розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Полтавського навчально-курсового комбінату агропромислового комплексу на ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 16 січня 2016 року у справі №2/10 за позовом Центру бойової підготовки Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області до Полтавської міської ради, треті особи: Міністерство внутрішніх справ України, Полтавський навчально-курсовий комбінат Державного департаменту продовольства, про визнання права власності, -

Рішенням господарського суду Полтавської області від 25 грудня 2008 року у справі №2/10 задоволено позов Центру бойової підготовки Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області до Полтавської міської ради, за участю третіх осіб: Міністерства внутрішніх справ України, Полтавського навчально-курсового комбінату Державного департаменту продовольства, про визнання права оперативного управління на державне майно. Визнано за позивачем право повного оперативного управління на майно, що належить державі в особі Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області і розташоване за адресою: м. Полтава, пров. Волочаївський, 2-а та відповідно до технічного паспорту КП "Інвентаризатор" №19869 складається з: гуртожитку (А-5), теплогенераторної (Б-1), вбиральні (В-1), адмінбудівлі - перший поверх (Г-2), навчального полігону (Д), огорожі (№1, 2), хвіртки (№3, 4), воріт (№5) і по пров. Волочаївський, 2 та складається з: напівпідвальної частини чотирьохповерхового гуртожитку (В-2), трьох боксів гаражів (Ч-1). Стягнуто з відповідача на користь позивача 85 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

29 грудня 2015 року Полтавський навчально-курсовий комбінат агропромислового комплексу звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення господарського суду Полтавської області від 25 грудня 2008 року, в якій просив відновити пропущений строк на оскарження рішення суду, скасувати його та прийняти нове, яким у позові відмовити.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 16 січня 2016 року відмовлено Полтавському навчально-курсовому комбінату агропромислового комплексу у задоволенні клопотання про поновлення пропущеного строку, повернуто апеляційну скаргу на рішення господарського суду Полтавської області від 25 грудня 2008 року заявнику на підставі п. 4 ч. 1 ст. 97 Господарського процесуального кодексу України.

У касаційній скарзі Полтавський навчально-курсовий комбінат агропромислового комплексу, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 16 січня 2016 року скасувати, справу направити до цього ж суду для розгляду апеляційної скарги.

Заслухавши пояснення представника Полтавського навчально-курсового комбінату агропромислового комплексу, яка підтримала доводи касаційної скарги, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що апеляційний господарський суд, відмовляючи у поновленні строку на апеляційне оскарження та повертаючи апеляційну скаргу з доданими до неї документами, виходив з того, що оскільки оскаржуване Полтавським навчально-курсовим комбінатом агропромислового комплексу рішення прийнято судом першої інстанції 25 грудня 2008 року, тобто до набрання чинності Законом України "Про судоустрій і статус суддів" № 2453-VI від 7 липня 2010 року (2453-17) , то оскаржуватись в апеляційному порядку воно повинно протягом строків, що діяли до набрання чинності цим Законом, тобто за правилами ст. 93 ГПК України, у редакції дійсній на час винесення рішення, частиною другою якої було визначено, що відновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги (подання) можливе протягом трьох місяців з дня прийняття рішення місцевим господарським судом.

Встановивши, що Полтавський навчально-курсовий комбінат агропромислового комплексу був залучений до участі у справі №2/10, повідомлявся та був обізнаний про дати судових засідань у справі, однак своїм правом на участь не скористався, отримував копії як оскаржуваного ним рішення, так і інші процесуальні документи, які приймались судом при здійсненні виконавчих дій у цій справі, однак апеляційну скаргу подав лише 29 грудня 2015 року, тобто після закінчення тримісячного (присічного) строку на оскарження рішення господарського суду Полтавської області від 25 грудня 2008 року, суд другої інстанції відмовив у задоволенні клопотання про відновлення строку на апеляційне оскарження та повернув апеляційну скаргу заявнику на підставі п. 4 ч. 1 ст. 97 ГПК України.

Такі висновки суду апеляційної інстанції є правильними з огляду на наступне.

Абзацом 7 пункту 2 розділу XIII "Прикінцеві положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року №2453-VI (2453-17) (в редакції, що діяла на момент прийняття Закону), було встановлено, що судові рішення, прийняті судами першої інстанції до набрання чинності цим Законом, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цим Законом.

З огляду на те, що рішення господарського суду, яке оскаржує в апеляційному порядку Полтавський навчально-курсовий комбінат агропромислового комплексу, прийняте 25 грудня 2008 року, апеляційний господарський суд при дослідженні апеляційної скарги та доданих до неї документів, правильно керувався положеннями ГПК України (1798-12) у редакції, яка діяла на момент прийняття рішення.

Відповідно до ст. 93 ГПК України, у чинній на той час редакції, апеляційна скарга подається, а апеляційне подання вноситься, протягом десяти днів з дня прийняття рішення місцевим господарським судом, а у разі якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення - з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу. Відновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги (подання) можливе протягом трьох місяців з дня прийняття рішення місцевим господарським судом.

Зі змісту частини 2 вказаної статті вбачається, що подання апеляційної скарги (апеляційного подання) після закінчення установленого нею тримісячного строку виключає перегляд судових рішень місцевого господарського суду в апеляційному порядку, оскільки визначений строк є присічним, про що правильно вказано в оскаржуваній ухвалі апеляційного господарського суду.

Виключенням із цього правила, при апеляційному оскарженні прийнятих до набрання чинності Законом України "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) судових рішень місцевих господарських судів, є апеляційні скарги осіб, які не брали участі у справі і стосовно яких господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, оскільки цим особам Господарським процесуальним кодексом України (1798-12) до набрання чинності названим Законом не надавалося право апеляційного оскарження судових рішень і щодо них не застосовувався присічним тримісячний строк подання апеляційної скарги.

При цьому, наявність або відсутність підстав для задоволення заяви про відновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги визначається за правилами частини 1 ст. 53 ГПК України, за приписами якої господарський суд може відновити пропущений процесуальний строк за заявою сторони чи з своєї ініціативи, якщо визнає причину пропуску процесуального строку поважною. Поважними визнаються такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальних дій. При цьому, Господарський процесуальний кодекс України (1798-12) не пов'язує право суду відновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку, тобто у кожному випадку суд з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінює доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його відновлення та робить мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.

Зазначені третьою особою-2 підстави пропуску строку оскарження рішення місцевого господарського суду, а саме, те, що представник апелянта не був присутнім у судових засіданнях при розгляді справи, про прийняття оскаржуваного рішення дізнався лише 15 грудня 2015 року після ознайомлення з матеріалами справи, в той час, як з 21 січня 2015 року на Полтавському навчально-курсовому комбінаті агропромислового комплексу призначено нове керівництво, яким розпочато роботу щодо оформлення правовстановлюючих документів на спірні приміщення, господарський суд апеляційної інстанції правильно не визнав поважними в розумінні ст. 53 ГПК України, оскільки такі доводи спростовані матеріалами справи, з яких вбачається, що скаржник є третьою особою у справі, неодноразово повідомлявся про дату, час та місце розгляду справи, однак таким правом не скористався, пояснень, щодо неможливості прийняття участі у судових засіданнях суду не надавав, копію рішення отримав вчасно, і крім того, в подальшому протягом 2010 та 2013 років отримував процесуальні документи у даній справі, однак з матеріалами справи не ознайомлювався, рішення після його отримання у встановлений процесуальним законодавством строк не оскаржував, а зміна керівництва у січні 2015 року не є об'єктивно непереборною обставиною, яка не залежить від волевиявлення сторони та пов'язана з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальних дій.

Апеляційний господарський суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для поновлення Полтавському навчально-курсовому комбінату агропромислового комплексу строку на апеляційне оскарження рішення місцевого господарського суду від 25 грудня 2008 року у справі №2/10, і повернення апеляційної скарги заявнику з підстав передбачених п. 4 ч. 1 ст. 97 ГПК України, відповідно до вимог якої апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається апеляційним господарським судом, якщо скаргу подано після закінчення строку, встановленого для її подання.

Таким чином, доводи касаційної скарги щодо порушення апеляційним господарським судом норм процесуального права ґрунтуються на неправильному розумінні та тлумаченні скаржником положень норм права, а інші твердження, зазначені в касаційній скарзі, зводяться до оцінки наявних у справі доказів, встановлення та переоцінка яких, в силу вимог ст. 111-7 ГПК України, не входить до компетенції суду касаційної інстанції.