головуючого судді Сибіги О.М., суддів Корсака В.А., Швеця В.О. розглянувши матеріали касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 30.11.2016 року у справі господарського суду Запорізької області за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ до Комунального підприємства "Дніпрорудненські теплові мережі", м. Дніпрорудне, Запорізька обл. про стягнення суми

за участю представників

позивача: Сидоренко А.С.,

відповідача: не з'явився

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі за текстом - ПАТ "НАК "Нафтогаз України") звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом до комунального підприємства "Дніпрорудненські теплові мережі" (далі за текстом - КП "Дніпрорудненські теплові мережі") про стягнення 1 613 189, 14 грн., з яких: 979 550, 79 грн. пені, 66 742, 37 грн. 3 % річних та 566 895, 98 грн. інфляційних втрат.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 25.10.2016 року залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 30.11.2016 року позов задоволено частково: присуджено до стягнення з КП "Дніпрорудненські теплові мережі" на користь ПАТ "НАК "Нафтогаз України" 500 000 грн. пені, 64 473, 93 грн. 3 % річних, 537 343, 09 грн. інфляційних втрат та судовий збір; в іншій частині позову відмовлено.

Вищезазначені судові акти мотивовано тим, що відповідач розрахувався за поставлений у спірний період природний газ у повному обсязі, проте з порушенням строків, встановлених Договором, а, отже, відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання; при цьому, судами здійснено перевірку розрахунку заявлених до стягнення сум та встановлено, що позивачем невірно визначено термін прострочення грошового зобов'язання, а тому здійснивши власний перерахунок позовні вимоги задоволено частково; крім того, судами, з урахуванням положень п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України, ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, ст. 233 Господарського кодексу України, встановлено наявність підстав для зменшення розміру заявленої до стягнення пені до 500 000 грн.

Не погоджуючись з судовими актами попередніх інстанцій, ПАТ "НАК "Нафтогаз України" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 25.10.2016 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 30.11.2016 року в частині відмови у стягненні пені у розмірі 479 500, 79 грн. і прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути з відповідача зазначену суму пені.

КП "Дніпрорудненські теплові мережі" відзиву на касаційну скаргу подано не було.

В судовому засіданні представник позивача просив касаційну скаргу задовольнити, рішення господарського суду Запорізької області від 25.10.2016 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 30.11.2016 року - скасувати в частині відмови у стягненні пені у розмірі 479 500, 79 грн. і прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути з відповідача зазначену суму пені.

Відповідача згідно з приписами ст. 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак він не скористався передбаченим процесуальним законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Заслухавши пояснення представника позивача, приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 30.12.2014 року ПАТ "НАК "Нафтогаз України" (продавець) та КП "Дніпрорудненські теплові мережі" (покупець) укладено Договір № 1417/15-БО-13 купівлі-продажу природного газу (далі за текстом - Договір), за умовами п. п. 1.1, 1.2 якого продавець зобов'язався передати у власність покупцю у 2015 році природний газ виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами, організаціями, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити газ на умовах цього Договору.

Згідно з п. 3.3 Договору приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу покупцем у відповідному місці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця.

В п. 3.4 Договору передбачено, що не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, в якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов'язується повернути покупцеві та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

В п. 6.1 Договору сторони погодили, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

У разі невиконання покупцем умов п. 6.1 Договору він зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу (п. 7.2 Договору).

На виконання зазначеного Договору позивач поставив протягом січня - березня, жовтня - грудня 2015 року, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 5 077 831, 19 грн., що підтверджується відповідними актами приймання-передачі природного газу.

Однак, відповідач свої зобов'язання в частині своєчасної оплати вартості отриманого природного газу здійснював з порушенням умов Договору, перераховував кошти несвоєчасно, у зв'язку з чим позивачем здійснено нарахування 3 % річних у розмірі 66 742, 37 грн., інфляційних втрат у розмірі 566 859, 98 грн. та пені у розмірі 979 550, 79 грн.

За таких обставин та враховуючи положення ст. ст. 526, 530, 549, 611, 625 Цивільного кодексу України, ст. 216, ч. 2 ст. 217, ст. 230, ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновків, що порушення умов Договору щодо своєчасної оплати поставленого газу є підставою для нарахування заявлених до стягнення сум, однак, перевіривши розрахунок інфляційних втрат, 3 % річних та пені, судами встановлено, що позивачем невірно визначено початок перебігу строку прострочення виконання зобов'язання, у зв'язку з чим позовні вимоги задоволено частково та присуджено до стягнення 66 742, 37 грн. 3 % річних та 566 895, 98 грн. інфляційних втрат; при цьому, відповідач просив суд зменшити розмір пені на 90 % - до 96 494, 80 грн., однак судом частково задоволено клопотання відповідача та зменшено розмір пені до 500 000 грн.

Разом з тим, судові акти попередніх інстанцій оскаржуються позивачем лише в частині зменшення розміру пені, у зв'язку з чим колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне відзначити наступне.

У випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим в п. 6 ст. 3, ч. 3 ст. 509, ч. ч. 1, 2 ст. 627 Цивільного кодексу України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшувати. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Право суду, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки, який підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, передбачене п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України. При цьому, вказана процесуальна норма застосовується виключно у сукупності з нормами права матеріального, які передбачають можливість зменшення розміру пені, зокрема, ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України і ст. 233 Господарського кодексу України.

Так, за приписами ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Частиною 3 ст. 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Правовий аналіз зазначених приписів свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов та на розсуд суду.

Оскільки пеня є різновидом неустойки, яка має подвійну правову природу: одночасно є засобом забезпечення договірних зобов`язань для стимулювання їх виконання і мірою відповідальності за неналежне виконання зобов`язання (санкцією), як правового наслідку його порушення, вона має компенсаційний характер та її розмір повинен бути відповідним розміру понесених позивачем збитків.

При вирішенні спору судами попередніх інстанцій правомірно взято до уваги, що допущене відповідачем прострочення виконання зобов'язання виникло з об'єктивних причин і, зокрема, за умовами Договору відповідач не є фактичним споживачем природного газу та використовує природний газ виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами, організаціями та населенням, які мають постійну значну заборгованість за спожиту теплову енергію; при цьому, відповідач позбавлений права припиняти постачання теплової енергії на об'єкти споживачів за наявності дебіторської заборгованості; крім того, на момент звернення позивача з даним позовом до суду заборгованість за поставлений природний газ погашено у повному обсязі, а стягнення з відповідача пені, інфляційних втрат та 3 % річних у даному випадку зачіпає не лише майнові інтереси відповідача, а й інтереси інших споживачів теплової енергії - бюджетних установ та населення, що може призвести до збільшення заборгованості відповідача перед позивачем.

Також, судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що заявлена до стягнення сума пені не відповідає наслідкам здійсненого відповідачем правопорушення і позивачем не надано документів на підтвердження понесених ним збитків та інших негативних наслідків, які настали для нього через несвоєчасну оплату поставленого відповідачу газу.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, правомірно скористався своїм правом згідно п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України і зменшив розмір пені до суми 500 000 грн. у зв'язку з наявністю передбачених ст. 233 Господарського кодексу України, ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України підстав для зменшення розміру пені.

Поряд з цим, колегія суддів Вищого господарського суду України відзначає, що доводи НАК "Нафтогаз України", викладені в касаційній скарзі, про те, що судами попередніх інстанцій не враховано його майновий стан при задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру пені, не приймаються судом касаційної інстанції до уваги, оскільки такі доводи скаржника щодо його майнового стану жодною мірою не впливають на оцінку обгрунтованості зменшення розміру пені на підставі п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України і таке зменшення пені не на 90 % як того просив позивач, а до визначеної судом суми, свідчить саме про врахування судами і майнового стану позивача.

З урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що під час розгляду справи господарськими судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм надана вірна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Також, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне відзначити, що доводи ПАТ "НАК "Нафтогаз України", викладені у касаційній скарзі, зводяться до переоцінки наявних у справі доказів, вільного тлумачення правових норм та не спростовують законних і обґрунтованих висновків господарських судів попередніх інстанцій.

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 111-7 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до п. 1 ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових актів не вбачається.