розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційні скарги Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві, Державної фіскальної служби України

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 листопада 2016 року у складі суддів Літвінової А.В., Балась Т.П., Мазур А.С.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2017 року у складі суддів Чаку Є.В., Мєзєнцева Є.І., Коротких А.Ю.

у справі № 826/7958/16

за позовом Приватного підприємства "Донтспрінт"

до Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві, Державної фіскальної служби України

про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В :

26 травня 2016 року Приватне підприємство "Донтспрінт" (далі - Підприємство, платник податків, позивач у справі) звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - податковий орган, відповідач у справі), Державної фіскальної служби України (далі - другий відповідач у справі), в якому просило (з урахуванням уточненого адміністративного позову від 21 червня 2016 року):

- визнати протиправними дії податкового органу щодо розірвання в односторонньому порядку договору про визнання електронних документів від 07 травня 2016 року №1;

- вважати прийнятими та зареєстрованими датою (операційним днем) та часом, коли вони були направлені до ДФС України Підприємством засобами електронного зв`язку для реєстрації в ЄРПН від 17 травня 2016 року №102, яку доставлено для реєстрації в ЄДРПН 20 травня 2016 року, податкову накладну від 23 травня 2016 року №97, яку доставлено для реєстрації в ЄДРПН 23 травня 2016 року;

- вважати прийнятими та зареєстрованими звітну податкову декларацію з податку на додану вартість за травень 2016 року від 01 червня 2016 року, доставлену до ДПС України 01 червня 2016 року; розшифровку податкових зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (Д5) за травень 2016 року від 01 червня 2016 року, доставлену до ДПС України - 01 червня 2016 року днем їх фактичного отримання податковим органом - 01 червня 2016 року.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 листопада 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2017 року, позов задоволено в повному обсязі.

Судові рішення мотивовані неправомірністю дій відповідачів щодо відмови у прийнятті податкової звітності позивача з податку на додану вартість у зв`язку з безпідставним розірванням в односторонньому порядку договору про визнання електронних документів.

У травні 2017 року другий відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалите нове, яким у задоволені позову відмовити у повному обсязі.

У липні 2017 року перший відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалите нове, яким у задоволені позову відмовити у повному обсязі. Доводи касаційної скарги дослівно повторюють доводи апеляційної скарги.

Відзиви на касаційні скарги відповідачів від Підприємства до Верховного Суду не надходили, що не перешкоджає перегляду судових рішень.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Касаційний розгляд справи здійснюється в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд, переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційних скарг та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційних скарг.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону рішення судів попередніх інстанцій відповідають.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що між Приватним підприємством "Донтспрінт" та Державною податковою інспекцією в Оболонському районі Головного управління ДФС у місті Києві укладено договір про визнання електронних документів від 07 травня 2016 року №1, предметом якого є визнання податкових документів (податкової звітності, реєстрів отриманих та виданих податкових накладних з податку на додану вартість та інших звітних податкових документів), поданих платником податків в електронному вигляді із застосуванням електронного цифрового підпису до органу ДПС засобами телекомунікаційного зв`язку або на електронних носіях, як оригіналу.

На виконання умов вказаного договору Підприємством засобами електронного зв`язку 01 червня 2016 року направлено податкову декларацію з податку на додану вартість за травень 2016 року та розшифровку податкових зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (Д5) за травень 2016 року, яку не було прийнято із зазначенням можливого розірвання договору про визнання електронної звітності, про що свідчить наявна у матеріалах справи копія квитанції №1.

Підприємством засобами електронного зв`язку направлено податкові накладні від 17 травня 2016 року №102 (направлено 20 травня 2016 року) та від 23 травня 2016 року №97 (направлено 23 травня 2016 року), які не були прийняті з аналогічних підстав, про що свідчать наявні у матеріалах справи копії квитанцій №1.

Вважаючи дії з розірвання договору та неприйняття вказаної податкової звітності протиправними, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з позовом до суду.

Відповідно до частин першої та другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

При вирішенні питання щодо правильності застосування судам попередніх інстанцій норм матеріального права до спірних правовідносин, Суд виходить з наступного.

Загальні принципи організації інформаційного обміну під час подання платниками податків податкової звітності до органів державної податкової служби України в електронній формі із використанням електронного цифрового підпису визначає Інструкція з підготовки і подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв`язку, затверджена Наказом Державної податкової адміністрації України № 233 від 10 квітня 2008 року (z0320-08) (Інструкція № 233).

За положеннями цієї Інструкції законодавчо обґрунтованими підставами для розірвання договору про визнання електронних документів органом ДПС в односторонньому порядку є 1) ненадання платником податків нового посиленого сертифіката (сертифікатів) відкритого ключа замість скасованих; або 2) зміна платником податків місця реєстрації.

Як встановили суди попередніх інстанцій, підставою для розірвання в односторонньому порядку договору про визнання електронних документів № 1 від 07 травня 2016 року, слугувало те, що 19 травня 2016 року до першого відповідача надійшла від першого заступника начальника державної податкової інспекції в Оболонському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві службова записка № 30/26/54-21, в якій зазначено, що при проведенні заходів щодо встановлення місцезнаходження Приватного підприємства "Донтспрінт" місцезнаходження останнього не встановлено, а 01 червня 2016 року на адресу позивача направлено запит № 6644/26-54-12-01-29 про надання письмових пояснень та їх документального підтвердження, який повернувся на адресу відповідача 1 з відміткою "не зазначено номеру квартири".

Згідно з пунктом 45.2 статті 45 Податкового кодексу України, податковою адресою юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) є місцезнаходження такої юридичної особи, відомості про що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Частиною 1 статті 16, частинами 1, 3 статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру.

Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Суд зазначає, що належним доказом зміни юридичною особою місцезнаходження є дані з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Судами попередніх інстанцій досліджені витяги з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, станом на 19 травня 2016 року, тобто станом на момент складання службової записки про не встановлення місцезнаходження позивача, з яких вбачається, що місцезнаходженням Підприємства визначено місто Київ, вулиця Героїв Дніпра, 38, що відповідає адресі останнього, зазначеній у договорі про визнання електронних документів № 1 від 07 травня 2016 року.

Суди попередніх інстанцій, надаючи оцінку спірним правовідносинам, звернулись до положень розділу ХІІ Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 1588 від 09 грудня 2011 року (далі - Порядок № 1588), якими врегульовано питання встановлення місцезнаходження (місця проживання) платників податків, та за результатами їх аналізу зазначили, що будь-яких доказів на підтвердження дотримання першим відповідачем передбаченої Порядком № 1588 процедури не надано (доказів проведення роботи з з`ясування фактичного місця розташування (місцезнаходження, місця проживання) платника податків, відповідальних та пов`язаних осіб).

Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що у першого відповідача відсутні законодавчо мотивовані підстави для розірвання в односторонньому порядку договору про визнання електронних документів № 1 від 07 травня 2016 року.

Судами попередніх інстанцій також проаналізовано положення пунктів 48.1, 48.3, 48.7 статті 48, пункту 49.3 статті 49 Податкового кодексу України, здійснено висновок про те, що перелік підстав для відмови контролюючого органу від прийняття податкової декларації, визначений положеннями цих норм кодексу, є вичерпним, а, відтак, неприйняття податкової декларації з інших підстав податковим законодавством не передбачено, а тому забороняється.

Вирішуючи вимоги щодо дій про не реєстрацію (не прийняття) податкових накладних, суди попередніх інстанцій обґрунтовано висновувалися на аналізі положень підпункту 14.1.60 пункту 14.1 статті 14, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, якими врегульований порядок складання та реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку.

Оскільки підставою неприйняття податкових накладних також став факт безпідставного розірвання першим відповідачем в односторонньому порядку договору про визнання електронних документів № 1 від 07 травня 2016 року, Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що такі документи необхідно вважати прийнятими відповідачами саме у день їх фактичного надходження.

З урахуванням зазначеного, Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що порушення прав та законних інтересів позивача допущено саме з боку відповідачів.

Доводи касаційних скарг відповідачів зводяться виключно до повторення доводів апеляційних скарг, яким надано оцінку судом апеляційної інстанції, при цьому порушень норм процесуального права, які б вплинули або змінили цю оцінку, податковими органами не зазначено.

Суд визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційні скарги залишаються без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційні скарги Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві, Державної фіскальної служби України залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 листопада 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2017 року у справі № 826/7958/16 залишити без змін.