розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.02.2015 року у справі № 910/19043/14 за позовом публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Запоріжгаз" до дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про стягнення 3% річних та інфляційних сум,

У серпні 2014 року позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовною заявою до відповідача про стягнення 3 % річних в сумі 131 556,21 грн. та 80 014,14 грн. інфляційних сум.

Позов обґрунтовано простроченням виконання грошового зобов'язання, яке встановлено за постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.10.2009 року у справі № 37/33 і рішенням господарського суду міста Києва від 16.06.2010 року у справі № 52/195.

До початку розгляду справи в суді першої інстанції позивач уточнив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача 3 952,1 грн. інфляційних сум, замість помилково нарахованих 80 014,14 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 10.11.2014 року (суддя Цюкало Ю.В.) позов задоволено частково та стягнуто з відповідача на користь позивача 3 805,95 грн. інфляційних сум, 3% річних у сумі 130 533,33 грн., а в решті позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.02.2015 року (судді Шаптала Є.Ю., Гончаров С.А., Самсін Р.І.) зазначене рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі відповідач вважає, що судами порушено норми матеріального та процесуального права, і тому просить прийняті ними рішення скасувати та в позові відмовити.

Відзив на касаційну скаргу від позивача до суду не надходив.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи і прийняті в ній судові рішення, суд касаційної інстанції вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.02.2007 року між ВАТ по газопостачанню та газифікації "Запоріжгаз" (виконавець) та ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" (замовник) укладено договір про надання послуг по транспортуванню природного газу в 2007 році № 06/07-204, відповідно до умов якого замовник зобов'язується передати в 2007 році систему газопроводів, що знаходяться на балансі виконавця, природний газ, надалі газ, а виконавець зобов'язується здійснити його транспортування для підприємств комунальної теплоенергетики, теплових електростанцій, електроцентралей та котелень промислових підприємств, зокрема блочних (модульних) котелень, які виробляють теплову енергію для потреб населення, бюджетних установ та організацій, а також інших суб'єктів, надалі споживачів.

12.05.2009 року рішенням господарського суду міста Києва зі справи № 37/33, яким позовні вимоги ВАТ по газопостачанню та газифікації "Запоріжгаз" до ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість в сумі 2 159 597,17 грн., 3 414 608,73 грн. інфляційних сум, 3% річних у сумі 374 161,72 грн., пеню в сумі 300 000 грн., 19 157, 06 грн. витрат зі сплати державного мита та 88,65 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.10.2009 року зі справи № 37/33, рішення суду першої інстанції змінено, викладено резолютивну частину рішення в іншій редакції, за якою позов задоволено частково та стягнуто з ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" на користь ВАТ по газопостачанню та газифікації "Запоріжгаз" заборгованість в сумі 2 159 597, 17 грн., 3% річних в сумі 190 615, 80 грн., 1 352 442,22 грн. інфляційних сум, а також 25 500 грн. витрат по сплаті державного мита за подання позову і 60,30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто з ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" на користь ВАТ по газопостачанню та газифікації "Запоріжгаз" 12 500 грн. витрат по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги.

Наведеними судовими рішеннями встановлено, що зобов'язання зі сплати зазначених сум виникло у зв'язку з неналежним виконанням ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" договору від 01.02.2007 року № 06/07-204.

Крім того, рішенням господарського суду міста Києва від 16.06.2010 року зі справи № 52/195 позов ВАТ по газопостачанню та газифікації "Запоріжгаз" до ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" задоволено, та стягнуто з відповідача на користь позивача 166 990,20 грн. інфляційних сум, 3% річних у сумі 42,77 грн., 2 090,58 грн. державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Наведеним рішенням встановлено, що обов'язок зі сплати стягнутих інфляційних сум та 3% річних виник у відповідача через невиконання грошового зобов'язання зі сплати заборгованості в сумі 2 159 597,17 грн., встановленого постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.10.2009 року по справі № 37/33

10.10.2012 року між сторонами було укладено договір № 14/12-452 про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог, відповідно до якого зобов'язання відповідача перед позивачем за договором від 01.02.2007 року № 06/07-204 на суму 3 952 100,04 грн. вважаються припиненими шляхом зарахування зустрічних позовних вимог.

Позивачем за період з 01.09.2011 року по 10.10.2012 року нараховано відповідачу 3% річних у сумі 131 556,21 грн. та 3 952,1 грн. інфляційних сум у зв'язку з простроченням виконання судових рішень в інших справах.

Предметом даного судового розгляду є вимоги виконавця до замовника про стягнення 3 % річних та інфляційних сум у зв'язку з простроченням виконання судових рішень в інших справах, якими було стягнуто з замовника заборгованість за договором газопостачання, а також нараховані на неї інфляційні суми та 3 % річних.

Висновок судів попередніх інстанцій про часткове задоволення позову про стягнення 3 % річних та інфляційних сум обґрунтовано встановленням обставин порушення відповідачем грошового зобов'язання, що виникло на підставі судових рішень у справі № 37/33 і в справі № 52/195, а відмову в решті позову мотивовано відсутністю підстав для нарахування 3 % річних та інфляційних сум на судові витрати у вигляді державного мита й ІТЗ, стягнуті рішеннями судів за іншими господарськими справами, оскільки таке зобов'язання не є грошовим у розумінні ст. 44 ГПК України.

Зважаючи на положення ЦК України (435-15) , ГПК України (1798-12) та Закону України "Про судовий збір" (3674-17) суд касаційної інстанції погоджується з висновком судів щодо відсутності підстав для нарахування 3 % річних та інфляційних втрат на відшкодовані судовими рішеннями суму судового збору й інші судові витрати, оскільки відшкодування судових витрат не тягне за собою виникнення зобов'язальних відносин у справі.

Разом з цим, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, згідно з якою цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини; завдання майнової (матеріальної) шкоди іншій особі; інші юридичні факти; у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Водночас слід мати на увазі, що статтею 625 ЦК України регулюються зобов'язальні правовідносини, тобто її дія поширюється на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду. З рішення ж суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства, про що зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність.

У п.п. 3.3. п. 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 (v0014600-13) роз'яснено, що на суму інфляційних нарахувань не нараховуються проценти.

З огляду на вимоги ч. 1 ст. 47 і ст. 43 ГПК України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується (п. 1.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 (v0014600-13) ).

Всупереч наведеним вимогам законодавства суди задовольнили позов в частині стягнення 3% річних та інфляційних сум, нарахованих за несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язання зі сплати заборгованості, присудженої до стягнення постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.10.2009 року у справі № 37/33 і рішенням господарського суду міста Києва від 16.06.2010 року у справі № 52/195, яка складається з нарахованих 3% річних й інфляційних сум на заборгованість в сумі 2 159 597,17 грн. за договором про газопостачання.

Проте, зобов'язання виконати вже існуюче грошове зобов'язання в судовому порядку не є підставою для виникнення нових господарських зобов'язань, у зв'язку з чим для правильного вирішення спору щодо стягнення сум 3% річних та інфляційних судам слід було з'ясувати, на яке саме господарське зобов'язання, що виникло з підстав, передбачених ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України, ці суми нараховані. Не здійснивши цього належним чином, суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про часткове задоволення вказаних позовних вимог.

Отже, висновок судів обох інстанцій про доведеність підстав для часткового задоволення позову про стягнення 3% річних і інфляційних сум нарахованих на стягнуті судовими рішеннями інфляційні суми та 3% річних не грунтується на матеріалах справи та вимогах закону, є передчасним та зроблений без дослідження всіх фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин, оскаржені судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, і тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене і вирішити спір з дотриманням вимог закону.

З огляду наведеного та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.02.2015 року та рішення господарського суду міста Києва від 10.11.2014 року скасувати, і справу № 910/19043/14 передати на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі.