У липні 2012 року Корпорація "Укртрансжилбуд" (далі - позивач, Корпорація) звернулася до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області (далі - відповідач, ДПІ у м. Івано-Франківську ГУ Міндоходів в Івано-Франківській області), в якому, з урахування уточнених позовних вимог, просив визнати нечинними податкові повідомлення-рішення від 20.06.2012 № 0000292203 та № 0000302203; від 21.08.2012 № 0000662203, № 0000672203, № 0000682203.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05.12.2012, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.06.2014р., позов задоволено: скасовані податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області від 20.06.2012 № 0000292203 та № 0000302203; від 21.08.2012 № 0000662203, № 0000672203, № 0000682203.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 13.12.2017 змінено постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05.12.2012 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.06.2014, позов задоволено частково: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області від 20.06.2012 № 0000292203 та № 0000302203 повністю, податкове повідомлення-рішення від 21.08.2012 № 0000662203 у частині збільшення суми грошового зобов'язання із податку на прибуток в сумі 297354,00 грн. за основним платежем. У задоволення решти позовних вимог відмовлено.

Корпорація "Укртрансжилбуд" звернулася до Верховного Суду України з заявою про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 13.12.2017 у справі № 2а-1929/12/0970 за позовом Корпорації "Укртрансжилбуд" до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень з підстав, передбачених пунктами 1,5 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

У заяві позивач просить скасувати постанову Вищого адміністративного суду України від 13.12.2017 в частині скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій та залишити в силі постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05.12.2012 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.06.2014.

У зв'язку з припиненням своєї діяльності Верховним Судом України, згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.01.2018 для розгляду даної справи визначено колегію суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді у складі: Васильєвої І.А. (суддя-доповідач), Пасічник С.С., Юрченко В.П.

Ухвалою Верховного Суду від 15.03.2018 відкрито провадження у справі № 2а-1929/12/0970 за позовом Корпорації "Укртрансжилбуд" до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень для перегляду постанови Вищого адміністративного суду України від 13.12.2017.

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

За правилами пункту 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України одним із мотивів перегляду Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а пунктом 5 частини першої вказаної статті передбачено, що таким мотивом є невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Ухвалення різних за змістом судових рішень матиме місце в разі, коли суд (суди) касаційної інстанції при розгляді двох чи більше справ за тотожних предметів спору, підстав позову та за аналогічних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог.

В якості підстав для перегляду судового рішення за пунктом першим частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, позивач посилається на неоднакове застосування Вищим адміністративним судом України, як судом касаційної інстанції, одних і тих самих норм матеріального права, а саме положень пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

На підтвердження зазначеного надає копії судових рішень цього ж суду від 18.05.2016 у справі №2а-3716/11/2670 (к/800/10444/13, від 20.04.2016 у справі № 10794/11/2070 (К/800/27308/15), від 07.09.2015 у справі № 2а-4204/11/2670 (К/9991/16097/12), від 14.09.2015 у справі № 2а-6269/2670 (К/9991/64735/12), від 21.09.2015 у справі № 2-а-13913/11/2670 (К/9991/56682/12), від 18.11.2015 у справі №813/5257/13-а (К/800/14124/15), прийнятих за подібних обставин та предмета спору.

В якості підстави про перегляд за пунктом п'ятим частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України позивачем надано копію судового рішення Верховного Суду України від 26.04.2016 (справа № 2а-4201/112670), правовій позиції якого, на думку заявника, не відповідає судове рішення про перегляд якого він просить.

Суди попередніх інстанцій установили, що фактичною підставою для збільшення у податковому обліку суми грошового зобов'язання із податку на прибуток, ПДВ, зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток, розміру від'ємного значення суми ПДВ та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки 09.07.2012 № 6024/22-3/32776178 (документальної планової) по взаємовідносинах позивача з ТОВ "С.Дж.Р.Груп".

За висновками акту від 09.07.2012 позивач порушив норми пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3, пункту 5.9 ст. 5, підпунктів 7.4.1, 7,4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" ( Закон № 168/97-ВР (168/97-ВР) ), підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пунктів 138.4, 138.6 ст. 138 Податкового кодексу України (ПК), у результаті чого занижено податок на прибуток за період з 01.04.2009 по 31.03.2012 на загальну суму 596916,00 грн.

За наслідками перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 21.08.2012: № 0000662203 - про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток на 596916,00 грн. за основним платежем та на 74891,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0000672203 - про зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 2-й квартал 2009 року на 7897,00 грн.; № 0000682203 - про збільшення грошового зобов'язання з ПДВ на 248495,00 грн. за основним платежем та на 62124,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

У справі, що розглядається суд касаційної інстанції не погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про реальність спірних господарських операцій здійснених позивачем з ТОВ "С.Дж.Р.Груп", оскільки постановою Печерського районного суду м. Києва від 07.12.2011р. у справі № 1-п-32/11 громадянина ОСОБА_4, обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 ст. 367 Кримінального кодексу України, звільнено від відповідальності на підставі пункту "в" ст. 1 Закону України "Про амністію у 2011 році". В цій постанові встановлено, що ОСОБА_4, займаючи посаду директора ТОВ "С.Дж.Р.Груп", у липні 2008 року передав іншій особі без оформлення належним чином будь-яких офіційних документів, зокрема фінансово-господарські документи, електронні ключі системи "клієнт-банк", печатку ТОВ "С.Дж.Р.Груп"; здійснення господарської діяльності фактично не контролював, надавши іншим особам можливість здійснювати від імені цього товариства з липня 2008 року по серпень 2010 року діяльність, не будучи при цьому ідентифікованими, із складанням документів про фінансово-господарську діяльність, зміст яких не відповідає дійсності. За встановленого в постанові Печерського районного суду м. Києва від 07.12.2011 факту підписання документів від імені ТОВ "С.Дж.Р.Групп" не уповноваженими особами, які приховували свою діяльність від контролюючих органів, використання ними печатки цього товариства з метою складання документів, що не відповідають дійсності, у судів не було підстави для відхилення доводу ДПІ, що документи, надані позивачем на підтвердження сум валових витрат і податкового кредиту, оформлені від імені ТОВ "С.Дж.Р.Групп" в липні-грудні 2009 року, не відповідають вимогам ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні", підпункту 7.2.1 пункту 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, пункту 18 Порядку заповнення податкової накладної.

В рішеннях Вищого адміністративного суду України від 18.05.2016 у справі №2а-3716/11/2670 (к/800/10444/13, від 20.04.2016 у справі № 10794/11/2070 (К/800/27308/15), від 07.09.20105 у справі № 2а-4204/11/2670 (К/9991/16097/12), від 14.09.2015 у справі № 2а-6269/2670 (К/9991/64735/12), від 21.09.2015 у справі № 2-а-13913/11/2670 (К/9991/56682/12), від 18.11.2015 у справі №813/5257/13-а (К/800/14124/15), наданих для порівняння, суд касаційної інстанції, погодився з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на встановлені судами фактичні обставини справи, щодо реального характеру спірних господарських операцій позивачів з ТОВ "С.Дж.Р.Групп", що підтверджується належним чином оформленими копіями первинних документів, які наявні у матеріалах справ, а тому обґрунтовано визнано правомірність формування позивачами витрат та податкового кредиту на підставі первинних документів, оформлених за результатами реально здійснених господарських операцій. Крім того, в межах розгляду справ №2а-4204/11/2670, № 2а-3716/11/2670, № 2а-6269/2670 судами встановлено, що згідно постанови старшого слідчого з ОВС СУ ПМ ДПА України від 27 квітня 2011 року кримінальна справа № 69-107 була закрита в частині притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_4 за відсутністю в його діях складу злочину, передбаченого частиною 2 статті 205 КК України. Зокрема, в мотивувальній частині цієї постанови було вказано, що ОСОБА_4, будучи допитаним як обвинувачений по суті пред'явленого обвинувачення, вказав, що він дійсно являється засновником та директором ТОВ "С.ДЖ.Р.Груп", придбав вказане товариство з метою здійснення діяльності по наданню будівельних послуг та самим будівництвом, особисто відкривав рахунки в банках, а також кредитну лінію для здійснення інших видів будівельної діяльності. Також, в мотивувальній частині постанови вказано, що проведеним слідством об'єктивних доказів, які б свідчили про наявність в діях ОСОБА_4 прямого умислу і спеціальної мети - прикрити незаконну діяльність, не здобуто.

У справі № 2а-4201/11/2670 Верховний суд України зазначив, що статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку. Суд касаційної інстанції, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, залишив поза увагою те, що ці суди, яким згідно із законом надано право встановлювати обставини на підставі досліджених у судовому зсіданні доказів, з урахуванням різних свідчень ОСОБА_4, які були ним дані на досудовому слідстві та під час судового розгляду, належним чином не з'ясували обставин підписання повноважними особами звітних документів, у тому числі й податкових накладних, хоча встановлення вказаних обставин є визначальним для правильного вирішення спору по даній справі.

Спірними в межах даних правовідносин є господарські взаємовідносини позивача з контрагентом ТОВ "С.Дж.Р.Групп".

Разом з тим, у справі, що розглядається судами не встановлено наявність вироків за фактом фіктивного підприємництва, що має безпосереднє значення для надання висновку щодо діяльності господарюючих суб'єктів - ані щодо позивача, ані щодо його контрагентів.

При цьому, судами попередніх інстанцій встановлено, що як вбачається з постанови податкової міліції Державної податкової адміністрації України від 27.04.2011, кримінальну справу № 69-107, порушену відносно ОСОБА_4 та невстановлених слідством осіб за фактом створення фіктивного підприємства ТОВ "С.Дж.Р.Груп"за ознаками злочину, передбаченого частиною 2 статті 205 Кримінального кодексу України - закрито за відсутності складу злочину.

Підставою для закриття кримінальної справи стало те, що у ході проведення досудового слідства порушення норм чинного законодавства ОСОБА_4 не знайшло свого підтвердження.

07.12.2011 Печерським районним судом м. Києва винесено постанову № 1-п-32/11 про звільнення від кримінальної відповідальності ОСОБА_4, обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ст. 367 ч.2 КК України(службова недбалість), на підставі п. "в"ст. 1 Закону України "Про амністію у 2011 році" від 08.07.2011. Кримінальну справу по обвинуваченню ОСОБА_4 за частино 2 статті 367 КК України провадженням закрито.

У вищенаведеній постанові зазначено, що ОСОБА_4, будучи директором ТОВ "С.Дж.Р.Груп", надав можливість не уповноваженій на те особі - ОСОБА_5 здійснювати фінансово-господарську діяльність ТОВ "С.Дж.Р.Груп", при цьому повністю ігноруючи свої обов'язки, як службової особи-директора ТОВ "С.Дж.Р.Груп", - здійснення якої фактично не контролював, і при цьому офіційно не уповноважував інших осіб бути відповідальними за ведення фінансово-господарської діяльності підприємства. ОСОБА_4 стверджував, що не здійснював ніяких взаємовідносин з ТОВ "Альянс", ТОВ "ІТЦ Стройенерго", ПП "Ванк", ТОВ "Конкорд плюс", ТОВ "ГК "Бум Сервіс". Відтак, взаємовідносини з Корпорацією "Укртрансжилбуд" не досліджувалися в рамках вказаної справи.

Колегія суддів зазначає, що сам факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб'єктів, в рамках такої кримінальної справи, за наявності інших доказів, які в своїй сукупності підтверджують реальність господарських операцій, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами, що свідчить про передчасність висновку суду касаційної інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог в частині.

Разом з тим, задовольняючи позовні вимоги в частині донарахованих грошових зобов'язань по взаємовідносинах з ТОВ "С.ДЖ.Р.Груп" суди першої та апеляційної інстанцій виходили з тих мотивів, що фактично перевіряючі дійшли висновку про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та ТОВ "С.Дж.Р.Груп" з мотивів викладених у постанові Печерського районного суду від 07.12.2011 № 1-п-32/11 та в акті ДПІ у Печерському районі м. Києва № 823/23-10/34981754 від 14.10.2010 про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ "С.Дж.Р.Груп"з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.08.2008 по 31.05.2010. Жодних первинних документів по контрагенту ТОВ "С.Дж.Р.Груп" при перевірці не досліджувалось, оскільки такі були вилучені у позивача на підставі постанови про проведення виїмки. Таким чином, оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованості висновків акту перевірки, суд дійшов висновку, що правочини, укладені позивачем з ТОВ "С.Дж.Р.Груп" відповідають нормам чинного законодавства України, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення дослідженої судом господарської діяльності позивача з ТОВ "С.Дж.Р.Груп", що підтверджуються первинними бухгалтерськими документами та податковими накладними, які були вилучені на підставі постанови про проведення виїмки.

При цьому, первинні бухгалтерські документи складені за результатами господарських операцій між позивачем та ТОВ "С.Дж.Р.Груп", як і фактичне здійснення господарських операцій, судами досліджені не були. Судами не встановлено дотримання відповідачем процедури, встановленої пунктом 85.9 статті 85 Податкового кодексу України, для отримання копій вилучених правоохоронними органами документів.

Відповідно до пункту 5.1 ст. 5 Закону № 334/94-ВР (втратив чинність з 1 квітня 2011 року, за винятком положень деяких статей, у зв'язку з набранням чинності Податковим кодексом України (2755-17) ) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат, згідно підпункту 5.2.1 вказаної статті, включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 ст.5 цього Закону визначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Абзацами першим, другим підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР (втратив чинність з 1 січня 2011 року у зв'язку з набранням чинності Податковим кодексом України (2755-17) ) встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР) (абзац перший підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї статті).

При цьому, наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 20.01.2016 у справі за позовом ПАТ "МТС Україна" до Міжрегіонального головного управління Міністерства доходів і зборів України - Центрального офісу з обслуговування великих платників про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

- відсутність первинних документів обліку.

Вказані обставини судами попередніх інстанцій не досліджувалися. Таким чином, у даній справі висновки судів щодо взаємовідносин позивача з ТОВ "С.Дж.Р.Груп" є передчасними та зроблені без належного з'ясування фактичних обставин справи.

Зазначені вище прогалини щодо обсягу, змісту, необхідності та достатності доказів унеможливлюють формулювання правового висновку щодо правильності застосування норм матеріального права.

Ураховуючи наведене, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись підпунктом 1 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) (в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII) та статтями 241, 242, 243 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону України від 13.07.2017 №2136-VIII (2136-19) ), суд -

П О С Т А Н О В И В:

Заяву Корпорації "Укртрансжилбуд" задовольнити частково.

Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05.12.2012, ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.06.2014, постанову Вищого адміністративного суду України від 13.12.2017 у справі №2а-1929/12/0970 скасувати в частині позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 21.08.2012 № 0000662203 на 299562,00 грн. за основним платежем і на 7491,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами), від 21.08.2012 № 0000672203 в частині зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на 7897,00 грн., від 21.08.2012р. № 0000682203 в частині збільшення грошового зобов'язання на 248495,00 грн. за основним платежем і на 62124,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Головуючий суддя	(підпис)	І.А. Васильєва
Судді:	(підпис)	С.С. Пасічник
	(підпис)	В.П. Юрченко