головуючого: Студенця В.І., суддів: Васищака І.М., Палія В.В. за участю представників сторін позивача - Іжаківський А.О.; відповідача - Лисенко Я.О.; третьої особи на стороні позивача 1 - не з'явився; третьої особи на стороні позивача 2 - не з'явився; третьої особи на стороні відповідача - Багатченко Ю.В.; прокурора - Клюге Л.М.; розглянувши касаційну скаргу Заступника прокурора Київської області на постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.01.2017 у справі № 3/005-12 за позовом Прокурора міста Ірпеня Київської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Комунальне підприємство "Ірпінське бюро технічної інвентаризації" Дочірнього підприємства "Санаторій Україна" Публічного акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Федерація професійних спілок України про витребування майна із чужого незаконного володіння та визнання права власності

Прокурор міста Ірпеня звернувся до Господарського суду Київської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна з позовом до Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" (далі - ПАТ "Укрпрофоздоровниця") про визнання права власності держави в особі Фонду державного майна України на ІІ відділення Дочірнього підприємства "Санаторію "Україна" за адресою: смт. Ворзель, вул. Червоноармійська, 33, яке складається з: 5 корпусу загальною площею 833,9 м.кв., 3 корпусу загальною площею 369,3 м.кв., харчоблоку загальною площею 513,4 м. кв., мінікотельні загальною площею 19,7 м. кв., матеріального складу "З", "Т", "У", "Ч", "Ф" загальною площею 142,5 м.кв., приміщення для фарб загальною площею 9,9 м.кв., бензосховища загальною площею 52,0 м.кв., водонапірної вежі об'ємом 25 м.куб., надкоптажної будівлі загальною площею 7,0 м. кв., тепломережі загальною площею 120м/п, водогону загальною площею 1951м/п, паркану загальною площею 300 м/п, асфальтних доріжок загальною площею 3930 м.кв., мережі каналізації загальною площею 400м/п, повітряної лінії електропередач загальною площею 1550м/п, кабельної лінії загальною площею 200 м/п, газовідводу загальною площею 70,9м/п, балансова вартість якого становить 953 200 грн та витребування вказаного майна з чужого незаконного володіння.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 06.02.2012 порушено провадження у справі № 3/005-12 за позовом Прокурора міста Ірпеня в особі Фонду державного майна до ПАТ "Укрпрофоздоровниця", за участю третіх осіб, які не пред'являють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Комунальне підприємство "Ірпінське бюро технічної інвентаризації", Дочірнє підприємство "Санаторій Україна", про витребування майна із чужого незаконного володіння та визнання права власності.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.03.2012 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Федерацію професійних спілок України.

Рішенням Господарського суду Київської області від 05.08.2015 позовні вимоги задоволено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.12.2015 рішення Господарського суду Київської області від 05.08.2015 змінено, суд виклав п. 5 резолютивної частини рішення в іншій редакції, яким стягнуто з ПАТ "Укрпрофоздоровниця" в доход Державного бюджету України судовий збір у розмірі 19 064, 00 грн.

Постановою Вищого господарського суду України від 27.04.2016 постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.12.2015 та рішення Господарського суду Київської області від 05.08.2015 у справі № 3/005-12 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду Київської області.

Рішенням Господарського суду Київської області (суддя Карпечкін Т.П.) від 07.07.2016 позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Суд витребував із чужого незаконного володіння ПАТ "Укрпрофоздоровниця" ІІ відділення Дочірнього підприємства "Санаторію "Україна" за адресою: смт. Ворзель, вул. Червоноармійська, 33, яке складається з: 5 корпусу загальною площею 833,9 м.кв., 3 корпусу загальною площею 369,3 м.кв., харчоблоку загальною площею 513,4 м. кв., міні котельні загальною площею 19,7 м. кв., матеріального складу "З", "Т", "У", "Ч", "Ф" загальною площею 142,5 м.кв., приміщення для фарб загальною площею 9,9 м.кв., бензосховища загальною площею 52,0 м.кв., водонапірної вежі об'ємом 25 м.куб., надкоптажної будівлі загальною площею 7,0 м. кв., тепломережі загальною площею 120м/п, водогону загальною площею 1951м/п, паркану загальною площею 300 м/п, асфальтних доріжок загальною площею 3930 м. кв., мережі каналізації загальною площею 400м/п, повітряної лінії електропередач загальною площею 1550м/п, кабельної лінії загальною площею 200 м/п, газовідводу загальною площею 70,9м/п, балансова вартість якого становить 953200,00 грн та зобов'язав повернути його у власність держави в особі Фонду державного майна України. Суд визнав право власності за державою в особі Фонду державного майна України на ІІ відділення Дочірнього підприємства "Санаторію "Україна" за адресою: смт. Ворзель, вул. Червоноармійська, 33, яке складається з: 5 корпусу загальною площею 833,9 м.кв., 3 корпусу загальною площею 369,3 м.кв., харчоблоку загальною площею 513,4 м. кв., міні котельні загальною площею 19,7 м. кв., матеріального складу "З", "Т", "У", "Ч", "Ф" загальною площею 142,5 м.кв., приміщення для фарб загальною площею 9,9 м.кв., бензосховища загальною площею 52,0 м.кв., водонапірної вежі об'ємом 25 м.куб., надкоптажної будівлі загальною площею 7,0 м. кв., тепломережі загальною площею 120м/п, водогону загальною площею 1951м/п, паркану загальною площею 300 м/п, асфальтних доріжок загальною площею 3930 м. кв., мережі каналізації загальною площею 400м/п, повітряної лінії електропередач загальною площею 1550м/п, кабельної лінії загальною площею 200 м/п, газовідводу загальною площею 70,9м/п, балансова вартість якого становить 953200,00 грн.

Постановою Київського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: головуючий суддя Яковлєв М.Л., судді Отрюх Б.В., Чорна Л.В.) від 12.01.2017 рішення Господарського суду Київської області від 07.07.2016 скасовано, ухвалено нове рішення про відмову в позові.

Не погоджуючись з постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.01.2017, Заступник прокурора Київської області подав касаційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення Господарського суду Київської області від 07.07.2016.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального права, а саме ст. 76 ЦК Української РСР, ч. 1 ст. 261 ЦК України, п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (435-15) , а також не наведено доводів з посиланням на конкретні докази та факти для визначення дійсного моменту, коли Фонд державного майна України, чиї права порушено, довідався або мав об'єктивну можливість довідатися про порушення права власності держави саме ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" на спірні об'єкти нерухомого майна ДП "Санаторій Україна".

Окрім того, скаржник стверджує про те, що в силу вимог ст. 83 ЦК Української РСР, до позовних вимог про витребування спірного майна на користь законного власника в особі Фонду державного майна України строки позовної давності не поширюються.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 09.03.2017 касаційну скаргу Заступника прокурора Київської області прийнято до провадження та призначено до розгляду на 29.03.2017.

На адресу суду 27.03.2017 від Комунального підприємства Київської обласної ради "Північне бюро технічної інвентаризації" надійшло клопотання про розгляд справи без участі їхнього представника.

Фондом державного майна України 29.03.2017 через канцелярію суду було подано письмовий відзив, в якому Фонд просив касаційну скаргу Заступника прокурора Київської області задовольнити, постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.01.2017 скасувати та залишити в силі рішення Господарського суду Київської області від 07.07.2016.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 29.03.2017 розгляд касаційної скарги відкладено на 19.04.2017.

На адресу суду 18.04.2017 від Комунального підприємства Київської обласної ради "Північне бюро технічної інвентаризації" надійшло клопотання про розгляд справи без участі їхнього представника.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 19.04.2017 продовжено строк розгляду спору у справі та відкладено розгляд касаційної скарги на 10.05.2017.

Від Федерації професійних спілок України на адресу суду 25.04.2017 надійшло клопотання про залучення до матеріалів справи постанови Верховного Суду України від 22.03.2017.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, третьої особи та прокурора, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як встановлено господарськими судами 25.07.2000 за поданням ПАТ "Укрпрофоздоровниця" від 07.12.1999 виконавчий комітет Ірпінської міської ради прийняв рішення № 207/1 "Про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна дочірнього підприємства санаторію "Україна" за ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" (далі Рішення № 207/1), яким вирішив:

- визнати право власності на об'єкти нерухомого майна Дочірнього підприємства санаторію "Україна", яке знаходиться в смт. Ворзель, вул. К. Лібкнехта, 26, І відділення та право власності на ІІ відділення за адресою: смт. Ворзель, вул. Червоноармійська, 33 за відповідачем;

- Ірпінському МБТІ оформити та видати правовстановлюючі документи відповідачу на об'єкти нерухомого майна згідно з матеріалами технічної документації, крім жилого будинку по вул. Артема, 6, смт. Ворзель, який підлягає передачі в комунальну власність Ворзельської територіальної громади.

На підставі рішення № 207/1 25.07.2000 виконавчим комітетом Ірпінської міської ради ПАТ "Укрпрофоздоровниця" видано свідоцтво про право власності на санаторій "Україна" (ІІ відділення), яким засвідчено право колективно власності відповідача на вказане майно.

Згідно з листом Комунального підприємства "Ірпінське бюро технічної інвентаризації" № 900 від 17.10.2011, відповідно до інвентаризаційної справи № 839 на будинок № 33 по вул. Червоноармійській, 33 в смт. Ворзель, право власності ні за ким не зареєстровано, будинок за вказаною адресою перебуває на балансі у ПАТ "Укрпрофоздоровниця", інвентаризаційна справа на ІІ відділення ДП "Санаторій Україна" була знищена вогнем під час пожежі, що сталась в Ірпінському БТІ 2004 року.

ДП "Санаторій Україна" в листі № 373 від 29.12.2011 зазначило, що майновий комплекс ІІ відділення "Санаторій "Україна" включає в себе: 5 корпус загальною площею 833,9 м.кв., 3 корпус загальною площею 369,3 м.кв., харчоблок загальною площею 513,4 м. кв., мінікотельня загальною площею 19,7 м. кв., матеріальний склад "З", "Т", "У", "Ч", "Ф" загальною площею 142,5 м.кв., приміщення для фарб загальною площею 9,9 м.кв., бензосховище загальною площею 52,0 м.кв., водонапірну вежу об'ємом 25 м.куб., надкоптажну будівля загальною площею 7,0 м. кв., тепломережі загальною площею 120м/п, водогін загальною площею 1951м/п, паркан загальною площею 300 м/п, асфальтні доріжки загальною площею 3 930 м. кв., мережі каналізації загальною площею 400м/п, повітряну лінію електропередач загальною площею 1 550 м/п, кабельну лінію загальною площею 200 м/п, газовідвід загальною площею 70,9 м/п. Загальна балансова вартість вказаного майна складає 953 200 грн.

Рішенням суду у справі № 9/106-11 позовні вимоги у цій справі задоволені повністю, а саме:

- визнано незаконним з моменту прийняття та скасовано рішення № 207/1;

- визнано право власності держави в особі Фонду державного майна України на І відділення санаторію "Україна" за адресою смт. Ворзель, вул. К. Лібкнехта, 26, яке складається з таких будівель: літера "А" адміністративно-лікувально-діагностичний корпус, площею 2520,5 кв.м; літера "Б" спальний корпус № 1 площею 1835,1 кв.м; літера "В" їдальня площею 1997,8 кв.м; літера "Г" спальний корпус № 2, площею 2 010,5 кв.м; літера "Д" овочесхофище площею 185,1 кв.м; літера "Ж" склад-гаражі площею 156,0 кв.м; літера "З" склад білизни площею 75,3 кв.м; літера "К" котельня-пральня площею 389,5 кв.м; літера "Л" майстерня площею 134,8 кв.м; літера "М" аеросолярій площею 39.9 кв.м; літера "М 1" житловий будинок-гуртожиток площею 438,1 кв.м.; літера "Н" кіферня площею 67,6 кв.м.; літера "О" склад площею 19,5 кв.м.; літера "П" площею 23,1 кв.м; літера "О 1" склад; літера "П 1" вбиральня; літера "Р" водонапірна вежа; літера "Р 1" сарай; літера "С" артсвердловина; літера "С 1" сарай; літера "Т" пункт керування артсвердловиною; літера "Т 1" сарай; літера "У" бесідка; літера "У 1" погрб; літера "Ф" КНС; літера "Х" ТП; літера "Ш" бесідка; літера "Щ" сарай; літера "Ч" чергувальня; літера "Ц" сарай; літера "Ю", "Я" бесідка; літера "Я 1" навіс; № 1-12 огорожа; № 13 оглядова яма; № 14-24 зливні ями; І замощення; № 1 № 2 спортивний майданчик; № 25 артсвердловина, балансова вартість якого становить 13 620 567, 07 грн.;

- витребувано вказане майно із чужого незаконного володіння ПАТ "Укрпрофоздоровниця" та повернуто його у власність держави в особі Фонду державного майна України.

Отже, рішенням суду у справі № 9/106-11, яке набрало законної сили 31.03.2015, рішення № 207/1 визнано незаконним з моменту прийняття та скасовано у повному обсязі, тобто щодо права власності відповідача і на І відділення, і на ІІ відділення третьої особи 2.

Проте вимоги про визнання права власності держави та витребування майна з чужого незаконного володіння у справі № 9/106-11 заявлені і, відповідно, розглянуті судом лише щодо майна І відділення.

Те, що з вимогами про визнання права власності і витребування з чужого незаконного володіння майна ІІ відділення у справі № 9/106-11 не звертались, Заступник прокурора місті Ірпеня у письмових поясненнях від 26.11.2015 № 6695 вих.15 пояснив тим, що на дату звернення з позовом у справі № 9/106-11 матеріали технічної інвентаризації та інші необхідні документи на ІІ відділення в повному обсязі були відсутні.

Предметом спору у даній справі є матеріально-правова вимога Прокурора міста Ірпеня в інтересах держави в особі Фонду державного майна до ПАТ "Укрпрофоздоровниця" про визнання права власності держави в особі Фонду державного майна України на ІІ відділення Дочірнього підприємства "Санаторію "Україна" за адресою: смт. Ворзель, вул. Червоноармійська, 33, яке складається з: 5 корпусу загальною площею 833,9 м.кв., 3 корпусу загальною площею 369,3 м.кв., харчоблоку загальною площею 513,4 м. кв., мінікотельні загальною площею 19,7 м. кв., матеріального складу "З", "Т", "У", "Ч", "Ф" загальною площею 142,5 м.кв., приміщення для фарб загальною площею 9,9 м.кв., бензосховища загальною площею 52,0 м.кв., водонапірної вежі об'ємом 25 м.куб., надкоптажної будівлі загальною площею 7,0 м. кв., тепломережі загальною площею 120м/п, водогону загальною площею 1951м/п, паркану загальною площею 300 м/п, асфальтних доріжок загальною площею 3930 м.кв., мережі каналізації загальною площею 400м/п, повітряної лінії електропередач загальною площею 1550 м/п, кабельної лінії загальною площею 200 м/п, газовідводу загальною площею 70,9м/п, балансова вартість якого становить 953 200 грн та витребування вказаного майна з чужого незаконного володіння.

Оскільки судами попередніх інстанцій було встановлено, що спірне майно вибуло з державної власності всупереч вимогам законодавства України та волі держави в особі Фонду державного майна України, то господарські суди вважали вимоги прокурора, заявлені в інтересах позивача, про витребування майна із чужого незаконного володіння ПАТ "Укрпрофоздоровниця" обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

При цьому щодо заяви про застосування строків позовної давності судом першої інстанції зазначено таке.

Фонд державного майна України дізнався про порушення свого права володіння майном у 1996 році під час складення Переліку установ, організацій і підприємств, які станом на 24.08.1991 року знаходились у віданні Української республіканської ради по туризму та екскурсіях Федерації профспілок України Загальносоюзної конфедерації профспілок (колишнього ВЦПРС).

Враховуючи, що у справі заявлено вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння (та визнання права власності, як похідна вимога), і право на звернення з відповідними вимогами виникло у позивача з моменту, коли він фактично дізнався про вибуття майна з його володіння у 1996 році, дослідженню підлягають відповідні правовідносини щодо строку позовної давності за законодавством, яке діяло на момент порушення права позивача, тобто за нормами Цивільного кодексу Української РСР (1540-06) (1963 року).

Як було передбачено ст. 83 Цивільного кодексу Української РСР (1963 року), позовна давність не поширювалась, зокрема, на вимоги державних організацій про повернення державного майна з незаконного володіння колгоспів та інших кооперативних та інших громадських організацій або громадян.

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов висновку, що оскільки в позові заявлено вимоги за позовом державного органу про витребування з чужого незаконного володіння державного майна, для відповідної вимоги станом на набрання чинності Цивільним кодексом України (435-15) (2003 року) позовна давність не обраховувалась, тому її строк не сплинув.

Відповідно до частини 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (435-15) (2003 року) правила Цивільного кодексу України (435-15) про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом, тобто до 1 січня 2004 року. У протилежному випадку до правовідносин повинні застосовуватися норми ЦК (1540-06) (1963 року).

За нормами Цивільного кодексу України (435-15) (2003 року) для відповідної вимоги про витребування майна було встановлено загальний трирічний строк позовної давності.

В той же час, до набрання чинності Цивільним кодексом України (435-15) (2003 року), 25.07.2000 року Виконавчим комітетом Ірпінської міської ради було прийнято рішення № 207/2 "Про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна дочірнього підприємства санаторію "Україна" відповідно до якого за ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" визнано право власності на І відділення санаторію "Україна" за адресою: смт. Ворзель, вул. Лібкнехта, 26 та ІІ відділення за адресою: смт. Ворзель, вул. Червоноармійська, 33.

На підставі вказаного рішення Виконавчого комітету Ірпінської міської ради останнім 16.08.2000 року було видано ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" свідоцтво про право власності на санаторій "Україна" (ІІ відділення), який знаходиться за адресою: смт. Ворзель, вул. Червоноармійська, 33.

Тобто, за висновком суду першої інстанції, 25.07.2000 виникла нова законна підстава набуття ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" права власності на спірне майно, саме з неправомірністю якої і пов'язані підстави заявленого у справі позову.

З врахуванням викладеного, місцевий господарський суд дійшов висновку, що навіть в разі, якщо позивач був обізнаний з фатом вибуття спірного майна та його перебування у власності ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" з 1996 року, коли не діяв строк позовної давності для відповіданих вимог, за наявності чинного рішення Виконавчого комітету Ірпінської міської ради № 207/2 "Про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна дочірнього підприємства санаторію "Україна" від 25.07.2000, яке стало законною підставою для набуття ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" права власності на спірне майно, у Фонду державного майна України були відсутні підстави стверджувати про незаконність набуття ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" права власності, відтак і вимагати повернення майна.

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов висновку, що до встановлення незаконності рішення Виконавчого комітету Ірпінської міської ради № 207/2 "Про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна дочірнього підприємства санаторію "Україна" від 25.07.2000 у справі № 9/106-11, під час розгляду якої також були встановлені обставини щодо протиправності вибуття спірного майна з власності держави, у ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" існували правові підстави набуття права власності і у Фонду державного майна України були відсутні підстави стверджувати про незаконність вибуття та вимагати повернення спірного майна з чужого незаконного володіння саме ЗАТ "Укрпрофоздоровниця".

У зв'язку з наведеним, суд першої інстанції дійшов висновку, що строк позовної давності для заявлених в позові вимог, з наведених в позові підстав має обраховуватись з моменту набрання законної сили рішенням суду у справі № 9/106-11 і на момент подання позову не сплинув. Виходячи з викладених у позові обставин, вимога про визнання за позивачем права власності на спірне майно є похідної від вимоги про витребування майна і необхідна для відновлення порушеного права позивача, тому для такої вимоги строк позовної давності обраховується як і для основної вимоги і не є пропущеним.

При цьому місцевий господарський суд виходив також з того, що посилання позивача на наявність підстав переривання строку позовної давності та посилання прокуратури на обрахування строку давності з моменту проведення прокурорської перевірки є безпідставним, оскільки обставини, які свідчать про порушення права позивача, яке підлягає захисту в обраний в позові спосіб, були встановлені в рішенні суду у справі № 9/106-11 від 27.09.2011, яке набрало законної сили згідно з Постановою Вищого господарського суду України від 31.03.2015. Таким чином, строк позовної давності для звернення позивача з даним позовом не сплинув, тому наведені в позові права позивача підлягають судовому захисту.

Суд апеляційної інстанції, в свою чергу виходив з того, що Фонд державного майна України дізнався про порушення свого права володіння майном у 1996 році під час складення Переліку установ, організацій і підприємств, які станом на 24.08.1991 знаходились у віданні Української республіканської ради по туризму та екскурсіях Федерації профспілок України Загальносоюзної конфедерації профспілок (колишнього ВЦПРС).

На вищевказаний Перелік звертає увагу і Верховний суд України у постанові від 25.03.2015 року по справі № 11/163/2011/5003, підкреслюючи факт обізнаності ФДМ України про порушення свого права ще у 1996 році.

Відтак, Фонд державного майна України дізнався про порушення свого права у 1996 році, проте з клопотанням про поновлення пропущеного строку позовної давності він не звертався.

З врахуванням встановлених фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що Фонд державного майна України мав об'єктивну та суб'єктивну можливість бути обізнаним про обставини порушення свого права, а тому твердження прокурора, що про відповідне порушення Фонду стало відомо з моменту проведення прокурором перевірки додержання вимог законодавства у 2011 році, відхилені колегією суддів як необґрунтовані.

Таким чином, оскільки у даному випадку сам Фонд з клопотанням про поновлення пропущеного строку позовної давності не звертався, то суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідно у прокурора, який звернувся до суду в інтересах держави, відсутні повноваження ставити питання про поновлення строку позовної давності.

Крім того, з огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважав, що початок перебігу строку позовної давності за вимогою витребування майна із чужого незаконного володіння та визнання права власності для позивача не пов'язаний з моментом набрання законної сили рішенням суду у справі № 9/106-11 від 27.09.2011, яке набрало законної сили згідно з постановою Вищого господарського суду України від 31.03.2015, оскільки Фонд державного майна України був обізнаним про обставини порушення свого права значно раніше. Крім того, початок перебігу строку позовної давності за вимогою про визнання незаконним та скасування рішення міської ради визначається моментом його прийняття.

Положеннями статті 15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною другою статті 2 ЦК України передбачено, що одним з учасників цивільних відносин є держава Україна, яка згідно зі статтями 167, 170 ЦК України набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Одним із таких органів є прокуратура, на яку покладено функції представництва інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.

За змістом положень статті 2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор у позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до положень частин другої, четвертої статті 29 ГПК (у редакції, чинній на час звернення прокурора з відповідним позовом) у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Строк, у межах якого пред'являється позов як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу) ЦК України (435-15) визначено як позовна давність (стаття 256 ЦК).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), перебіг якої, відповідно до частини першої статті 261 ЦК України, починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналогічні за змістом норми матеріального права містилися і в Цивільному кодексі Української РСР (1540-06) (статті 71, 76), за винятком положення, закріпленого у статті 267 ЦК, про застосування позовної давності лише за заявою сторони.

Отже, як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах зазначеної особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється однаково - з моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що прокурор здійснює представництво органу, в інтересах якого він звертається до суду, на підставі закону (процесуальне представництво), а тому положення закону про початок перебігу строку позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із позовом про захист інтересів держави, у справі, що розглядається, в особі ФДМУ, але не наділяє прокурора повноваженнями ставити питання про поновлення строку позовної давності за відсутності такого клопотання з боку самої особи, в інтересах якої він звертається до суду.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду України, зокрема: від 27 травня 2014 року у справі № 3-23гс14, від 25 березня 2015 року у справі № 3-21гс15, від 22 березня 2017 року у справі № 5004/2115/11.

Як установлено судами попередніх інстанцій у справі, яка розглядається, ФДМУ, на який покладено обов'язок з управління державним майном, про порушення права власності держави щодо спірного майна дізнався ще у 1996 році під час складення Переліку установ, організацій і підприємств, які станом на 24.08.1991 знаходились у віданні Української республіканської ради по туризму та екскурсіях Федерації профспілок України Загальносоюзної конфедерації профспілок (колишнього ВЦПРС).

Незважаючи на це та всупереч своєму обов'язку з управління державним майном, станом на час подання прокурором позову ФДМУ не вжив заходів, спрямованих на повернення спірного майна державі.

При зверненні до суду з позовом в інтересах держави в особі ФДМУ прокурор заявляв клопотання про поновлення строку позовної давності, проте ФДМУ, набувши статусу позивача, питання про поновлення строку позовної давності не порушував, а також не надав доказів поважності причин пропуску звернення до суду.

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову з підстав пропуску строку позовної давності.

Відповідно до ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи Заступника прокурора Київської області, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів вважає необґрунтованими та такими, що не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені судом апеляційної інстанції на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів в їх сукупності, висновки суду відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для зміни чи скасування оскаржуваної постанови суду.