головуючого суддів Стратієнко Л.В. (доповідач) Вовка І.В. Кондратової І.Д. за участі представників: позивача: відповідача: Максименко Ю.Ф. не з'явився розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу малого приватного підприємства "Фірма "Альфа-М" на рішення та постанову Господарського суду Одеської області від 13 червня 2016 року Одеського апеляційного господарського суду від 26 жовтня 2016 року у справі № 916/940/16 за позовом малого приватного підприємства "Фірма "Альфа-М" до Військової частини А 2171 про стягнення 45 960,49 грн

У квітні 2016 р. позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 45 960,49 грн, з яких 33 745,77 грн - інфляційні втрати, 2 837,48 грн - 3 % річних, 9 377,24 грн - пеня.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 13.06.2016 (суддя - Цісельський О.В.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 26.10.2016 (головуючий - Принцевська Н.М., судді - Діброва Г.І., Лисенко В.А.), позов задоволено частково.

Стягнуто з Військової частини А 2171 на користь малого приватного підприємства "Фірма "Альфа-М" 28 718, 76 грн інфляційних втрат, 2 837,48 грн 3% річних, 2 000,00 грн пені та судовий збір.

В решті позовних вимог відмовлено.

В касаційній скарзі позивач, посилаючись на неповноту встановлення обставин справи при вирішенні спору, порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постановлені у справі судові рішення в частині часткового задоволення позовних вимог в частині інфляційних втрат за період до 29.02.2016 та в частині пені за період з 01.03.2015 до 29.02.2016 та направити справу на новий розгляд.

Заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як встановлено господарськими судами, 21.05.2007 між ВЧ А2171 (замовник) та МПП "Фірма "Альфа-М" (виконавець) було укладено договір № 284 на виконання технічного обслуговування систем зв'язку на ВЗ "Парус" та ВЗ "Весна", згідно з яким замовник передає, а виконавець бере на себе зобов'язання виконати технічне обслуговування систем зв'язку на ВЗ "Парус" та ВЗ "Весна".

Відповідно до п. 3.1. договору сума, на яку укладений цей договір, за кошторисом 284/5 на 2007 рік становить 12 762,67 грн.

Додатковою угодою № 5 від 06.11.2007 до договору № 284 від 21.05.2007 строк дії договору був продовжений на 2008 рік. Також сторонами визначено, що технічне обслуговування виконується за кошторисом 284/6 на суму 12 762,67 грн, сума договору збільшується на 12 762,67 грн.

МПП "Фірма "Альфа-М" свої зобов'язання за договором № 284 на загальну суму 25 525,34 грн виконало, що підтверджується актами виконаного технічного обслуговування № 1/11 від 06.11.2007, № 1/11 від 10.11.2008.

30.07.2010 позивач направив на адресу відповідача претензію № 11/7, в якій просив сплатити 50 897,20 грн в рахунок погашення заборгованості з урахуванням індексу інфляції, 3 % річних, пені та збитків від неодержаного доходу.

У відповіді від 10.09.2010 на претензію відповідач зазначив, що немає можливості сплатити заборгованість у зв'язку з відсутністю фінансування.

10.09.2010 між ВЧ А2171 (сторона 1) та МПП "Фірма "Альфа-М" (сторона 2) було укладено договір № 284-1, згідно з яким сторона 1 зобов'язувалася сплатити заборгованість стороні 2, визнану у відповіді № 1288 від 10.09.2010 на претензію № 11/7 від 30.07.2010 в сумі 35 651,21 грн за технічне обслуговування внутрішніх станцій зв'язку в/ч А2171, в терміни та на умовах, визначених цим договором.

Сторона 1 самостійно, без пред'явлення рахунку від сторони 2, перераховує на поточний рахунок стороні 2 суму боргу, вказану в п. 1.1, не пізніше 31.03.2011 з урахуванням індексу інфляції за період з 30.06.2010 до дня перерахування, якщо за цей період індекс інфляції перевищує 100% та з урахуванням 3% річних за період з 30.06.2010 до дня перерахування згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Сторона 2 відмовляється від примусового стягнення боргу зі сторони 1 з дня набрання чинності згідно з п. 7.1. цього договору та до 31.03.2011 (п. 3.1. договору).

При порушенні строків платежів сторона 1 самостійно нараховує та сплачує одночасно з сумою платежу пеню у розмірі облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу до дня погашення заборгованості від суми простроченого платежу згідно зі ст. 534, 549 та ч. 3 ст. 611 ЦК України (п. 4.1 договору).

Цей договір набуває чинності з моменту його підписання та засвідчення підписів печатками сторін і діє до повного виконання зобов'язань за цим договором.

З моменту набрання чинності зобов'язань за цим договором припиняються (втрачають чинність) зобов'язання сторін, які виникли за актом виконаного технічного обслуговування № 1/11 від 06.11.2007 до договору № 284 від 21.05.2007 та за актом № 1/11 від 10.11.2008 до додаткової угоди № 5 від 06.11.2007 до цього договору за кошторисами, відповідно № 284/5 та № 284/6, згідно з ч. 2 ст. 604 ЦК України (п. п. 7.1, 7.2 договору).

В порушення взятих на себе зобов'язань, ВЧ А 2171, у визначений договором № 284-1 від 10.09.2010 строк, заборгованість не сплатила, у зв'язку з чим позивач звернувся до Господарського суду Одеської області, рішенням якого від 14.07.2014 у справі № 916/1266/14, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 09.09.2014, стягнуто з ВЧ А2171 на користь МПП "Фірма "Альфа-М" 35 651, 21 грн основного боргу, 1 620, 23 інфляційних витрати, 3 211, 54 грн 3% річних та судові витрати.

У зв'язку із неналежним виконання своїх зобов'язань відповідачем, позивач просить стягнути з відповідача 33 745,77 грн інфляційих втрати, 2 837,48 грн 3 % річних, 9 377,24 грн пені.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зокрема, ст. 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому, зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Оскільки чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків, тому висновок судів про наявність правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень ст. 625 ЦК України є обґрунтованим.

Господарські суди, врахувавши судові рішення у справі № 916/1266/14, а також те, що відповідач свої зобов'язання належним чином не виконав та, здійснивши перерахунок 3 % річних, прийшли до правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 2 837,48 грн 3% річних.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір стягуваних санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Схоже правило міститься в ч. 3 ст. 551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Право господарського суду зменшити у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання закріплено в п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України.

Місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, врахувавши надані сторонами докази, суму заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача та в силу того, що зменшення пені є правом господарського суду, правомірно стягнув з відповідача на користь позивача 2 000, 00 грн пені.

Відповідно до вимог ст. 111-7 ГПК України суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку зібраних у справі доказів.

Водночас, неможливо погодитись з висновками суду в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат виходячи з такого.

За ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

За своєю правовою природою індекс інфляції є не періодичним платежем, який нараховується за певний час прострочення, а показником, який характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги за певний період та зміну у зв'язку з цим обсягу купівельної спроможності суми грошового зобов'язання за станом на певний час за весь час прострочення.

Однак, задовольняючи частково позов в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат, господарський суд наведеного вище не врахував, не з'ясував, який саме місяць та рік є в даному випадку базовими для визначення знецінення грошового зобов'язання та не встановив дійсного розміру такого знецінення за весь період прострочення та належної до стягнення з відповідача інфляційної складової (за виключенням інфляційної складової, яка вже була стягнута з відповідача судовим рішенням у справі № 916/1266/14).

Всупереч вимогам ст. ст. 99, 101 ГПК України суд апеляційної інстанції на вказані порушення уваги не звернув та залишив рішення місцевого суду в силі в цій частині, в зв'язку з чим, постановлені у справі судові рішення в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат підлягають скасуванню, а справа в цій частині - передачі на новий розгляд.

При новому розгляді справи в цій частині суду слід врахувати наведене, більш ретельно з'ясувати який саме місяць та рік є в даному випадку базовими для визначення знецінення грошового зобов'язання, належним чином здійснити розрахунок інфляційних втрат, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, враховуючи заявлений позивачем період (у випадку їх задоволення), а також те, що не можуть бути стягнуті з відповідача інфляційні втрати, які вже були стягнуті з відповідача судовими рішення у справі № 916/1266/14, в залежності від встановленого постановити законне і обґрунтоване рішення в цій частині.

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-12 ГПК України, Вищий господарський суд України,

касаційну скаргу малого приватного підприємства "Фірма "Альфа-М" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Одеської області від 13 червня 2016 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 26 жовтня 2016 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат у справі за № 916/940/16 скасувати, а справу в цій частині передати на новий судовий розгляд до суду першої інстанції у іншому складі суду.