головуючого судді Кондратової І.Д. (доповідач), судді Вовка І.В., судді Стратієнко Л.В., за участю представників сторін: від позивача Євтушенка О.В., від відповідача Панчишиної А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нордон" на рішення Господарського суду Київської області від 09.03.2016 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.06.2016 року у справі № 911/2950/15 Господарського суду Київської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства "Поліпром" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нордон" про стягнення 60180,96 грн

У липні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю науково-виробниче підприємство "Поліпром" (надалі - позивач, ТОВ НВП "Поліпром") звернулось до Господарського суду Київської області з позовом (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 26.01.2016 року) про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Нордон" (надалі - відповідач, ТОВ "Нордон") 29511,96 грн основного боргу, а також 28824,04 грн інфляційних втрат, 1844,69 грн 3% річних, нарахованих за порушення строків виконання грошового зобов'язання.

Позов обґрунтований неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки № 101-146-ДА14/861 від 30.04.2014 року (надалі - договір) в частині оплати отриманого товару.

Відповідач позовні вимоги не визнає і вказує, що строк оплати вартості поставленого за спірним договором товару ще не настав, оскільки у п. 3.2 договору сторони погодили, що покупець оплачує постачальнику лише товар, який був проданий, а згідно з п. 2.13 договору покупець має право повернути постачальникові товар, який не був реалізований протягом 30 календарних днів. ТОВ "Нордон" скористалось цим правом і у листі № 118 від 26.08.2015 року повідомило ТОВ НВП "Поліпром" про необхідність оформлення повернення нереалізованого товару, проте останнє в порушення умов п. 2.13 договору у семиденний строк не забрало нереалізований товар і не оформило коригуючи накладні. Відповідно до відомості від 27.08.2015 року (надіслана позивачу рекомендованим листом від 28.08.2015 року) сума залишків товару становить 29511,96 грн. Крім того, відповідач вказав, що у постанові Вищого господарського суду України від 15.12.2015 року у цій справі зазначено, що покупець зобов'язаний здійснити оплату товару у семиденний строк з моменту пред'явлення вимоги відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України (435-15) ). Оскільки позивач не звертався до нього з такою вимогою, відповідач вважає, що строк оплати не настав.

Рішенням Господарського суду Київської області від 01.09.2015 року у справі № 911/2950/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.10.2015 року, позов було задоволено частково.

Постановою Вищого господарського суду України від 15.12.2015 року судові рішення місцевого та апеляційного господарських судів скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

За результатами нового розгляду рішенням Господарського суду Київської області від 09.03.2016 року (суддя Шевчук Н.Г.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.06.2016 року (колегія суддів у складі: головуючого судді Сітайло Л.Г., суддів: Баранця О.М. Калатай Н.Ф.), позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 29511,96 грн основної заборгованості та 1223,02 грн судового збору. В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з ухваленими у справі рішенням Господарського суду Київської області від 09.03.2016 року та постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.06.2016 року у справі № 911/2950/15, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій їх просить скасувати, а справу № 911/2950/15 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач вказує, що внаслідок неправильного застосування норм ст. 56 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України (1798-12) ), ч. 2 ст. 530 ЦК України та порушення ст. 692 ЦК України суди дійшли помилкового висновку, що у договорі не погодили строк оплати поставленого товару, і копія поданої позовної заяви, може вважатися вимогою позивача про оплату товару, отриманого за договором.

У додаткових поясненнях до касаційної скарги, відповідач зазначає, що суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що позивач в порушення вимог ст. 33 ГПК України не надав жодних належних доказів на підтвердження факту реалізації товару третім особам. Крім того, ТОВ "Нордон" вказує, що висновки судів не відповідають викладеному у постанові Вищого господарського суду України від 13.07.2016 року № 911/4620/15 висновку щодо застосування ч. 1 ст. 692 ЦК України в подібних правовідносинах. Так суд касаційної інстанції зазначив, що за умовами договору отримання продавцем плати за товар сторони поставили у залежність від його реалізації покупцем, тим самим встановили інший строк оплати товару, аніж передбачений імперативними приписами ч. 1 ст. 692 ЦК України.

У відзиві на касаційну скаргу ТОВ НВП "Поліпром" просить ухвалені у справі судові рішення в частині задоволення позову залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, посилаючись на те, що суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність у відповідача обов'язку оплатити товар, оскільки виходячи зі змісту п. 3.2, п. 2.13 договору якщо товар не реалізується протягом 30 календарних днів і покупець не повертає товар, останній набуває право власності на товар. Позивач зазначив, що висновки судів відповідають висновкам, викладеним у постановах Вищого господарського суду України від 21.06.2016 року № 910/26931/15 та від 04.08.2015 року у справі № 910/2083/15-г, а скаржник помилково пов'язує строк виконання грошового зобов'язання з моментом пред'явлення вимоги, посилаючись на ч. 2 ст. 530 ЦК України. Крім того, у відзиві на касаційну скаргу позивач просив скасувати судові рішення в частині відмови у стягненні 2882404 грн інфляційних втрат, 1844,69 грн 3% річних та прийняти в цій частині нове рішення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників сторін, перевіривши згідно ч. 2 ст. 111-5, ч. 1 ст. 111-7 ГПК України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, а також правильності застосування та дотримання судами попередніх інстанцій норм процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд України вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав.

У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що 30.04.2014 року між ТОВ НВП "Поліпром", як постачальником, і ТОВ "Нордон", як покупцем, укладено договір поставки, відповідно до п. 1.1 якого, постачальник зобов'язався поставити товар за замовленням покупця, а покупець прийняти його, відповідно до накладних та протоколу узгодження цін, що є невід'ємною частиною договору та оплатити товар у строки, зазначені в п. 3.2., а саме: за цінами, зазначеними у накладних, один раз на тиждень, за проданий товар.

Суди встановили, що на виконання договору позивач за видатковими накладними (т. 1, а.с. 24-44) поставив відповідачу товар, на загальну суму 130820,16 грн, проте відповідач свої зобов'язання за договором виконав лише частково, сплатив за отриманий товар 95818,26 грн, а також повернув позивачу товару на суму 5489,94 грн, що підтверджено накладними на повернення. Станом на 26.01.2016 року залишок поставленого позивачем і неоплаченого відповідачем товару становить 29511,96 грн.

Скасовуючи судові рішення і направляючи справу на новий судовий розгляд, касаційний суд у постанові від 15.12.2015 року зазначив про необхідність встановлення судами конкретного строку виникнення у відповідача грошового зобов'язання та, відповідно, строку, з якого у позивача виникає право нарахування 3% річних та інфляційних втрат. При цьому, суд зазначив, що в контексті п.п. 2.13, 3.2 договору, право постачальника вимагати оплати переданого товару виникає не з наступного дня після прийняття товару покупцем, а з перебігом наданого йому 30-ти денного строку на реалізацію отриманого товару.

При новому розгляді справи ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що у договорі сторони не визначили конкретної дати чи строку, з настанням якого у відповідача виникає обов'язок з оплати товару, тому відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України, ч. 1 ст. 692 ЦК України відповідач зобов'язаний оплатити вартість поставленого товару на суму 29511,96 грн у семиденний строк з дня пред'явлення вимоги (позову у справі), право на яку у нього виникло зі спливом 30-ти денного строку, наданого покупцю на реалізацію отриманого товару. Оскільки у матеріалах справи відсутні докази пред'явлення вимоги до моменту подачі позову у цій справі, і відповідно відсутнє прострочення відповідачем оплати товару суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Беручи до уваги положення п.п. 2.13, 3.2 договору, а також вказівки, які були викладені у постанові суду касаційної інстанції від 15.12.2015 року, Вищий господарський суд України вважає, що суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що у цьому випадку у постачальника право вимагати оплати переданого товару виникає не з наступного дня після прийняття товару покупцем, а із спливом 30-ти денного строку, оскільки у п. 2.13 договору сторони передбачили можливість повернення нереалізованого товару у цей строк. Суд касаційної інстанції зауважує, що у такому випадку, після спливу 30-ти денного строку товар, переданий покупцю, вважається проданим, якщо інше не встановлено судом, і відповідно згідно з п. 3.2 договору таким, що підлягає оплаті.

Відповідно до ч. 4 ст. 14 ЦК України особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.

Отже, покупець для звільнення себе від обов'язку оплатити товар, який перебуває у нього на реалізації понад 30 днів, відповідно до вимог ст. ст. 32, 33 ГПК України повинен довести, що товар не був проданий та був повернутий постачальнику у порядку, встановленому договором, або довести, що ним були здійснені всі необхідні для цього дії, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 612 ЦК України прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Ухвалюючи рішення про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 29511,96 грн, суди попередніх інстанцій правильно зазначали, що "умови договору не містять ні граничного строку, протягом якого поставлений товар міг би бути реалізований покупцем, ані граничної дати, з настанням якої переданий, втім не реалізований, товар підлягав би поверненню постачальнику", тобто дійшли правильного висновку, що поставлений постачальником товар міг бути повернутий у будь-який момент після закінчення 30 денного строку з моменту його поставки. Водночас, суди безпідставно не врахували, що відповідно до ч. 4 ст. 14 ЦК України повернення товару є підставою для звільнення покупця від обов'язку для оплати цього товару, та помилково не застосували до спірних правовідносин норми ч. 4 ст. 612 ЦК України, а також ч. 2 ст. 613 ЦК України, яка встановлює, що якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора. З матеріалів справи вбачається і це встановили суди при здійсненні первісного розгляду справи, що у серпні 2015 року відповідач звертався до позивача з заявою про повернення залишків нереалізованого товару. Відповідно до відомості від 27.08.2015 року (надіслана позивачу рекомендованим листом від 28.08.2015 року) сума залишків товару становить 29511,96 грн. Згідно з п. 2.13 договору позивач зобов'язаний був у 7 денний строк забрати цей товар та у 5 денний строк оформити накладні. Судами не встановлено і матеріали справи не містять докази вчинення позивачем всіх необхідних дій для забезпечення оформлення процедури повернення товару, на якому наполягає покупець. Невчинення позивачем цих дій спричинило неможливість оформлення належним чином (шляхом підписання накладної) повернення товару на суму 29511,96 грн. Відтак, висновки судів про наявність у відповідача обов'язку сплатити вартість цього товару не відповідають вимогам ч. 4 ст. 14, ч. 4 ст. 612, ч. 2 ст. 613 ЦК України.

Посилання ТОВ НВП "Поліпром" у відзиві на касаційної скаргу на постанову від 21.06.2016 року № 910/26931/15, у якій суд касаційної інстанції дійшов висновку, що строк оплати за товар визначається протягом 30 календарних днів з моменту поставки товару, Вищий господарський суд України відхиляє, оскільки такого висновку суд дійшов, виходячи з тієї обставини, що матеріали справи не містять доказів повідомлення покупцем продавця про повернення товару. Водночас, у цій справі такі докази у справі є, отже рішення у справі № 910/26931/15 постановлене за інших фактичних обставин. Посилання на постанову від 04.08.2015 року у справі № 910/2083/15-г суд касаційної інстанції також відхиляє, оскільки у цій справі суд виходив із того, що у п. 6.1 договору встановлений строк для оплати товару (14 календарних днів), отже договором передбачено подію яка неминуче має настати та із настанням якої зобов'язання підлягає виконанню, у зв'язку з цим суд дійшов висновку, що договір є оплатним і обов'язок відповідача оплатити придбаний за договором товар виникає незалежно від факту його реалізації. При цьому, суд також зауважив, що відповідачем не доведено, що отриманий ним товар ще не реалізований. Отже, обставини справи, що розглядається, відмінні від обставин, встановлених у справах, на рішення в яких посилається заявник.

Вимоги позивача, викладені у відзиві на касаційну скаргу про скасування судових рішень в частині відмови у стягненні 28824,04 грн інфляційних втрат, 1844,69 грн 3% річних та прийняття в цій частині нового рішення про задоволення позову, суд касаційної інстанції не бере до уваги, оскільки відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 111 ГПК України вимоги особи, що подала скаргу, із зазначенням суті порушення або неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права зазначаються у касаційній скарзі, не у відзиві на касаційну скаргу. Позивач своїм правом не скористався, касаційну скаргу на судові рішення в цій частині не подав. Суд касаційної інстанції, на відміну від суду апеляційної інстанції, відповідно до вимог ст.ст. 111, 111-5, 111-7 ГПК України не здійснює повторний розгляд справи, а лише перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах вимог касаційної скарги.

Таким чином, зважаючи на те, що судом касаційної інстанції встановлено, що фактичні обставини, які входять до предмета доказування у цій справі, з'ясовані судом першої або апеляційної інстанції з достатньою повнотою, однак допущено помилки у застосуванні норм матеріального права, у зв'язку з чим висновки суду першої і апеляційної інстанції правових підстав для стягнення з відповідача 29511,96 грн суми боргу не відповідають цим обставинам, Вищий господарський суд України вважає можливим не передавати справу на новий судовий розгляд в цій частині та постановити про скасування прийнятих судових рішень з прийняттям нового рішення про відмову в позові відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 111-9, ч. 1 ст. 111-10 ГПК України. В частині відмови у задоволенні позову суд касаційної інстанції не встановив порушення чи неправильного застосування нижчими судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим в цій частині судові рішення відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 111-9 ГПК України залишаються без змін.

Згідно із п. 11 ч. 2 ст. 111-11 ГПК України у постанові має бути зазначено новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.

Відповідно до ст. 49 ГПК України витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 49, 111-5, 111-7, п.п. 1 та 2 ст. 111-9, ч. 1 ст. 111-10, ст. 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нордон" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Київської області від 09.03.2016 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.06.2016 року у справі № 911/2950/15 скасувати в частині задоволення позовних вимог про стягнення 29511,96 грн та 1223,02 грн судового збору.

Прийняти в цій частині нове рішення.

В позові відмовити.

У решті рішення та постанову залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства "Поліпром" (49000, Дніпропетровська обл., м. Дніпропетровськ, вул. Комсомольська, буд. 5, код 19155069) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Нордон" (07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Київська, буд. 316/2, код 39117799) 2003,65 грн у рахунок відшкодування судового збору, сплаченого відповідачем за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Київської області від 01.09.2015 року; 2192,40 грн у рахунок відшкодування судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги на постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.10.2015 року; 2003,65 грн у рахунок відшкодування судового збору, сплаченого відповідачем за подання апеляційної скарги на рішення Київської області від 09.03.2016 року; 2192,40 грн у рахунок відшкодування судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги на постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.06.2016 року.