за участю представників: позивача не з'явилися (про час і місце судового засідання повідомлено належно) відповідача не з'явилися (про час і місце судового засідання повідомлено належно) розглянувши матеріали касаційної скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на постанову від 07.02.2017 Львівського апеляційного господарського суду у справі № 914/1722/14 господарського суду Львівської області за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

до Новоярівської міської ради про визнання рішення недійсним

У травні 2014 року ФОП ОСОБА_3 звернулася до господарського суду Львівської області з позовом до Новоярівської міської ради про визнання недійсним рішення Новоярівської міської ради Яворівського району Львівської області № 1077 "Про припинення договору оренди земельної ділянки ПП ОСОБА_3." від 06.02.2014 р., на підставі статей 21, 331, 377 Цивільного кодексу України, статті 120 Земельного кодексу України, статті 33 Закону України "Про оренду землі".

Позивач посилався на наявність у нього переважного права на поновлення вказаного договору та вважав незаконною відмову відповідача у поновленні спірного договору.

Відповідач у запереченнях на позовну заяву просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на його необґрунтованість і недоведеність.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 20.06.2014 р. було зупинено провадження у справі до вирішення господарським судом Львівської області справи № 914/607/14 по суті.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 20.10.2016 р. провадження у даній справі було поновлено.

Рішенням господарського суду Львівської області від 28.11.2016 р. (суддя Крупник Р.В.) у позові відмовлено.

Мотивуючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивачем не було дотримано вимог земельного законодавства від яких залежить реалізація його переважного права на поновлення спірного договору оренди землі.

При цьому господарський суд першої інстанції встановив, що позивач не надсилав орендодавцю проект додаткової угоди до договору, як того вимагають приписи статті 33 Закону України "Про оренду землі", орендодавець відмовив орендарю у поновленні договору оренди, і спірний договір оренди припинив свою дію 01.01.2014 р. за закінченням строку, на який його було укладено.

Місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що оспорюване рішення було прийнято радою в межах компетенції та наданих їй законом повноважень. При цьому судом не було встановлено невідповідність оскаржуваного акта органу місцевого самоврядування вимогам законодавства, та, відповідно, порушень закону, які є підставою для його скасування, як незаконного.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду (судді: Костів Т.С., Данко Л.С., Желік М.Б.) від 07.02.2017 р. рішення господарського суду Львівської області від 28.11.2016 р. було залишено без змін з тих же підстав, а апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_3- без задоволення.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 подала до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить постанову Львівського апеляційного господарського суду від 07.02.2017 р. та рішення господарського суду Львівської області від 28.11.2016 р. скасувати, та задовольнити позов, посилаючись на порушення господарськими судами норм матеріального і процесуального права, зокрема, статті 21 Цивільного кодексу України, статті 33 Закону України "Про оренду землі", статей 5, 7, 15 Закону України "Про звернення громадян", статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування".

Скаржник вважає неправомірною відмову у поновленні спірного договору оренди землі та вказує на те, що належно виконував умови договору оренди землі та має переважне право на його поновлення.

Він також зазначає, що лист виконавчого комітету Новоярівської міської ради від 19.11.2013 р. не отримував і останній, на його думку, не може розцінюватися як відмова орендодавця від подальшого продовження дії спірного договору оренди.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановили господарські суди попередніх інстанцій, 25.12.2008 р. між Новояворівською міською радою - орендодавцем та ФОП ОСОБА_3 - орендарем був укладений договір оренди землі №217.

За умовами цього договору орендодавець надає, а орендар приймає в строкове, платне користування земельну ділянку для обслуговування встановленого павільйону з торгівлі сільськогосподарською продукцією, яка знаходиться навпроти буд. АДРЕСА_1.

В оренду передається земельна ділянка загальною площею 35 кв.м, кадастровий номер НОМЕР_1.

Згідно з пунктом 6 договору його укладено на термін до 01.01.2014 р. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів після закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Тобто, як встановили суди, вказаний договір діяв до 01.01.2014 р.

В процесі розгляду спору господарськими судами було встановлено, що 19.11.2013 р. позивач звернувся до Новояворівської міської ради з заявою від 18.11.2013 р., в якій просив продовжити договір оренди землі, терміном на 5 років, долучивши до заяви копію договору, свідоцтва підприємця та паспорту.

При цьому, як встановили господарські суди попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, до вказаного листа позивачем не було додано проекту додаткової угоди на поновлення договору оренди, як то передбачено приписами статті 33 Закону України "Про оренду землі".

Господарські суди попередніх інстанцій також встановили, що листом від 19.11.2013 р. № 1797/10 за підписом міського голови Новоярівської міської ради, позивача було повідомлено про необхідність зупинення проведення будівельних робіт з реконструкції торгового павільйону з влаштуванням підпірної стінки та встановлення промислових магазинів на АДРЕСА_1, окрім іншого, через наявність скарг мешканців прилеглих будинків щодо проведення позивачем реконструкції торгового павільйону, збільшенням площі забудови.

Також цим же листом було повідомлено позивача про відсутність згоди Новояворівської міської ради на поновлення договору оренди спірної земельної ділянки та необхідність її повернення орендодавцеві.

Вказаний лист був направлений позивачу (а.с.36).

Рішенням Новоярівської міської ради від 06.02.2014 р. № 1077 "Про припинення договору оренди земельної ділянки ПП ОСОБА_3." було вирішено припинити договір оренди землі № 217 від 25.12.2008 р. від 13.09.2005 р. на земельну ділянку, площею 35 м2, яка знаходиться навпроти будинку АДРЕСА_1 (кадастровий номер НОМЕР_1) для обслуговування встановленого павільйону з торгівлі сільськогосподарською продукцією у зв'язку із закінченням строку оренди такого договору, та зобов'язано позивача в десятиденний строк повернути орендодавцю земельну ділянку за актом приймання-передачі.

24.02.2014 р. (тобто вже після закінчення терміну дії спірного договору оренди землі) позивач направив відповідачу заяву та проект додаткової угоди про поновлення терміну дії договору оренди від 25.12.2008 р.

Отже, як було встановлено господарськими судами, рішення про поновлення спірного договору оренди землі радою прийнято не було, договір оренди продовжений не був.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, предметом даного судового розгляду є вимога ФОП ОСОБА_3 до Новоярівської міської ради про визнання недійсним рішення Новоярівської міської ради Яворівського району Львівської області № 1077 "Про припинення договору оренди земельної ділянки ПП ОСОБА_3." від 06.02.2014 р., на підставі статей 21, 331, 377 Цивільного кодексу України, статті 120 Земельного кодексу України, статті 33 Закону України "Про оренду землі".

Ухвалюючи судові акти у справі, господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 2 Закону України "Про оренду землі" унормовано, що відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України (2768-14) , Цивільним кодексом України (435-15) , цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Згідно з приписами статей 13, 30 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

Згідно з приписами статті 31 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі припиняється в разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено.

Правові підстави поновлення договору оренди землі визначаються статтею 33 Закону України "Про оренду землі", яка фактично об'єднує два випадки пролонгації такого договору.

Відповідно до приписів статті 33 Закону України "Про оренду землі" по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі.

До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди.

При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін.

У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі.

За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Разом з тим, у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності упродовж одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із: власником земельної ділянки (щодо земель приватної власності); уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).

Керівник органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який уповноважений підписувати додаткову угоду до договору оренди землі щодо земельної ділянки державної або комунальної власності, визначається рішенням цього органу.

Додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов'язковому порядку.

Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді.

Таким чином, відповідно до положень статті 33 Закону України "Про оренду землі" реалізація переважного права на поновлення договору оренди землі можлива лише за умови дотримання встановленою цією нормою процедури та наявності волевиявлення сторін.

При цьому, частина 1 наведеної норми регламентує переважне право орендаря перед іншими особами на укладення договору оренди землі, частина 6 - підстави поновлення договору оренди, у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди.

У розумінні зазначених приписів для застосування положень частини 1 статті 33 Закону України "Про оренду землі" та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належним чином виконує свої обов'язки за договором; орендар до спливу строку договору повідомив орендодавця у встановлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець упродовж місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень і своє рішення.

Частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" передбачено іншу підставу поновлення договору оренди, а саме: у тому разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди і за відсутності упродовж одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Тобто для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар продовжує користуватися виділеною земельною ділянкою; орендар належним чином виконує свої обов'язки за договором; відсутнє письмове повідомлення орендодавця про відмову у поновленні договору оренди; сторони укладають додаткову угоду про поновлення договорів оренди.

Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду України від 25.05.2016 р. у справі №911/1707/15, від 13.04.2016 р. у справі №6-2027цс15, від 25.02.2015 р. у справі №6-219цс14.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Дослідивши обставини та зібрані у справі докази, господарські суди попередніх інстанцій встановили, що позивачем не був дотриманий встановлений статтею 33 Закону України "Про оренду землі" порядок поновлення спірного договору оренди землі.

В процесі розгляду спору господарські суди першої та апеляційної інстанцій встановили та підтверджено матеріалами справи, що позивач не надсилав орендодавцю проект додаткової угоди до договору, як то передбачено приписами наведеної норми, та позивача було повідомлено про наявність заперечень орендодавця та відмову в поновленні спірного договору оренди землі.

Також господарські суди попередніх інстанцій встановили, що спірний договір оренди припинив свою дію 01.01.2014 р. за закінченням строку, на який його було укладено.

Як вже зазначалося, позивач просив визнати недійсним рішення відповідача від 06.02.2014 р. щодо припинення спірного договору оренди землі.

За приписами статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Тобто підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства і визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, а також порушення у зв'язку з цим прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

Господарські суди попередніх інстанцій при вирішенні спору встановили, що спірне рішення було прийнято радою в межах компетенції та наданих їй законом повноважень, без порушень вимог закону, а відтак відсутні підстави для його скасування, як незаконного.

Відповідно до статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Посилання скаржника на неотримання ним листа від 19.11.2013 р. №1797/10 про відмову у поновленні спірного договору оренди землі визнаються неспроможними, оскільки приписи статті 33 Закону України "Про оренду землі" не містять вказівки про необхідність перевірки отримання такого повідомлення орендарем, а зазначається лише про письмове повідомлення орендодавцем орендаря про прийняте ним рішення щодо поновлення договору оренди землі чи відмову у такому, що, як вже зазначалося, і це встановили господарські суди, було ним зроблено (а.с.36).

Інші доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують викладеного і встановленого господарськими судами та стосуються переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111-5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного та рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарські суди попередніх інстанцій, розглядаючи справу, розглянули всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності відповідно до визначених позивачем предмету та підстав позову, змісту порушеного права; дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; належним чином проаналізували спірні правовідносини, правильно застосували норми матеріального та процесуального права.

Судові рішення відповідають положенням статей 43, 84, 105 Господарського процесуального кодексу України, вимогам щодо законності та обґрунтованості судового рішення; підстав для їх скасування з мотивів, наведених у касаційній скарзі, не вбачається.

Керуючись пунктом 1 статті 111-9, статтями 111-5, 111-7, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

П О С Т А Н О В И В :

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 07.02.2017 р. у справі № 914/1722/14 та рішення господарського суду Львівської області від 28.11.2016 р. залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.