради № 399 від 07.07.2005 "Про оформлення права власності".

Визнано право власності за державою Україна в особі Фонду державного майна України на об'єкти нерухомого майна ПрАТ "Приазовкурорт" за адресою: вул. Волкова - вул. Котляревського, 24/12 м. Бердянськ, Запорізька обл., що складається з основних будівель "А, Б, В, Г, Е, Е1, Е2, Е3, З, К, Л, Н", прибудов "а, а1, к, н, н1, н2", ганку до "а", сходів до "Б", сходів до "В", двох сходів до "З", ганку до "к", двох ганків до "Л", сходів до "н2", складу-ангару "Ж", навісу "И", сарая "М", альтанки "О", парканів № 1, № 5, № 8, № 20, хвіртки № 2, воріт № 3, № 4, № 19, огорожі № 6, № 9, бордюру № 7, пандусів № 10, № 13, люків № 11, свердловини № 12, світлової опори № 14, ємкостей № 15, № 16, ставка № 17, сходів № 18, замощення І, ІІ, ІІІ, ІV, V.

Витребувано із чужого незаконного володіння ПрАТ "Приазовкурорт" об'єкти нерухомого майна за адресою: вул. Волкова - вул. Котляревського, 24/12 м. Бердянськ, Запорізька обл., що складається з основних будівель "А, Б, В, Г, Е, Е1, Е2, Е3, З, К, Л, Н", прибудов "а, а1, к, н, н1, н2", ганку до "а", сходів до "Б", сходів до "В", двох сходів до "З", ганку до "к", двох ганків до "Л", сходів до "н2", складу-ангару "Ж", навісу "И", сарая "М", альтанки "О", парканів № 1, № 5, № 8, № 20, хвіртки № 2, воріт № 3, № 4, № 19, огорожі № 6, № 9, бордюру № 7, пандусів № 10, № 13, люків № 11, свердловини № 12, світлової опори № 14, ємкостей № 15, № 16, ставка № 17, сходів № 18, замощення І, ІІ, ІІІ, ІV, V та повернуто їх у власність держави в особі Фонду державного майна України.

Стягнуто з виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області та ПрАТ "Приазовкурорт" на користь Державного бюджету України по 470,50 грн судового збору.

В касаційній скарзі відповідач - приватне акціонерне товариство "Приазовкурорт", посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Донецького апеляційного господарського суду від 27.10.2016 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши пояснення представників позивача, 3-ї особи, прокурора, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається із матеріалів справи і встановлено судами, рішенням виконавчого комітету Ленінської районної ради м. Києва № 971 від 23.12.1991 зареєстровано ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" як підприємство, що є правонаступником Української республіканської Ради по управлінню курортами профспілок, оздоровниць і господарств, об'єднань санаторно-курортних закладів профспілок України і створене на майні засновників Федерації професійних спілок України та Фонду соціального страхування України з тимчасової втрати працездатності.

За актом прийому-передачі майна від 24.01.1992 Федерація незалежних профспілок України передала у власність акціонерному товариству лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" санаторій "Лазурний".

20.06.2002 рішенням загальних зборів ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" № 2/6, оформленого протоколом № 2, було вирішено останньому виступити співзасновником ЗАТ "Приазовкурорт", реорганізувавши його шляхом виділення Приазовського ДП ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця". Цим же рішенням загальних зборів було схвалено проекти установчих документів ЗАТ "Приазовкурорт" та встановлено, що вкладом ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" до статутного фонду ЗАТ "Приазовкурорт" є майнові права на фінансові інвестиції у вигляді 100 % статутного фонду реорганізованого Приазовського дочірнього підприємства ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця".

Рішенням установчих зборів ЗАТ "Приазовкурорт" від 31.10.2002, оформленого протоколом № 1/1, вирішено створити ЗАТ "Приазовкурорт" та затвердити статут ЗАТ "Приазовкурорт".

В установчому договорі про створення і діяльність ЗАТ "Приазовкурорт" зазначено, що засновниками юридичної особи є ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" та Запорізька обласна Рада професійних спілок.

За актом приймання-передачі майна майнового комплексу Приазовського дочірнього підприємства, що належить на правах власності ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" у власність ЗАТ "Приазовкурорт", як внесок до статутного фонду від 30.10.2002 було передано майновий комплекс санаторію "Лазурний" (на підставі свідоцтва про право власності від 12.01.2000 за № 12), додаток № 3 до акту приймання-передачі від 30.10.2002).

Згідно з п. 1.1 Статуту ПрАТ "Приазовкурорт", ЗАТ "Приазовкурорт", що було створено відповідно до установчого договору про створення та діяльність ЗАТ "Приазовкурорт" від 31.10.2002, шляхом перетворення Приазовського дочірнього підприємства ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" у акціонерне товариство, змінило своє найменування на ПрАТ "Приазовкурорт".

ПрАТ "Приазовкурорт" (відповідач 2) є правонаступником Приазовського дочірнього підприємства ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця".

07.07.2005 виконавчим комітетом Бердянської міської ради Запорізької області було прийнято рішення № 399 "Про оформлення права власності".

Пунктом 6.7. рішення № 399 від 07.07.2005 виконавчий комітет Бердянської міської ради вирішив оформити право власності за ЗАТ "Приазовкурорт" (балансоутримувач - санаторій "Лазурний") на комплекс будівель та споруд за адресою: вул. Волкова - вул Котляревського, 24/12, що складається з основних будівель "А, Б, В, Г, Е, Е1, Е2, Е3, З, К, Л, Н", прибудов "а, а1, к, н, н1, н2", ганку до "а", сходів до "Б", сходів до "В", двох сходів до "З", ганку до "к", двох ганків до "Л", сходів до "н2", складу-ангару "Ж", навісу "И", сарая "М", альтанки "О", парканів № 1, № 5, № 8, № 20, хвіртки № 2, воріт № 3, № 4, №19, огорожі № 6, № 9, бордюру № 7, пандусів № 10, № 13, люків № 11, свердловини № 12, світлової опори № 14, ємкостей № 15, № 16, ставка № 17, сходів № 18, замощення І, ІІ, ІІІ, ІV, V.

На підставі рішення № 399 від 07.07.2005 виконавчий комітет Бердянської міської ради видав свідоцтво від 12.07.2005 про право власності ЗАТ "Приазовкурорт" (балансоутримувач - санаторій "Лазурний") на комплекс будівель та споруд, що знаходяться за адресою: вул. Волкова - вул. Котляревського, 24/12, що складається з основних будівель "А, Б, В, Г, Е, Е1, Е2, Е3, З, К, Л, Н", прибудов "а, а1, к, н, н1, н2", ганку до "а", сходів до "Б", сходів до "В", двох сходів до "З", ганку до "к", двох ганків до "Л", сходів до "н2", складу-ангару "Ж2, навісу "И2, сарая "М", альтанки "О", парканів № 1, № 5, № 8, № 20, хвіртки № 2, воріт № 3, № 4, № 19, огорожі № 6, № 9, бордюру № 7, пандусів № 10, № 13, люків № 11, свердловини № 12, світлової опори № 14, ємкостей № 15, № 16, ставка № 17, сходів № 18, замощення І, ІІ, ІІІ, ІV, V.

12.07.2005 Бердянським комунальним підприємством з технічної інвентаризації проведено реєстрацію права власності ЗАТ "Приазовкурорт" на комплекс будівель і споруд, про що свідчить витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 7749769.

Обґрунтовуючи вимоги, прокурор просить визнати недійсним п. 6.7. рішення виконавчого комітету Бердянської міської ради № 399 від 07.07.2005 "Про оформлення права власності", визнати право власності за державою Україна в особі Фонду державного майна України на об'єкти нерухомого майна ПрАТ "Приазовкурорт" за адресою: вул. Волкова - вул. Котляревського, 24/12, м. Бердянськ, Запорізька обл. та витребувати із чужого незаконного володіння ПрАТ "Приазовкурорт" спірне майно за вказаною адресою.

Відповідно до постанови Ради Міністрів Української РСР № 606 від 23.04.1960 (606-60-п) "Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР" усі діючі госпрозрахункові санаторії (згідно з додатком до постанови № 606), будинки відпочинку та пансіонати Міністерство охорони здоров'я зобов'язане було передати у строк до 01.05.1960 Українській республіканській раді профспілок із метою подальшого поліпшення організації відпочинку і санаторно-курортного обслуговування трудящих і підвищення ролі профспілок.

Згідно з п. 2 постанови № 606 (606-60-п) майно передавалося профспілковим організаціям у відання.

Указом Президії Верховної Ради України № 1452-XII від 30.08.1991 (1452-12) "Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави" та Законом України № 1540-XII від 10.09.1991 "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" (1540-12) майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташовані на території України, є державною власністю України.

Постановою Верховної Ради Української РСР № 506 від 29.11.1990 (506-12) "Про захист суверенних прав власності Української РСР" введено мораторій на території республіки на будь-які зміни форми власності та власника державного майна до введення у дію Закону Української РСР про роздержавлення майна.

Зі змісту наведених вище положень законодавства вбачається, що передача майнових комплексів у відання Української республіканської Ради профспілок, правонаступником якої після розпаду Союзу РСР стала рада Федерації незалежних профспілок України, а у подальшому - Федерація професійних спілок України, жодним чином не мала наслідком зміну форми власності переданого майна, яке так і залишилося державним.

Рішенням виконавчого комітету Ленінської районної Ради народних депутатів міста Києва № 971 від 23.12.1991 зареєстровано ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" як підприємство, що є правонаступником Української республіканської ради по управлінню курортами профспілок, оздоровниць і господарств, об'єднань санаторно-курортних закладів профспілок України і створене на майні засновників Федерації професійних спілок України та Фонду соціального страхування України з тимчасової втрати працездатності. При цьому частка майна Федерації професійних спілок України, переданого до статутного фонду ЗАТ "Укрпрофоздоровниця", становить 92,92 % розміру статутного фонду.

Водночас профспілки діяли за загальним статутом профспілок СРСР та були загальносоюзною громадською організацією.

Отже, господарські суди прийшли до правильного висновку, що спірні об'єкти були майновим комплексом громадської організації колишнього Союзу РСР, розташованим на території України і що на момент створення ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" спірне майно перебувало у державній власності, а тому могло бути відчужене виключно за згодою власника. Постановою Верховної Ради України від 10.04.1992 "Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України" (2268-12) передбачено, що майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об'єктів, що перебували у віданні центральних органів цих організацій, до визначення правонаступників загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР передані тимчасово Фонду державного майна України.

Щодо майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР у зв'язку із законодавчою невизначеністю правонаступників такого майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР та з метою його збереження в інтересах громадян України Верховна Рада України постановою від 04.02.1994 № 3943-XII (3943-12) встановила, що тимчасово, до законодавчого визначення суб'єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю.

Відповідно до Тимчасового положення про Фонд державного майна України та Закону України "Про Фонд державного майна України" (4107-17) , з прийняттям якого наведене положення втратило чинність, Фонд державного майна України є державним органом, який здійснює державну політику в сфері приватизації державного майна.

Місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, прийшли до правомірного висновку, що оскільки спірне майно розташовано на території України та перебувало у віданні загальносоюзної громадської організації, а на момент створення ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" - у державній власності, то таке майно не могло бути відчужене без згоди його власника - держави в особі Фонду державного майна України.

Як вбачається із матеріалів справи і було встановлено судами, рішення виконавчого комітету Бердянської міської ради № 399 від 07.07.2005 "Про оформлення права власності" було вирішено, зокрема, оформити право власності на спірне майно за відповідачем 2.

За своєю правовою суттю, рішення виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області "Про оформлення права власності" є актом ненормативного характеру.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - в даному випадку інтересів держави. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та Законами України.

За ст. 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Органи місцевого самоврядування у своїй діяльності керуються нормами Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР) , який визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування, встановлює перелік повноважень органів місцевого самоврядування та перелік питань, вирішення яких віднесено до компетенції органів місцевого самоврядування, та види рішень, які приймаються органами місцевого самоврядування за результатами розгляду певних питань віднесених до їх компетенції.

Згідно з ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України (254к/96-ВР) , цим та іншими законами.

Виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад згідно із ст. 11 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

Статтею 52 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради може розглядати і вирішувати питання, віднесені цим Законом до відання виконавчих органів ради.

Ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України (254к/96-ВР) та законами України до їх відання (ст.ст. 25, 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Згідно зі ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виконавчий комітет сільської, селищної, міської ради в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Статтею 30 цього ж Закону визначені повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад в галузі житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, громадського харчування, транспорту і зв'язку.

Підпунктом 10 пункту "б" ч. 1 ст. 27 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад в цій галузі віднесені облік та реєстрація відповідно до закону об'єктів нерухомого майна незалежно від форм власності.

Відповідно до п. 6.1 Тимчасового положення "Про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно", затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 № 7/5 (z0157-02) і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.02.2002 за № 157/6445 (z0157-02) (в редакції, чинній на час винесення рішення № 399 від 07.07.2005) оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна провадиться з видачею свідоцтва про право власності місцевими органами виконавчої влади, місцевого самоврядування фізичним особам та юридичним особам на новозбудовані, перебудовані або реконструйовані об'єкти нерухомого майна за наявності акта про право власності на землю або рішення про відведення земельної ділянки для цієї мети та за наявності акта комісії про прийняття об'єкта і введення його в експлуатацію.

Частиною 1 ст. 393 ЦК України передбачено, що правовий акт органу місцевого самоврядування, який не відповідає закону і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом недійсним та скасовується.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту порушеного права є визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу місцевого самоврядування (ст. 16 ЦК України).

Господарські суди встановивши, що рішення виконавчим комітетом Бердянської міської ради було прийнято в межах його компетенції, однак, врахувавши, що на момент його прийняття спірне майно перебувало у державній власності, ФДМУ згоди на його передачу до статутного фонду відповідача 2 не надавав, прийшли до правильного висновку, що пункт п. 6.7. рішення виконавчого комітету порушує право власності держави і є незаконним.

Згідно з ст. ст. 317, 319 ЦК України власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Зі змісту ст. 392 ЦК України вбачається, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

За ст. 387 ЦК України під незаконним володінням слід розуміти усяке фактичне володіння річчю, якщо воно не має правової підстави; або правова підстава якого відпала; або правова підстава якого недійсна. Власник може вимагати повернення свого майна за віндикаційним позовом лише в тому випадку, якщо інша особа володіє його майном незаконно.

Таким чином, суди прийшли до правильного висновку про визнання права власності за державою Україна в особі Фонду державного майна України на об'єкти нерухомого майна ПрАТ "Приазовкурорт" за адресою: вул. Волкова - вул. Котляревського, 24/12 м. Бердянськ, Запорізька обл., що складається з основних будівель "А, Б, В, Г, Е, Е1, Е2, Е3, З, К, Л, Н", прибудов "а, а1, к, н, н1, н2", ганку до "а", сходів до "Б", сходів до "В", двох сходів до "З", ганку до "к", двох ганків до "Л", сходів до "н2", складу-ангару "Ж", навісу "И", сарая "М", альтанки "О", парканів № 1, № 5, № 8, № 20, хвіртки № 2, воріт № 3, № 4, № 19, огорожі № 6, № 9, бордюру № 7, пандусів № 10, № 13, люків № 11, свердловини № 12, світлової опори № 14, ємкостей № 15, № 16, ставка № 17, сходів № 18, замощення І, ІІ, ІІІ, ІV, V та обґрунтовано витребували із чужого незаконного володіння ПрАТ "Приазовкурорт" спірне майно.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 ст. 32 цієї Конвенції) наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національному законодавстві держав - учасниць Конвенції виконує кілька завдань у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитися у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (п. 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі ВАТ Нафтова компанія "Юкос" проти Росії, п. 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №№ 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполучених Королівства).

У ЦК (435-15) позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК).

Відповідно до ст. 257 ЦК загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Аналогічна правова норма містилася і в ст. 71 ЦК Української РСР.

При цьому, положеннями ст. 268 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено винятки із загального правила про поширення позовної давності на всі цивільні правовідносини і визначено вимоги, на які позовна давність не поширюється, зокрема у п. 4 ч. 1 ст. 268 цього Кодексу зазначено, що на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, позовна давність не поширюється.

Однак згідно з п.п. 2 п. 2 розділу I Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" № 4176-VI від 20.12.2011 (4176-17) п. 4 ч. 1 ст. 268 ЦК України виключено. Цей Закон набрав чинності 15.01.2012.

До правовідносин, які виникли під час дії нормативно-правового акта, який згодом втратив чинність, застосовуються його норми. До правовідносин, що виникли раніше і регулювалися нормативно-правовим актом, який втратив чинність, але права й обов'язки зберігаються і після набрання чинності новим нормативно-правовим актом, застосовуються положення нових актів цивільного законодавства.

Оскільки положення п. 4 ч. 1 ст. 268 ЦК України за своєю суттю спрямоване на захист прав власників та інших осіб від держави, то з огляду на статус держави та її органів як суб'єктів владних повноважень, дія цієї норми не поширюються на позови прокуратури, які пред'являються від імені держави і спрямовані на захист прав державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади.

Отже, на такі позови поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, й на підставі ч. 1 ст. 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єкт владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 30.09.2015 у справі № 3-539гс15).

Встановлення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування норм матеріального права, і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Визначення початку відліку позовної давності наведеного у статті 261 ЦК, зокрема відповідно до частини 1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з ч. ч. 1, 4 ст. 29 ГПК України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Відповідно до ст. 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Апеляційний суд врахувавши, що позивачу і прокурору стало відомо про порушення права державної власності на спірне майно у цій справі, за наслідками проведеної прокуратурою у 2011 році перевірки, прийшов до правильного висновку, що позов був поданий прокурором в межах позовної давності.

Крім того, виконання Фондом своїх обов'язків не є безумовною підставою для наявності у нього відомостей про порушення права державної власності..

Щодо доводів відповідача про те, що Фонду стало відомо про порушення свого права з боку відповідачів у цій справі ще у 1997 року, під час звернення Фонду до суду з позовом до АТ "Укрпрофоздоровниця" про визнання недійсним установчих документів, то вони були предметом розгляду апеляційного суду, який обґрунтовано зазначив про їх безпідставність, адже під час розгляду справи № 137/7 досліджувалися питання щодо дійсності установчих документів АТ "Укрпрофоздоровниця" (виключно), а не підстави передачі спірного майна. Крім того, рішенням Вищого арбітражного суду України від 20.01.1997 у справі № 137/7 не було встановлено, що Фонд був обізнаний про факт передачі Федерацією профспілок України до статутного капіталу акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця" спірного майна.