Головуючого: Студенця В.І., суддів: Бондар С.В., Грека Б.М., за участю представників сторін позивача - Яковенко П.А., відповідача - не з'явився, ВДВС - не з'явився, розглянувши касаційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 04.01.2017 та на окрему ухвалу Господарського суду Донецької області від 24.11.2016 у справі № 905/2483/13 за позовом Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" до за участю Комунального підприємства "Макіївтепломережа" Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області про стягнення 5 172 048,08 грн

Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (далі - ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України") звернулась до Господарського суду Донецької області в порядку ст.ст. 119, 120 ГПК України із заявою від 17.11.2016 про поновлення строку для пред'явлення наказу Господарського суду Донецької області від 15.08.2013 № 905/2483/13 до виконання та про видачу дублікату наказу Господарського суду Донецької області від 15.08.2013 № 905/2483/13.

Ухвалою Господарського суду Донецької області (суддя Шилова О.М.) від 24.11.2016 відмовлено у прийнятті заяви ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" про поновлення строку для пред'явлення наказу Господарського суду Донецької області № 905/2483/13 від 15.08.2013 до виконання та відмовлено у задоволенні заяви ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" про видачу дубліката зазначеного наказу.

Господарським судом Донецької області (суддя Шилова О.М.) 24.11.2016 винесено окрему ухвалу, яку надіслано на адреси відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області та Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, а також Міністерству юстиції України до відома.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду (суддя Чернота Л.Ф. - головуючий суддя, судді Зубченко І.В., Скакун О.А.) від 04.01.2017 окрему ухвалу Господарського суду Донецької області від 24.11.2016 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою Донецького апеляційного господарського суду від 04.01.2017 та окремою ухвалою Господарського сулу Донецької області від 24.11.2016, Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області подав касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій порушено норми процесуального права, зокрема ст. 90 ГПК України.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 10.03.2017 касаційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області прийнято до провадження та призначено до розгляду на 22.03.2017.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування норм процесуального права вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Господарським судом Донецької області 24.11.2016 винесено окрему ухвалу, яку надіслано на адреси відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області та Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, а також Міністерству юстиції України до відома.

В резолютивній частині окремої ухвали зазначено, що з метою усунення порушень законності та недоліків в роботі відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, запропоновано вжити необхідні заходи, спрямовані на вдосконалення організації роботи відділу з метою запобігання в майбутньому зазначених в окремій ухвалі порушень, а саме:

1) вживати заходів до сприяння стягувачам у відновленні втрачених у зв"язку з проведенням в Донецькій області АТО виконавчих проваджень шляхом надання підпорядкованими Управлінню ДВС ГТУЮ у Донецькій області органами державної виконавчої служби доваідок про втрату наказів, зміст яких відповідатиме дійсності, а також вимогам ст. 120 Господарського процесуального кодексу України з урахуванням імперативного припису частини другої статті 34 цього кодексу щодо належності доказів;

2) взяти до уваги, що довідка про втрату наказів мають видаватися стягувачам в оригіналах та містити скріплений печаткою органу державної викконавчої служби підпис відповідальної особи;

3) вжити дієвих заходів для виключення в подальшому випадків ухилення органів державної виконавчої служби від документального підтвердження фактів втрати наказів, що перебували на їхньому виконанні, щляхом видачі довідок, зміст яких відповідатиме вимогам господарського процесуального закону;

4) розглянути питання про необхідність поважного ставлення до прав стягувачів у виконавчому провадженні та їх суворого дотримання.

Ухвала суду мотивована тим, що своєю бездіяльністю з видачі довідки належного змісту про втрату наказу № 905/2483/13 від 15.08.2013 відділ ПВР УДВС ГТУЮ у Донецькій області перешкоджає відновленню прав стягувача на виконання судового рішення як складової передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на доступ до суду: остаточне судове рішення у господарській справі № 905/2483/13 не виконується на шкоду ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" через відсутність у стягувача можливості представити суду належний та допустимий доказ втрати наказу відповідно до вимог ст.ст. 33, 34, 120 Господарського процесуального кодексу України.

Зазначене явище має систематичний характер в органах державної виконавчої служби Донецької області, що є неприпустимим з урахуванням взяття на себе державою Україна шляхом ратифікації Конвенції зобов"язання поважати принцип верховенства права.

Також суд, пославшись на пункт 9 частини першої статті 47 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, що діяла на момент прийняття постанови від 07.11.2014 про повернення виконавчого документа стягувачеві) зазначив, що застосувавши наведену норму під час виконання наказу № 905/2483/13 від 15.08.2013 у зв"язку з проведенням на території Донецької області активної фази антитерористичної операції та неможливості проведення подальших виконавчих дій за відсутності встановленої будь - яким законодавчим актом заборони щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також щодо проведення інших дій стосовно боржника, державний виконавець грубо порушив приписи ч.1 ст. 6 названого Закону, ст. 115 Господарського процесуального кодексу України, та ст. 129 Конституції України.

Відповідно до статті 90 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, виявивши при вирішенні господарського спору порушення законності або недоліки в діяльності підприємства, установи, організації, державного чи іншого органу, виносить окрему ухвалу.

Окрема ухвала надсилається відповідним підприємствам, установам, організаціям, державним та іншим органам, посадовим особам, які несуть відповідальність за ухилення від виконання вказівок, що містяться в окремій ухвалі, в порядку та розмірі, передбачених частиною першою статті 119 цього Кодексу.

В пунктах 5.1, 5,3 5,4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011 (v0018600-11) зазначено, що окрема ухвала виноситься господарським судом за наявності умов, передбачених частиною першою статті 90 ГПК - виявлення при вирішенні спору порушень законності або недоліків у діяльності підприємства, установи, організації, державного чи іншого органу (далі - підприємства і організації).

При цьому господарський суд не обмежений колом ні учасників судового процесу у конкретній справі, ані загалом осіб, зазначених у статті 1 ГПК.

В окремій ухвалі має бути зазначено закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його стаття, пункт тощо), вимоги яких порушено, і в чому саме полягає порушення. Просте перерахування допущених порушень без зазначення конкретних норм чинного законодавства або перерахування норм права, порушення яких встановлено у судовому розгляді, є неприпустимим.

Вказівки, що містяться в окремій ухвалі, повинні бути максимально конкретними і реальними для виконання.

При винесенні окремої ухвали слід враховувати, що вказівки стосовно усунення порушень законності чи недоліків у діяльності підприємств і організацій не повинні виходити за межі компетенції господарського суду, тобто господарський суд не вправі давати вказівки щодо виробничих процесів або оперативно-господарської діяльності та визначати, яке стягнення слід накласти на службову особу.

Відповідно до ст. 120 Господарського процесуального кодексу України у разі втрати наказу господарський суд може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред'явлення наказу до виконання.

Про видачу дубліката наказу виноситься ухвала.

До заяви про видачу дубліката наказу мають бути додані:

довідка установи банку, державного виконавця, приватного виконавця чи органу зв'язку про втрату наказу;

при втраті наказу стягувачем - довідка стягувача, підписана керівником чи заступником керівника та головним (старшим) бухгалтером підприємства, організації, що наказ втрачено і до виконання не пред'явлено.

За видачу стягувачу дубліката судового наказу справляється судовий збір у розмірі, встановленому законом.

Виходячи із змісту зазначеної норми права, вона не містить вимог до форми та змісту довідки державного виконавця про втрату наказу, не зобов'язує стягувача або державного виконавця наводити причини втрати наказу. Підставою для видачі наказу є подана заява з документами, які підтверджують факт втрати наказу.

Отже, висновки судів попередніх інстанцій про бездіяльність виконавчої служби щодо видачі довідок належного змісту та про те, що це явище має систематичний характер в органах державної виконавчої служби Донецької області не ґрунтуються на вимогах ст. 120 Господарського процесуального кодексу України.

Також є необгрнутованим висновок суду про порушення державним виконавець ч.1 ст. 6 Закону України "Про виконавче провадження", ст. 115 Господарського процесуального кодексу України та ст. 129 Конституції України під час виконання наказу № 905/2483/13 від 15.08.2013, оскільки відповідно до ст. 121-2 Господарського процесуального кодексу України скарга на рішення, дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби, приватних виконавців щодо виконання судових рішень господарських судів може бути подана стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод і законних інтересів, крім рішень виконавця про відкладення проведення виконавчих дій, які можуть бути оскаржені протягом трьох робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод і законних інтересів.

Зазначеною статтею не передбачено право суду з власної ініціативи давати оцінку рішенням, діям чи бездіяльності органів державної виконавчої служби щодо виконання судових рішень господарських судів.

З огляду на те, що висновки попередніх інстанцій щодо порушення органом виконавчої служби під час виконання наказу № 905/2483/13 не грунтуються на вимогах ст. 115, 120, 121-2 ГПК України, суди попередніх інстанцій дійшли необгрунтованого висновку про наявність правових підстав, передбачених ст. 90 ГПК України для винесення окремої ухвали на адресу органу виконавчої служби.

Відповідно до ст. 111-3 ГПК України ухвали місцевого та апеляційного господарського суду можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених частиною першою статті 106 цього Кодексу.

Касаційні скарги на ухвали місцевого або апеляційного господарських судів розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення місцевого господарського суду, постанови апеляційного господарського суду.

Згідно з ч. 1 ст. 111-10 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що постанова Донецького апеляційного господарського суду від 04.01.2017 та окрема ухвала Господарського суду Донецької області від 24.11.2016 у даній справі підлягають скасуванню.