Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.07.2015 р. року (суддя - Любченко М.О.) задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "СБС-Надія" до Київської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення та визнання права оренди. Визнано протиправним та скасовано рішення № 443/1308 від 21.04.2015р. Київської міської ради ІІІ сесії VІІ скликання "Про розірвання договору оренди земельної ділянки від 01.12.2003 р. № 79-6-00162, укладеного між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "СБС-Надія" для будівництва та обслуговування блоку соціально побутового та торговельного призначення на перетині Стратегічного шосе та проспекту Науки у Голосіївському районі міста Києва". Визнано право оренди Товариства з обмеженою відповідальністю "СБС-Надія" на земельну ділянку, розташовану на перетині Стратегічного шосе та проспекту Науки у Голосіївському районі міста Києва, розміром 0,0798 га, кадастровий номер 8000000000:79:243:0006 для будівництва та обслуговування блоку соціально-побутового та торговельного призначення на підставі та умовах договору № 79-6-00162 від 01.12.2003 р. оренди земельної ділянки, укладеного між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "СБС-Надія". Стягнуто з Київської міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СБС-Надія" судовий збір в сумі 2 436 грн.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.09.2015 р. (судді - Зубець Л.П., Зеленіна В.О., Матрюк А.І.) рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2015 р. року залишено без змін.

Не погоджуючиcь з рішенням господарського суду та постановою апеляційного господарського суду, Київська міська рада звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, мотивуючи скаргу доводами про порушення судами норм матеріального та процесуального права.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити без змін оскаржувані рішення.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Відповідно до п. 1 ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити постанову апеляційного господарського суду без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи, 26.09.2002 р. відповідачем було прийнято рішення № 19/179 "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею", відповідно до п. 18 якого вирішено: затвердити проект відведення земельної ділянки позивачу для будівництва та обслуговування блоку соціально-побутового та торговельного призначення на перетині Стратегічного шосе та просп. Науки у Голосіївському районі м. Києва; припинити Міністерству промисловості будівельних матеріалів право користування частиною земельної ділянки, відведеної відповідно до рішення виконавчого комітету Київської міської Ради від 24.09.1968 р. № 1606/1 "Про відвод земельної ділянки міністерству промисловості будівельних матеріалів Української РСР під будівництво житлових будинків", площею 0,08 га (лист-згода від 12.08.2002 р. № 008/0802) та зарахувати зазначену земельну ділянку до земель запасу житлової та громадської забудови; передати позивачу, за умови виконання п.18.1 цього рішення, в довгострокову оренду на 30 років земельну ділянку площею 0,08 га для будівництва та обслуговування блоку соціально-побутового та торговельного призначення на перетині Стратегічного шосе та просп. Науки у Голосіївському районі м. Києва за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови; позивачу: виконувати умови АПЗ Головкиївархітектури та технічні умови відповідних служб щодо приєднання об'єкта до інженерних мереж міста; майново-правові питання вирішувати в установленому порядку; забезпечити вільний доступ для прокладання нових, ремонту та експлуатації існуючих інженерних мереж і споруд, розміщених у межах земельної ділянки; питання пайової участі вирішити до початку будівництва згідно з рішенням Київської міської ради від 30.09.1999 р. № 49/551 (ra0049023-99) "Про пайову участь (внески) інвесторів (забудовників) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва" (дію Нормативів, затверджених зазначеним рішенням, продовжено на 2002 рік рішенням Київської міської ради від 20.12.2001 р. № 162/1596 (ra_162023-01) ); виконати вимоги, викладені в листах Державного управління екології та природних ресурсів в м. Києві від 18.07.2002 р. № 08-8-13/3979; попередити землекористувача, що право користування земельною ділянкою може бути припинено відповідно до ст. ст. 141, 143 Земельного кодексу України.

26.02.2003 р. між відповідачем, як орендодавцем, та позивачем, як орендарем, було укладено договір оренди земельної ділянки (Договір оренди).

Згідно умов договору, орендодавець на підставі рішення Київської міської ради № 19/179 від 26.09.2002 р. (ra_019023-02) передає, а орендар приймає в довгострокову оренду строком на 30 років земельну ділянку, місцем розташування якої є перетин Стратегічного шосе та проспекту Науки у Голосіївському районі м. Києва, розміром 0,0789 га для будівництва та обслуговування блоку соціально-побутового та торговельного призначення в межах, які перенесені у натуру (на місцевість) і зазначені на плані, що є невід'ємною частиною цього договору.

Орендодавець зобов'язаний не вчиняти дій, які перешкоджали б орендареві користуватися орендованою ділянкою (п. 6 Договору оренди).

В п. 13 Договору оренди передбачено, що дія останнього припиняється у випадках: закінчення терміну, на який укладено цей договір; одержання орендарем земельної ділянки у власність у порядку, передбаченому Земельним кодексом України (2768-14) ; дострокового розірвання цього договору за згодою сторін; примусового вилучення земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності у порядку, визначеному законодавством України; ліквідації юридичної особи - орендаря; дострокового розірвання цього договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у випадку: неналежного виконання іншою стороною умов цього договору; випадкового знищення чи пошкодження земельної ділянки, яке суттєво перешкоджає використанню земельної ділянки за її цільовим призначенням; з інших підстав, визначених законодавством України.

Згідно зі ст. 18 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

01.12.2003 р. Договір оренди було зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації, про що зроблено запис № 79-6-00162, а також посвідчено державним нотаріусом Першої київської державної нотаріальної контори Барановою Т.І.

05.03.2015 р. відповідачем було прийнято рішення № 261/1126 "Про прийняття за основу проекту рішення Київської міської ради "Про розірвання договору оренди земельної ділянки від 01.12.2003 N 79-6-00162, укладеного між Київською міською радою та товариством з обмеженою відповідальністю "СБС-НАДІЯ" для будівництва та обслуговування блоку соціально-побутового та торговельного призначення на перетині Стратегічного шосе та просп. Науки у Голосіївському районі міста Києва", яким вирішено: прийняти за основу проект рішення відповідача "Про розірвання договору оренди земельної ділянки від 01.12.2003 р. № 79-6-00162, укладеного між Київською міською радою та товариством з обмеженою відповідальністю "СБС-НАДІЯ" для будівництва та обслуговування блоку соціально-побутового та торговельного призначення на перетині Стратегічного шосе та просп. Науки у Голосіївському районі міста Києва"; постійній комісії Київської міської ради з питань боротьби з корупцією, правопорядку та законності, постійній комісії Київської міської ради з питань містобудування, архітектури та землекористування доопрацювати зазначений проект рішення та винести його на розгляд пленарного засідання сесії Київської міської ради.

21.04.2015 р. відповідачем було прийнято рішення № 443/1308 (ra0443023-15) "Про розірвання договору оренди земельної ділянки від 01.12.2003 р. № 79-6-00162, укладеного між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "СБС-Надія" для будівництва та обслуговування блоку соціально-побутового та торговельного призначення на перетині Стратегічного шосе та проспекту Науки у Голосіївському районі міста Києва", згідно з яким вирішено: розірвати договір оренди земельної ділянки від 01.12.2003 р. № 79-6-00162, укладений між Київською міською радою та товариством з обмеженою відповідальністю "СБС-НАДІЯ" для будівництва та обслуговування блоку соціально-побутового та торговельного призначення на перетині Стратегічного шосе та просп. Науки у Голосіївському районі міста Києва на підставі пункту 18 рішення Київської міської ради від 26.09.2002 р. № 19/179 "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею";Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) проінформувати Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції у м. Києві та позивача про прийняття цього рішення; попередити позивача, що право на забудову земельної ділянки реалізується лише її власником або користувачем; контроль за виконанням цього рішення покласти на постійну комісію Київської міської ради з питань містобудування, архітектури та землекористування.

Звертаючись з позовом, позивач з урахуванням заяви про зміну предмету позову, просив визнати протиправним та скасувати рішення відповідача № 443/1308 від 21.04.2015 р. (ra0443023-15) "Про розірвання договору оренди земельної ділянки від 01.12.2003 р. № 79-6-00162, укладеного між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "СБС-Надія" для будівництва та обслуговування блоку соціально-побутового та торговельного призначення на перетині Стратегічного шосе та проспекту Науки у Голосіївському районі міста Києва", а також визнати за позивачем право оренди вищевказаної земельної ділянки на підставі та умовах Договору оренди, укладеного між сторонами.

Позовні обґрунтував свої вимоги тим, що позивач використовував орендовану ним земельну ділянку відповідно до її цільового призначення з дотриманням вимог діючого законодавства, а правові підстави для припинення права користування позивачем спірною земельною ділянкою були відсутні.

У відповідності до ч.1 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Згідно зі ст. 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

В ст. 16 Закону України "Про оренду землі" визначено, що укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України (2768-14) .

Орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України (2768-14) , Цивільним кодексом України (435-15) , цим та іншими законами України і договором оренди землі (ч.1 ст. 6 Закону України "Про оренду землі").

Згідно зі ст. ст. 24, 25 Закону України "Про оренду землі" орендодавець, зокрема, має право вимагати від орендаря використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди. Орендар має право господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі.

Статтею 32 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, у разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України (2768-14) та іншими законами України.

Слід зазначити, що відповідач наголошував на тому, що передумовою для прийняття оскаржуваного позивачем рішення стало те, що позивач не розпочав забудову земельної ділянки.

Однак, статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

В даному випадку, умовами укладеного між сторонами Договору оренди не встановлено обов'язку позивачу здійснити забудову спірної земельної ділянки у певний строк.

З матеріалів справи вбачається, що з метою здійснення забудови спірної земельної ділянки, 09.04.2014 р. між позивачем, як замовником-інвестором, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Стоун-ВМ" було укладено генеральний інвестиційний договір реалізації проекту № 090414-1, предметом якого є діяльність сторін, пов'язана з реалізацією проекту з організації будівництва нежитлового будинку торговельного та соціально-побутового призначення на земельній ділянці, що розташована на перетині Стратегічного шосе та проспекту Науки у Голосіївському районі міста Києва.

Матеріали справи містять витяг з протоколу № 12 від 19.05.2015 р. засідання постійної комісії відповідача з питань містобудування, архітектури та землекористування, в якому зазначено про те, що під час проведення засідання комітетом було ухвалено рішення про підтримання проекту "Про надання статусу скверу земельній ділянці на перетині Стратегічного шосе та проспекту Науки у Голосіївському районі м. Києва" (т.с. - 1, а.с. - 126-127).

Відповідно до ст. 141 Земельного кодексу України, підставами припинення права користування земельною ділянкою є: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати; набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Згідно з положеннями частини другої статті 651 ЦК України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Статтею 143 ЗК України передбачено, що підставою примусового припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.

Таким чином, аналіз наведених норм діючого законодавства та умов Договору свідчить, що підставою розірвання договору є саме використання орендарем землі не за цільовим призначенням, тобто з іншою метою, ніж та, що встановлена Договором, а не той факт, що будівельні роботи не було розпочато.

Вказана правова позиція була викладена у постанові Верховного Суду України від 21.01.2015 р. № 2-211гс14.

Відповідно до приписів ст. 33, 34 ГПК України, відповідачем не підтверджено належними доказами істотного порушення позивачем умов укладеного між сторонами Договору оренди. Вказаний Договір не містить положень про право жодної із сторін в односторонньому порядку відмовитись від договору.

Статтею 188 Господарського кодексу України передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Відповідач не надав пояснень та доказів щодо свого звернення до позивача з приводу розірвання (зміни) Договору оренди, враховуючи що відповідні пояснення були витребувані у відповідача ухвалами Господарського суду міста Києва від 12.05.2015 р. та від 27.05.2015 р.

Враховуючи викладені обставини справи, попередні судові інстанції дійшли обґрунтованих висновків про те, що рішення № 443/1308 від 21.04.2015 р. "Про розірвання договору оренди земельної ділянки від 01.12.2003 р. № 79-6-00162, укладеного між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "СБС-Надія" для будівництва та обслуговування блоку соціально-побутового та торговельного призначення на перетині Стратегічного шосе та проспекту Науки у Голосіївському районі міста Києва" було прийнято відповідачем з порушенням вимог діючого законодавства, зокрема, Конституції України (254к/96-ВР) , Земельного кодексу України (2768-14) , Цивільного кодексу України (435-15) , Господарського кодексу України (436-15) , Закону України "Про місцеве самоврядування" (280/97-ВР) .

Згідно з ч.1 ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Частиною 10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування" передбачено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції (254к/96-ВР) або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Позовна вимога про визнання за позивачем права оренди спірної земельної ділянки на підставі та умовах укладеного між сторонами Договору оренди є похідною від вимоги про визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 21.04.2015 р. № 443/1308, спрямована на поновлення порушеного права користування позивача на цю ділянку, внаслідок прийняття відповідачем неправомірного рішення, а отже правомірно буда задоволена.

При цьому колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом в тому, що чинним законодавством, зокрема, в ст. 20 Господарського кодексу України закріплено право суб'єктів господарювання на захист їхніх прав і законних інтересів шляхом визнання наявності чи відсутності прав, що свідчить про обрання позивачем належного способу захисту своїх прав.

Перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 111-5 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів вважає, що суд в порядку ст. ст. 43, 47, 43, 99, 101 ГПК України (1798-12) всебічно, повно і об'єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізував відносини сторін та дійшов обґрунтованих висновків.