Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Саприкіної І.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії за касаційними скаргами Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Залімського І.Г., Сушка О.О., Смілянця Е.С. від 16 лютого 2016 року,

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2015 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова В.В. (далі - Уповноважена особа фонду на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк", відповідач 1), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ФГВФО, відповідач 2), в якому просив:

- зобов`язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Дельта Банк" включити ОСОБА_1 до переліку вкладників АТ "Дельта Банк" для здійснення виплати гарантованої суми відшкодування та подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб інформацію щодо ОСОБА_1, як вкладника який має право на відшкодування коштів за вкладами в АТ "Дельта Банк" у розмірі 190000 грн із нарахованими відсотками, за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб;

- зобов`язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб включити ОСОБА_1 до загального реєстру вкладників АТ "Дельта Банк", які мають право на відшкодування коштів за вкладами згідно договору банківського вкладу за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у розмірі 190000 грн із нарахованими відсотками.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 13 лютого 2015 року між ним та ПАТ "Дельта Банк" було укладено договір банківського вкладу (депозиту) "Найкращий від Миколая" у гривнях № 007-28551-130215. Позивачем були виконані зобов`язання по вказаному договору в повному обсязі та внесено на відповідний рахунок банку грошові кошти в сумі 190000 грн, строком до 14 травня 2015 року включно, із моменту зарахування вкладу на рахунок. Відтак, вважає дії Уповноваженої особи Фонду та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо невключення позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів Фонду, такими, що суперечать Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 05 січня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що договір банківського вкладу, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ "Дельта Банк" є нікчемним за пунктом 7 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а тому відповідач правомірно не включив позивача до переліку вкладників АТ "Дельта Банк" які мають право на відшкодування коштів за вкладами в АТ "Дельта Банк" за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 05 січня 2016 року скасовано та прийнято нову постанову про задоволення адміністративного позову, зокрема: визнано протиправними дії Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" щодо визнання нікчемним договору банківського вкладу (депозиту) "Найкращий від Миколая" у гривнях №007-28551-130215 від 13 лютого 2015 року; зобов`язано Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" включити ОСОБА_1 до переліку вкладників АТ "Дельта Банк" для здійснення виплат гарантованої суми відшкодування та подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію про вкладника ОСОБА_1, який має право на відшкодування коштів за вкладами в АТ "Дельта Банк" у розмірі 190 000 (сто дев`яносто тисяч гривень) за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; зобов`язано Фонд гарантування вкладів фізичних осіб включити ОСОБА_1 до загального реєстру вкладників АТ "Дельта Банк", які мають право на відшкодування коштів згідно договору банківського рахунку за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у розмірі 190 000 (сто дев`яносто тисяч) гривень із нарахованими відсотками.

Задовольняючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено, що банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку, відтак, відсутні підстави для застосування наслідків нікчемності до вказаного правочину.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2019 року, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб та Уповноважена особа Фонду на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" звернулися з касаційними скаргами до Вищого адміністративного суду України, у яких просять скасувати рішення суду апеляційної інстанції та Фонд просить прийняти нову постанову, якою відмовити позивачу в задоволенні позову в повному обсязі, а Уповноважена особа Фонду - залишити у силі постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 05 січня 2016 року.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційні скарги подано 12 березня 2016 року та 24 березня 2016 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25 березня 2016 року відкрито касаційні провадження у справі № 822/6146/15, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак, розгляд справи цим судом не був закінчений.

Ухвалою Верховного Суду від 09 вересня 2019 року прийнято до свого провадження касаційні скарги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2016 року в адміністративній справі № 822/6146/15 суддею-доповідачем Берназюком Я.О.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 13 лютого 2015 року між ПАТ "Дельта Банк" (далі - банк) та ОСОБА_1 (далі - вкладник) укладено договір банківського вкладу (депозиту) "Найкращий від Миколая" у гривнях № 007-28551-130215. Згідно пунктами 1.2-1.4 договору, сума вкладу складає 190000 грн.

Відповідно до копії меморіального ордеру № 12991686 від 16 лютого 2015 року ОСОБА_2 на депозитний рахунок № НОМЕР_1 АТ "Дельта Банк" були перераховані кошти в розмірі 190000 грн.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 02 березня 2015 року № 150 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняте рішення № 51 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Дельта Банк", згідно з яким з 03 березня 2015 року по 02 червня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "Дельта Банк" Кадрова В.В..

08 квітня 2015 року Виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення № 71 про внесення змін до рішення виконавчої дирекції Фонду від 02 березня 2015 року № 51 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Дельта Банк", згідно з яким тимчасову адміністрацію запроваджено строком на шість місяців з 03 березня 2015 року по 02 вересня 2015 року включно.

03 серпня 2015 року виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення № 147 про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації в АТ "Дельта Банк" по 02 жовтня 2015 року включно.

Постановою Правління Національного банку України від 02 жовтня 2015 року № 664 прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк".

Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 02 жовтня 2015 року № 181 розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Дельта Банк" з 05 жовтня 2015 року по 04 жовтня 2017 року включно; призначено уповноваженою особою Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора АТ "Дельта Банк" Кадирову Владиславу Володимировичу .

На підставі наказу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в АТ "Дельта Банк" № 408 від 29 травня 2015 року та на виконання рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 174/15 від 27 липня 2015 року комісією з перевірки правочинів (договорів) за вкладними операціями АТ "Дельта Банк" було здійснено перевірку договорів (правочинів) за вкладними операціями, на предмет виявлення договорів (правочинів), що є нікчемними з підстав, передбачених частиною третьою статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Згідно наказу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "Дельта Банк" № 813 від 16 вересня 2015 року застосовано наслідки нікчемності до договорів банківського вкладу (депозиту), перелік яких наведено в додатку № 1 до цього наказу, що були укладені між ПАТ "Дельта Банк" та фізичними особами - клієнтами банку після 16 січня 2015 року включно, за якими кошти були зараховані за такими договорами від інших фізичних осіб, та операції за якими призвели до збільшення гарантованої суми відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб.

Листом № 8821/766 від 23 вересня 2015 року повідомлено позивача про нікчемність договору банківського вкладу (депозиту) "Найкращий від Миколая" у гривнях № 007-28551-130215 від 13 лютого 2015 року, згідно до пункту 7 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Дельта Банк" вказує на те, що суд апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки тому, що договір банківського вкладу № 007-28551-130215 від 13 лютого 2015 року є нікчемним на дату розгляду цього позову, позивачем не визнано в судовому порядку його дійсність, що відповідно, має наслідком втрату коштами на рахунку позивача статусу вкладу, а позивачем - статусу вкладника, який має право на відшкодування за рахунок Фонду.

У касаційній скарзі Фонд гарантування вкладів фізичних осіб зазначає, що суд апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки тому, що правовою підставою для включення особи до повного переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, є подання Уповноваженою особою Фонду інформації про такого вкладника, відтак, за відсутності поданої про вкладника інформації, у Фонду відсутні правові підстави для його включення до загального реєстру, на що суд апеляційної інстанції не звернув уваги.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Вінницького апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2019 року відповідає не повністю, а викладені у касаційних скаргах доводи скаржників є частково обґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження ФГВФО, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені, зокрема, Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; Закон № 4452-VI (4452-17) ).

Частиною першою статті 3 Закону № 4452-VI визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми, встановленої адміністративною радою Фонду на дату прийняття такого рішення незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000,00 грн. Фонд не відшкодовує кошти: передані банку в довірче управління; за вкладом у розмірі менше 10 гривень; за вкладом, підтвердженим ощадним (депозитним) сертифікатом на пред`явника.

Згідно з положеннями статті 27 Закону № 4452-VI уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Інформація про вкладника в переліку вкладників має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства.

Протягом шести днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах "Урядовий кур`єр", "Голос України" та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 цього Закону.

Отже, Закон № 4452-VI (4452-17) пов`язує можливість реалізації права на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами з настанням таких обставин: 1) прийняття Національним банком України рішення про віднесення відповідного банку до категорії неплатоспроможних (у разі, якщо на дату прийняття такого рішення дія договору банківського вкладу закінчилась) або рішення про відкликання банківської ліцензії; 2) наявність на дату віднесення банку до категорії неплатоспроможних у фізичної особи банківського вкладу за договором, укладеним до вказаної дати; 3) наявність на зазначеному банківському вкладі фізичної особи коштів разом з нарахованими відсотками на суму не менше 10 грн; 4) включення уповноваженою особою Фонду фізичної особи до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми коштів за вкладами, з визначенням конкретної суми відшкодування; 5) затвердження виконавчою дирекцією Фонду реєстрів вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, відповідно до складеного уповноваженою особою Фонду переліку вкладників.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, на дату прийняття Правлінням НБУ постанови від 02 березня 2015 року № 150 "Про віднесення ПАТ "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних" на депозитному рахунку ОСОБА_1, відкритому відповідно до укладеного договору банківського вкладу № 007-28551-130215 від 13 лютого 2015 року, знаходилась сума 190000 гривень.

Кошти на депозитний рахунок позивача були зараховані шляхом перерахування із рахунку іншої фізичної особи у ПАТ "Дельта Банк", що підтверджено випискою з рахунку.

Разом з тим, уповноваженою особою Фонду позивача не було включено до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів ФГВФО.

Відповідно до частини першої статті 34 Закону № 4452-VI Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації в банку на наступний робочий день після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних. Закон № 4452-VI (4452-17) визначає порядок складання уповноваженою особою Фонду переліку вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, а також підстави та умови, за наявності яких відшкодування суми коштів за банківським вкладом фізичним особам за рахунок коштів ФГВФО не здійснюється.

Так, згідно з положеннями статей 37, 38 Закону № 4452-VI Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів шляхом здійснення перевірки вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою статті 38 цього Закону.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, що у повідомленні про нікчемність правочину № 8821/766 від 23 вересня 2015 року Уповноважена особа, як на підставу нікчемності правочину, посилається на пункт 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI, відповідно до якого правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, з підстав укладення банком правочинів (у тому числі договорів), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.

Зі змісту даної норми вбачається, що пункт 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI не може бути застосованим до договору, укладеного між позивачем та ПАТ "Дельта Банк", оскільки на підставі цього договору у позивача не виникло переваг (пільг) стосовно інших кредиторів банку, а також умови цього договору не передбачають обов`язків банку перерахувати кошти або передати майно позивачу.

Відтак, метою пункту 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI є недопущення зменшення активів банку або якості (ліквідності) таких активів на шкоду інших кредиторів, а також захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією щодо застосування пункту 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI, викладеною, зокрема, у постановах Верховного Суду від 10 травня 2018 року у справі № 910/14681/17, від 30 травня 2018 року у справі № 910/23036/16, від 23 жовтня 2018 року у справі № 804/6992/15.

Суд зазначає, що на позивача у цій справі поширюється конституційний принцип "для особи приватного права дозволено все, що не заборонено законом", який закріплений в частині першій статті 19 Конституції України та сформульований наступним чином: правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Тоді, як застосовуючи частину третю статті 38 Закону № 4452-VI,Фонд або його уповноважена особа зобов`язані дотримуватися положень частини другої статті 19 Конституції України відповідно до якої, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Колегія судів також враховує, що право громадянина на власність як важливий атрибут правової держави і демократичного суспільства закріплено в Конституції України (254к/96-ВР) , у якій установлено основні положення щодо власності (статті 13, 41, 142 та 143 Конституції України), закріплено рівність усіх суб`єктів права власності (статті 1 та 13 Конституції України), гарантії права власності та обов`язки власників (статті 13 і 41 Конституції України). Крім того, стаття 41 Конституції України передбачає, що кожен має право володіти, користуватися, розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним.

Поширення на грошові кошти, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника), режиму права власності підтверджується положеннями статей 1058, 1066 ЦК України та статей 8, 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні", відповідно до яких, зокрема, власник рахунку має право у будь-який час розпоряджатися коштами, які перебувають на такому рахунку на умовах та у порядку, встановленому Законом та договором.

Аналогічна позиція була висловлена Пленумом Верховного Суду України в постанові від 03 липня 2015 року № 13 (v0013700-15) .

Відповідно до позиції Конституційного Суду України, сформованої в Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, до обмеження прав належить звуження їх змісту й обсягу, проте сутність змісту основного права не може бути порушена. Крім того, у Рішенні від 22 травня 2018 року № 5-р/2018 Конституційний Суд України зазначив, що обмеження стосовно реалізації конституційних прав не можуть бути свавільними та несправедливими, мають установлюватися виключно Конституцією й законами, переслідувати легітимну мету, бути зумовленими суспільною необхідністю її досягнення, пропорційними й обґрунтованими.

Враховуючи вищенаведене, зміст статті 41 Конституції України поширюється на право вкладника - фізичної особи вимагати отримання відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що відповідачем не доведено, а судом не встановлено наявності правових підстав вважати договір банківського вкладу № 007-28551-130215 від 13 лютого 2015 року нікчемним та, відповідно, застосовувати наслідки нікчемності до даного договору, так само, як не доведено наявність інших правових підстав, визначених Законом № 4452-VI (4452-17) , для невключення ОСОБА_1 до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів ФГВФО, тобто Уповноважена особа Фонду, як суб`єкт владних повноважень та сторона у справі, всупереч вимогам частини другої статті 77 КАС України не довела правомірності своїх дій (рішень) у спірних правовідносинах з позивачем.

Аналогічна правова позиція щодо застосування норм матеріального права при вирішенні адміністративного спору про застосування наслідків нікчемності договорів банківського вкладу, укладених з ПАТ "Дельта Банк", викладена у постанові Верховного Суду від 13 листопада 2018 року у справі № 826/685/16.

Разом з тим, колегія суддів вважає передчасним висновок судів попередніх інстанцій у частині задоволення позовної вимоги про зобов`язання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб включити ОСОБА_1 до Загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ "Дельта Банк" за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Відповідно до правової позиції, що міститься, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 712/10864/16-а, від 05 грудня 2018 року у справі № 826/2211/15, а також Верховним Судом у постановах від 20 грудня 2018 року у справі № 826/722/15, від 17 квітня 2019 року у справі № 808/1713/15, визначено, що оскільки позивача не було включено Уповноваженою особою Фонду до переліку вкладників, то на момент розгляду справи судами у Фонду не було підстав для включення позивача до Загального реєстру вкладників. Фонд здійснює виплату відшкодування коштів вкладникам на підставі отриманого від Уповноваженої особи Фонду переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, однак в ході розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено, що така інформація про позивача не була включена до зазначеного переліку, а тому спірні відносини між позивачем та Фондом на час звернення позивача до суду не виникли, в зв`язку з чим відсутні підстави вважати, що права позивача у цій частині є порушеними.

Відтак, у задоволенні позовної вимоги щодо зобов`язання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб включити ОСОБА_1 до Загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду, слід відмовити.

Відповідно до частини першої статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Зокрема, відповідно до ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини в справі "Золотас проти Греції" стаття 1 Протоколу № 1, яка має за головну мету захистити особу від будь-якого посягання держави на повагу до її майна, може також вимагати позитивних зобов`язань, відповідно до яких держава має вжити певних заходів, необхідних для захисту права власності, зокрема, якщо існує прямий зв`язок між заходом, якого заявник може правомірно очікувати від влади, і ефективним користуванням ним своїм майном (Zolotas v. Greece, заява № 66610/09). Подібний висновок викладений у рішенні Європейського суду з прав людини в справі "Капітал Банк АД проти Болгарії" (Capital Bank AD v. Bulgaria, заява № 49429/99).

У справі "Суханов та Ільченко проти України" Європейський Суд з прав людини зазначив, що за певних обставин "законне сподівання" на отримання "активу" також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (пункт 35, заяви № 68385/10 та № 71378/10).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що касаційні скарги Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" та Фонду гарантування слід задовольнити частково, рішення суду апеляційної інстанцій скасувати у частині зобов`язання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб включити позивача до Загального реєстру вкладників; в іншій частині рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Керуючись статтями 248, 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359, пунктом 4 Перехідних положень КАС України (2747-15) ,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційні скарги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" задовольнити частково.

Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2016 року скасувати у частині зобов`язання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб включити ОСОБА_1 до Загального реєстру вкладників АТ "Дельта Банк", які мають право на відшкодування коштів згідно договору банківського рахунку за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у розмірі 190 000 (сто дев`яносто тисяч) гривень із нарахованими відсотками, та прийняти у цій частині нову постанову про відмову у задоволенні цієї позовної вимоги.