Головуючого судді: Губенко Н.М., суддів: Барицької Т.Л., Картере В.І., розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробничий комплекс "Союзцветметавтоматика" на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.07.2015 та на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 03.03.2015 у справі № 904/9787/14 господарського суду Дніпропетровської області за позовом Публічного акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробничий комплекс "Союзцветметавтоматика" про стягнення 332 642,88 грн. в судовому засіданні взяли участь представники:

- позивача Кукуруза Д.С.,

- відповідача Зелений В.А.,

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 03.03.2015 у справі № 904/9787/14 (судді: Золотарьова Я.С., Соловйова А.Є., Ярошенко В.І.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.07.2015 (судді: Крутовських В.І., Дмитренко Г.К., Орєшкіна Е.В.), частково задоволений позов Публічного акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат" (надалі позивач/ПАТ " Криворізький залізорудний комбінат") до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробничий комплекс "Союзцветметавтоматика" (надалі відповідач/ТОВ "НАК "Союзцветметавтоматика"/скаржник); за рішенням стягнуто з відповідача на користь позивача 261 234,48 грн. штрафу, в іншій частині в позові відмовлено.

Відповідач, не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями в частині задоволених позовних вимог, звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами вимог матеріального та процесуального права, просить рішення та постанову скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Ознайомившись з матеріалами справи, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті судових рішень, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Предметом даного спору є вимога позивача про стягнення з відповідача 261 234,48 грн. штрафних санкцій відповідно до п. 7.2. договору поставки № 1607 від 18.12.2013, а також про стягнення 71 408,40 грн. збитків на підставі ст. 623 ЦК України.

Обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилається на те, що всупереч положень договору поставки № 1607 з наступними змінами до нього, відповідач порушив строки поставки продукції й за порушення яких, п. 7.2 договору передбачена відповідальність у розмірі 20% від суми специфікації, при виконанні зобов'язань за якою відбулося таке порушення. В обґрунтування підстав стягнення з відповідача штрафу, позивач посилається на те, що внаслідок порушення виконання відповідачем зобов'язань за договором поставки, позивач був змушений укласти з іншим постачальником договір на поставку продукції, аналогічній тій, яка не була поставлена відповідачем, водночас, за цінами, що є вищими на 71 408,40 грн. від запропонованих та узгоджених між позивачем та відповідачем, а тому, просить на підставі ст. 623 ЦК України стягнути з відповідача збитки у вказаній сумі.

Суди попередніх інстанцій погодилися із доводами позивача, якими останній обґрунтував позов в частині стягнення з відповідача штрафу у розмірі 261 234,48 грн., та не погодилися із позивачем в частині позовної вимоги про стягнення з відповідача збитків.

Вищий господарський суд України погоджується із прийнятими у даній справі судовими рішеннями, з огляду на таке.

Згідно з ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як встановили суди попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 18.12.2013 між позивачем (покупець) та відповідачем (постачальник) був укладений договір поставки № 1607, відповідно до пункту 1.1 якого постачальник зобов'язується поставити і передати у власність покупця, а покупець прийняти й оплатити товар, у порядку й на умовах, передбачених даним договором.

Пунктом 1.2 договору сторони визначили, що найменування, асортимент, кількість, комплектність товару обумовлюється сторонами у специфікації, що є невід'ємною частиною даного договору. Базові умови поставки товару визначаються відповідно до умов Інкотермс (у редакції 2010 року) і закріплюються у специфікаціях (пункт 3.1 договору).

Відповідно до п. 3.2 договору товар за даним договором поставляється у строки, зазначені у специфікаціях.

Як встановили суди та вбачається з матеріалів справи, позивач та відповідач підписали специфікації № 1 та № 2, в яких узгодили конкретний асортимент, кількість, ціну і строки поставки товару. Так, зокрема, згідно з п. 4 вищезазначених специфікацій строк поставки товару: 4 квартал 2013 року - 2 квартал 2014 року, протягом 110 календарних днів з моменту направлення письмової заявки Покупцем, з правом дострокової поставки.

13.01.2014 позивач та відповідач уклали додаткову угоду № 1 до договору поставки № 1607 від 18.12.2013 року, в якій сторони внесли зміну до специфікацій №№ 1, 2 та зазначили, що загальна сума договору за специфікаціями становить 1 306 172,40 грн.

Пунктом 3.3 договору сторони узгодили, що у випадку доставки товарів на склад покупця, поставка товару може здійснюватись за письмовою заявкою покупця. Письмова заявка повинна містити: номер і дату заявки; назву й адресу постачальника; номер і дату договору, специфікації, згідно з якими проводиться дана поставка; найменування кожної асортиментної позиції товару; кількість одиниць по кожній асортиментній позиції товару; ціна за одиницю асортиментній позиції товару; загальна вартість товару; пункт доставки товару, із вказівкою точної адреси.

Згідно з п. 3.4 договору письмова заявка направляється покупцем за допомогою поштового зв'язку на адресу постачальника або за допомогою факсимільного зв'язку по номеру, зазначеному у реквізитах постачальника.

Як встановили суди та вбачається з матеріалів справи, 21.01.2014 позивач направив відповідачу заявку № 53-15/1837 на постачання продукції, яка була отримана відповідачем 22.01.2014, про що останній повідомив позивача та зазначив, що заявка розглядається технічним відділом відповідача, про дату поставки буде повідомлено позивача додатково.

Відповідно до приписів ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із ст.ст. 526, 629 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушення зобов'язання - це його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановили суди, виходячи з положень специфікацій № 1 та № 2 щодо строку поставки товару (110 календарних днів з моменту направлення письмової заявки покупцем) строк поставки товару за заявкою позивача від 21.01.2014, настав 12.05.2014.

В той же час, відповідач не поставив позивачу товар в узгоджений ними строк; даний факт не заперечується відповідачем, та став підставою для звернення із даним позовом.

При цьому, як встановили суди та підтверджується матеріалами справи, 13.06.2014 листом № 212 відповідач повідомив позивача про те, що в силу форс-мажорних обставин, а саме: невиконання договірних зобов'язань підприємствами-постачальниками, відповідач не має змоги поставити товар відповідно до умов договору поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Частиною 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з положеннями ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до приписів ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Як встановили суди та вбачається із умов договору поставки, а саме: п. 7.2, сторони узгодили, що, зокрема, за порушення погоджених строків поставки постачальник сплачує покупцеві штраф у розмірі 20% від суми специфікації, при виконанні зобов'язань за якою відбулося таке порушення.

Як вірно зазначили суди, оскільки заявка позивача від 21.01.2014 на поставку товару охоплювала специфікації № 1 та № 2 на загальну суму договору - 1 306 172,40 грн., то відповідно, розрахований позивачем та заявлений до стягнення з відповідача штраф у розмірі 20% від суми договору, що становить 261 234,48 грн., правомірно стягнутий з останнього.

При цьому, суди попередніх інстанцій вірно відхилили посилання відповідача на те, що заявка позивача на поставку продукції від 21.01.2014 не відповідала формі, передбаченій у договорі, а тому відповідач не міг поставити продукцію, з огляду на те, що, по-перше, листом від 22.01.2014 відповідач повідомив позивача про отримання вказаної заявки та про опрацювання її технічним відділом відповідача; по-друге, протягом майже чотирьох місяців відповідач не повідомляв позивача про неможливість виконання заявки останнього від 21.01.2014 у зв'язку з її дефектом, а лише через місяць після настання строку її виконання листом від 13.06.2014 повідомив позивача про неможливість її виконання через порушення зобов'язань підприємствами-постачальниками продукції. Тобто, як вірно зазначили суди, причина невиконання відповідачем зобов'язань за договором поставки не пов'язана з дефектом цієї заявки.

Стосовно другої вимоги позивача про стягнення з відповідача збитків на підставі ст. 623 ЦК України, в задоволенні якої було відмовлено, з чим погоджується суд касаційної інстанції з огляду на таке.

Відповідно до ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані ним збитки.

Як встановили суди та вбачається з позовної заяви, про що вказувалося вище, позивач здійснив купівлю обладнання у іншого постачальника - Публічного акціонерного товариства "Завод "Запоріжавтоматика" за цінами, які є вищими в порівнянні з цінами, які були визначені між позивачем та відповідачем, що підтверджується видатковими накладними, рахунками та платіжними дорученнями, які знаходяться в матеріалах справи. Відповідно, як стверджує позивач, ним понесено збитки у зв'язку з порушенням відповідачем свого зобов'язання з поставки товару у вигляді оплати різниці між вартістю товару, яка була визначена між позивачем та відповідачем та реально сплаченою на користь ПАТ "Завод "Запоріжавтоматика" вартістю товару, а саме: у розмірі 71 408,40 грн.

Статтею 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитки в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) та доходи, які особа могла б реально одержати за звичних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

Відповідно до статті 224 Господарського кодексу України, під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управлена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (стаття 225 Господарського кодексу України).

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини.

Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована, як правопорушення.

Частиною 1 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що якщо за невиконання або неналежне виконання зобов'язання встановлено штрафні санкції, то збитки відшкодовуються в частині, не покритій цими санкціями.

В той же час, як вірно зазначили суди виходячи з положень ч. 1 ст. 232 ГК України, в задоволенні вимоги про стягнення з відповідача збитків у сумі 71 408,40 грн. слід відмовити у зв'язку із задоволенням вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 261 234,48 грн., який повністю покриває різницю у цінах, заявлену позивачем до стягнення як збитків.

Доводи касаційної скарги про те, що в заявці позивача на поставку продукції було посилання на специфікацію № 2 від 02.01.2013, яка не укладалася та не підписувалася між позивачем та відповідачем, відхиляються судовою колегією, оскільки як вірно зазначили суди на підставі ретельного порівняння продукції, зазначеної у заявці від 21.01.2014 та в специфікації № 2 до договору поставки, перелік (найменування) та кількість продукції є ідентичною, а помилка в даті специфікації не є підставою для невиконання зобов'язань за договором поставки. Крім того, як вже вказувалося вище, відповідач був обізнаний із заявкою позивача на наступний день після її направлення, проте, жодних зауважень стосовно неї протягом майже п'яти місяців не висловлював, а її невиконання відбулося внаслідок порушення зобов'язань контрагентами відповідача, а не у зв'язку з дефектом заявки.

Інші доводи скаржника є ідентичними доводам відзиву на позовну заяву та доводам апеляційної скарги, вони спростовані судами попередніх інстанцій, з чим погоджується суд касаційної інстанції; при цьому в частині встановлення фактичних обставин справи та переоцінки наявних доказів касаційна скарга не відповідає вимогам статті 111-7 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.

Беручи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувані рішення та постанова відповідають вимогам матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробничий комплекс "Союзцветметавтоматика" залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.07.2015 та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 03.03.2015 у справі № 904/9787/14 залишити без змін.