здійснивши попередній розгляд касаційної скарги Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області

на постанову Львівського окружного адміністративного суду 24.10.2016 (головуючий суддя - Ланкевич А.З.)

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.02.2017 (колегія суддів: головуючий суддя - Кухтей Р.В., судді - Яворський І.О., Нос С.П.)

у справі №2а-5668/11/1370

за позовом Галицької об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області

про стягнення коштів, -

У травні 2011 року Державна податкова інспекція у Сихівському районі м. Львова (Галицька об'єднана Державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області) (далі - ДПІ) звернулась в Львівський окружний адміністративний суд з позовом до ОСОБА_2, в якому просила стягнути з відповідача кошти в розмірі 38 010 грн.

В обґрунтування позовних вимог ДПІ зазначила, що відповідачем всупереч вимог Закону України "Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів" (1963-12) не сплачено податок з власників транспортних засобів у розмірі 38 010 грн., тому останній підлягає стягненню в судовому порядку.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 24.10.2016, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2017 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій зазначили, що податковим органом, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірності стягнення з відповідача зазначеної суми податку з власників транспортного засобу.

Не погоджуючись з зазначеними рішеннями судів першої та апеляційної інстанції позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає, що судами попередніх інстанцій не надано належної правової оцінки відсутності в матеріалах справи доказів виконання відповідачем покладеного на нього обов'язку зі сплати податку з власників транспортного засобу.

Відзиву на касаційну скаргу від відповідача не надійшло, що не перешкоджає розгляду справи по суті.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, за відповідачем зареєстровано транспортні засоби марки VOLKSWAGEN TRANSPORTER, державний номерний знак НОМЕР_1, 1999 р.в., кузов №WV1ZZZ70ZXX100390, з об'ємом двигуна 1 896 см. куб., та транспортний засіб марки FIAT SCUDO, державний номерний знак НОМЕР_2, 1999 р.в., кузов №ZFA22000012557994, з об'ємом двигуна 1 905 см. куб.

З наданої податковим органом довідки ДПІ у Сихівському районі м. Львова від 16.02.2011 №2055/17-115 вбачається, що кошти зі сплати податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів при першій реєстрації зазначених транспортних засобів в сумі 38010,00 грн. від відповідача до місцевого бюджету Сихівського району м. Львова не надходили.

Переглянувши судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України (254к/96-ВР) , Законом України "Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів" (1963-12) та Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) в редакції, що були чинними на момент їх виникнення.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України "Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів" (1963-12) встановлював податок з власників деяких наземних і водних транспортних засобів, самохідних машин і механізмів як джерело фінансування будівництва, реконструкції, ремонту та утримання автомобільних шляхів загального користування та проведення природоохоронних заходів на водоймищах.

Відповідно до статті 1 зазначеного Закону платниками податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів є підприємства, установи та організації, які є юридичними особами, іноземні юридичні особи (далі - юридичні особи), а також громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства (далі - фізичні особи), які здійснюють першу реєстрацію в Україні, реєстрацію, перереєстрацію транспортних засобів та/або мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні транспортні засоби, які відповідно до статті 2 цього Закону є об'єктами оподаткування.

Стаття 2 вказаного закону визначала об'єкти оподаткування податком з власників деяких наземних і водних транспортних засобів, самохідних машин і механізмів.

Частиною 1 статті 5 Закону України "Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів" встановлено, що податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів сплачується фізичними особами - перед проведенням першої реєстрації в Україні, реєстрацією, перереєстрацією транспортних засобів, а також перед технічним оглядом транспортних засобів щорічно або один раз за два роки, але не пізніше першого півріччя року, в якому провадиться технічний огляд.

Згідно з п. 1.1, 1.2, статті 1 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" платники податків - юридичні особи, їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичні особи, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно з законами покладено обов'язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі), пеню та штрафні санкції;

податкове зобов'язання - зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.

Пунктом 1.3 зазначеної статті встановлено, що податковий борг (недоїмка) - податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання.

Відповідно до п. 5.2 статті 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" податкове зобов'язання платника податків, нараховане контролюючим органом відповідно до пунктів 4.2 та 4.3 статті 4 цього Закону, вважається узгодженим у день отримання платником податків податкового повідомлення, за винятком випадків, визначених підпунктом 5.2.2 цього пункту.

Аналіз положень наведених норм свідчить про законодавчо визначений порядок узгодження сум податкового зобов'язання контролюючим органом, як суб'єктом владних повноважень, шляхом прийняття податкових повідомлень. В межах спірних правовідносин контролюючим органом відповідного рішення не приймалось, що виключає визнання податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів податковим боргом, та як наслідок, звернення позивача до суду за його стягненням.

Така ж сама правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23.01.2018 №2а-6598/11/1370.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та здійснивши системний аналіз долучених до справи доказів, проаналізувавши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, а тому касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 343, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду 24.10.2016 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.02.2017 - без змін.